3.3. Прагматичний аналіз

Прагматика вивчає людські виміри комунікації, пов'язаність їх з мовними структурами. Зміна фокусу одразу відбилася на поглядах на об'єкт. Наприклад, було встановлено, що висловлювання, якими ми користуємося, насправді є висловлюваннями двох різних типів:

констативами і перформативами. Констативи - це наше звичайне уявлення про висловлювання, ми констатуємо те, що бачимо у дійсності, наприклад: "Підійшов дванадцятий тролейбус". Перформативи, навпаки, самі формують дійсність, наприклад: "Ти міг би позичити мені гроші", "Я прошу вас стати моєю дружиною", "Кроком руш!". Усе це приклади, за якими потім починає формуватися дійсність. Ще однією відмінністю стало те, що їх не можна оцінювати, як ми звикли робити це у випадку констативів, за шкалою "правда/ брехня". Якщо у висловлюванні про тролейбус нам зрозуміло, чи цс правда, чи ні, то про висловлювання "Я обіцяю принести зошит

46

sain pa" ми не можемо скаїати цього напевне, принаймні сьогодні. І остання суттєва відмінність - оскільки констатнв перебуває, так би мовити. осторонь дійсності, ми спокійно можемо ного умовно викреслити, і в дійсності від цього нічого не зміниться. Але цього не можна зробити у випадку псрформатива, реально він с часткою дійсності. Цей прагматичний розподіл на псрформативи/констативн ми можемо використати при дослідженні реклами, яка зацікавлена саме в передачі перформативного повідомлення, яке б спонукало людину до купівлі того чи того товару.

Прагматика ще займається виробленням тих чи інших комунікативних стратегій, пошуком аксіоматики нашого спілкування'.

Класичні праці у царині прагматики були зроблені Дж.Остіном, Дж.Сьорлем та П.Грайсом². На сьогодні це чи не найперспсктивніша ділянка у дослідницьких галузях, пов*язаних з мовознавством, бо вона намагається розв'язувати питання, тісно сполучені з аналізом реального, а не уявного спілкування.

3.4. Структурний аналіз

Хоча світ уже давно перейшов до постструктуралізму³, методи, що були вироблені саме структуралізмом, продовжують використовуватися, особливо при аналізі конкретного матеріалу. Структуралізм був і філософською течією, під дахом якої йшли роботи у багатьох ділянках гуманітарного знання⁴. Але зараз нас буде цікавити лише один такий ланцюжок, який навіть має вихід і в дослідження історії. Цс формальний аналіз літературних текстів. Він почався ще з дореволюційних праць О.М.Веселовського, продовжився в Товаристві з вивчення поетичної мови (В.Б.Шкловський, Л.П.Якубінський та інші) і в результаті оформився у праці Володимира Проппа "Морфологія казки"⁵. Цікаво, що ця не дуже велика за обсягом праця 1928 p. вже у наш час була перекладена

'Лив., наприклад: Почепцок Г.Г. Семантический анализ пнкстизации общения // Ссмангика и ирсдсгавлсннс знаний : Уч. зан. Тарт. ун-та. Тарту, 1980. - Вып.519; Птенцов Г.Г. Анализ нсрформативних антиномии // Филол. науки. 1982. К" 6: Почепцче Г.Г. Коммуникативные аспекты семантики. - Киев, 1987.

^Лчв.: Философия, логика, язык. - М., 1987: Новое в зарубежной лингвистике. М., 1982. Нып.13. Логика и лингвистика; Теория метафоры. - М., 1990. 'Лип.: Ilarland R. Supcrstructuralism. - London, 1991. 'Л"в., наприклад: Мул\'Г> И. Современный струкгурализм. М., 1973: Автономний H C. Философские проблемы структурного анализа в і умани і арных науках. М.. 1977;

Структурализм: "за" и "против". М., 1975. 'См.: Пропп ß.Я. Морфология сказки. М , 1969.

47

багатьма мовами, бо вона заклала повнії інструментарій. А використати його завжди знайдеться кому.

В.Я.Прогін, намагаючись утворити щось на зразок абетки головних блоків, з яких складаються казки, встановив такі правила:

1. Постійними, сталими елементами казки є функції дійових осіб.

2. Чарівна казка маг обмежену кількість таких функцій.

3. Послідовність функцій завжди та ж сама.

Загалом В.Я.Пропн визначив 31 функцію. Можна навести такі приклади: відлучка (батьки, чоловік можуть відлучитися на роботу, в ліс, на війну...), заборона (до героя звертаються з забороною, до речі, біблійна заборона з яблуком з цього ж списку), порушення заборони, випитування (антагоніст випитує, де мудрість, де смерть захована), отримання (як правило, цю інформацію отримують). Ми бачимо, що імена героїв, їхні типи не такі важливі, як функції, що їх вони виконують. В.Я.Пропп зумів віднести ці риси до несуттєвих, зробивши наголос лише на функціях.

Цей тип аналізу отримав досить суттєвий розвиток. Ми можемо навести, як приклад, імена К.Леві-Строса' і К.Брсмона². К.Леві-Строс навіть опублікував окрему статтю, де виступив проти занадто заформалізованого результату аналізів В.Я.Проппа³. К.Бремон радше продовжує В.Я.Проппа, намагаючись об'єднати функції в послідовності.

Досить перспективним є намагання деяких дослідників вийти за допомогою подібної моделі на аналіз історичних подій, реальних політичних змін, які відбуваються в світі. Адже функції В.Я.Проппа - це своєрідна логіка дії, й тому як інструментарій вона може бути використана для подібних цілей⁴.

Отже, формальний аналіз як такий (вже після В.Я.Проппа) збагатився змістовними характеристиками (у працях К.Леві-Строса), перейшов на ієрархічно вищий рівень послідовності функцій (праці

'Див. : Леви-Строс К. Структурная антропология - M., 1985.

"Див. : Бремон К. Логика повествовательных возможностей // Семиотика и

искусствометрия.--М., 1972.

' Див. : Леви-Строс К. Структура и форма. Размышления над одной работой Владимира

Проппа // Зарубежные исследования по семиотике фольклора - М., 1985.

''Див : О.'ікср X.Р. Волшебные сказки, трагедии и способы изложения мировой истории

//Язык и моделирование социального взаимодействия -М., 1987.

48

К.Ьрсмона) та вийшов на можливості аналізу реальних історичних подій (праці Х.Р.Олкерата інших).