III. Психолого-гігієнічні вимоги до організації уроку:

• педагогічний такт учителя;

• культура мовлення, емоційність, темп мовлення;

• врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;

• контакт з класом, наявність активної взаємодії та співпраці;

• дотримання санітарно-гігієнічних норм.

21. Загальна характеристика традиційної системи навчання.

21. Традиційний урок: основні типи та форми.

===УРОК ЯК ОСНОВНА ФОРМА НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ===

Основні поняття теми: форми організації навчання, урок, типи і форми уроку, структура уроку, очікувані результати уроку, те­матичне і поурочне планування.

• Підходи до класифікації уроку історії

групи форм навчання:

1. форми організації всієї системи навчання, навчально-виховного процесу;

2. форми організації навчальної діяльності учнів.

Форми навчання відповідно поділяються на групи за такими озна­ками:

1. кількість учнів (індивідуальне, групове, фронтальне);

2. місце навчання (шкільне, позашкільне, екстернат);

3. тривалість (час регламентується педагогами, батьками, учнями).

Становлення форм організації системи навчання відбувалось по мірі розвитку суспільства. Першим виникло індивідуальне навчання. Наступним етапом став індивідуально-груповий спосіб навчання (вчитель навчав групу дітей, однак навчальна робота носи­ла індивідуальний характер).

Наприкінці XVI - на початку XVII ст. як індивідуальна, так і інди­відуально-групова форми організації навчання вже не відповідали потребам суспільства. В братських школах України, Білорусії та ряді інших країн виникло групове навчання, яке стало основою класно-урочної форми навчання.

У 20-х pp. XX ст. в Україні виник новий спосіб навчання - колек­тивний. Навчання відбувалось без уроків та розкладу у формі органі­зованого діалогу пар учнів, які, вивчивши різноманітні теми, по черзі навчали один одного. Повністю на цей спосіб навчання не перейшла ні одна сучасна школа, але елементи цієї форми навчання широко викорис­товуються навіть і сьогодні (наприклад, в інтерактивних технологіях).

Основною в сучасній школі залишається класно-урочна система, за якої провідною фор­мою організації навчальної роботи виступає урок. Кількість уроків визначає навчальний план школи, а їх зміст - шкільні програми і Держстандарт.

Для класно-урочної системи організації процесу навчання харак­терні такі елементи:

• основною одиницею занять є урок;

• учні об'єднуються в класи за віком та рівнем підготовки;

• існує постійний склад класу на весь період шкільного навчання;

• заняття є обов'язковими для всіх;

• існує розклад занять, перерв, єдиний навчальний рік і канікули;

• робота всіх учнів у класі відбувається одночасно і по одній темі за єдиним планом;

• навчальним процесом керує вчитель.

під уроком розуміють основну одиницю освітнього проце­су, чітко обмежену часовими рамками (45 хвилин), планом роботи та складом учнів (класом). По відношенню до процесу навчання урок відіграє інтегруючу роль, оскільки відбиває та поєднує такі його компонен­ти, як мета, зміст, методи, засоби навчання, взаємодія вчителя та учнів.

Незважаючи на широке визнання в світі, класно-урочна система має багато недоліків. Найбільш істотними з них є: орієнтованість на середнього учня; часто висока складність навчання для слабких учнів як за рахунок темпу, так і змісту навчання; неможливість повної реалі­зації в навчальному процесі індивідуальних особливостей учнів. Тому у XX столітті до уроку долучились такі форми, як консультації, за­ліки, семінари, практичні заняття тощо.

Спроби вдосконалити і сам урок як специфічну форму організації навчально-виховного процесу не припиняються. Були розроблені і апробовані такі варіанти класно-урочної форми, як беллланкастерська система взаємного нав­чання, батавська система, мангеймська система лабораторна система (Дальтон-план). За радянських часів в Україні значна увага приділялась розробці нових типів уроку, вдосконаленню його струк­тури та основних елементів такої структури.

Тип уроку - це поняття, пов'язане з варіюванням структури уроку його змістових елементів.

Далее много буков о развитии подходов к типам уроков в СССР…читайте в учебнике…

…тип уроків за основним дидактичним завданням:

• урок вивчення нового ма­теріалу

• перевірки знань

• повторювально-узагальнюючий

• комбінова­ний.

…Жодна з типологій уроків історії, створених у 60—80-ті pp., не ста­ла у вітчизняній теорії і практиці загальноприйнятою. У сучасних ви­даннях плутанина у критеріях характеристики уроків історії особливо очевидна.

