23. Фактори та резерви росту продуктивності праці

Фактори, що впливають на зміну показника – це сукупність всіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника.

Фактори зростання продуктивності праці – це вся сукупність рушійних сил і причин, що призводять до збільшення продуктивності праці.

Фактори зростання продуктивності праці поділяються за рівнем керованості поділяються на:

ті, якими може керувати господарюючий суб’єкт (управління, організація, трудові відносини, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);
ті, що знаходяться поза сферою керування господарюючого суб’єкта (політичне становище в країні і в світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, НТП, загальний рівень економічного розвитку, розвиток інфраструктури тощо).

Фактори зростання продуктивності праці поділяються за змістом поділяються на:

соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили;
матеріально-технічні, що визначають якість засобів виробництва;
організаційно-економічні, що визначають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.

До соціально-економічних факторів належать всі фактори, що спричиняють покращення якості робочої сили. Це такі характеристики працівників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок; компетентність, відповідальність; здоров’я та розумові здібності; професійна придатність, адаптованість, інноваційність та професійна мобільність, моральність, дисциплінованість; трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологічний клімат; система ціннісних орієнтацій.

До матеріально-технічних факторів належать:

створення та впровадження у виробництво нової техніки і прогресивних технологій;
підвищення якості і конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках;
проведення комплексної автоматизації та механізації ручних робіт;
модернізація наявного обладнання;
застосування прогресивних видів сировини, які дають змогу зменшити матеріаломісткість продукції, впровадження нових методів обробки матеріалів.

Сукупність матеріально-технічних факторів можна характеризувати за допомогою таких показників, як енергоозброєність праці, фондоозброєність, фондовіддача.

Енергоозброєність праці – споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність – показник оснащеності праці основними виробничими фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності робітників або працівників.

Фондовіддача – загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому виразі до середньорічної (без врахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.

До організаційно-економічних факторів належать:

удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації; вдосконалення виробництва відповідно до вимог ринку, удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної служби);
удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці; застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання;
удосконалення організації управління виробництвом з допомогою удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, упровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

24. Резерви підвищення продуктивності праці – це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо).

Резерви класифікуються за змістом, часу їх використання, сфери виникнення.

За змістом поділяються на:

соціально-економічні, що визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили;
матеріально-технічні, що визначають можливості застосування ефективних засобів виробництва;
організаційно-економічні, що визначають можливості вдосконалення поєднання робочої сили із засобами виробництва.

За часом використання розрізняють поточні і перспективні резерви.

Поточні резерви можуть бути використанні залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу, чи року.

Перспективні резерви – резерви, які передбачається використати у майбутньому через рік або кілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.

За сферою виникнення і дії факторів резерви продуктивності праці поділяються на загальнодержавні, регіональні, галузеві, міжгалузеві, внутрішньовиробничі.

Загальнодержавні резерви – це такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці і економіці загалом і які пов’язані з збільшенням використанням досягнень науково-технічного прогресу, наявністю кваліфікованої робочої сили, територіальною зайнятістю населення тощо.

Регіональні резерви пов’язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил конкретного регіону.

Галузеві резерви – це резерви, пов’язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для певної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва, прогресивних досягнень і передового досвіду тощо.

Міжгалузеві резерви – це можливості поліпшення міжгалузевих зв’язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперативних поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій.

Внутрішньовиробничі резерви – ті, які виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації. Вони поділяються на: