• 3. Методика роботи з умовно-графічною наочністю

Наступним видом наочних засобів навчання є графічна, чи умовно-графічна, наочність.До групи умовно-графічних наочних засобів входять крейдові малюнки й аплікації, історичні карти, схеми, локальні схематичні плани, графіки і діаграми.

Ці засоби відбивають кількісні і якісні сторони історично­го процесу, розміщення історичних фактів у просторі, істотні ознаки фактів,"їх причинно-наслідкові зв'язки і закономірності. Тим самим вони сприяють формуванню у школярів умовних, символічних обра­зів минулого і теоретичних уявлень. У цілому пріоритетом у розробці сучасних засобів навчання історії в останні роки стали посібники, орієнтовані на самостійну (індивідуальну і групову) роботу учнів, ди­ференціацію їх навчальної діяльності.

графічна наочність по­винна відповідати ряду вимог:

13. відповідність наочного засобу змісту досліджуваного матеріалу;

14. неперевантаженість об'єктами для запам'ятовування;

15. чіткість зображення;

16. широка гама кольорів зображення і т. п.

малюнки крейдою на дошці можуть давати географічні орієнтири, наприклад малюнок Нільської долини і дельти. Малюнки можуть зображувати різні схеми. Внутрішній устрій об'єктів можна вивчити за допомогою малюнка «у розрізі». Зовнішні статичні художні малюнки допомагають опису. Динамічні малюнки є найбільш складними і допомагають розкрити послідов­ність подій.

аплікації. У пе­рекладі з латинської «аплікація» означає «додаток», «приєднання». Аплікації - це вирізані по контуру з паперу чи картону і розфарбовані зображення типових для досліджуваної епохи предметів чи представ­ників різних суспільних груп: силуетні малюнки людей, знаряддя праці і зброї, зображення тварин, будинків; символи більш широкого змісту в порівнянні з тим, що безпосередньо зображено. Так, кілька стебел папірусу біля води символізують глибоководний Ніл, фігурка воїна - численне військо. Такі зображення-символи допомагають створити більш чіткі уявлення про досліджувані події і явища.

Історичні карти не дають конкретизованого наочного уявлення про події, а лише відтворюють просторово-часові конструкти, вико­ристовуючи абстрактну мову символів. Карти в умов­ній формі показують розміщення, сполучення і зв'язки історичних подій і явищ, що відбираються і характеризуються відповідно до призначення даної карти.

Історичні карти відрізняються від географічних. Звичні для учнів кольори географічних карт мають інше значення на історичних картах. Зеленим кольором показують не тільки низовини, але й оази­си, а також найдавніші райони землеробства і скотарства. Інша особ­ливість історичних карт - розкриття динаміки подій і.процесів. На географічній карті все статично, а на історичній легко побачити ви­никнення держав і зміну їх територій чи шляхи руху військ, торгових караванів і т. д. Пересування людей, військові удари на карті показу­ють стрілками, місця боїв - схрещеними мечами, райони повстань -крапками або вогнищами.

Історичні карти підрозділяються

за охопленою територією (світо­ві, материкові, карти держав);

за змістом (оглядові, узагальнюючі і тематичні);

за масштабом (великомасштабні, середньо- і дрібномасш­табні).

На узагальнюючих картах у межах визначеного місця і часу відбиті всі основні події і явища, передбачені розділами шкільної програми і Держстандарту. У назві зазначені місце і час подій. Огля­дові карти показують події певного періоду.

Одним із видів узагальнюючих карт є тематичні. Ці карти розвантажені від позначень, що не мають відно­шення до теми. На них більш ґрунтовно представ­лені найважливіші події узагальнюючих карт.

При роботі з картами варто врахувати, що учням буває складно співвіднести загальну і тематичну карти. Тому на уроці на початку вивчення теми доцільно мати дві карти, що показують місце розташу­вання того чи іншого об'єкта (держави) на загальній карті, наприклад карті світу, а потім уже на тематичній.

Щоб створити уявлення про простір і місце розташування до­сліджуваної країни на карті земної кулі, застосовують одночасно істо­ричну і географічну (фізичну) карти чи загальну і тематичну. На них вміщено один і той самий об'єкт, але зображено його у різних масш­табах.

В іншому випадку вчитель демонструє, наприклад, карту «Старо­давні держави світу» (загальне). Потім за допомогою крейди виділяє на ній місце розташування Стародавнього Єгипту у вигляді трикутни­ка (одиничне).

