45. Методичні основи розрахунку кошторису та сукупних витрат на виробництво товарної продукції.

Кошторис виробництва – це витрати підприємства, пов’язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносяться вони на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Кошторис виробництва складається за такими економічними елементами:

-матеріальні витрати (містять витрати на сировину, напівфабрикати, виробничі послуги, допоміжні матеріали, паливо і енергію, пошук природної сировини тощо).-заробітна плата (всі форми оплати штатного і позаштатного персоналу).-відрахування на соціальні потреби (відрахування на соціальне страхування, пенсійний фонд, фонд сприяння зайнятості тощо).-амортизація основних фондів.-інші витрати (оплата послуг зв’язку, обчислювальних центрів, охорони, страхування, винагорода за винаходи тощо).Порядок розробки кошторису виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру підприємства. Кошторис виробництва обчислюється по кожному елементу на підставі планових обсягів продукції, норм і цін. Причому на малих підприємствах таке обчислення є відразу узагальнюючим. На середніх та великих – кошторис виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб тощо).

Собівартість валової продукції (ВП) – визначається на підставі кошторису з урахуванням зміни залишків витрат майбутніх періодів і резерву майбутніх платежів.Собівартість ТП – методи: 1. синтетичний(на кошторисі виробництва): *) виключають витрати, які не ввійшли у виробничу собівартість продукції; +приріст\-зменшення залишків майб.періодів; +приріст\-зменшення залишків майб.платежів (відпускних сум, винагороди за стаж роботи).*)коригування на зміну залишків незавершеного виробництва-виробнича вартість ТП; *) +позавиробничі витрати – повна собівартість ТП.2. підсумування попередньо визначеної собівартості окремих виробів: Ст.=сумаСі*Ni.3. чинників: , де Ст – собівартість планового обсягу ТП за рівнем витрат базового періоду(розрахункова собівартість), ДС –зміна собів в план періоді під впливом j-го чинника, m-кількість чинників в розрахунковому періоді.

Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів: , де С1,С2-витрати на одиницю продукції до та після здійснення заходу, N2 – обсяг виробництва після впровадження заходу в плановому періоді.У розрахункові собівартості Ст. умовно-постійні витрати взято на рівні базового періоду, а в плановому обсяг виробництва найімовірніше зазнає змін, що вплине на С: , де Суп-відносна зміна умовно-постійних витрат у плановому періоді, Супб –абсолютна сума ум-пост.витрат у базовому, ДVп,ДVупв-зміна в плановому періоді відповідно обсягу виробництва та ум-пост витрат у відсотках.Собівартість РП-коригування собівартості ТП на зміну залишків нереалізованої прод.: Ср=Стп+Стп-Стк, де Стп,Стк – собівартість залишків ТП на складі на початок і кінець розрах періоду.

46. Калькуляція собівартості окремих виробів.

Калькулювання — це процес обчислення собівартості окремих виробів.Калькулювання використовується для: а) обґрунтування цін на вироби; б) обчислення рентабельності виробів; в) аналізу собівартості однакових виробів на різних підприєм­ствах; г) визначення ефективності організаційно-технічних за­ходів.Калькулювання передбачає: •установлення об'єкта калькулювання та вибір кальку­ляційних одиниць; •визначення калькуляційних статей витрат і методики їхнього обчислення.Об'єкти калькулювання — це та продукція чи ро­бота (послуга), собівартість яких обчислюється. Головним об'єктом калькулювання є готові вироби, що реалізуються на ринку. Калькуляційна одиниця — одиниця кількісного ви­мірювання об'єкта калькулювання (наприклад, один авто­мобіль, одна тонна вугілля, одна кіловат-година електро­енергії).

Методи калькулювання.калькулювання за повними та неповними витратами.калькулювання за повними витратами передба­чає, що всі їхні види, пов'язані з виробництвом і продажем продукції, включаються в калькуляцію. метод калькулювання за неповними витратами, коли в каль­куляцію включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на со­бівартість окремих виробів, а в процесі визначення при­бутку безпосередньо відраховують із виручки за відповід­ний період.метод «direct-costі», коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі— на період.Номенклатура окремих статей калькуляції: сировина і матеріали(витрати на сировину, основні й допоміжні матеріали, покупні вироби та напівфабрикати, які можна безпосередньо обчислити на оди­ницю продукції, виходячи із норм їхніх витрат і цін, транспортно-заготівельні витрати), енергія технологічна(витрати на енергію (паливо, електроенергію, пар, газ)), основна заробітна плата виробників(витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції), додаткова З\П(оплата відпусток, часу виконання державних обо­в'язків; доплати за виконання додаткових функцій та ін.), утримання й експлуатація машин та устаткування(амортизаційні відрахування від балансової вартості цих видів засобів праці; витрати на електроенергію, паливо для приве­дення їх в дію, стиснуте повітря, технологічний інструмент, ремонтні роботи, оплату праці з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини), загально виробничі витрати(витрати на управління, виробниче, господарське обслуговування в межах чеху), загальногосподарські витрати(ті самі витрати, але на рівні підприємства в цілому), підготовка та освоєння виробництва(освоєння нових виробничих об‘єктів, продукції), витрати на збут(вивчення ринку, реклама, реалізація).Прогнозування собівартості нових виробів: метод питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний.