Державна регіональна соціальна політика

1. Мета, завдання та механізм державної регіональної соціальної політики

2. Забезпечення населення послугами соціальної інфраструктури

3. Соціальний захист населення

4. Регіональна політика у сфері зайнятості

5. Сутність і завдання регіональної демографічної і міграційної політики

1. Мета, завдання та механізм державної регіональної соціальної політики

Об’єктами державної регіональної соціальної політики виступають територіальні спільності людей. Як правило, регіональна політика розрізняється за ознакою економічної активності населення:

• для економічно активного населення регіональна соціальна політика спрямовується на самореалізацію в, насамперед, трудовій діяльності;

• для дітей регіональна соціальна політика спрямована на забезпечення всебічного фізичного та інтелектуального розвитку;

• для осіб, старших за працездатний вік та непрацездатних осіб регіональна соціальна політика спрямована на соціальний захист.

Регіональна соціальна політика являє собою сукупність взаємопов’язаних методів, засобів та важелів впливу на соціальні процеси в регіоні. Вони мають на меті зменшення соціальних диспропорцій у рівнях соціального розвитку регіонів та загальне покращення якості життя.

Регіональна соціальна політика здійснюється з дотриманням наступних принципів:

• оптимального поєднання економічних та соціальних завдань регіональної політики;

• пріоритетності соціальної політики;

• наукового обґрунтування соціальної стратифікації суспільства;

• перенесення основних акцентів соціальної політики на працюючу частину суспільства;

• подолання бідності;

• забезпечення випереджального розвитку соціальних інститутів;

• трансформації системи пільг і допомоги.

У Державній стратегії регіонального розвитку визначені пріоритети регіональної соціальної політики до 2015 р.:

• забезпечення високих стандартів навчання, що має бути доступним для населення протягом всього періоду виробничої діяльності:

  • покращення якості освіти;

  • забезпечення доступу до високоякісної освіти;

  • посилення взаємодії між вищими навчальними закладами і науково-дослідними установами;

• активізація співпраці у сфері освіти і науки:

  • підтримка молодих вчених;

  • створення регіональних наукових центрів;

• забезпечення повної зайнятості працездатного населення:

  • легалізація «тіньової» зайнятості;

  • розширення переліку послуг з перенавчання і працевлаштування;

  • надання підтримки підприємницькій ініціативі безробітних.

Механізм регіональної соціальної політики передбачає використання системи соціальних гарантій, що відображають взаємні обов’язки між державою та населенням, а також соціальних стандартів, як засобу забезпечення конституційних прав громадян. Інструментами соціальної політики є прогнози, плани, програми соціально-економічного та культурного розвитку, споживчі бюджети.

2. Забезпечення населення послугами соціальної інфраструктури

Основними показниками, які характеризують соціальну сферу є:

• забезпеченість населення житловим фондом (м² на одну особу);

Даний показник по Україні в останні роки постійно зростає, але він є вищим по аграрних регіонах і дещо меншим по м. Київ та загалом по міській місцевості. Середній показник по Україні складає 23 м² на одну особу.

• освітні послуги – окремо оцінюються рівні розвитку дошкільної, шкільної та вищої освіти:

  • дошкільна освіта оцінюється за рівнем охоплення дітей відповідними закладами. По Україні загалом цей показник становить 56%, в західних регіонах дещо менше (мінімум в Івано-Франківській області – 35%).

  • шкільна освіта оцінюється за кількістю населення, оскільки середня освіта є обов’язковою в Україні;

  • вища освіта концентрується у найбільших містах (Київ, Харків, Дніпропетровська та Донецька області).

• охорона здоров’я (показники розраховуються на 10 тис. наявного населення): кількість лікарів, медичного персоналу і медичних ліжок. Середні показники по Україні – 102 особи медичного персоналу і 47 лікарів.

• заклади культури – розташовуються досить рівномірно, а найбільше серед них закладів клубного типу, підвищений рівень концентрації яких характерний для сільських територій.