В умовах переходу на дванадцятирічну шкільну освіту і змінами, що вона тягне за собою, є неминучим новий спалах суперечок про типіза­цію, форми, види шкільних занять. Виходячи з цього, на основі напрацювань пропонується наступна класифікація уроків, що не пре­тендує на завершеність. У її основу закладено такі вихідні моменти:

• тип уроку визначається його основною дидактичною метою;

• форма уроку визначається способами його організації, методами проведення.

Обираючи тип уроку, учитель керується місцем цього уроку в темі, його завданнями, особливостями змісту нового матеріалу, педагогіч­ним задумом, віком учнів, їхніми уміннями і навичками. Тип уроку за­лежить також від наявних у школі засобів навчання, підготовленості вчителя й інших факторів.

Уроки одного типу можуть бути проведені у різних формах, в за­лежності від домінуючого методу. Наприклад, урок засвоєння нового матеріалу можна провести у вигляді лекції, екскурсії чи бесіди, поєд­нання розповіді і бесіди. Визначаючи систему уроків з розділу і теми, варто мати на увазі, що вивчення нового спирається на вже відоме, а в процесі вивчення нового закріплюється раніше вивчене.

Різноманітність форм проведення уроку - одна з умов розвитку в учнів інтересу до історії як до предмета, підвищення якості навчання. Одні форми уроку носять традиційний характер, інші з'явилися остан­нім часом і усе більш завойовують популярність серед вчителів і учнів.

У сучасній дидактиці існує кілька підходів до класифікації уроків: за дидактичною метою¹⁶⁶, за метою організації пізнавальної діяльно­сті¹⁶⁷, основними етапами навчального процесу¹⁶⁸, методами навчан­ня, способами організації навчальної діяльності учнів¹⁷⁰.

Дидактична мета є найважливішою складовою, пусковим момен­том процесу навчання, тому класифікація за цією ознакою найбільш близька до реального уроку. У цій класифікації розрізняють:

1. уроки засвоєння нового навчального матеріалу;

2. уроки формування і вдосконалення умінь та навичок;

3. уроки закріплення та застосування знань, умінь та навичок;

4. уроки узагальнення та систематизації знань;

5. уроки контролю і корекції знань, вмінь та навичок;

6. комбіновані уроки.

• Уроки вивчення нового навчального матеріалу. Метою цього типу уроків є оволодіння учнями новим матеріалом та новими способами ді­яльності.

• Уроки формування і вдосконалення вмінь та навичок. На уроках цьо­го типу вирішуються такі дидактичні задачі:

1. повторення і закріплення раніше засвоєних знань із застосуван­ня вже сформованих умінь та навичок;

2. формування нових умінь та навичок;

3. контроль за вивченням нового навчального матеріалу і вдоско­наленням знань, умінь та навичок.

• Уроки закріплення та застосування знань, умінь та навичок передба­чають наявність в учнів певної кількості попередньо засвоєних знань, умінь та навичок, які шляхом послідовного розв'язання учнями на­вчальних завдань ведуть до досягнення дидактичної мети.

• Уроки узагальнення та систематизації знань. Уроки цього типу націлені на вирішення двох основних дидактичних завдань:

1. перевірку і встановлення рівня оволодіння учнями основами тео­ретичних знань і способами пізнавальної діяльності;

2. повторення, корекцію і більш глибоке осмислення навчального матеріалу.

• Уроки контролю та корекції знань, умінь та навичок. Уроки цього типу призначені для:

1. контролю за рівнем засвоєння учнями теоретичного матеріалу, сформованістю вмінь та навичок;

2. корекції засвоєних учнями знань, умінь та навичок.

• Комбінований урок традиційно переважає в навчанні, особливо в середніх класах. Такий урок поєднує дві-три провідних дидактичних цілі (наприклад, засвоєння і застосування знань). Тому він може містити в собі елементи інших типів уроку.

• Характеристика основних типів уроку

Структурні компоненти уроку:

1. Організаційний момент – під­готовка робочого місця, вітання, перевірка відсутніх; підготовка учнів до уроку.

2. Актуалізація опорних знань, умінь та уявлень учнів або підготов­ка школярів до сприйняття нової теми - у вигляді короткої вступної бесіди чи постановкою проблемного завдання ак­туалізуються раніше отримані знання і сформовані вміння.

