Розвиток транскордонного співробітництва як напряму регіональної політики

1. Сутність та форми транскордонного співробітництва

2. Єврорегіони: особливості організації та управління

3. Європейський досвід транскордонного співробітництва

4. Розвиток транскордонного співробітництва в Україні

1. Сутність та форми транскордонного співробітництва

Транскордонне співробітництво розуміється як спільні дії, спрямовані на встановлення і поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між територіальними громадами, їх представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади України та відповідними органами сусідніх країн в межах компетенції, визначеної національним законодавством.

Основними завданнями транскордонного співробітництва є:

• вирівнювання рівнів життя населення в регіонах за рахунок забезпечення вільного руху товарів, людей, капіталу через кордон;

• мобілізація місцевих ресурсів та підвищення ефективності їх використання;

• спільне вирішення проблем у транскордонному регіоні, в т.ч. і у сфері безпеки;

• транскордонне співробітництво є певним «полігоном» для адаптації європейського законодавства та інструментів європейської регіональної політики.

Відповідно до Європейської рамкової конвенції, прийнятої у 1980 р., суб’єктами транскордонного співробітництва виступають територіальні громади або органи влади, що здійснюють місцеві або регіональні функції та визнаються внутрішнім законодавством країн-учасниць співробітництва.

Учасниками ж транскордонного співробітництва є значно більша кількість суб’єктів, а саме:

• суб’єкти господарської діяльності;

• науково-дослідні, освітні, культурні заклади;

• медичні установи;

• громадські та релігійні організації;

• окремі громадяни прикордонних адміністративних одиниць.

Виділяють наступні форми транскордонного співробітництва:

• єврорегіони;

• угоди про транскордонне співробітництво;

• спільні проекти або програми;

• робочі співдружності;

• транскордонні промислові зони, кластери;

• безпосередні взаємозв’язки учасників транскордонного співробітництва, які можуть здійснюватися у формі єдиноразових поїздок чи заходів.

2. Єврорегіони: особливості організації та управління

Єврорегіон – це форма транскордонного співробітництва між територіальними громадами або органами влади, спрямована на координацію взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності, у відповідності до національних законодавств і норм міжнародного права, для розв’язання спільних проблем в інтересах місцевого населення.

Основними особливостями єврорегіонів є:

• адміністративні –не створюється нова адміністративна одиниця.

Як правило, до складу єврорегіону входять цілі адміністративні одиниці, хоча вони можуть бути і різного розміру. Керівний орган єврорегіону здійснюється лише координаційну діяльність.

• політичні – єврорегіон не вступає в протиріччя до загальнодержавних інтересів;

• культурно-історичні – частина населення має культурну спільність або навіть сімейні зв’язки;

• географічні – території, які входять до складу єврорегіонів, є периферійними у своїх країнах, але створюючи певну єдність, дозволяють ефективніше використовувати територію;

• наявність спільних проблем та інтересів транскордонного характеру.

Основні чинники, що визначають рівень співробітництва прикордонних регіонів:

• рівень господарського розвитку та відмінності в структурі економічного потенціалу;

• інтенсивність та всебічність зв’язків регіонів зі своїм національним центром;

• наявність транспортних наземних шляхів на кордонах;

• відмінності в митних і податкових зборах, кредитно-фінансовій системі, соціальному становищі тощо;

• державна підтримка і зацікавленість у розвитку єврорегіонів.

В межах єврорегіонів створюються такі органи, що працюють на постійній основі:

• рада єврорегіону – приймає статут, затверджує спільні проекти, склад основних робочих органів, приймає фінансовий звіт і схвалює річний бюджет;

• виконавчий голова – виконує переважно представницькі функції: представляє єврорегіон на різних зібраннях, а також скликає засідання ради єврорегіону;

• секретаріат – займається підготовкою проектів, річних планів, резолюцій тощо;

• комісії – утворюються залежно від того, які завдання стоять перед єврорегіоном;

Як правило, завжди створюються комісії з питань економіки, з питань екологічної безпеки та охорони довкілля, а також комісія з питань науки, освіти, культури, охорони здоров’я.

• робочі групи – вирішують поточні питання та обґрунтовують відповідні рішення.

