14. Аристотель як систематизатор античної філософії та логіки.

Аристотель (384—322 pp. до н.е.) — провідний філософ класич періоду, який у своїх поглядах поєднував матеріалізм з ідеалізмом. Навчався у Платона в Академії, був вихователем О.Македонського, створив свою філософ школу — Лікей, яку згодом назвали школою перипатетиків (грец. «прогулянка»).

Вчення про буття. Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Матерію розглядає як можливість. Для того щоб із можливості виникло щось дійсне, матерія має мати форму, яка перетворює її на актуальне суще. Н-д, якщо ми візьмемо мідну кулю, то матерією для неї є мідь, а формою — кулеподібність; відносно живої істоти матерією є її тілесний склад, а формою — душа, котра забезпечує єдність і цілісність усіх її тілесних частин. Форма, за Аристотелем, — акт начало, тоді як матерія — пасивна. Матерія подільна до нескінченності, форма неподільна і тотожна самій речі. Найвищою сутністю вважає чисту (очищену, звільнену від матерії) форму. Він доводить відрив матерії від форми. Звільнена від матерії форма — це вічний двигун, який є джерелом руху і життя, космічного цілого. В цьому і виявляється ідеалізм у філософії Аристотеля.

Узагальнюючи сутність старогр вчення про буття, можна дійти таких висновків. Для більшості філософів характерне дуалістичне протиставл 2 начал: буття і небуття — у Парменіда, атомів і пустоти — у Демокріта, ідеї і матерії — у Платона, форми і матерії — у Аристотеля. З/д цих двох начал філософи намагалися пояснити буття світу та людини. І другий важливий момент. Старогрецькі мислителі як матеріалісти, так і ідеалісти, були космістами, їхні погляди були спрямовані на розкриття таємниць природи, космосу.

Вчення про пізнання. Знати, за Аристотелем, — значить знати заг, бо воно є першоначалом за своїм буттям. Універсалії (категорії) структурують хаос уявлень (чуттєву цілісність) і роблять ост пізнаваною. Арістотель визначає 10 осн категорій: сутність, к-сть, якість, віднош, місце, час, стан, володіння, дія, страждання.

Аристотель — фундатор (засновник) формал логіки. Він визначив 3 осн з-ни логіки: з-н тотожності; з-н усунення протиріччя; з-н виключеного третього.

Учення про людину та сусп.-во. За Аристотелем, проблеми людини вивчає практ філософія, яка склад з 2 частин — етики та політики. Аристотель — фундатор етики евдемонізму, згідно з якою найвище благо людини — щастя (на відміну від етики гедонізму — філософії насолоди). Щасливою людину робить добродійність (арете). Чим вище арете, тим повніше щастя. Аристотель визначає 2 види чеснот: етичні (як середина між людськими вадами) та інтелектуальні.

Людина — це сусп тварина, яка наділена душею та політ свідомістю. Найкраще держ об’єднання — це поліс, остаточна мета якого — щасливе життя. Найкращий лад — це правління найкращих аристократів. Аристотель вважав природним відношення «раб — господар», але рабами повинні бути не елліни, а варвари.

15. Епікуреїзм в античній філософії.

Епікур (341—270 pp., до н. е.) — філософ-матеріаліст, афінянин, заснував школу «Сад».

Вчення Епікура поділ на 3 част: «каноніку» — вчення про пізнання, «фізику» — вчення про природу та «етику».

Вчення про буття. За Епікуром, у Всесвіті існують тільки тіла, які склад з неподільних часток — атомів (згадаємо вчення Демокріта). Ці атоми різняться за величиною та формою; перебувають у постійному русі. Проте, на відміну від поглядів Демокріта, у якого атоми рухались прямолінійно, на думку Епікура, вони можуть рухатись криволінійно і спонтанно, що зближує його точку зору з сучасним розумінням руху елементарних частинок. Душа також склад з атомів, особливо тонких і розсіяних по тілу, і схожа на Вітер. Будь-які тіла, що колись виникли, з часом розпадаються, а разом з ними розпад і людська душа. «Смерть не має до нас ніякого віднош, коли ми є, то смерті ще немає, а коли смерть настане, — нас уже немає». Поділяючи загальновизнану думку, Епікур визнавав існув богів, яких не треба боятися, але слід поклонятися їм і не чекати від них допомоги.

Етичні погляди Епікура перебували під впливом засновника школи кіренаїків Аристіппа: насолода — єдине благо для людини. Насолоду Епікур розумів як відсутність страждань. Щоб уникнути страждань, людина повинна уникати тривог, небезпеки, участі у громадських та державних справах. Багато уваги епікурейці приділяють боротьбі із забобонами, а також з релігією, яка вселяє в людину страх смерті.

Вчення про пізнання. Джерелом людських знань є чуттєве сприйняття світу і засновані на його узагальненні уявлення про навколишній світ. Усі хибні знання виникають внаслідок помилок нашого мислення. Епікуреїзм мав досить широкий вплив на свідомість мислителів наступних етапів елліністичної епохи, зокрема Риму.