10. Християнство: основи віровч і культу.

Християнство виникло в І ст. н.е. на території Римської імперії. Ядром християн віровчення вважають його догмати – незаперечні істини, що пройшли перевірку часом і були неодноразово підтверджені найвищими церковими інстанціями (Вселенськ Соборами). Реліг догмати вважають вічними і незмінними, бо вони є результатом Божественного одкровення. У християнстві, як і в кожній іншій релігії, з віровченням пов’язана система культових дій. Засадничими християн культу є 7 святих таїнств, які означають можливість отримати віруючою людиною благодаті Божої. Визначають такі таїнства:

• Таїнство хрещення, Таїнство миропомазання, Євхаристія (причастя), Покаяння, Шлюб, Таїнство маслосвяття, Таїнство священства.

Однією з найголовніших культових дій у християнстві є молитва. Молитва стає дійовим засобом спілкування віруючої людини з Богом. Також у християнському культі є традиція іконошанування. Вона є певним засобом символічної передачі зображення Бога, святих, релігійних сюжетів, які є предметом релігійного поклоніння. Християнський культ не можна уявити без релігійних світ . Найвідомішими з них є Дванадесяті свята( неперхідні, тобто з фіксованими датами світкування), до яких належать Різдво Христове, Хрещення Господнє, Різдво Пресвятої Богородиці, Воздвиження Хреста Господнього тощо. Інша група дванадесятих свят – перехідні, дати яких пов’язані зі святкуванням християнської Пасхи. Це такі свята , як Вхід Господній до Єрусалима, Вознесіння Господнє, П’ятидесятниця.

Значне місце у християнському культі посідають пости. Пости є дійовим методом очищення гріховного тіла та оновлення людської душі. Є однодення та багатоденні пости. Під час тосту забороняється виконувати таїнство шлюбу, брати участь у розважальних програмах.

Важливу роль у християнському культі відіграє сакралізоване ставлення до місця християнського богослужіння, яким є церква, де безпосередньо реалізується релігійний культ.

14. Свобода совісті і толерантність.

В сучасному світі досить актуальн є проблема свободи совісті. Зміст категорії "свобода совісті" — це право громадян сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти реліг культи або додержуватися гуманіст світогляду. Свобода совісті є одним із конкретних проявів свободи людини в сусп-ві. Її ядром слід вважати совість. Совість — це вираз моральної самосвідомості особи, її моральна самооцінка. Свобода совісті тісно пов'язана зі становищем релігії і церкви в суспільстві, співвідношенням релігійних чинників з державою та її політичними інституціями.

Згідно з Конституцією України, свобода совісті — це право на свободу світогляду і віросповідання, свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої.

У нашій країні законодавче закріплюються такі умови для здійснення свободи совісті:

1. Політико-правові — в обмеженні можливостей церкви втручатися у держ справи; для цього церква відокремлюється від держави; здійснюється певна секуляризація державно-правових відносин та народної освіти; юридичне забезпечується право сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або вести гуманістичну пропаганду.

2. Ідеолог — в доступності масам освіти, нау­ки, культури; у забезпеченні права особи на всебічний розвиток.

В укр державі свобода совісті є конституційним принципом, нормою державного права: кожному громадянину надано право і забезпечена можливість вільно визначати своє ставлення до релігії, тобто сповідати будь-яку релігію чи бути вільно-мислячим. Свобода совісті оберігається цивільним, кримінальним, адміністративним та сімейним правом; питання, що стосується забезпечення свободи совісті, вміщено в законах про працю, народну освіту, інших законодавчих актах.

В нашій країні діє Закон "Про свободу совісті та релігійні організації" Цей закон та інші законодавчі акти, видані відповідно до нього, складають законодавство України про свободу совісті та релігійні організації.

15. Екуменічний рух у християн світі.

Екуменізм (походить від грецького “ойкумена” – “всесвіт”) екуменізм означає рух за зближення та об’єднання релігійних традицій. Але одні вважають, що екуменізм стосується тільки християн світу, ін – всі світові релігії.

Головна ідея екуменістичного богослов”я – ідея єдності християнства. Основою зближення екуменісти бачать спільність християнської спадщини, те, що єднає, а не розділяє Церкви, а реальне подолання відчуженості між християнами – у поєднанні зусиль як у сфері соціального служіння, так і в розвитку діалогу, метою якого є вивчення й аналіз тих богословських положень, що є спільними або призвели до відчуження.

Сучасний екуменізм, попри всю свою конфесіональну багатобарвність, бере свої початки у протестантських ініціативах на початку ХХ століття, які саме й привели до зародження нового богослов”я єдності.

Метою сучасного екуменічного процесу є прагнення відновити спілкування у Таїнствах між роз”єднаними сьогодні християнськими Церквами, того спілкування, яким були позначені стосунки між християнськими спільнотами у перших віках їхнього спілкування.

Але, не зважаючи на таку ніби благородну мету, противників екуменізму серед християн було і залишається набагато більше, ніж прибічників або тих, хто співчуває цій ідеї. Противники екуменізму стверджують, що “перегородки в Церкві”(конфесіональні) - “це стіни, що розділюють”. З іншого боку православні християни не стверджують, що тільки в їхній конфесії можливе спасіння та повнота єднання зі Святим Духом. Це підтверджується тим, що Православна Церква приймає інших християн, не перехрещуючи ]х, а членів деяких – навіть у їхньому ієрархічному сані, тобто католицький священик, який перейшов у Православ’я, не позбавляється сану, а стає православним священиком.