30. Загальна характеристика соціально-трудових відносин.

Соціально-трудові відносини це взаємозалежність і взаємодія суб єктів трудових відносин яка виникає у процесі праці спрямована на регулювання умов трудового життя.

Соціально трудові відносини як система існують у 2 формах:

1)фактичні соціально трудові відносини- діють на об активному і суб активному рівнях тобто передбачають взаємодію конкретних суб єктів щодо вирішення певних проблем які виникають у соціально трудовій сфері.

2)соціально трудове право це відносини являть собою відображають фактичний соціально трудові відносии на законому та нормативному рівнію.

Система соціально-трудових відносин характеризується такими складовими :

· сторони соціально-трудових відносин;

· суб'єкти соціально-трудових відносин;

· механізм соціально-трудових відносин;

· рівні соціально-трудових відносин;

· предмет соціально-трудових відносин;

· принципи соціально-трудових відносин;

· типи соціально-трудових відносин.

31.Суб’єкти, сторони та рівні соціально-трудових відносин.

Суб’єктами соціально-трудових відносин є: найманий працівник, роботодавець, держава.

Найманий працівник – це громадянин, який уклав трудову угоду (як правило у письмовій формі) з роботодавцем, керівником підприємства (організації) або уповноваженим ним органом, згідно з якою працівник зобов’язується виконувати роботу, обговорену в угоді, у відповідності з вимогами внутрішнього розпорядку, а власник підприємства (організації) або уповноважений ним орган зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін.

Основою відмінностей між найманими працівниками є: вік, стать, стан здоров'я, освіта, професійна, посадова, галузева приналежність.

Роботодавець як суб’єкт соціально-трудових відносин – це людина, яка працює самостійно та постійно наймає для здійснення трудового процесу одного або декількох працівників. Здебільшого роботодавець є власником засобів виробництва. Однак, у господарській практиці Держава у соціально-трудових відносинах полягає у тому, що найчастіше вона виконує законотворчу функцію, формує та удосконалює на основі або з врахуванням Конвенцій та Рекомендацій МОП, інших міжнародних трудових норм, згідно з національними умовами та практикою національне законодавство і правила здійснення соціального партнерства між державними органами, організаціями роботодавців та найманими працівниками. Ратифікує міжнародні трудові норми, захищає права всіх категорій працівників.

У галузі соціально трудових відносин розрізняють 4 групи суб єктів соціально труд відносин:

1. Первині носії – це правда інтересів до яких відн. Найманих працівників роботодавців держави та органи місцевого самоврядування.

2. Представницькі організації та їхні органи які хє носіями делегованих повноважень

3. органи через які реал. Соц.. діалоги(нац.. рада соціального партнерства)

4. органи які покликані мінімізувати наслідки можливих конфліктів та попереджувати загострення соц. Трудових відносин а токож навчальні інф. Консультативні та інші формування.

Залежно від кількості учасників і напрямків взаємозв язків між ними виділяють:

Індивідуальні

Групові

Змішаний рівні соц.. труд. Відносин

Індивідуальний рівень характеризується взаємозв’язками між окремими найманими працівниками, окремим найманим працівником і окремим роботодавцем, окремими роботодавцями.

Груповий рівень соціально-трудових відносин представлений взаємодією об’єднань найманих працівників з об’єднаннями роботодавців.

Змішаний рівень соціально-трудових відносин характеризується відносинами працівників і роботодавців з державою; найманий працівник – держава; роботодавець – держава.

За рівнями регулювання соціально-трудові відносини можна розподілити на:

Національний макроекономічний)

Галузевий

Територіальний (регіональний

Виробничий (мікроекономічний