- •1. Мова і мовлення, походження і функціонування мови, поняття національної мови.
- •2. Українська національна мова і мовна політика.
- •3. Характеристика усної і писемної форм мовлення.
- •4. Професійна мовнокомунікативна компетенція.
- •5. Мовні норми.
- •6. Классифiкацiя стилів сучасної української мови
- •7. Текст і його ознака.
- •8. Становлення і розвиток наукового стилю української мови. Мовні і жанрові особливості наукового стилю.
- •10.Специфіка мови професійного спілкування.
- •9. Загальна характеристика офіційно-ділового стилю української мови. Текстові норми офіційно-ділового стилю.
- •11 .Засоби вираження спеціальних реалій, категорій, понять.
- •12.Поняття про документ. Класифікація і вимоги до документів. Вимоги до мови документів.
- •13.Труднощі, пов’язані з уживанням деяких граматичних форм у практиці професійного спілкування.
- •14.Специфіка перекладу українською мовою. Найтиповіші граматичні, стилістичні і лексичні помилки при складанні професійних текстів.
- •15.Статус власних назв і мовна політика. Принципи передачі власних назв українською мовою.
- •16.Відмінювання прізвищ. Особливості звертань і творення імен по-батькові.
- •17. Використання конструкцій службового мовного етикету.
- •18.Правопис складноскорочеиих слів і абревіатур. Графічні скорочення.
- •19.Способи словотвору. Правопис деяких префіксів і суфіксів у практиці професійного спілкування.
- •20. Труднощi, пов’язанi з уживанням деяких частин мови у практицi професiйного спiлкування.
- •21 .Синтаксис писемної форми професійного спілкування. Типові помилки у синтаксисі писемної форми професійного спілкування.
- •22.Переклад і складання довідково-інформаційних документів.
- •23.Складання документів з особового складу.
- •24.Переклад і складання документів з господарсько-договірної діяльності.
- •25.Переклад і складання обліково-фінансових документів.
- •26.Сутність і специфіка публічної монологічної мови.
- •27 .Родо-жанрова диференціація сучасної монологічної публічної мови.
- •28.Риторика як складова частина культури.
- •29.Структура професійної публічної промови.
- •30. Підготовка промови.
- •31.Оратор і аудиторія. Виголошення публічної промови
- •32.Сутність і специфіка професійної діалогічної мови.
- •33.Телефонна розмова як різновид професійної діалогічної мови.
- •34. Iсторія дискутивно-полемічної мови.
- •35.Суперечка як основа професійної дискутивно-полемічної мови. Прийоми суперечки.
- •36.Етика професійного дискутивного-полемічного спілкування.
- •37. Лексикологія як наука. Практика вживання багатозначних слів, омонімів, синонімів, антонімів і паронімів.
- •39.Етимологія на службі у професії.
- •40.Правила оформлення наукової роботи.
20. Труднощi, пов’язанi з уживанням деяких частин мови у практицi професiйного спiлкування.
Серед класу імен основною частиною є іменник. Аналіз специфіки відмінювання іменників дозволяє зробити висновки, які мають особливий резонанс у практиці професійного спілкування.
1. Варіативність закінчень в іменниках чоловічого роду II відміни однини в родовому і давальному відмінках (болю, регіону, інженера).
2. На позначення осіб за статусом, місцем роботи вживаються аналітичні форми: заводчани – працівники заводу.
3. Однина іменників може вживатися на позначення множини, якщо немає одиниці виміру або предмети не можна перерахувати. Наприклад: На цьому заводі можна придбати мінеральні води. Надіслано партію дитячих костюмів.
4. Складноскорочення типу завкафедри пишуться разом, а слово завідуючий – окремо з подальшою формою іменника.
5. Для назв осіб за професією, посадою вживаються іменники, як правило, чоловічого роду. Завідувач Васильєва. При цьому дієслово узгоджується з прізвищем людини, а не з посадою: Лаборант Петрова повідомила…
6. Характер закінчень принципово впливає на розрізнення родового і давального відмінків іменників: одержано листа від Коряки С.Д. –надіслано лист Коряці С.Д.
