125. Зміст валютного регулювання і валютного контролю.

Основними формами міжнародних розрахунків виступають інка­со та акредитив. Також використовуються банківський переказ та відкритий рахунок. При розрахунках на основі інкасо банк імпорте­ра перераховує кошти на рахунок експортера після передачі імпор­теру отриманих від банку експортера документів, передбачених контрактом, тобто застосовується схема: платежі проти документів. На відміну від інкасо акредитивна форма передбачає достатні гарантії експортеру за рахунок відкриття акредитива в банку імпортера. Платіж на відкритий рахунок най­менш надійна форма. Банківський переказ являє собою дору­чення одного банку іншому виплатити певну суму отримувачу.

Форми розрахунків у системі міжнародних фінансових відносин характеризують організаційну сторону руху грошових потоків — порядок проведення операцій, їх документальне оформлення, відпо­відальність сторін і банків та ін. Валютний курс відобра­жає ціну грошової одиниці певної країни у валюті інших країн чи міжнародних валютних одиницях. Установлення валютного курсу означає співвідношення цінності грошей різних країн, які виступа­ють інструментом фінансових відносин, в т. ч. і міжнародних. Економічні чинники полягають у тому, що в основі формування курсу лежать вартісні пропорції обміну. Вони визнача­ються на основі зіставлення цін товарів та послуг споживчого кошика. Співвідношення його сумарної цінової оцінки в одній і другій валюті дає вихідну пропорцію, яка визначає основу курсу валют. Свого часу існував так званий золотий стандарт, тобто вміст золо­та в грошовій одиниці Зіставлення золотого вмісту двох грошових одиниць і визначало курс цих двох валют.

Крім методу порівняння цінової оцінки споживчого кошика з ме­тою визначення точного співвідношення валют застосовується та­кож метод валютного кошика. Суть його полягає у встановленні умовної міжнародної грошової одиниці. Так, Міжнародний Валют­ний фонд установив міжнародний платіжний засіб — SDR (спе­ціальні права запозичення).

У рамках Європейського Союзу також була створена міжнародна рахункова грошова одиниця — ECU. На основі цієї рахун­кової одиниці здійснювалось валютне регулювання в рамках Євро­пейського Союзу. ECU виступає як розрахункова і кредитна одини­ця у взаємовідносинах між центральними банками країн союзу. В Україні ставки акцизного збору та ввізного мита на окремі товари встановлені в ECU. Переходу до єдиної валюти — євро. На від­міну від SDR і ECU євро буде реальною валютою, що обслугову­ватиме платіжний оборот ЄС.

Установлення курсу валют базується на двох основних методах — адміністративному та ринковому. Суть адміністративного полягає в офіційному встановленні урядом чи центральним банком курсу національної валюти відносно до іноземних валют.

Ринковий метод полягає у тому, що курс установлюється на ос­нові механізму ціноутворення під впливом попиту і пропозиції. Іно­земна валюта при цьому виступає в якості товару на валютному ринку. Суб'єктами валютного ринку виступають банки, брокерські фірми, валютні біржі. Залежно від обсягу і характеру валютних опе­рацій, переліку валют, що виставляються на торги, виділяють світо­ві, регіональні та національні валютні ринки. На регіональних і національних валютних біржах здійснюються торги з обмеженого переліку найважливіших валют.

В Україні функції валютного ринку виконує Міжбанківська ва­лютна біржа.

Установлення співвідношення грошових одиниць різних країн на валютних, як і на будь-яких інших ринках, відбувається під впливом двох основних чинників — попиту і пропозиції. Особливістю валют­ного ринку є те, що як товаром, так і платіжним засобом, виступа­ють гроші.

Національний ри­нок регулюється центральними банками. При цьому можуть вико­ристовуватись два способи. Перший — установлення валютного ко­ридору, тобто мінімального й максимального рівня обмінного курсу, є по суті напівадміністративним. Другий — участь центрального банку в торгах. При необхідності підтримання курсу національної валюти центральний банк може проводити валютні інтервенції, тобто виставляти на торги додаткову масу іноземної валюти. При необхідності утримання курсу певної іноземної валюти, навпаки, скуповувати її. Крім того, центральний банк, як емісійний центр країни, може впливати на обмінні курси, через регулювання грошо­вої маси національної валюти.

Валютне регулю­вання характеризує встановлений порядок визначення валютного курсу та його регламентування, здійснення валютних операцій суб'єк­тами валютного ринку (комерційними та центральним банками, юри­дичними і фізичними особами), порядок ввезення і вивезення інозем­ної та національної валюти, порядок проведення міжнародних розра­хунків. Основою валютного регулювання є вплив на валютний курс. У більшості випадків кожна країна зацікавлена в стабільності наці­ональної валюти, адже це забезпечує стабільність як внутрішньої, так і зовнішньої економічної політики. Однак у певних умовах може проводитись політика як на зниження, так і на зростання курсу на­ціональної валюти.

Політика зниження рівня курсу національної валюти вигідна в тих умовах, коли в даній країні експорт переважає імпорт.

Політика на зростання курсу національної валюти доцільна в то­му випадку, коли переважає імпорт товарів і послуг. Необхідність установлення реальних курсів валют врешті-решт привела до встановлення системи міжнародного валютного регулю­вання. Воно полягає у прийнятті загальних для всіх країн правил установлення проведення валютних операцій.

Вона була заснована лідерами провідних країн світу в 1944 р. на конференції в Бреттон-Вудсі. Суть цієї сис­теми полягала у встановленні стабільних курсів валют, що могли піддаватись незначним коливанням.

У відбулась конференція Міжнародного валютного фон­ду на Ямайці, яка зафіксувала створення нової — ямайської — ва­лютної системи. Суть її полягала у встановленні ринкового методу визначення валютних курсів. Валютні курси стали «плаваючими», тобто такими, що змінюються під впливом попиту і пропозиції, на відміну від попередніх стабільних. Одночасно встановлювалась си­стема контролю і резервування з метою недопущення різких коли­вань курсу, що могло б негативно вплинути на світову економіку.

Нині створено досить надійні міжнародні та національні системи валютного регулювання. Вони дозволяють ефективно контролювати валютні курси. Разом з тим, оскільки курс національної валюти ві­дображає стан економіки країни, вони не мають на меті утримання валютного курсу за будь-яку ціну. Навпаки, це не доцільно і небез­печно. Перевага ринкового механізму якраз і полягає в тому, що він дає змогу встановити на певну дату курс валюти, максимально на­ближений до реального. Це в свою чергу ставить на міцну основу міжнародні фінансові відносини.