7. Історичні витоки значення мовлення і мовленнєвих навичок у житті народу у прислів'ях та приказках.

Уявлення словян про мовленнєві порушення можна проаналізувати у літописах, повірях. Мовленню завжди приділяли величезну увагу, не лише тому як людина говорить, але й тому що вона говорить і чи вчасно вона те каже. Ось декілька прикладів прислів’їв та приказів, де говориться про мову, мовлення та слово: Будь господарем своєму слову.

Мовивши слово, треба бути йому паном. Слово — не полова, язик — не помело. Слово до слова — зложиться мова. Як овечка: не мовить ні словечка. Дурний язик попереду розуму біжить.Дурний язик — голові не приятель. Гляди, щоб своїм язиком сам себе не зарізав. Душа мудреця в його мові. Наймогутніша зброя — слово.

Мовлення – це психофізіологічний процес реалізації мови(процес спілкування).

Прислів’я та приказки – один з найдавніших жанрів усної народної творчості. Зараз важко визначити, а якої епохи бере початок цей різновид народної мудрості. Найдавніші прислів’я та приказки пов’язані з усвідомленням людиною свого місця в природі і своєї трудової діяльності.

У ході розвитку мови одні прислів’я виходили з ужитку, інші міняли значення. Джерела, які живили приказки, весь час розширювалися. Жанр поступово збагачувався афористичними уламками народних казок, притч, анекдотів, бувальщин, оповідань, легенд, загадок, пісень тощо. Стали посилено живити прислів’я писемні художні твори та філософські трактати, де істини часто висловлювались у формі афоризмів. Але найчастіше прислів’я зароджувались в усному спілкуванні певного середовища.

Отже джерелами приказок було реальне життя і побут людей, творчість мас – уривки пісень, легенд, переказів, анекдотів, літературні та філософські афоризми.

Виникнувши на зорі зародження мови й культури, прислів’я та приказки стали невід’ємною частиною народного побуту, його словесності.

Прислів’я і приказки - це своєрідна програма навчання, інформативна дидактика.

Найбільшу увагу усна народна творчість приділяє мовленнєвому етикету, бо "добре тому жити, хто вміє говорити". Народ навчає: "Краще сказати мало, але добре"; "поважають тих, хто не розкидає слів пустих"; "на ласкаве слово не кидайся, на грубе – не гнівайся"; "від привітливих слів язик не відсохне".

Мовлення, на думку народу, повинно бути гарним: "лагідні слова –ключ до серця"; "добре слово краще за цукор і мед", "одне приємне слово – наче сад цвіте"; "слово прикрашає людину"; "щире слово – половина щастя".

Якщо мовлення у людини не розвинуте, з такого сміються: "говорить, мов клоччя жує"; "забубонів, як старий дяк"; "говорить, як три дні не їв"; "закінчив, як півень, а почав, як соловей"; "який розум, така й бесіда"; "яка людина, така й мова".

8. Комплектування груп і підгруп логопедом у дитячій поліклініці.

На логопедичні пункти зараховують учнів загальноосвітніх шкіл, вихованців підготовчих груп дитячих садків, що мають різні відхилення мовного розвитку, виявлені учителем-логопедом або лікарем районної поліклініки. На логопедичні пункти насамперед приймають дітей, мовні вади яких перешкоджають успішному навчанню. Робота логопеда поліклініки будується згідно «Положенню про порядок надання логопедичної допомоги дітям», в якому визначені основні її напрямки: диспансеризація дітей, що знаходяться в дитячих дошкільних установах, первинний прийом дітей, що не відвідують дитячі дошкільні заклади, участь в комплектуванні логопедичних груп системи освіти, корекційна робота по виправленню дефектів мовлення, проведення логопедичної санітарно-просвітницької роботи серед населення . Згідно з цим положенням логопед зобов’ язаний надати допомогу кожній дитині, що її потребує, не залежно від тяжкості дефекту, від народження до 18 років, переходу у дорослу поліклініку. Особа з виявленою мовленнєвою патологіє направляється у спеціалізований заклад або може бути зачислена на заняття до поліклініки, вид допомоги та заклад, що оптимально підходить для корекції визначаються логопедом. На логопедичному пункті комплектують такі групи дітей: з вадами читання і письма, зумовленими порушеннями мовного розвитку, з відхиленнями фонетичного і лексикограматичного розвитку (нерізко виражений загальний недорозвиток мови), із заїкуватістю, з вадами вимови окремих фонем, з дизартрією, алалією, ринолалією.