В Україні існує три основні документи, які регулюють транскордонне співробітництво – Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво (Мадрид, 1980 р.), Закон України «Про транскордонне співробітництво» (2004 р.), Програма розвитку транскордонного співробітництва (2011-2015 рр.), затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 1.12.2010 р.

3. Європейський досвід транскордонного співробітництва

Початок європейського співробітництва датується 50-ми роками ХХ ст. Перший єврорегіон «Регіо-Базелієнсіс» (Німеччина (Баден)- Ельзас (Франція)-(Базель) Швейцарія) був створений в 1963 р. В першу чергу, він був спрямований на розбудову транспортної інфраструктури, а також співробітництво в галузі освіти, культури та екології. На сьогодні орієнтовна кількість єврорегіонів в Європейському Союзі складає 150 (найбільше залучені Данія, Швейцарія, Австрія, Франція, Нідерланди).

Процес створення єврорегіон потребував підтримки з боку Європейського Союзу та відповідних програм регіональної політики. З 1988 р. була започаткована програма INTERREG, яка складалася з проектів, спрямованих насамперед на економічну сферу та подолання інфраструктурної відсталості, проблеми агломерації та їх швидкого зростання тощо.

З 1991 р. була започаткована програма TASIS , яка передбачала реалізацію проектів на зовнішніх кордонах Європейського Союзу. Пріоритетами виступали управління природними ресурсами, торгівля, інвестиційні проекти в енергетиці та розвиток інфраструктурних мереж з обох боків кордону. На сьогодні ця програма уже не актуальна, але після неї було запроваджено програму «Європейський інструмент сусідства і партнерства», яка почалася в 2008 р. і розрахована до 2016 р. У ній визначено наступні пріоритети:

• підвищення конкурентоспроможності регіонів (особливо в таких сферах як підприємництво, туризм, логістика, енергетика);

• покращення якості життя;

• інституційна співпраця та підтримка місцевих ініціатив.

Серед усіх європейських країн найближчим для України є досвід Польщі. Перший єврорегіон в Польщі був створений в 1991 р. (польсько-чесько-німецький «Ніса»), пріоритетами для якого були економічний розвиток, соціальні стандарти життя населення, розвиток інфраструктури, туризм, екологічний моніторинг і територіальне планування. Всього в Польщі функціонує 17 єврорегіонів. На західному та південно-західному кордоні вони найбільш успішні, оскільки ці регіони спочатку були на зовнішніх кордонах Європейського Союзу та мали значну підтримку.

4. Розвиток транскордонного співробітництва в Україні

Транскордонне співробітництво почало розвиватися в Україні десь із 70-тих років минулого століття, коли почалась прикордонна торгівля в західних областях. В 1986 р. було офіційно затверджено заходи з удосконалення управління зовнішньоекономічними зв’язками.

У 1993 р. в Україні почався процес створення єврорегіонів і на сьогодні їх існує 9, і ще 4 є в проекті:

• «Карпатський» – об’єднує п’ять суміжних держав і 4 області України (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська);

• «Буг» (1995 р.) – Волинська область, декілька районів Львівської області, Польща і Білорусь;

• «Верхній Прут» (2000 р.) – Чернівецька, Івано-Франківська області (в межах даного єврорегіон є екоєврорегіон);

• «Нижній Дунай» – Одеська область;

• «Дніпро» (2003 р.) – Чернігівська область, Гомельська і Брянські області;

• «Слобожанщина» (2003 р.) – Харківська область;

• «Ярославна» (2007 р.) – Сумська і Курська області;

• «Донбас» (2010 р.) – Луганська, Донецька і Ростовська;

• «Дністер» (2012 р.) – Вінницька і регіони Молдови;

• перспективні – «Азов », «Чорне море», «Сян», «Полісся».

Основними сферами діяльності єврорегіонів, що утворені за участі України, є:

• адміністративна (візити, конференції, зустрічі делегацій тощо);

• економічна (спільні підприємства, трудова кооперація, інвестиції, торгівля тощо);

• соціальна та культурно-освітня;

• екологічна;

• інфраструктурна;

• діяльність у сфері безпеки.