4. Професійна мовно-комунікативна компетенція

Компетенція – здатність застосовувати знання та вміння в реальній життєвій ситуації.

Компетенція включає такі якості:

1.ініціативність; 2.співпраця; 3.комунікативні здібності; 4.уміння логічно мислити, оцінювати.

Мовленнєва компетенція (професійна мовно-комунікативна компетенція) – це система знань, умінь і навичок потрібних для ефективного спілкування.

Мовна (професійна) компетенція – сума систематизованих знань і норм літературної мови за якими будуються правильні мовні конструкції за фахом.

5.Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.

Мова — це ідеальна система матеріальних одиниць, що існує по за простором і часом.

Національна мова — це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації. Національна мова має загальнонародний характер. Вона охоплює всі засоби спілкування: літературну мову та діалекти. Діалект – це різновид національної мови, вживання якого обмежене територією чи соціальною групою людей. Існують відповідно територіальні і соціальні діалекти.

Літературна мова – унормована загальноприйнята форма національної мови.

Основні ознаки літературної мови:

1.Унормованість - передбачає наявність у мові чітких обов'язкових правил (мовних норм).

2.Стандартність — за цією ознакою мова зберігає свою внутрішню єдність і цілісність. Стабільність дотримання загальноприйнятих правил слововживання, написання, наголошування називається стандартністю.

3.Наддіалектність- українська мова розвинулась на основі середньо-наддніпрянських говорів.

4.Поліфункціональність ця ознака виявляється у здатності мови виконувати різні функції: комунікативна, пізнавальна, естетична, експресивна.

5.Стилістична диференціація – наявність у мові різних функціональних стилів (офіційно-діловий, розмовно-побутовий, стиль листування і т.д.)

6.Наявність усної та писемної форми вираження.

Усне мовлення: первинне, діалогічне, монологічне, допускає імпровізацію, інтонаційно оформлене.

Писемне мовлення: вторинне, монологічне, пов'язане з попереднім обмірковуванням, впорядкування мовних засобів, стилю і розділових знаків.

6.Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора

Мова — це ідеальна система матеріальних одиниць, що існує по за простором і часом. Мовлення — практичне використання мови у житті.

Якщо мова це засіб спілкування то мовлення це сам процес і результат спілкування, що відбувається в певній аудиторії і в певних часових межах матеріалізуючись у звуках, інтонації, жестах або буквах, розділових знаках.

Культура мовлення — це лінгво-дидактична наука, яка вивчає стан і статус (критерії, типологію) норм сучасної української мови в конкретну епоху та рівень лінгвістичної компетенції сучасних мовців, соціальні та особистісні аспекти їх культурно-мовної діяльності.

Культура мови не залежить від конкретного звичайного мовця. А культура мовлення є свідченням особистого рівня кожної особи, яку вона створює навколо себе вербально-комунікативну ситуацію, мовну ауру, що формує мовний смак чи несмак.

Мовна особистість у процесі становлення і розвитку проходить кілька етапів щоразу піднімаючись на вищий рівень мовної культури:

1.Рівень мовної правильності

2.Рівень інтеріоризації

3.Рівень насиченості мовою

4.Рівень адекватного вибору

5.Рівень володіння фаховою мовою володіння терміновою системою, фразеологією, композиційно-жанровими формами текстотворення, мовними формулами.

6.Рівень мовного іміджу соціальних ролей – політика, державного працівника, керівника, вченого, етичними й естетичними манерами живого мовлення.

7. Комунікативні ознаки культурної мови. Типологія мовних норм.

Основні ознаки культури ділового мовлення:

а) змістовність;

б) правильність і чистота;

в) точність;

г) логічність і послідовність;

ґ) багатство (різноманітність);

д) доречність (доцільність).

Мовна норма — сукупність правил реалізації мовної системи, прийнятих на певному етапі розвитку суспільства як взірець.

Існують такі мовні норми як:

1.Орфоепічні норми (правила вимови звуків)

2.Акцентуаційні норми (дотримання правил наголошення слів)

3.Орфографічні норми (правила передачі звуків на письмі)

4.Пунктуаційні норми (правила вживання розділових знаків у реченні)

5.Лексичні норми (використання слів відповідно до їх лексичного значення)

6.Словотвірні норми (закономірності утворення нових слів за наявними у мові словотвірними моделями)

7.Граматичні норми (правила творення та вживання форм слів, їх поєднання у словосполучення і речення)

8.Стилістичні норми (правила використання мовних засобів у конкретних стилях мови)