Для закріплення отриманих знань можна проводити гру «Хто швид­ше збере карту» (за принципом збору картинки з дитячих кубиків). Учню надається карта Стародавнього Єгипту, розрізана на частини у вигляді квадратів. Як показує практика, йому буде потрібно близько чо­тирьох хвилин, щоб зібрати таку карту. Потім дається завдання визна­чити, як можна потрапити з рідного міста в сучасний Єгипет (прийом подорожі).

На уроці «Природа і заняття жителів Стародавнього Єгипту» істо­рична карта, зміст підручника допомагають учням усвідомити особли­вості природно-географічного середовища, виявити сприятливі і не­сприятливі умови для землеробства.

Результатом опрацювання історичної карти є формування в учнів таких знань і вмінь:

а)

• знати, що назва карти відбиває тему та її основний зміст;

• що істо­рична карта відбиває дійсність у певний хронологічний період;

• на ній можуть бути показані події, які відбувались у різні часи;

• явища, що змінювалися, можуть зображуватися на одній історичній карті, при­ чому послідовність у часі передається як сусідство в просторі;

• карти мають масштаб;

• умовні позначки розшифровуються в легенді карти;

б)

• уміти впізнавати і називати зображений на карті географічний простір;

• визначати послідовність і час відображених на карті подій;

• правильно читати й описувати словами відбиту на карті дійсність;

• пе­редавати зміст карти графічними засобами;

• зіставляти позначені на карті явища;

• порівнювати розміри територій;

• знаходити на карті і на­зивати включені в легенду знаки;

• знаходити зображену на невеликій карті територію на картах, що охоплюють більший простір;

• порівню­вати відстані на карті з відомими відстанями;

• виділяти зміни в терито­рії, нові риси в господарстві;

• застосовувати карту при аналізі причин і наслідків подій;

• аналізувати соціально-економічний, політичний розвиток народів світу;

• зіставляти і систематизувати дані декількох історичних карт;

• зіставляти різномасштабні карти і плани;

• читати карти і карти-схеми.

Карти-схеми допомагають розкрити внутрішні зв'язки досліджува­них подій і явищ. Ці карти на фізико-географічній основі відтворюють схематично, у спрощено-узагальненому вигляді яку-небудь одну подію чи явище. Маються на увазі, наприклад, карти-схеми: «Грюнвальдська битва 1410 p.», «Оборона Севастополя 1854-1855 pp.» тощо.

Можуть бути також саморобні карти-схеми краєзнавчого характе­ру, наприклад місця появи мануфактур, набігів монголо-татар і боїв з ними, партизанських дій.

Контурні карти дають можливість засвоїти і закріпити знання, ви­робити нові уміння і навички роботи з історичною картою. Це важли­вий засіб практичного навчання історії, розвитку пізнавальної діяль­ності учнів. Робота з контурними картами дає результат лише в тому випадку, якщо вона ведеться цілеспрямовано і систематично.

Контурні карти застосовуються для закріплення нового матеріалу на уроці; для відпрацьовування вивченого на попередніх уроках із за­стосуванням довідкових посібників чи без них; для контролю знань у вигляді виконання на карті історико-географічних завдань.

Молоді вчителі та учні мають пам'ятати певні правила роботи з картою:

1. стійте праворуч від карти, указку тримайте у лівій руці;

2. показуючи на карті населений пункт, торкніться кінцем указки до відповідної крапки і назвіть орієнтири: «Афіни розташовані в західній частині області Аттика, на південному сході Середньої Греції»;

3. показуючи державу, проводьте по карті указкою відповідну лі­нію і називайте орієнтири: «Кордони Перського царства наприкінці VI - на початку V століття до н. є. простиралися від ріки Інд на сході до Єгипту й Егейського моря на заході»;

4. як орієнтири використовуйте знайомі географічні об'єкти (гори, ріки, моря), а також історико-географічні позначення (міста, держави);

5. річки показуйте від витоку до гирла;

6. показуючи на карті об'єкти, говоріть «північніше», «південніше», «на захід», «на схід». Уникайте слів «вище», «нижче», «справа», «зліва».

Загальні правила використання історичної карти в навчанні:

1. жодного уроку історії без карти чи інших картографічних засобів;

2. використання карти доцільне і необхідне на всіх етапах навчання: при вивченні нової теми, при закріпленні й узагальненні вивченого, при перевірці знань і умінь школярів;

3. паралельно з формуванням знань на основі карти треба навчати школярів прийомам навчальної роботи з різними типами картогра­фічних посібників;

4. при переході від однієї карти до іншої забезпечується наступність між ними, або співвіднесення із загальною картою, чи характеристи­кою їхніх часових відносин;

5. робота з настінною і настільною картами по можливості ведеться паралельно і скоординовано;

6) постійним компонентом домашніх завдань з історії є робота школярів з контурною картою над питаннями нової навчальної теми.

