26.Сутність і специфіка публічної монологічної мови.

Свідоме життя людини можна розглядати як послідовність і сукупність промов, якісного чи неякісного мовлення, від чого залежить її доля, а також доля навколишніх людей, отже, і всього суспільства.

Усне спілкування поділяється на публічне і приватне. Публічним є мовлення, адресоване широкому загалу. Основним різновидом публічного мовлення є ораторська мова. Її вивчає наука красномовства - риторика.

За формою реалізації публічне монологічне мовлення є писемно-усним. На папері фіксується підготовча робота промови (задум, концепції; породження тексту; тези, положення, докази, факти, мовне вираження).

Античні ритори вважали, що публічна мова повинна:

а) навчати;

б) подобатися;

в) зворушувати.

Цим вимогам мають відповідати і сучасні промови. Навчати публічна мова буде тоді, коли ґрунтується на науково достовірних знаннях про предмет, логічних судженнях, відображає реальні факти, явища, події, має практичне спрямування.

Подобатися слухачам буде мова правильна, точна, чиста, логічна, змістовна, доступна, ясна, виразна, милозвучна, естетична, багата.

Зворушуватиме промова, якщо вона емоційна, оцінна, порушує актуальні проблеми, демонструє небайдуже ставлення до сказаного промовця.

27 .Родо-жанрова диференціація сучасної монологічної публічної мови.

Залежно від сфери комунікації – наукової, ділової, інформаційно-пропагандистської, соціально-побутової, релігійної розрізняють такі роди і види професійної публічної мови:

1) академічне красномовство (наукова доповідь, лекція, повідомлення);

2) соціально-політичне красномовство (доповідь, виступ, промова, огляд);

3) дипломатичне красномовство (промова на міждержавних та міжнародних рівнях);

4) судове красномовство (промови у суді);

5) соціально – побутове (ювілейна промова, похоронна, застільне слово);

6) церковно-богословське красномовство (проповідь, лекції, промова).

Отже, залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставин спілкування виділяють такі основні жанри усного публічного мовлення: доповідь, промова, виступ, повідомлення, лекція.

Доповідь – це одна із найпоширеніших форм публічного мовлення. Доповідь може бути політичною, діловою, звітною, науковою.

Промова – це усний виступ для висвітлювання певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів. Вона відзначається логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.

Виступ – це участь в обговоренні якоїсь проблеми. До виступу важко підготуватися заздалегідь, бо все залежить від ситуації, яка пов’язана з розвитком дискусії.

Повідомлення – невелика доповідь на якусь тему. Якщо тема широка, пишуть доповідь, вузька – повідомлення.

Лекція, як і доповідь, є однією з найскладніших і найпоширеніших форм публічних виступів. Найважливішою її ознакою є науково-теоретична база. У лекції говориться про більш загальні й уже розв’язані проблеми (у ній можуть мати місце елементи академічного характеру, чого немає в доповіді).

28.Риторика як складова частина культури.

У діловій практиці часто використовуються риторичні фігури — своєрідні емоційні мовні збудники. Вони повин­ні викликати в партнера по діловому спілкуванні ті або інші емоції, почуття, переживання, необхідні для досяг­нення визначеної мети і реалізації намірів.

Риторика (від давньогр. «говорю, ллю, течу») є нау­кою переконувати.

Особливе положення займає сучасна риторика серед гуманітарних наук у США. Утім, для американців це не просто наука, а предмет державної ідеології. Саме тому риторика — центральний предмет підготовки з рідної мові. Американці енергійно намагаються перетворити знання на практичне вміння.

Достеменно відомо, що більш двох з половиною тисяч років тому, у часи народження і швидкого розвитку рито­рики, перші теоретики красномовства — давньогрецькі філософи-софісги — проводили весь час у бесідах. Сучас­на людина проводить в усному спілкуванні 65% свого ро­бочого часу. За даними американських учених, витрата чистого часу на бесіди у пересічного мешканця Землі скла­дає 2,5 роки. Це означає, що кожний протягом свого жит­тя встигає «наговорити« близько 400 томів обсягом по 1000 сторінок. Отже, люди багато розмовляють, але часто роблять це неефективно. Приблизно 50% інформації втра­ чається при передачі. Причина цих втрат — невміння до­нести до співрозмовника повідомлення, схильність гово­рити самому, небажання слухати.

Теоретики риторичної педагогіки вказували на ту суть, яка робить мовлення ефективним: «Говори, аби я міг пі­знати тебе» (Сократ); «Якщо хочеш стати добрим орато­ром, стань спочатку доброю людиною» (Квінти; ан).