19)Істина як проблема гносеології

Про істину та істинність

 

«Істина є велике слово і ще більш велика справа. Якщо дух і душа людини ще здорові, то у неї при звуках цього слова повинні вище підійматись груди» — ці слова Гегеля яскраво і патетично висловлюють ту думку, що істина настільки ж доленосна і значуща для людини, як життя, щастя або кохання, що істина стосується не лише нашого пізнання, але й самого буття, до самого існування людини.

Але що ж таке істина? Чи не є це граничне питання лише якоюсь скептичною і риторичною фігурою, в якій виражено впевненість у відносності, суб'єктивності і безглуздості істини? Хіба ж це питання, звернене Пілатом до Христа, не стало символом трагічності людини, яка не побачила виявленості, відкритості істини та не пізнала самої живої істини?

 

Істина тут, поруч з нами, і не бачити цього — означає приректи себе на вічну безглуздість буття — ось про що йдеться в цій євангельській притчі про істину.

Що являє собою істина? Ми кажемо, наприклад, «істинне щастя». Це означає справжнє, неподільне, дійсне щастя. Так само ми говоримо про справжній діамант, тобто непідробний, нефальшивий, природний, а не штучний. Фальшивий діамант — насправді не те, чим він здається. Але ж фальшивий діамант — це теж дещо дійсне. Отже, істинність не може бути виправдана однією дійсністю.

Істинне — це така дійсність, яка передусім узгоджується з тим, що ми розуміємо під тим чи іншим предметом, у чому ми вбачаємо його сутність. У цьому сенсі істина є відповідністю поняття своєму предмету. Хоча фальшивий діамант є дійсним, але він не відповідає своїй сутності, своєму поняттю, а отже, нашому уявленню про діамант.

Слово «істина» ми відносимо не тільки до самого сущого. Якщо суть істини — у відповідності предмета своєму поняттю, тобто в істинності наших уявлень про предмет, про суще, тоді істинним, або неістинним (неправдивим), мають бути передусім наші висловлювання про суще.

«Істина» в цьому разі означає узгодженість подвійного виду:

1) збіг речі з поняттям про неї;

2) збіг поняття зі словом, висловлюванням.

Істина нібито прирівнюється до слова, подібно до того, як звичайна паперова грошова купюра прирівнюється до золотого еквівалента.

Але як можлива така узгодженість, таке прирівнювання абсолютно різних речей?

Про це образно розмірковує М. Гайдеггер. Ми говоримо: «Ця монета кругла». У цьому випадку вислів узгоджується з річчю. Але якщо вдуматися в цей приклад істинності, він буде здаватися абсурдним. Не замислюючись, почнеш думати, що істина — плід відносності, умовності і свавілля.

Справді, між монетою і висловлюванням про неї немає нічого спільного, що могло б свідчити про істинне. Монета зроблена з металу. Висловлювання ж взагалі не є речовим. Монета кругла. Висловлювання же взагалі не має ніякої форми. З монету можна щось купити. Висловлювання про неї ніколи не буває платіжним засобом.

Але, незважаючи на це все, висловлювання «ця монета кругла» є істинним і узгоджується з річчю. І відбувається це не через умовність і домовленість, а через саму природу сущого. Уподібнення виражає в цьому разі не речову однаковість, а єдиносущий взаємозв'язок різнорідних явищ буття.

Гайдеґґер вбачає це єдиносуще у відкритості, не потаємності сущого людині, її думці й мові. Підтвердження цьому він бачить у самому слові «істина» (від грец. Alteia — «неутаємнене», «відкрите»).

Суще не грає з людиною у хованки, не намагається затуманити їй голову всілякими оманними явищами і неправдивими образами. Воно відкриває їй себе, подібно до того, як відкриває скриньку, наповнену справжнім, істинним дорогоцінним камінням. І людина може наочно побачити, торкатися, роздивлятися, вивчати ці скарби або ж просто милуватися ними.

У цьому сенсі aleteia («непотаємне», не зникаюче у водах ріки забуття Лету) є саме суще.

Слово «істина» є запозиченням із старослов'янської мови. У старослов'янській вона породжена словом «ість» («справжній, відверто-зрозумілий, дійсний») за допомогою суфікса — ін. Істина — це буття, суще, те, що є. Отже, і в грецькій і в слов'янських мовах «істи-на» означає відкритість буття, вихід сущого з таємності. Те, що є, те відкрито, не приховано від людини.

Чи не може статися так, що у щойно відкритій скриньці виявиться і фальшиве каміння? Звичайно, таке можливо і навіть необхідне. По-перше, кожен камінь має свою ціну, і в порівняльному відношенні це може суттєво впливати на «цінність істини». Є істини тривіальні та істини глибокі, залежно, так би мовити, від початкової цінності каміння. Крім того, наявність дорогоцінного, істинного каміння передбачає існування каміння фальшивого і несправжнього.

В якому сенсі істина є суще? Відповідаючи на це питання, B.C. Соловйов помічає, що багато речей самі собою не можуть бути істиною; вони можуть бути істиною лише в тому разі, якщо причетні до єдиного, тобто єдиносущі. Таким чином, істинно суще є передусім єдине — сама скринька, в якій міститься каміння. Але, будучи єдиним, суще містить в собі все, є єдністю всього.

Отже, істина є всеєдине суще — таке найглибше філософське визначення істини.