76. М. Хвильовий, як теоретик національно- культурного відродження.

Той феномен « розстріляного відродження » заініцюював, теоретично обгрунтував й практично очолив М. Хвильовий. Долею, творчістю, ідейними злетами та падіннями він став напрочуд точним символом своєї доби. Представники цього покоління були за своїм світосприйняттям послідовними модерністами, тобто осердям душі мали, з одного боку, валюнтаризм, а з іншого – національну романтику. Завдяки цій романтиці вони стали послідовними націоналістами, завдяки валюнтаризмові- фанатичними комуністами, а після розчарування в комуністичних ідеях дехто з них ступив на шлях інтернаціонального націоналізму, фашизму. Прагнення поєднати, злити дві протилежні світосприймальні концепції, стало причиною надзвичайно бурхливих духовних шукань цих митців.

Хвильовий Причиною катастрофічного занепаду мистецтва вважав засилля в духовному житті “ республіки комун” , масовизму. Причому одразу підкреслює, що має на увазі перед усім не його фізичних опонентів, а психологічний тип суспільства – “ безграмотне міщанство ” , “ темна наша батьківщина ”, якій противна складність, яка не бачить і не терпить складності у реальному житті.

Хвильовий точно виділяє і буквально спопеляє сардонічним пером основні прояви масовізму у літературному і суспільному житті.

Спростовуючи офіційне соцреалістичне трактування природи мистецтва, Хвильовий протиставляє йому власне.

Мистецька творчість Хвильового розглядає мистецтво насамперед як силу волюнтаризму, а звідси й оцінка постаті митця. “ Митцем взагалі може бути лише яскрава особистість... ”. Перехід до ідеалізму дозволив Хвильовому осмислити природу руху стилів, висунути циклічну теорію, яка є оригінальною трансформацією шпенглерівської. Вона будується на визнанні того , що мистецтво розвиваєься за своїми законами – об’єктивними , типологічними. У циклі мистецтва будь-якої нації взаємозаперечюються романтичний та реалістичний стилі – це замкнене коло законів художнього розвитку.Кожна доба історії суспільства породжує адекватний її стиль. Нинішня доба – це доба боротьби зі “старою психологією ”.Свідома ідеалістична настанова допомогла Хвильовому майже позбутися догматів “ марксистсько-пролетарської естетики” і практично у власному мистецькому ключі побачити головні риси мистецтва. З усіх цих теоретичних настанов Хвильовий вивів позитивну, дуже конкретну програму дій. За його циклічною теорією , ми молода нація, культура, яка стає нарешті на свій власний шлях розвитку.

77. Лесь Курбас - режисер-реформатор.

Л. Курбас був послідовником емпіричної соціології мистецтва. Основною настановою в розвитку таких досліджень було прагнення посилити зворотний зв'язок з публікою шляхом вивчення її реакцій і смаків з тим, щоб досягти більшої відповідності художньої творчості потребам народних мас, новому типові публіки. Такий поштовх суспільства вплинув на характер соціологічних досліджень художньої культури, яким притаманна не тільки заполітизованість проблематики, а й (у зв'язку з націленістю на ефективність впливу мистецтва) певна комплексність, поєднання зусиль різних наук, що виявилось особливо вигідно у вивченні театральної культури.

У контексті проблеми «мистецтво-публіка» було розпочато соціологічне дослідження глядачів Київських театрів, що друкувалося в тогочасних журналах. У 1923 р. воно було продовжено спеціальною Комісією по вивченню глядача. Особливістю молодої театральної соціології було те, що її засоби використовувалися для визначення художньої перспективності тих чи інших напрямів розвитку театру.

Особливо послідовним і успішним (упродовж трьох років) було використання соціологічних методик корифеєм-новатором Л. Курбасом у театрі «Березіль». Використовувалися складні методики не тільки опитування, а й фіксації реакцій залу на спектакль для виявлення глядацької партитури сприйняття окремих компонентів спектаклю, що дозволяло режисерам коригувати постановку (в грі акторів), домагаючись більшого бажаного впливу на глядача.Продовжувані з 1927 р. опитування в театрі Одеської драми охоплювали широке коло проблем — від виявлення характеру смаків і потреб у репертуарі до оцінки публікою всіх елементів спектаклю. З допомогою засобів театральної соціології висувалися проблеми художньо-театрального виховання глядача, започатковувалася нова галузь — «соціологія художньо-естетичного виховання». У театральній соціології формувалася розгалужена проблематика, наприклад, пов'язана з вивченням сільського театрального глядача, яка супроводжувалася створенням театральної преси. Здійснювані з 1930 р. соціологічні дослідження глядачів дитячих театрів Києва та Харкова доповнювалися психологічними та художньо-критичними розвідками (з участю майбутнього академіка-літературознавця О. Білецького), що створювало передумови для комплексного дослідження «театральної культури».У цей час виникають перші спроби соціологічних розвідок в українському образотворчому мистецтві, у яких застосовується узагальнення відгуків про виставки відомого художника В. Пальмова.