4.3. Методи оцінки.

Кожному з підходів відповідає один або кілька методів. Зв'язок між підходами і найбільш поширеними методами зазначено в табл. 7.1.

Таблиця 7.1

Зв'язок між підходами для оцінки прав на ОПІВ і методами оцінки

Підходи	Методи
Витратний підхід	Метод прямого відтворення Метод заміщення Метод фактичних витрат Метод приведених витрат
Порівняльний підхід	Метод порівняння продажів
Дохідний підхід	Метод прямої капіталізації
	Метод дисконтування грошових потоків
	Метод надлишкового прибутку
	Метод роялті
	Метод звільнення від роялті

Метод прямого відтворення полягає у визначенні вартості відтворення як суми витрат, що необхідні для створення нової точної копії ОПІВ, що оцінюється. Ці затрати повинні ґрунтуватися на сучасних цінах.

Метод заміщення полягає у визначенні вартості заміщення з подальшим відрахуванням суми зносу (амортизації). Принцип заміщення стверджує, що максимальна вартість власності визначається мінімальною ціною, яку необхідно сплатити при купівлі ОПІВ аналогічної корисності або з аналогічною споживчою вартістю.

Метод фактичних витрат передбачає підсумовування фактичних витрат і частіше за все застосовується для визначення балансової (бухгалтерської) вартості прав на ОПІВ з метою постановки їх на бухгалтерський облік.

Метод приведених витрат полягає у перерахунку фактичних минулих витрат на створення і підготовку до використання об'єкта оцінки у поточну вартість, тобто у вартість на дату оцінки. На практиці цей метод використовують у випадках, коли нематеріальні активи (майнові права ОПІВ) мають соціальне значення, або використовуються в оборонних програмах, програмах безпеки державного або регіонального значення.

Метод порівняння продажів е основним при порівняльному (ринковому) підході. При наявності інформації про недавні продажі подібних об'єктів цей метод дозволяє визначити найбільш точну, так звану "справедливу" ціну.

Метод прямої капіталізації доходу використовують у випадку, коли прогнозується постійний за величиною і рівний за періодами дохід, отримання якого не обмежується у часі. Капіталізація такого доходу здійснюється шляхом поділу його на ставку капіталізації.

Метод дисконтування грошових потоків відноситься до групи методів непрямої капіталізації. Згідно з цим методом дійсна (сьогоднішня) вартість прав на ОПІВ вираховується за формулою:

, (7.1)

де: Р\/ - дійсна вартість прав на ОПІВ;

t - періоди (роки), в які очікується отримання прибутку від ОПІВ;

С_t - грошовий потік, що генерується ОПІВ в періоді t;

і_t - ставка дисконту в періоді t, %.

Ставку дисконту можна визначити за формулою:

і_t = С_RF + (С_M - С_RF) , (7.2)

де: С_RF - безризикова ставка доходу, наприклад, відсотки, що виплачуються за державними облігаціями;

С_M - середньоринкова для даної галузі ставка доходу;

- фактор ризику.

Якщо підприємство менш ризиковане, ніж середнє по галузі, то < 1, а якщо більш ризиковане, то > 1. В середньому = 0,8 - 1,2.

Метод надлишкового прибутку є різновидом методу дисконтування грошових потоків. Відміна полягає у тому, що під С_t розуміють чистий надлишковий прибуток, що генерується ОПІВ у періоді t. Слово "чистий" означає, що цей прибуток "очищений" від податків, а "надлишковий" - що це прибуток понад такого прибутку, який був би отриманий без використання ОПІВ.

Метод роялті передбачає підсумовування періодичних грошових потоків (надходжень) роялті, що генеруються за допомогою ОПІВ:

(7.3)

де: РV - роялті;

t - періоди (роки);

С_t - грошовий потік в періоді t;

R_t - ставка роялті в періоді t, %.

Для попередніх розрахунків можна прийняти середнє значення R_t = 5%. Більш точно R_t можна знайти в таблицях, що враховують галузь економіки, вид продукції і серійність виробництва.

Метод звільнення від роялті передбачає дисконтування щорічних потоків платежів роялті. За цим методом:

(7.4)

Найчастіше за С_t приймають обсяг продажу товару, виготовленого з використанням ОПІВ у даному періоді. Це також може бути прибуток або навіть вартість основної сировини, що використовується для виготовлення продукту.