22. Фонологічна структура морфем.

Фонема не завжди виступає сталою одиницею: вона може бути представлена з фонемними змінами. Проблеми різного наповнення морфем розглядає порівняно недавно сформований розділ мовознавства, що посідає проміжне місце між морфологією і фонологією, який зветься морфонологією. Об’єктом цього розділу є вивчення фонологічної структури морфем різного типу, а також варіювання, тобто чергування, фонем у складі морфем. Залежно від того, в якій мовній підсистемі здійснюються чергування, вони поділяються на парадигматичні (словозмінні, формотворчі) і дериваційні (належать до словотворення).

Парадигматичні відбуваються при словозміні і формотворенні (коня – кінь, помагати - помогти).

Дериваційні слугують для утворення слова з новим значенням (уродити – урожай, Галич - галицький).

Фонеми, що чергуються в складі морфеми, називаються морфонемами. Їх призначення – посилювати диференціацію на морфологічному рівні. Морфонологічні правила існують лише в тих мовах в яких морфеми можуть бути представлені варійованими аломорфами і в яких це варіювання не пов’язане з чисто фонетичними причинами. До таких мов належать передусім індоєвропейські мови.

22. Словозмінна і словотвірна функції афіксів.

Афікси, що вживаються в словозмінній ролі, називаються словозмінними, або реляційними. Ті ж афікси, які використовуються для творення нових слів, іменують словотвірними, або дериваційними, а сам процес утворення слів з їх участю – словотворенням, або деривацією.

Типово словозмінним (реляційним) афіксом є флексія, здатна виражати граматичні значення і вказувати на відношення між словами. Флексії становлять формальні показники частин мови, за якими розрізняються і самі граматичні класи, і системи їх відмінювання та дієвідмінювання. Оскільки частини мови групуються за семантичною ознакою, то флексії, які „переводять” слово в іншу частину мови можна вважати словотвірними афіксами.

Зате префікси, інфікси, суфікси і постфікси характеризуються за основною роллю як дериваційні елементи. Однак у деяких випадках окремі префікси, суфікси й інфікси вживаються не для творення нових слів, а для утворення різних граматичних форм слова, для надання слову відмінних граматичних значень. За цією особливістю такі префікси, суфікси, інфікси називають формотворчими.

Афікси, залежно від частоти їхнього вживання в словах, поділяють на продуктивні і непродуктивні словотвірні моделі. Моделі слова бувають словозмінні і словотвірні.

Словозмінні – це моделі відмінювання іменників, прикметників ,числівників, моделі дієвідмінювання.

Словотвірні моделі являють собою схеми утворення нових слів від відповідних коренів чи основ за допомогою того чи іншого афікса.

Продуктивність і непродуктивність моделі залежить від того, яку кількість лексичного матеріалу вона охоплює, а також чи служить вона зразком для творення нових слів або підпорядковує своїй схемі зміну інших.

22. Способи вираження граматичних значень.

Граматичні значення – це додаткові до лексичних значень супровідні, загальні, абстрактні значення, притаманні ряду словоформ. Вони мають регулярне, стандартне, матеріальне (або нульове) вираження. Приклади розрізнень форм за граматичними значеннями: значення роду, відмінку, числу,особи, часу, виду, способу, стану.

Щодо способів їх вираження, то кількість способів обмежена. Це афіксація, внутрішня флексія, редуплікація, наголос, суплетивізм, порядок слів, службові слова, інтонація.

Афіксація, тобто приєднання афіксів до кореня чи похідної основи. Найпоказовішим засобом розрізнення граматичних значень є флексія.

Внутрішня флексія, або флексія основи, – це звукова зміна в корені слова, з якою пов’язується протиставлення граматичних значень слів. Змінюються: а) голосний на голосний; б) приголосний на приголосний; в) голосний на нуль звука.

Редуплікація, тобто повтор слів чи їх частин без змін звукового складу або з частковою його зміною. Поряд з вираженням граматичних значень редуплікація відома як спосіб творення нових слів і надання словам додаткових семантичних відтінків.

Розглянуті способи вираження граматичних значень є синтетичними. Далі розглянемо аналітичні способи вираження граматичних значень.

Порядок слів. Наприклад, французька й англійська мови не мають формальних показників називного і знахідного відмінків. Це значить, що афіксально ці відмінки не протиставляються. У реченні вони розрізняються завдяки усталеному в цих мовах прямому порядку слів.

Наголос, який використовується у випадку відсутності в слові формальної диференціації граматичних значень.

Суплетивізм, тобто використання різнокореневих і різноосновних слів, які прийнято називати суплетивними формами.

Службові слова – артиклі (члени), прийменники і післяйменники, сполучники, частки, допоміжні дієслова.

Інтонація. Вона включає в себе підвищення і зниження голосу, швидкий та уповільнений темп, сильну й слабку вимову, паузи. За інтонаційним малюнком розрізняються розповідні, питальні , а також окличні речення.