9. Алгоритм розробки "сценаріїв майбутнього", його етапи. Розділ 2. Процес стратегічного управління та його складові

Тема 2.6. Стратегічне управління як реалізація цільового підходу

2.6.1. Цільовий підхід в управлінні

У 60-х р.р. ХХ ст. відбувається дослідний та експериментальний бум у сферах управління промислово розвинених країн. Загальні тенденції робіт даної сфери та їх основні риси згодом були визначені як “цільовий підхід”.

Управління за цілями (УЦ) є популярним методом менеджменту, який володіє потенційними можливостями об'єднати планування та контроль у складній сфері людських ресурсів. Крім того, УЦ – ще й спосіб мотивації, що допомагає перебороти деякі негативні впливи контролю на поведінку працівника.

Цільовий підхід – це система методів і методичних прийомів, що забезпечують постійну орієнтацію управлінської діяльності на кінцеві результати з урахуванням соціально-економічних складових, які постійно змінюються внаслідок розвитку системи потреб, кількісних і якісних змін у виробничому потенціалі системи, щодо якої застосовується цільовий підхід.

Дуглас Макгрегор, прихильник УЦ, вважає, що метод управління за цілями необхідний, тому що дає можливість оцінювати керівників на основі результатів, а не особистих якостей. Макгрегор пропонує, щоб кожен керівник встановлював конкретні виробничі цілі та засоби їх досягнення спільно зі своїм безпосереднім начальником. Після певного періоду часу керівник і підлеглий змогли б оцінити фактичні показники роботи, порівнюючи їх із установленими контрольними показниками.

Райа описує управління за цілям як процес, що складається з чотирьох взаємозалежних етапів:

1) вироблення чітких коротких формулювань цілей;

2) розробка реалістичних планів їх досягнення;

3) систематичний контроль, вимір і оцінка роботи та результатів;

4) коригувальні заходи для досягнення запланованих результатів.

Складання цільових моделей – це початковий етап процесу управління за цілями – концепції, широко використовуваної сучасним менеджментом. Її суть полягає в наступному. Менеджмент як цілісна система управління орієнтується на досягнення всієї сукупності цілей і завдань, що стоять перед організацією, тому кожен керівник, від вищого до нижчого, повинен мати чіткі цілі в рамках покладених на нього обов'язків. Відповідну цільову орієнтацію роботи свого підрозділу він повинен забезпечувати впродовж усього планового періоду. Цілі та завдання менеджменту не тільки доводяться, але й погоджуються (шляхом попереднього обговорення) з менеджерами всіх рівнів, які спрямовують свої зусилля, ресурси й енергію на їх досягнення. Процес управління за цілями складається з чотирьох етапів:

1) визначається коло повноважень і обов'язків керівників усіх рівнів;

2) здійснюються розробка й узгодження цілей і завдань управління в рамках встановлених обов'язків;

3) складаються реальні плани досягнення поставлених цілей;

4) виробляються контроль, вимір, оцінка роботи й отриманих кожним керівником показників, що може вимагати нового узгодження цілей.

Таким чином, якщо постановка цілі – це початок будь-якої управлінської діяльності, то її обов'язковим продовженням є визначення видів робіт, які потрібні для досягнення цілей [27].

Виконуючи всі перераховані види робіт, менеджери створюють необхідні передумови для продуктивної й ефективної праці всіх співробітників підприємства і всіх його підсистем.

Розглянемо концепцію УЦ, розроблену фінськими вченими та фахівцями, яка отримала назву “Управління за результатами”.

Сутність концепції – цілісна система управління, орієнтована на кінцеві результати і заснована на використанні творчого потенціалу трудового колективу, нових методів і техніки управління.

Принципи концепції – результати є основою діяльності; для їх досягнення необхідно мати сильну волю.

Основні поняття – цілі, ключові результати, до яких організація прагне у своїй діяльності протягом тривалого періоду. Нормативне число цілей – від 4 до 6.

Ключові результати можуть бути трьох типів:

за комерційною діяльністю (покриття витрат, перемінні та постійні витрати, частка на ринках збуту, рентабельність, платоспроможність, використання капіталу);

за функціональною діяльністю підрозділів (кількість і якість виробленої продукції, використання виробничої потужності, сировини, матеріалів, енергії);

за некомерційною діяльністю, що сприяє досягненню безпосередніх функціональних цілей (ефективність роботи персоналу, вмотивованість працюючих, атмосфера в організації, використання робочого часу, співробітництво з іншими організаціями, імідж підприємства, творчий початок, досвід).

Цілі та пріоритети не є постійними величинами, вони час від часу переглядаються у зв'язку зі зміною внутрішніх і зовнішніх умов, при досягненні цілей чи внаслідок визнання їхньої помилковості.

Застосовуються наступні критерії добору завдань, встановлюваних після визначення цілей: узгодженість, схвалення, реалістичність, гнучкість, вимірність, привабливість (що забезпечує вмотивованість діяльності).

Стадії процесу управління за результатами:

1) складання автопортрету трудового колективу;

2) планування результатів, що включають довгострокове стратегічне планування, річне й індивідуальне планування;

3) досягнення результатів на основі ситуативного керівництва, що відбиває невизначеність і динамічність організації і її середовища. При цьому звертається увага на стиль управління, методи й техніку керівника, наполегливість, творчий підхід, вивчення навколишнього середовища, людей і їхніх справ;

4) контроль з метою оцінки досягнутих результатів, способів виконання передбачених у планах заходів, успішного ситуаційного управління. Оцінка результатів завершується висновками, що враховуються в повсякденній роботі, у планах звітного періоду, при стратегічному плануванні і при плануванні наступного періоду.