3. Мотивація навчальної діяльності - це етап, метою якого є сфоку­сувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Мотивація є своєрідною психологічною паузою, яка дозволяє уч­ням насамперед усвідомити, що вони зараз почнуть вивчати інший (після попереднього уроку) предмет, що перед ними інший учитель і зовсім інші завдання.

4) Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів - це елемент уроку, мета якого - забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досяг­ти в результаті уроку і чого від них чекає вчитель. Насамперед учитель чітко формулює тему уроку й визначає місце уроку в розділі й курсі, його зв'язок з попередніми уроками, план уроку.

Потім треба виголосити очікувані результати уроку.

Формулювання результатів уроку має відповідати таким вимогам:

• висвітлювати результати діяльності на уроці учнів, а не вчителя, і бу­ти сформульованим таким чином: «Після цього уроку учні зможуть...»;

• чітко відбивати рівень навчальних досягнень, який очікується в результаті уроку. Тому воно має передбачати: обсяг і рівень засвоєння знань учнів, що буде забезпечений на уроці; обсяг і рівень розвитку навичок і вмінь; розвиток емоційно-ціннісної сфери учня, яка забезпечує формування переконань, характеру, вплив на поведінку тощо. Hезультати мають бути сформу­льовані за допомогою відповідних дієслів, наприклад знання: поясню­вати, визначати, характеризувати, порівнювати, відрізняти... тощо; уміння і навички: дискутувати, аргументувати думку, дати власну оцін­ку, проаналізувати тощо; ставлення: сформувати та висловлювати влас­не ставлення до..., пояснювати своє відношення до...;

• щоб було зрозуміло, як можна виміряти такі результати: якщо після вашого уроку учні вмітимуть «пояснювати суть історичного явища та наводити приклади подібних явищ» - це легко перевірити і виміряти в оціночних балах, врахував­ши, наприклад, точність і повноту пояснення і кількість прикладів, які наведено;

• бути коротким, ясним і абсолютно зрозумілим і для учнів, і для самого учителя, і для батьків учнів, і для інших вчителів, і для дирек­тора школи або завуча, який має перевіряти ваш урок з погляду на те, чи досяг він очікуваних результатів.

Для того щоб почати з учнями спільний процес руху до результатів навчання, в цій частині уроку потрібно:

1. назвати тему уроку або попросити когось з учнів прочитати її;

2. якщо назва теми містить нові слова або проблемні питання, звер­нути на це увагу учнів;

3. попросити когось з учнів оголосити очікувані результати за текс­том посібника або за записом на дошці зробленим заздалегідь;

4. нагадати учням, що наприкінці уроку буде перевірено наскільки вони досягли таких результатів.

5) Вивчення нового матеріалу (його первинне сприйняття) - перший з перерахованих компонентів уроку, що має самостійне і самодос­татнє значення. Робота спрямована на оволодіння учнями новими знаннями й уміннями.

Значну частину часу на цьому етапі може зайняти розповідь учите­ля. Розповідь будується з урахуванням віку і психологічних особливостей учнів. Так, учні 5-7 класів не можуть утримувати увагу на чомусь одному трива­лий час, для підтримки уваги їм потрібна зміна діяльності.

Виходячи з цього, вивчення нового містить не тільки викладення матеріалу вчителем, але й активну діяльність самих учнів. Вони отри­мують знання в результаті аналізу ілюстрацій і навчальних картин, технічних засобів навчання (діафільмів, діапозитивів, відеофільмів), читання підручника і роботи з картою, аналізу документів.

Як показує практика, при усному поясненні нового чи читанні під­ручника учні легше засвоюють односюжетний матеріал, ніж багато-аспектний зміст. Коректуючи підручник, учитель пояснює найбільш важливу, важку частину змісту - базові знання, доповнюючи і конкре­тизуючи їх необхідними головними фактами і яскравими, образними прикладами. Легку для засвоєння частину змісту підручника вчитель при поясненні взагалі опускає, її учні прочитають у класі чи вдома са­мостійно. Основна увага звертається на складний теоретичний ма­теріал, базові знання.

6. Осмислення нових знань і умінь - це етап, метою якого є віднов­лення в пам'яті та усвідомлення головних історичних подій, які за­своюються, дат, понять і теоретичних положень уроку і відпрацьову­вання нових прийомів навчальної роботи. Часто такі завдання вирішуються у процесі самостійної роботи учнів за певною невелич­кою системою пізнавальних завдань, що орієнтована на звернення уваги учнів до основних моментів нової інформації вже на рівні перет­ворення, за допомогою фронтальної бесіди з основних (переважно теоретичних) моментів навчальної теми, картографічних і хроноло­гічних задач, а також деяких видів тестів. Цей етап уроку не завжди є присутнім у структурі заняття явно і відкрито, розчиняючись у по­передньому і наступному. На уроці формування умінь і навичок цей етап організовується за допомогою тренувальних вправ і відповідних завдань, що виконуються за зразками (пам'ятками) під керівництвом учителя.

