16. Система вокалізму. Класифікація звуків за артикуляційними й акустичними ознаками.

Вокалізм (лат. vocalis — "голосний") — система голосних фонем певної мови з усіма їх рисами, які виявляються у процесі артикуляції в мовленні.

Фонеми реалізуються в звуках, які розрізняються за акустичними й артикуляційними прикметами. Акустична класифікація – це розподіл звуків за слуховим сприйняттям. З погляду акустики голосні виділяються як чисто тональні звуки, в яких відсутні шуми. Розрізнення тонального ефекту, наприклад, у звучанні [а] чи [о] досягається лише зміною резонатора – порожнини рота, глотки й участю губів. Акустичною ознакою приголосних є наявність шуму, що виявляється або тільки у вигляді самого шуму, або в поєднанні з голосом. Один з важливих показників протиставлення голосних і приголосних – відсутність перепони при вимові голосних, наявність перепони – при вимові приголосних. Інша важлива ознака їх протиставлення – напруженість мовних органів. Вимова голосних супроводжується загальним рівномірним напруженням мовного апарата, зокрема стінок резонаторів – глотки і рота, що сприяє створенню резонаторних тонів.

При артикуляції приголосних мовні органи напружуються лише в місці виникнення перепони. Відмінною у вимові голосних і приголосних є й сила повітряного струму. При вимові голосних вона слабка, при вимові приголосних – сильна. Щодо голосних, то єдиною практично чинною класифікацією сьогодні є артикуляційна. Установлено, що резонатор, його форму та об’єм змінюють: 1) язик 2) губи 3) м’яке піднебіння.

Залежно від їх участі і прийнято розрізняти голосні.

1. Найрухоміший активний орган – язик, він здатний змінювати своє положення, рухаючись у вертикальному й горизонтальному напрямах. Переконатись у цьому дуже легко, досить лише вимовити звуки [і] та [у]

2. Губи при артикуляції голосних бувають активними й пасивними. Діючи активно, вони витягуються вперед, надаючи резонаторові подовженої форми.

3. М’яке піднебіння, як рухомий орган, змикається зі стінкою зіва і закриває прохід видихуваного в порожнину носа повітрю, а опускаючись, відкриває прохід для повітряного струму в носову порожнину.

17. Система консонантизму. Класифікація звуків за артикуляційними й акустичними ознаками.

Консонантизм – система приголосних звуків. За акустичною ознакою: сонорні приголосні, шумні приголосні, дзвінкі приголосні, глухі приголосні. За місцем творення: губний приголосний (губно-губний, губно-зубний), язикові (передньо-, середньо-, задньоязикові), глотальний приголосний. За додатковою артикуляцією: м'які (палаталізовані), тверді, аспірати (придихові), абруптивні, огублені (лабіалізовані).

18. Фонетичне членування мови: поняття про склад; складові й нескладові звуки; наголос.

Склад – це відрізок звукової мови, що характеризується максимумом звучання (підвищенням хвилі), обмежений мінімумом звучності (її зниження). У максимумі звучання (або у вершині складу) стоять найбільш повнозвучні фонетичні одиниці. Це – голосні і в окремих мовах сонорні.

Властивість голосних і деяких приголосних бути у вершині складу робить їх складотворними, або складовими. Усі інші звуки називаються нескладотворчими, або нескладовими. Ними, як правило, виступають приголосні, крім тих сонорних, які в окремих мовах здатні утворювати склад. Проте й деякі голосні можуть перетворюватися в нескладові. Викликається це втратою напруги видиху при вимові голосного в певних фонетичних умовах. Залежно від кінцевого звука – складотворчого чи нескладотворчого – розрізняють відкриті і закриті склади. У словах а/ві/а/ці/я, пра/во, се/стра склади відкриті, оскільки вони закінчуються на складотворні (голосні), у словах сон, парк, край – склади закриті, оскільки вони закінчуються нескладотворчими звуками.

Кожне слово має наголос, але в мовному потоці трапляються випадки, коли слово передає наголошеність сусідньому слову. Наголос - це виділення одного зі складів слова посиленням голосу. Втрата окремими словами власного наголосу називається атонацією, або дезакцентацією.

Розрізняють два випадки перенесення наголосу:

1. Службове слово може передавати наголос наступному повнозначному слову, як-от: укр. переді мно/ю; . Такий рух наголосу називається проклізою, а слово, що його втрачає, - проклітикою (від грец. proklino – „нахилятися вперед”).

2. Службові слова можуть передавати свій наголос попередньому слову, як, наприклад, зроби/в би, прийшо/в же. Таке перенесення наголосу називається енклізою, а слово, що втрачає наголос, енклітикою. Енклітики й проклітики разом із сусіднім словом створюють одне акцентне ціле , яке називають тактом, або фонетичним словом.