Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
мої шпори з філософії.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
911 Кб
Скачать
☆

42. Прагматизм.

Філософ течія, що виник у США на поч 70 р. ХІХ ст. та пошир в Англії, Італії, Китаї. Центром уваги стала окрема людина та її дія-сть. Репрезентували Пірс, Джеймс, Дьюї. Вони розробляли філос ідеї, згідно з якими мисл людей необх було сприймати як спосіб адаптації до навкол дійсності, істину – як момент самореалізації людини з відповідним відчуттям життєвого успіху, аналіз філос – як метод поясн конкретного мисл і вірувань людини, спрямов на виріш її життєвих проблем. Гол принцип прагматизму проголошує теза про те, що у кожної людини — своя філософія, свої, властиві лише їй способи філософствування, бо "філософствувати означає мати індивід спосіб сприйн і відчуття биття пульсу косм життя", а сама філософ спрямованість обумовл природженим темпераментом людини. З точки зору прибічників прагматизму, філософія є методом залагоджув суперечок філософів, заснован на практ наслідках наших дій. Вони стверджують, що істиною є те, що краще працює на нас. Її добиваються лише для практики, а не для самоцілі. Цей підхід різко відрізняє філософію прагматизму від європ філософ традиції шукання істини.

Досліджуючи проблеми пізн, Дьюї розробляє центр. поняття прагматизму — досвід, який він розуміє як всі форми життєдія-сті людей і всі прояви їх життя. Прагматизм не цікавиться проблемами онтології, оскільки філософія має бути пов'яз з дозволом реальних потреб людей, їх інтересів, напруги. Центром філософії, на думку Д. Дьюї, є гносеологія. Початок пізн — це завжди криза в дія-сті і філософ методологія підпорядк забезпеченню успішності дій людини. Тому кожній людині необх мати не один, а безліч методів або способів пізн світу, тих інструментів, які сприяють ефективності дії, її успішності. Виходячи з цього принципу, прагматизм звертає увагу на те, що будь-яка істина — умовна і неоднозначна. Цей принцип був підхоплений і поширений представниками природознавства XX ст, що оголосили конвенціалістську (договірно-умовну) концепцію істини як Основоположну особливість сучасного природознавства і філософ гносеології. Також Дьюї підкреслював, що мисл почин тоді, коли ситуація виявилася прo6лeмaт, коли ми знаходимося у скруті і не можемо придумати нічого кращого. Мисл підпорядковане потребі в безпосередній дії і сама наука покликана допомогти людині зробити що-небудь.

43. «Філософія життя» ( Шопенгауер. Ніцше)

Філософія життя, представниками якої є Ф. Ніцше, В. Діль­тей, А. Бергсон, О. Шпенглер та ін., — це філософ напрям, який розглядає все суще як форму прояву життя, як деяку реальність, що не є тотожною ні духу, ні матерії, яку можна осягнути тільки інтуїтивно. Для філософії життя гол є поняття життя. Залежно від того, як розуміти життя, розрізн варіанти філософії життя: а) життя береться у його біолог-натураліст знач; як буття живого організму на відміну від штучного; йому властива чітко визначена опозиція «розуму», який розгляд як хвороба; б) другий варіант філософії життя пов’яз з космолог-метафіз тлумаченням життя. Життя тут треба розуміти як деяку космічну життєдайну силу, яка безперервно відтворює себе. Біолог форма є однією із життєвих форм. Пізнати її можна тільки інтуїтивно, а не розумом.

Концепція А. Шопенгауера ґрунтув на 2 осн положеннях: “світ — це воля в собі” і “світ — це уявл для нас”. Світ як річ у собі постає у філософа як сліпа “воля до життя”. Поняття — це тільки абстракції. Субєкт виступає сам по собі, розкриває свою сутність, волю в бажанні. Воля завжди перебуває у стані прагн, оскільки цей потяг є її єдиною сутністю. Воля не має чітко окресленої мети, якої можна досягти. Вона невгамовна, ніколи не може бути вдоволеною. Волю Шопенгауер розумів як космічне начало (світ постає як наслідок волі до життя), внутр сутність усіх сил (сили, завдяки яким людина має прагн; сили, що спричин розв рослин, навіть силу тяжіння). Воля як “річ-у-собі” перебуває, за його переконаннями, поза простором і часом. Вона безпричинна і непізнавана, не має об'єкт основи і певної мети. Вищим ступенем об'єктивацій волі Шопенгауер вважав людину — істоту, наділену розумним пізн, яке він розцінював як допоміжний засіб дія-сті. Істотною ознакою життя людини філософ вважав стражд, яке є невідворотним. Те, що назив щастям, завжди фактично зводиться до звільн людини від страждань. Однак, звільнившись від одних страждань, людина зазнає ін страждань і нудьги. Ілюзорний світ марновірства і релігії не рятує людину від самотності, тому вона завжди полишена на саму себе. Ніцше порушує пит про можливість існув загальнолюд цінностей, які орієнтують розвиток суч. цивіліз. До них належить: прагн до життя, відсутність страху перед смертю, намаг бути сильнішим за ін, воля до влади, благородство та аристократизм духу, що стають головними принципами .