6. Систематизація й узагальнення нових знань і умінь на перетворю­ючому і творчому рівнях. Змістом цього компонента уроку є розв'язання пізнавальних задач, у тому числі проблемних і творчо-образ­них, де школярі одержують можливість застосувати нові знання й уміння в іншій навчальній ситуації, визначитися у власному відношен­ні до досліджуваних фактів, покритикувати існуючі оцінки і сформу­лювати власні висновки. Приводом до класної дискусії можуть стати тести з вільними відповідями і групові звіти про виконані завдання.

8) Підведення підсумків уроку - проясняється зміст проробленого, підводиться риска під знаннями, що повинні бути засвоєні, і встановлюється зв'язок між тим, що вже відомо, і тим, що знадобиться у майбутньому.

Функції підсумкового етапу уроку:

1. прояснити зміст опрацьованого;

2. співвіднести реальні результати з очікуваними;

3. проаналізувати, чому відбулося так чи інакше;

4. зробити висновки;

5. закріпити чи відкоригувати засвоєння інформації або відповідних умінь і навичок;

6. намітити нові теми для обмірковування;

7. встановити зв'язок між тим, що вже відомо, і тим, що варто за­своїти, навчитись у майбутньому;

8. скласти план подальших дій.

Цей етап уроку може бути проведений за допомогою уявного мікрофона, фронтальної бесіди, обміну думками в парах з досягнення очікуваних результатів уроку. Тут учитель разом з учнями має оціни­ти роботу класу та окремих учнів, визначити перспективи подальшої діяльності.

9) Інструктаж з домашнього завдання. Протягом декількох хвилин школярам докладно роз'яснюються завдання домашньої роботи, рекомендуються джерела і прийоми роботи з ним, обумовлюються форми перевірки. Ефективне домашнє завдання по­винне складатися з двох частин:

1. обов'язкової, тобто призначеної всім учням (параграф, робота з картою та ін.);

2. варіативної, тобто логічних, проблемних і творчих завдань, серед яких школярі вибирають те, що відповідає їхнім пізнавальним здібностям і інтересам.

10) Перевірка знань і умінь - останній із компонентів уроку, у логіч­ній послідовності замикаючий процес вивчення нової теми й інколи представлений на початку наступного заняття (комбінований урок). Однак у сполученні з ком­понентом № 7 він може утворити самостійний тип уроку - повторю­вально-узагальнюючий, а без нього стати головним елементом уроку контролю та корекції знань, умінь та навичок.

Далеко не кожний із перелічених структурних компонентів уроку історії має самостійне, смислоутворююче значення. До них можна віднести компоненти № 5, 6, 7, 10. Вони здатні направити урок по од­ному зі заданих напрямів: засвоєння нового матеріалу, його система­тизація й узагальнення, контроль, корекція і оцінка якості засвоєних знань і умінь. Усі три дидактичних завдання можуть вирішуватись на одному уроці відразу. Інші елементи структури уроку (1, 2, 3, 4, 8, 9) є складовими будь-якого типу уроку.

Тому, повертаючись до проблеми типології уроків історії, переко­нуємося, що є сенс у виділенні шести типів уроку, згідно з їх дидак­тичною метою й структурою.

Типи і структура уроків історії

Типи уроків

їхня структура

1) Уроки засвоєння нового навчального матеріалу. 2) Уроки формування і вдосконалення вмінь та навичок. 3) Уроки закріплення та застосування знань, умінь та навичок. 4) Уроки узагальнення та систематизації знань. 5) Уроки контролю і корекції знань, умінь та навичок. 6) Комбіновані уроки (у цьому випадку структура уроку варіюється у залежності від обраних учителем компонентів, що відповідають дидактичним цілям).

1-2-3-4-5-6-7-8-9 1-2-3-4-5-6-8-9 1-2-3-4-6-7-8-9 1-2-3-4-7-8-9 1-2-3-1-10-8-9 1-2-3-1-5-6-7-8-9-10

Далее идет глава, посвященная методике проведения конкретных типов урока… пропускаю