Найбільш динамічний розвиток закладів соціальної інфраструктури характерний для Дніпропетровської, Харківської, Полтавської областей та м. Київ. Найбільші проблеми з розвитком таких закладів в західних та Херсонській областях.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 16.05.2012 р. затверджено порядок розроблення державного стандарту соціальної послуги. Держава опікується, в першу чергу, тими послугами, які прописані як обов’язкові в Конституції України, щодо інших – забезпечення вільного доступу та ін. Даним наказом визначаються показники якості соціальної послуги: адресність, результативність, своєчасність, доступність та відкритість. При цьому обов’язково потрібно дотримуватись принципів розміщення закладів.

Для вдосконалення надання соціальних послуг передбачається проведення адміністративно-територіальної реформи та затвердження меж освітніх та госпітальних округів. Положення «Про освітній округ» затверджено 27.08.2010 р. постановою Кабінету Міністрів України. В Україні створено 1500 освітніх (шкільних) округів. Госпітальні округи мають бути створені до кінця 2012 р. у пілотних областях (Вінницька, Дніпропетровська, Донецька, м. Київ). Ці заклади повинні надавати вторинну (спеціалізовану) допомогу. Дана реформа затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2012 р. і в ній міститься гранична кількість населення, що має охоплювати госпітальний округ – від 150 до 350 тис. осіб. Відповідно, округ повинен охоплювати декілька низових адміністративних районів, але при цьому не порушувати діючі адміністративні межі. Визначення меж госпітальних округів залежить від щільності населення, від його статево-вікової структури та географічних особливостей. Адміністративна реформа передбачає розмежування фінансування шкільних районів та госпітальних районів на рівні області.

При проведенні регіональної політики використовується і економічний механізм – персоніфікація бюджетного фінансування закладів, запровадження обов’язкового медичного страхування, надання державних гарантій при закупівлях та проведення цінової політики. Для закладів соціальної інфраструктури які надають платні послуги (стаціонарний зв’язок, дротове радіо) ціни контролює держава.

3. Соціальний захист населення

В даній сфері необхідну правову базу створено десь на початку 2000-х років: Закон України «Про прожитковий мінімум» в 1999 р., а також Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» в 2000 р.

При проведенні такої політики держава використовує показник прожиткового мінімуму, що визначається як вартісна оцінка достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів і послуг. Величина прожиткового мінімуму постійно стає предметом дискусій через складність визначення наборів необхідності.

Прожитковий мінімум визначається окремо для дітей віком до 6 років, дітей віком від 6 до 18 років, працездатних осіб, а також осіб, що втратили працездатність. Прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1.12.2012 р. становить 1134 грн. Мінімальна заробітна плата в 2012 р. стала рівною прожитковому мінімуму. Середньомісячна заробітна плата по Україні в 2012 р. складає 2988 грн. і дуже нерівномірно розподіляється за видами діяльності. В м. Києві вона становить 4668 грн., а найнижчою є в Тернопільській області – 2266 грн .

Показник рівня бідності населення:

• бідність за національним критерієм – 24% населення – доходи становлять суму меншу, ніж мінімальний прожитковий мінімум;

• бідність за міжнародним критерієм – 1,7% населення – вартість добового споживання становить менше $5 в день.

Напрями вдосконалення соціальної політики щодо соціального захисту:

• розвиток платних соціальних послуг та стимулювання створення недержавних установ для їх надання;

• проведення пенсійної реформи;

• передача соціальної сфери міністерств і відомств до комунальної власності;

• підвищення платоспроможності населення.

4. Регіональна політика у сфері зайнятості

Основним показником у цій сфері є рівень безробіття, оскільки, він вказує на існуючі соціальні проблеми. У 2012 р. рівень безробіття в Україні складає 7,9% населення у віці від 15 до 70 років. Варіація між максимальним та мінімальним значенням за регіонами складає 1,85 рази і дещо зменшилась. Максимум характерний одразу для трьох областей – Чернігівської, Тернопільської та Рівненської (10,4%), а мінімум – для міста Києва (6,2%).

