Науково-методологічні підходи до регіональної політики

1. Просторово-часовий підхід

2. Генетичний підхід

3. Геосистемний підхід

4. Відтворювальний підхід

5. Проблемний підхід

6. Геополітичний підхід

1. Просторово-часовий (територіальний) підхід

Територіальний підхід розглядається як один з основних і є одним із найдавніших у плані обґрунтування наукових положень. Даний підхід пов’язується із хорологічною школою географії (Ріттер, Геттнер, Крісталлер, Льош). Відповідно до цього підходу рівень соціально-економічного розвитку регіону визначається його положенням відносно основних центрів, родовищ корисних копалин, населених пунктів тощо. За допомогою побудови математичних моделей дослідники шукали оптимальне місце розташування для об’єктів виробництва, інфраструктури та ін. Головною задачею є пошук оптимуму, залежного від різноманітних чинників розвитку.

Згідно бачення вчених даного підходу, завданням регіональної політики є підтримка і стимулювання створення полюсів росту в депресивних регіонах і розширення зон їх впливу. Регіональна політика має бути спрямована на територіальну оптимізацію економіки.

2. Генетичний (історичний) підхід

Історичний підхід передбачає розгляд проблем регіонального розвитку у зв’язку «минуле-теперішнє-майбутнє». Застосування генетичного підходу передбачає врахування, по-перше, різних рівнів економічного і соціального розвитку регіонів у минулому, по-друге, наслідків розриву налагоджених економічних, технологічних і соціально-культурних зв’язків, по-третє, локалізацію та особливості розвитку господарських об’єктів у різні історичні періоди.

Як різновид генетичного підходу часто використовується етно-генетичний підхід, в першу чергу, для обґрунтування демографічної й культурної політики, політики сприяння зайнятості, природокористування та ін. Важливим при визначенні напрямів регіонального розвитку є врахування стадій розвитку, на яких знаходиться даний регіон. Тобто підхід тісно пов’язаний із циклічністю та стадійністю розвитку регіону (Колосовський, Фрідман).

Особливістю даного підходу є його використання майже в будь-якому дослідженні, оскільки без нього важко зрозуміти ситуацію соціально-економічного розвитку на даний момент. Цей підхід також дозволяє обґрунтувати прогнози, оскільки виявляються тенденції розвитку регіону.

3. Геосистемний (кібернетичний, системно-діалектичний) підхід

Геосистемний підхід є одним з основних при проведенні досліджень з регіональної політики. Його розвивали такі вчені як Саушкін, Сочава, Шаригін.

Геосистема – це цілісне утворення, що складається з множини взаємозв’язаних елементів, функціонування яких залежить від розташування на території та властивостей навколишнього середовища. Для розв’язання цілей регіональної політики важливо уявити як систему не лише регіон, а й систему органів влади, систему податків та ін. Підхід також можна використовувати виділяючи ієрархічні рівні, компоненти та підкомпоненти тощо.

Основними властивостями геосистем є цілісність, структурність, ієрархічність, функціональність, еволюційність, відкритість, емерджентність та ін. З цим підходом пов’язується також проведення моніторингу, використання геоінформаційних систем та моделювання.

Метою регіональної політики, з точки зору цього підходу, є збільшення кількості інформації про геосистему – проведення моніторингу, оприлюднення такої інформації, налагодження зв’язків між основними суб’єктами такої політики.

4. Відтворювальний (ресурсний) підхід

Ресурсний підхід за своєю суттю є найбільш економічним з усіх підходів. Відповідно до цього підходу, регіон розглядається як певна економічна єдність, і, в першу чергу, в межах регіону досліджуються матеріальні, трудові, фінансові, природні та інші види ресурсів. При оцінці ефективності використання ресурсного потенціалу використовується метод циклів, оскільки, більшість ресурсів або мають свої цикли відтворення або ж пов’язані з певними етапами у використанні даного ресурсу.

З точки зору географії, найбільш близьким є метод енерговиробничих циклів для оцінки ефективності використання природних ресурсів. Коли йдеться про матеріальні ресурси, то тут використовується відтворювальний цикл, що має наступні етапи: виробництво, розподіл, обмін і споживання. Трудові ресурси так само мають дві основні фази – формування та споживання. Серед методів, які використовує даний підхід, доцільно використовувати, в першу чергу, балансовий.

З позицій відтворювального підходу, регіональна політика повинна спрямовуватись на підвищення ефективності регіональної економіки загалом, раціональне використання наявної ресурсної бази та нарощення ресурсного потенціалу.