схеми – креслення, що відображає суттєві ознаки, зв'язки і відносини історичних явищ. Вони використовуються для на­очного порівняння явищ, що вивчаються, показу тенденцій їхнього розвитку, а також для узагальнення і систематизації історичних знань. Пояснюючи матеріал, учитель послідовно креслить на дошці елементи схеми і позначає зв'язки між ними (наприклад, стрілками). Поступо­вість створення схеми полегшує її розуміння. За допомогою схеми вчитель демонструє ланцюжок своїх міркувань. Складання учнями схем на ос­нові нового тексту, декількох джерел дозволяє говорити про творчий рівень діяльності учнів. Учнів бажано навчити складати різні типи схем, насамперед таких, що відбивають структуру поняття за його ознаками або явища за його складовими у вигляді «коробочок», по­єднаних стрілками, що відбивають ієрархію цих ознак.

Н ауково-технічний прогрес наприкінці XIX- на початку XX ст.

Схема 9. Приклад схеми, що відбиває структуру поняття за його ознака­ми або явища за його складовими

схеми еволюції, відбивають етапи розвитку події, явища чи процесу у вигляді сходинок. Наприклад, певні етапи розвитку суспільства можна відобразити такою схемою:

Схема 10. Приклад схеми еволюційного процесу

Якщо треба передати певний порядок, послідовність елементів струк­тури явища, процесу, ознак тощо використовують ієрархічну схему.

ФАРАОН

Вельможі

Жерці

Чиновники

Воїни

Ремісники, купці

Селяни

РАБИ

Схема 11. Приклад ієрархічної схеми

логічні схеми - графічні зображення, що відбивають процес, містять його складові, що випливають одне з іншого, наприк­лад причинно-наслідкові або інші зв'язки між подіями, явищами чи поняттями.

Утворення східної деспотії у Єгипті

С хема 12. Приклад логічної схеми

Схеми можуть використовуватись у заповненому вигляді або про­понуватись учням для самостійного заповнення. Варто пам'ятати, що учні або вчителі повинні, складаючи схему, намагатись максимально наблизити її форму до змісту навчального історичного матеріалу, який в ній відбито. Також важливо, щоб заповнення схеми йшло за правилами «читання»: зверху до низу і зліва направо.

Таблиці - містять пере­лік цифрових даних або яких-небудь інших відомостей, розташованих у визначеному порядку по графах.

Таблиці містять «екстракт» деяких тематично відібраних і система­тизованих знань. Матеріал у них групується по вертикальних чи гори­зонтальних або по тих й інших графах (стовпчиках).

розташування в таблиці окремих її елементів допомагає виявлен­ню і запам'ятовуванню зв'язків між ними.

Хронологічні таблиці групують факти на основі часових відносин між ними, відбивають послідовність (календар) подій. У них, як пра­вило, два стовпчики: дата, подія.

Синхроністичні таблиці відбивають «горизонтальні» часові зв'язки між подіями і явищами, тобто фіксують події, що відбувались у різних місцях в один і той самий час.

Тематична таблиця містить однорідні факти, наприклад війни чи повстання, наукові відкриття тощо. В такій таблиці, як правило, три стовпчики: причини події; основні етапи (ознаки, прояви, риси); наслідки (підсумки, значення). Різновидом тематичної є узагальню­юча таблиця, яку часто складають протягом цілої теми чи розділу, розкриваючи зв'язки або тенденції розвитку в конкретний період.

Порівняльні таблиці, виокремлюючи суттєві порівняльні ознаки істо­ричних явищ, аналогічні чи протилежні, сприяють виявленню відно­син подібності і відмінності між ними, наприклад між суспільними верствами, формами державного устрою, менталітетом, цінностями, суспільним чи економічним устроєм. Таблиці відіграють важливу роль у вичленовуванні й узагальненні ознак понять.

Таблиці розвитку виявляють якісні чи кількісні зміни, динаміку окремих історичних явищ. На відміну від таблиць порівняння в них зіставляються не різні явища, а різні етапи розвитку того самого істо­ричного явища.

діаграми, показують кількісні відносини між окремими явищами чи етапами розвитку одного явища.