7. Кожна з чотирьох відмін іменника має особливості при звертанні у кличному відмінку (Наталю, Сильвестре, Тимоше, Любове, знавцю).
Прикметник:
1. Прикметники поділяються на повні і короткі (дрібний – дрібен, зелений – зелен).
2. Вищий і найвищий ступінь утворюються тільки за допомогою певних суфіксів і префіксів (повний – найповніший; більш повний – найбільш повний).
При вживанні числівників слід пам’ятати про особливості відмінювання кількісних (простих, складних, складених) числівників, а також про форми запису числівників (07.08.09; 55-процетний). У бухгалтерських документах цифри дублюються словами. Якщо цифри арабські, то додають закінчення: радіоприймач 1-го класу (але: радіоприймач I класу).
Варто звернути увагу на правопис неозначених і заперечних займенників (хто-небудь, абиякий, ніякий, ні до кого). При цьому слід пам’ятати, що використання займенника «свій» призводить до появи стилістичних помилок: М. Іванов не справився зі своїми обов’язками у своїй автобіографії.
Особові займенники, як правило, не вживаються у документах (повідомляємо, надсилаємо, а не повідомляю, надсилаю). Це можливо лише у специфічних документах (доручення, заява, автобіографія тощо).
До поняття «Дієслово» належать п’ять форм: інфінітив (написати); безособова форма (написано); дійсний, умовний, наказовий способи (працюю, працював би, працюй); дієприкметник (працюючий) і дієприслівник (працюючи). При дієвідмінюванні дієслова набувають різні особові закінчення (залежно від I чи II дієвідміни): пишеш, робиш.
21 .Синтаксис писемної форми професійного спілкування. Типові помилки у синтаксисі писемної форми професійного спілкування.
Мова - це засіб спілкування, а воно, як правило, відбувається за допомогою слів. У свою чергу, слово не дає змоги висловити думку. Тільки речення несе повну інформацію. Писемна форма професійного спілкування відрізняється від інших стилів тим, що вона базується на об’єктивності, логічній послідовності, доказовості i т.д. В усній i писемній формах професійного спілкування мовні акценти повинні бути різними, усна форма мовлення передусім спирається на єдність з аудиторією або співрозмовником, зовнішня i внутрішня культура, так би мовити, „ззовнi”.
Синтаксис писемної форми вимагає дотримання нейтральності тону i чіткої композиції тексту. Для нього характерні такі ознаки:
1. Практично повна відсутність окличних i питальних речень.
2. Уживання непрямої мови.
3. Прямий порядок слів.
4. Переважання пасивних конструкцій (вони акцентують увагу на дії, яка
випливає з ситуації, а не на виконавцеві).
5. Найменування форм родового й орудного відмінків (забезпечення - кого? чим?)
Типові помилки в синтаксисі виникають при перенесенні синтаксичних особливостей російської мови на українську, а також при невмінні реалізувати основні вимоги до мови документа.
1. У межах одного речення змішування інфінітивних i номінативних речень.
2. Прямий переклад дієприкметникових зворотів теперішнього часу, які в українській мові перекладаються підрядними реченнями. (Пристрої за своїм призначенням поділяються на генеруючі i використовуючі електричну енергію. Краще: Пристрої поділяються на ті, які генерують i які використовують електричну енергію).
3. Зловживання дієприслівниковими зворотами на початку речення. (Керуючись постановою…, наказую… Краще: Згідно з постановою…).
4. Вибір прийменника під впливом російської мови. Наприклад: соответственно приказу - відповідно наказу. Треба: відповідно до наказу.
5. Використання спільного додатка при дієсловах, які вимагають неоднакових відмінків: Ми повинні прагнути до вдосконалення i повного опануванняметодами (опанування - Ор. в., вдосконалення - Р.в.)
6. Заміна слів, відмінків або підміна прийменників під впливом російської мови.
Наприклад:
Завідувач - кого?, але завідуючий - чим?
Опанувати - що?, але оволодівати - чим?
Властивий - кому?, але характерний - для кого?
Оснований - на чому?, але заснований - ким?
7. Об’єднання тавтологічних словосполучень родових i видових понять, тобто нерозуміння суті однорідності. (Було закуплено нову апаратуру, прилади i пристрої)
