Регіональна екологічна політика України

1. Сутність та завдання регіональної екологічної політики

2. Принципи регіональної екологічної політики

3. Механізм реалізації регіональної екологічної політики

1. Сутність та завдання регіональної екологічної політики

Регіональна екологічна політика – це система цілей і дій, що реалізуються органами влади та місцевого самоврядування, спрямованих на збереження довкілля, забезпечення екологобезпечних умов життєдіяльності населення за допомогою методів, що враховують екологічну специфіку території.

Серед видів регіональної політики, екологічна зазнає найбільших трансформацій, оскільки, перед тим вона була лише декларативною, а платежі за нею не відповідали тим завданням, які потрібно було вирішувати. Масштабів фінансування ще недостатньо, але вони ефективніше спрямовуються, оскільки спрямовуються за цілями, виробленими у «Стратегії екологічної політики України до 2020 р.». Відповідно до неї, передбачаються наступні цілі регіональної екологічної політики:

• підвищення рівня суспільної екологічної свідомості:

  • підвищення уваги до екологічної освіти;

  • вдосконалення інформаційної системи щодо стану довкілля;

• покращення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки:

  • зменшення викидів пересувними та стаціонарними джерелами забруднення;

  • реконструкція міських очисних споруд;

  • виведення із експлуатації частини орних земель;

  • збільшення площ залісненої території;

  • зменшення обсягів винесення радіонуклідів із зони відчуження;

  • збільшення обсягу заготівлі, утилізації та використання відходів як вторинної сировини;

• досягнення безпечного для здоров’я людини стану довкілля:

  • дотримання санітарно-гігієнічних норм і посилення контролю за цим процесом;

  • запровадження екологічного маркування товарів і продуктів харчування;

• інтеграція екологічної політики та вдосконалення системи інтегрованого екологічного управління, що має на меті впровадження норм у практику управління кожною окремою галуззю;

• припинення втрат ландшафтного та біологічного різноманіття і формування екологічної мережі, через комплекс заходів, пов’язаних із особливостями окремих видів рослин і тварин, щоб забезпечити їх збереження, а також визначено нові критерії щодо збільшення площ об’єктів природно-заповідного фонду до 15%, а екологічної мережі до 41% до 2020 р.;

• забезпечення екологічно збалансованого природокористування;

• вдосконалення регіональної екологічної політики:

  • розробка та виконання регіональних та місцевих планів дій з охорони довкілля;

  • впровадження екологічного складника в стратегічні документи розвитку міст та регіонів;

  • перехід від соціально-економічного планування до еколого-соціально-економічного планування розвитку регіонів та міст;

  • проведення класифікації регіонів за рівнем техногенно-екологічних ризиків;

  • розробка до 2020 р. нормативно-правової бази щодо еколого-економічних макрорегіонів;

  • розвиток партнерства «громада-влада-бізнес» на регіональному рівні.

2. Принципи регіональної екологічної політики

Принципи регіональної екологічної політики:

• безумовного пріоритету екологічної безпеки порівняно з іншими регіональними соціальними та економічними проблемами;

• системності екологічної безпеки;

• ненульового (прийнятного) ризику, відповідно до якого, держава встановлює нормативні показники екологічного ризику;

• невід’ємного права на здорове довкілля;

• добровільності;

• інтернаціоналізації екологічної безпеки;

• плати за ризик;

• свободи екологічної інформації;

• правового регулювання ризику.

3. Механізм реалізації регіональної екологічної політики

Механізм реалізації регіональної екологічної політики передбачає використання трьох груп методів:

• нормативно-законодавчі, які передбачають прийняття і виконання законів і підзаконних актів;

Законодавство щодо охорони довкілля в Україні створено вже досить давно. Базовим є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» прийнятий в 1991 р. У ньому закріплено право власності на природні ресурси, екологічні права та обов’язки громадян, а також визначені основні інструменти державної екологічної політики (спостереження, інформування, стандартизація, екологічна експертиза тощо). Також в Україні прийнято ряд кодексів – «Водний кодекс», «Земельний кодекс», «Лісовий кодекс», «Повітряний кодекс» і «Кодекс про надра». Існує також окремий Закон України «Про екологічну експертизу» та інші закони, які стосуються окремих напрямів використання природних ресурсів.

• адміністративні, які здійснюються органами державної влади, а саме Міністерством екології та природокористування України та громадськими організаціями, місцевими органами влади та самоврядування.

Серед адміністративних методів виділяються наступні інструменти:

• екологічні та технологічні стандарти, які можуть стосуватись норм використання сировини та палива у виробничому процесів, норм щодо викидів забруднюючих речовин та ін. Серед екологічних стандартів існують стандарти з екологічного менеджменту ISO 14000, який стосується екологізації всього виробничого процесу на підприємствах. В ньому розписані усі можливі механізми стосовно екологізації виробництва – зобов’язання керівництва та робітників в сфері охорони довкілля, передбачено планування природоохоронних заходів на усіх стадіях виробничого процесу, відповідність екологічних характеристик виробництва його екологічній політиці.

• екологічна експертиза, яка проводиться для передпроектних та проектних рішень, документації, господарських рішень. Розрізняють державну та громадську екологічну експертизу. Якщо експертиза державна, то вона фінансується із державного бюджету і проводиться відповідними органами Міністерства.

• екологічний контроль, що має на меті спостереження за станом довкілля та його змінами під впливом господарської діяльності. Він фінансується за рахунок державного бюджету і проводиться відповідними органами центральної та місцевої влади.

• екологічний аудит, що має на меті встановлення відповідності обладнання та документації підприємства законодавчим нормам, а також екологічній політиці самого підприємства.

• екологічне маркування, як один з видів екологічної декларації, яке засвідчує, що на всіх етапах виготовлення товару дотримувалися екологічних норм.

• економічні, які передбачають фінансування з державного та місцевого бюджету різноманітних екологічних заходів і програм;

В Україні такі заходи передбачені в рамках діяльності Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, що утворюється в складі державного бюджету України і формується за рахунок частини коштів, що надійшли від сплати екологічного податку та інших джерел, визначених законодавством. Кошти з даного фонду направляються на такі заходи як проведення наукових досліджень у сфері охорони довкілля, науково-технічних конференцій, виставок, поліграфічну діяльність, а також безпосередньо на фінансування заходів, пов’язаних із будівництвом очисних споруд, реконструкції існуючих потужностей тощо.

Відповідно до Податкового кодексу України важливим інструментом щодо регіональної екологічної політики є екологічний податок, який замінив відповідні платежі за забруднення довкілля. Наразі триває перехідний період щодо його запровадження. Податковим кодексом передбачено наступні нововведення щодо цього податку:

• розширення кола платників податку за рахунок тих осіб, що користуються автомобілями і купують пальне;

• поетапне збільшення ставок оподаткування – з 1.01.2014 р. екологічний податок стягуватиметься у повному розмірі.

Ще одним економічним інструментом є екологічне страхування, головною метою якого є акумуляція коштів для виплат постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій. Воно використовується у розвинених країнах із 70-х років. Основна проблема його впровадження полягає у складності визначення розмірів таких страхових внесків та значних масштабах виплат для постраждалих. В Україні екологічне страхування є обов’язковим лише для суб’єктів перевезення небезпечних вантажів, а також радіаційно небезпечних об’єктів.