Частка зареєстрованого безробіття у економічно активному населенні по Україні становить 1,8%. Максимальне значення характерне для Черкаської області (4,3%).

Показник вільних робочих місць на грудень 2011 р. становив 59,3 тис. За останні три роки існує стала тенденція до зниження цього показника. Найнижчим він є для Черкаської області – 0,2 тис., а найвищим для м. Київ – 11,4 тис.

Навантаження на одне робоче місце в середньому по Україні становить 9 осіб і за останні 4 роки воно зросло в 2 рази. Найвищим воно є Тернопільській, Черкаській та Івано-Франківській областях – біля 20 осіб. По містах показник нижчий – Севастополь (1) та м. Київ (0,2).

Регіональна політика зайнятості проводиться на двох рівнях:

• на загальнодержавному рівні проводиться інвестиційна політика, податкова політика, політика щодо стимулювання підприємницької діяльності;

• на регіональному рівні відбувається вивчення ринку праці – співвідношення попиту і пропозиції робочої сили.

Основні завдання та напрями вдосконалення державної політики у сфері зайнятості:

• розширення самостійної зайнятості населення;

• підвищення якості робочої сили;

• забезпечення соціальної підтримки громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

• активізація роботи щодо зменшення сімейного та сільського безробіття.

5. Сутність і завдання регіональної демографічної і міграційної політики

Об’єктом впливу такої політики є природний та міграційний рух населення. Сутність і головна мета полягають у досягненні бажаного у довготерміновій перспективі типу відтворення населення, а також недопущення міграційного відтоку населення.

Структура демографічної політики є наступною:

• політика охорони материнства та дитинства;

• політика регулювання шлюбно-сімейних відносин і державної допомоги сім’ям;

• гендерна політика;

• геронтологічна політика;

• міграційна політика.

Основними показниками, які дозволяють виявити демографічні проблеми є:

• природний приріст населення;

В Україні цей термін є недоцільним, оскільки відбувається скорочення населення. Це скорочення складає -3,5‰, але це найкращий показник з 2003 р. В Україні є регіони, де в 2011 р. зафіксовано приріст населення – Волинська, Рівненська, Чернівецька і Закарпатська області. За темпами ж скорочення населення традиційно лідирує Чернігівська область.

Важливою проблемою є тривалість життя населення – в Україні вона в останніми роками зростає (в 1994 р. – 67 років) і складає 71,2 років. Очікувана тривалість життя при народження для чоловіків становить 65,98 років, а для жінок – 75,88 років (122-е місце за даним показником в світі). В західних областях України тривалість життя є більшою, ніж в середньому по Україні; в м. Київ – 73,7 роки. Показник дитячої смертності покращується і складає 9‰.

• показники міграції;

Міждержавне сальдо для України позитивне і складає 17,1 тис. осіб або 3,7‰. Внутрішньодержавна міграція характеризується відтоком населення з Кіровоградської, Луганської та Донецької областей в м. Київ та південні області України.

Механізм реалізації демографічної політики:

• матеріальна допомога сім’ям та забезпечення підтримки сім’ям з дітьми (мінімум народжених спостерігався у 1999-2002 рр., потім в 2003-2004 рр. почалося відчутне покращення, яке досягло піку в 2009 р., а потім знову відбулося зниження, хоча й невелике);

• посилення соціального захисту материнства і дитинства;

• створення сприятливих умов для поєднання жінками професійних умов з материнством;

• підвищення рівня надання медичних послуг та зниження рівня смертності.

У 2007 р. прийнято Указ Президента України «Про напрями державної міграційної політики та невідкладні заходи щодо підвищення її ефективності», за яким треба перевести проблеми міграції у правову площину і забезпечити соціальний захист громадян, які працюють в Україні, а також забезпечити доступ населення України до закордонних ринків праці. Механізмами є укладання міжнародних договорів з питань міграції, формування системи переказів грошових коштів мігрантами тощо.