5. Проблемний підхід

Проблемний підхід базується на фундаментальних положеннях теорії пізнання, законах розвитку природи, суспільства, мислення. Проблемою є бар’єр, певна складність, що стоїть перед суб’єктом регіональної політики на шляху досягнення поставлених цілей. Використання проблемного підходу передбачає:

• формування цілей управління;

• виявлення проблем, що вимагають вивчення і ефективного вирішення;

• розробку програми або стратегічного плану вирішення проблеми;

• усунення перешкод по досягненню поставлених цілей.

Загалом проблемний підхід виник і був обґрунтований тому, що в регіональному розвитку з’являлися все складніші проблеми і необхідним був пошук абсолютно нових підходів для розвитку регіонів, що потребували особливої допомоги. Після цього було обґрунтовано проблемно-цільовий підхід.

Етапи вирішення проблеми є наступними:

• розукрупнення проблеми на складники;

• встановлення пріоритетів;

• виділення провідної ланки, тобто тієї групи проблем, які вирішуються в першу чергу;

• визначення умов для комплексного вирішення проблем;

Цей метод використовується при розробці програмних документів, в першу чергу – цільових програм. В радянській регіональній науці даний підхід був обґрунтований в 60-их роках Четиркіним у вигляді вузлової господарської проблеми. Такою господарською проблемою було будівництво територіально-виробничих комплексів у східній частині Радянського Союзу.

Одна з особливостей програмно-цільового управління – наявність проблеми, яку неможливо розв’язати при існуючій системі організації і управління регіональним розвитком. Також при використанні даного підходу часто стикаються з обмеженістю ресурсного потенціалу для вирішення цих проблем. Як правило, якщо йдеться про якусь масштабну програму, тоді формується і відповідний орган управління і створюється окремий механізм.

При використанні даного підходу дотримуються наступних принципів:

• орієнтація програми на кінцевий результат;

• побудова програми у вигляді групи упорядкованих, взаємопов’язаних і взаємозалежних видів діяльності різного рівня;

• визначення зв’язку програми з іншими програмними і прогнозними документами;

• розуміння програми як цілісного об’єкту управління незалежно від відомчої приналежності складників;

• формування необхідного кадрового, матеріального та фінансового забезпечення при виконанні програми.

Даний підхід більше пов’язаний з конкретними інструментами регіональної політики. Теоретичними основами є системний підхід, розробка прогнозів, нормативний метод. Проблемний підхід визначається також досить високою суб’єктивністю.

6. Геополітичний підхід

Геополітичний підхід передбачає вивчення явищ взаємодії суб’єктів суспільних відносин в географічному просторі. Традиційно, в геополітиці суб’єктами виступають держави, але на сьогоднішній день ними також можуть бути регіони, фінансові організації, ТНК, громадські об’єднання та об’єднання країн.

Завданнями, які ставляться в даному випадку є дослідження факторів виникнення, поширення і реалізації інтересів зацікавленого суб’єкта геополітики. З точки зору регіональної політики, цікавою є французька школа геополітики, зокрема, роботи Поля Відаля де Ла Блаша, який розглядав можливості людини при побудові тієї чи іншої геополітичної конфігурації. Французькі геополітики розглядали також проблеми кордонів, а також зазначали, що всередині самої держави є кордони між соціальними та культурними групами.

Внутрішня геополітика розглядається як конкретні кроки держави, орієнтовані на впорядкування внутрішнього простору. З точки зору геополітичного підходу, завдання геополітики – сформувати господарську, соціальну, культурну єдність в межах країни і не допускати дезінтеграційних процесів.

З іншого боку, геополітичний підхід використовується при розробці окремих інструментів регіональної політики, наприклад, стратегічного планування. Сама суть стратегічного планування пов’язана з розглядом регіону як самостійного суб’єкта. Регіон, маючи власні ресурси, відчуває серйозний вплив з боку зовнішнього середовища, тому йому необхідно розробити свою стратегію та свій напрямок розвитку. При розробці стратегічних планів оцінюються зовнішні загрози та можливості, які співвідносяться з внутрішнім потенціалом регіону.

Серед інших підходів, що використовуються в регіональній політиці, є:

• екологічний, який передбачає відведення чільного місця екологічним цілям серед цілей регіональної політики.

Між екологічним та просторово-часовим підходом існує зв’язок, оскільки регіон сприймається як невід’ємна частина довкілля. Підхід передбачає врахування екологічних критеріїв, розробку додаткових цілей і завдань.

• соціальний, як частина підходу, яка передбачає сприйняття населенням регіональних відмінностей. Він передбачає використання методів перцепційної географії, проведення анкетувань, узагальнення думок стосовно регіонального розвитку.