30. Социальна діференціація художньої культури.

Чималий вплив на формування нового типу культури справили й нащадки "варварів", на долю яких випала роль найбільш інертної й найбільш численної груп» носіїв цієї культури в її переважно де¬мократичному, "низькому" вияві. Учорашнім "варварам", в яких найчастіше не існувало навіть своєї писемності, чужі були як анти¬чна мудрість і витонченість, так і тонкощі християнської догматики. Але на відміну від античності, де раб був не більше ніж "живим зна¬ряддям" (визначення Аристотеля), за доби Середньовіччя кожна людина, особливо кожний християнин незалежно від статусу і роду занять розглядався як окрема самоцінність, як реальний чи потенційний член "стада Христова".

Завдання пристосувати високу культуру до смаків простолюди¬нів вирішувалося різноманітними засобами, серед яких особливо виділяються дохідлива церковна проповідь і легка у засвоєнні повчальна література, яка створювала близькі народній фантазії об¬рази, могла передаватися усно і трансформуватися в легенду. Пере¬дбачене церковним календарем цілорічне почитания Христа і Марії Богородиці, а також янголів, святих, різноманітних реліквій і чудес¬них подій заступили собою численні культи язичницьких богів та пов'язаних з ними традицій. Мистецтво також багатьма ідеологами середньовічної культури, починаючи з Василія Великого (IV ст.), трактувалося як Біблія для неграмотних. Традиції племінного язич¬ництва, комплекс народних звичаїв і колективних уявлень, який спирався на міфопоетичне сприйняття дійсності, усна поезія, завзя¬тий гострий гумор карнавалів - усе це з часом знайшло відбиток у середньовічній культурі. Велике значення для розвитку "високої, елітної культури Середньовіччя мали традиції родоплемінної знаті, з яких пізніше розвинулися придворний етикет і традиції рицарства.

31.Наука і освіта в Західній Європі Середніх віків

Наука раннього Середньовіччя відбивала світоглядні імперативи доби і мала передусім гуманітарне спрямування у значенні заглибленості у внутрішній світ людини. Філософська еволюція християнськогс віровчення сприяла розвитку наук про людину, які спиралися на закла­дений культурою еллінізму базис. Важливим доповненням до спадщини античних наук про людину стало сформульоване апостолом Павлом уявлення про поділ людей на "тілесних", "душевних" і "духовних", ще вимагало конкретизації. Також тогочасних науковців цікавили питання взаємозв'язків внутрішнього світу людини (мікрокосму) і зовнішнього світу (макрокосму).

Протягом раннього Середньовіччя культурні діячі неодноразо­во виявляли свої скептичні погляди на здобутки і можливості античної науки, як і взагалі раціональних способів пізнання. Визначальною в середньовічній філософії є думка про те, що усе пізнається тільки за посередництвом любові, і справді пізнати можна лише те, що є прекрасним за природою, тобто заслуговує на любов (Григорій Ниський, IV ст.).

За раннього Середньовіччя з'являлися написані з цих позицій твори отців церкви, до яких взагалі відносять ледь не всіх учасників Вселенських соборів, що відстоювали "кафолічне" (вселенське) "ортодоксальне" (православне) вчення. Сукуп­ність створених ними трактатів прийнято називати патристикою.

Значну роль в історії науки відіграли трактати східних єпископів IV ст. Василія Великого ("Бесіди на Шестиднев", де викладено початки еволюційної теорії та закладено базис для формулювання ідеї поступового духовного прогресу всупереч античним концепціям регресу духовності з розвитком цивілізації) і Немесія Емеського ("Про природу людини", яким закладено основи сучасної філософської антропології та психології).

Окрім філософсько-богословських студій за раннього Середньо­віччя продовжувався розвиток історіографії, передусім у Візантії, де в IV ст. з'являються твори одного з найталановитіших істориків, прихиль­ника язичницьких звичаїв, але людини вже цілком середньовічного світосприйняття Амміана Марцеліна, а також багатьох інших істориків. У Візантії продовжувала здійснюватися наукова робота по дослідженню, збиранню й система­тизації різноманітних фактів тогочасної дійсності, продовжували з'являтися нові винаходи.

Безсумнівними є досягнення середньовічних мусульман у галузі точних і природничих наук. У VIII ст. за активної участі сирійських вчених-несторіан було започатковано традицію перекла­дів творів класичних та елліністичних авторів, а також деяких візантійських та персидських трактатів арабською мовою. З IX ст. ця традиція набуває всеосяжності і систематичності. В обіг входять праці індійських математиків, від яких арабські вчені запозичують так звану "шістдесятичну" систему зчислення, не пов'язану з літерним позначенням величин.

У Візантії розвиток наук за зрілого Середньовіччя був дещо слабшим, але також продовжувався. Тут він пов'язаний головним чином з іменем енциклопедиста Леона Математика (або Льва Філософа) та його оточення. Леону Математику належить реформа традиційних літерних позначень числових величин, що дозволяла здійснювати розрахунки, аналогічні арабській алгебрі. Сучасники розповідають про чудесні механізми, винайдені цим ученим.

У цілому ж треба відзначити, що характер розвитку візантій­ської культури ІХ-ХП ст. був не стільки технічним, скільки худож­нім.