- •1. Мова і мовлення, походження і функціонування мови, поняття національної мови.
- •2. Українська національна мова і мовна політика.
- •3. Характеристика усної і писемної форм мовлення.
- •4. Професійна мовнокомунікативна компетенція.
- •5. Мовні норми.
- •6. Классифiкацiя стилів сучасної української мови
- •7. Текст і його ознака.
- •8. Становлення і розвиток наукового стилю української мови. Мовні і жанрові особливості наукового стилю.
- •10.Специфіка мови професійного спілкування.
- •9. Загальна характеристика офіційно-ділового стилю української мови. Текстові норми офіційно-ділового стилю.
- •11 .Засоби вираження спеціальних реалій, категорій, понять.
- •12.Поняття про документ. Класифікація і вимоги до документів. Вимоги до мови документів.
- •13.Труднощі, пов’язані з уживанням деяких граматичних форм у практиці професійного спілкування.
- •14.Специфіка перекладу українською мовою. Найтиповіші граматичні, стилістичні і лексичні помилки при складанні професійних текстів.
- •15.Статус власних назв і мовна політика. Принципи передачі власних назв українською мовою.
- •16.Відмінювання прізвищ. Особливості звертань і творення імен по-батькові.
- •17. Використання конструкцій службового мовного етикету.
- •18.Правопис складноскорочеиих слів і абревіатур. Графічні скорочення.
- •19.Способи словотвору. Правопис деяких префіксів і суфіксів у практиці професійного спілкування.
- •20. Труднощi, пов’язанi з уживанням деяких частин мови у практицi професiйного спiлкування.
- •21 .Синтаксис писемної форми професійного спілкування. Типові помилки у синтаксисі писемної форми професійного спілкування.
- •22.Переклад і складання довідково-інформаційних документів.
- •23.Складання документів з особового складу.
- •24.Переклад і складання документів з господарсько-договірної діяльності.
- •25.Переклад і складання обліково-фінансових документів.
- •26.Сутність і специфіка публічної монологічної мови.
- •27 .Родо-жанрова диференціація сучасної монологічної публічної мови.
- •28.Риторика як складова частина культури.
- •29.Структура професійної публічної промови.
- •30. Підготовка промови.
- •31.Оратор і аудиторія. Виголошення публічної промови
- •32.Сутність і специфіка професійної діалогічної мови.
- •33.Телефонна розмова як різновид професійної діалогічної мови.
- •34. Iсторія дискутивно-полемічної мови.
- •35.Суперечка як основа професійної дискутивно-полемічної мови. Прийоми суперечки.
- •36.Етика професійного дискутивного-полемічного спілкування.
- •37. Лексикологія як наука. Практика вживання багатозначних слів, омонімів, синонімів, антонімів і паронімів.
- •39.Етимологія на службі у професії.
- •40.Правила оформлення наукової роботи.
11 .Засоби вираження спеціальних реалій, категорій, понять.
Вираження спеціальних реалій, категорій, понять відбувається за допомогою вербальних і невербальних засобів. Вербальні (лат. verbalis — усний)засоби — слова, словосполучення, речення, тексти, за допомогою яких відбувається інформаційний обмін в комунікації. Не вербальні засоби — немовні знаки комунікативного коду (міміка, жести, постава, одяг тощо), які разом із мовними засобами служать для створення, передавання і сприйняття інформації.Мова є основним засобом репрезентації професійних знань. Мовні одиниці покликані адекватно передавати сутність категорій і понять науки, техніки та інших сфер професійної діяльності. Змістовим ядром мови професійного спілкування є терміни. У термінах закріплюються результати пізнавальної діяльності людини, а наявність термінології свідчить про завершальний етап наукового дослідження певного об'єкта.
Терміни окремої галузі знання сприяють утворенню єдиного інформаційного простору, який забезпечує відповідний вид спілкування: економічний, політичний, науковий, технічний тощо.
12.Поняття про документ. Класифікація і вимоги до документів. Вимоги до мови документів.
Документ (від латин. documentus — спосіб доказу) — це матеріальний об’єкт (носій), що містить певну інформацію, оформлений у визначеному порядку і має юридичну силу відповідно до чинного законодавства.
Документи мають правове значення, оскільки є засобом засвідчення та доведення певних фактів. Вони також використовуються як джерела та носії інформації. А в управлінській діяльності документ виступає як предмет і як результат праці.
Документи оформляють на різних матеріальних носіях: на папері, фотоплівці, магнітній і перфострічці, дискеті, перфокарті тощо.
Документи мають різне призначення (функції). Ці функції можуть бути загальними, тобто їх виконують практично всі документи, і специфічними (властивими лише частині документів).
Класифікаційні ознаки документів:
1. За найменуванням розрізняють заяви, листи, довідки, службові записки, тощо.
2. За походженням документи поділяють на службові, або офіційні (вони створюються установами, підприємствами, службовими особами, які їх представляють), й особисті (їх створюють окремі особи і це не входить у коло їх службових обов’язків).
3. За місцем створення документи бувають внутрішні (чинні лише в межах установи, підприємства, у якому створені) і зовнішні (є результатом спілкування установи з іншими установами, організаціями тощо).
4. За призначенням виділяють такі основні комплекси документації: організаційно-правова; планова; інформаційно-довідкова й довідково-аналітична; звітна; щодо особового складу (кадрова); обліково-фінансова; з матеріально-технічного забезпечення; договірна; колегіальних органів.
5. За напрямком розрізняють вхідні і вихідні документи.
6. За формою — типові й індивідуальні.
7. За ступенем гласності — звичайні, таємні (секретні), для службового користування.
8. За стадіями створення розрізняють оригінали (створені документи), копії (повне відтворення оригіналу) і витяги (відтворення певної частини оригіналу).
9. За термінами зберігання документи поділяють на такі категорії:
документи тимчасового зберігання (до 10 років);
документи тривалого зберігання (понад 10 років);
документи постійного зберігання (без обмеження терміну).
10. За технікою відтворення — рукописні й відтворені механічним способом.
11. За структурними ознаками — стандартні (мають чітку структуру і форму викладу, свою стилістику. Тут переважно подаються конкретні цифрові дані чи назви предметів, прізвища); нестандартні (містять лише найзагальніші відомості, добір мовних елементів залежить тут від конкретного змісту чи обставин ділових стосунків).
Кожний документ складається з окремих елементів, які називаються реквізитами.
Кожний документ має свій склад реквізитів, який залежить від виду документа, його змісту, призначення, способу оброблення. Усі реквізити мають постійне місце, що робить документи зручними для зорового сприймання і полегшує їх оброблення.
Сукупність реквізитів, розташованих у певній послідовності на папері стандартного формату (А4 або А5), називається формуляром. Формуляр — це модель, зразок побудови документів певного виду.
Основні вимоги до тексту документів – достовірність та об’єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість при ясності викладу.
