1.6.1. Знак за Соссіором

Ф.дс Соссюр - швсйцарськ-иіі мовознавець, котрий перши» привернув увагу до знакової суті niobu. Bili запропонував нову науку m семіотику - науку про 'знакові системи, до яких мас належати • мовознавство як наука про мовні знаки. Ф. де Соссюр підкреслив дни головні риси знака:

1 ) зв'язок між формою та змістом у знака має умовний характер;

2) форма знака будується лінійно, тобто ми маємо вимовити слово з. іншим словом, або звук після іншого звуку, а ис одночасно. Цей лінійниі характер мови, мабуть, пов'язаний із суто біологічними обмеженнями в яких функціонує наш звуковий апарат.

Умовний характер зв'язку між формою та змістом послідовники Ф де Соссюра критикували за те, що все ж таки для носія якоїсь конкретное наприклад, української мови слово "стіл" краще відповідає об'єктові, ншЦ наприклад, слово "table". Але ця критика не зовсім справедлива, бо м:

починаємо брати до уваги міжмовні приклади, а Ф. де Соссюр перебува у цьому випадку в межах однієї мови.

Ф. де Соссюр підкреслював природний характер цього зв'язку, колі казав про те, що знак неможливо розірвати, як неможливо відділитіі лицьовий бік паперу від його зворотного боку.

1.6.2. Знак за Пірсом

Американський логік Чарльз Пірс, на відміну від мовознавчого підход Ф. де Соссюра, вже логіку вважав іншою назвою для семіотики розуміючи під ними формальне вивчення знаків.

У знаковій теорії Ч.Пірс відомий введенням людського чинника-інтерпретанта, що у подальшому знайшло розвиток у працях іншого американського вченого Ч.Морріса. Ч.Пірс запропонував розглядати знакові відношення у вигляді трикутника з вершинами "Знак", "Об'єкт", "Іптерпретант". Знак він вважав замінником "Об'єкта" проте лише в якомусь одному аспекті, а не за всіма параметрами.

Знаки, згідно з Ч.Пірсом, поділяються на три різновиди:

16

"ikoiiii". "Індекси" та "Символи". Для знаків-ікон характерним є певна схожість з об'єктом (наприклад, малюнок). 1 фотографія теж цс ( самим об'єктом, а його зображенням, що було зорганізовано фоіографом.

Зпакч-іііаекси характеризуються фактичною суміжністю знака та об'єкта. Ч.Пірс писав, іцо вони обов'язково повинні мати якісь загальні характеристики з об'єктом. Прикладами цього типу знака можуть бути дим над лісом як знак вогнища, дірка в стелі як знак посірілу, сліди на піску як знак того, що тут пройшла людина. Як бачимо, з погляду семіотики перед нами, так би мовити, найменш цікавий знак, бо він с часткою самого об'єкта, або реальним результатом його дії.

Третій різновид - знак-символ - характеризується тим, що немає ніякого зв'язку між знаком та об'єктом, прикладом чого можуть бути слова природних мов. Тут Ч.Пірс повторює ту саму характеристику умошіого зв'язку, яку вже відзначив Ф. де Соссюр.

1.6.3. Знаки за Якобсоном

Р.Якобсон підкреслив, що такий чіткий поділ на три типи знаків є умовним. Кожний окремий знак несе в собі відразу характеристики кількох типів. Він наводив такі приклади.

Знак-ікона може мати символізацію. У стародавньому живопису Єгипту фараон зображався великим, а всі інші - маленькими. Або в деяких середньовічних школах живопису злодій і добра людина зображалися по-іншому: анфас або профіль. Знак-індекс теж може мати символізацію: у деяких африканських племен вказування на людину пальцем є прокльоном. Чи не з цим пов'язана заборона робити тс саме й у нашій культурі? Ми тільки забули про це й забороняємо дитині чинити таке словами "це неввічливо".