Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
крим_нальне право.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
534 Кб
Скачать
☆
  1. Поняття, ознаки та види тілесних ушкоджень за ступенем їх тяжкості. Загальна характеристика ознак тяжких,середньої тяжкості та легких тілесних ушкоджень

Будь-який замах на життя і здоров'я громадян підлягає покаранню.

Експертиза ступеня тяжкості тілесних ушкоджень є одним з поширених видів експертизи живих осіб. Питома вага її серед експертиз живих осіб сягає 90 %. Вона призначається в кожному випадку, якщо необхідно визначити ступінь вини і міру покарання винного за нанесення тілесних ушкоджень.

Визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться згідно з Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Відповідно до цих правил несмертельні тілесні ушкодження діляться на: тяжкі, середнього ступеня тяжкості, легкі з короткочасним розладом здоров'я чи незначною стійкою втратою працездатності і легкі, які не потягнули за собою короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності. Відповідно до КК України це ст. 121 (тяжкі), ст. 122 (середньої тяжкості) і ст. 125 (легкі тілесні ушкодження).

Тяжкі тілесні ушкодження. Виходячи із положень ст. 101 КК України, ознаками тяжкого тілесного ушкодження є:

- небезпека для життя;

- втрата якого-небудь органа або втрата органом його функцій;

- розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину;

- душевна хвороба;

- переривання вагітності;

- невиправне знівічення обличчя.

Небезпечними для життя є ушкодження, які самі по собі в момент нанесення загрожують життю потерпілого чи при звичайному їх протіканні закінчуються чи можуть закінчиться смертю.

Втрата якого-небудь органа чи втрата органом його функції.

Утрата зору - повна стійка сліпота на обидва ока чи такий стан, коли є зниження зору до підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче).

Втрата слуху - повна стійка глухота на обидва вуха чи такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 см від вушної раковини.

Утрата слуху на одне вухо тягне за собою стійку втрату працездатності менше ніж на 1/3 (на 15 %) і за цією ознакою відноситься до ушкоджень середнього ступеня тяжкості.

Втрата язика (мовлення) - втрата здатності висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих. Вона може наступити в результаті контузії, яка потягла за собою повну німоту і т. ін. Заїкання не слід розуміти як втрату мовлення.

Втрата руки чи ноги - це анатомічна втрата руки чи ноги або втрата ними функцій (параліч або інший стан, який виключає їхню діяльність).

Втрата репродуктивної здатності - втрата здатності до злягання, запліднення, зачаття і народження дітей. Втрата репродуктивної здатності прирівнюється до втрати органа.

Розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину (не менше 33 %).

Необхідність визначення процента втрати працездатності виникає, як правило, в цивільному процесі при визначенні розмірів цивільного позову, який з'являється у зв'язку з заподіяним каліцтвом.

Каліцтво і, як наслідок, інвалідність, можуть виникнути у зв'язку з травмою, отриманою в результаті нещасного випадку на виробництві чи в іншому місці під час виконання службових обов'язків. У таких випадках і виникає необхідність у встановленні втрати працездатності, яка визначається МСЕК (медико-соціальними експертними комісіями). Але при визначенні розмірів позову суд інколи вимагає встановлення не тільки групи інвалідності, а, головним чином, процента втрати працездатності, як загальної, так і професійної, що визначається судово-медичною експертизою (комісійна).

Душевна хвороба. Під душевною хворобою належить розуміти психічне захворювання. Сюди не відносяться пов'язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тоді, коли воно потягло за собою психічне захворювання незалежно від часу його протікання і ступеня виліковності. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров'я.

Переривання вагітності. Ушкодження кваліфікується як тяжке незалежно від строку вагітності, якщо переривання її є наслідком заподіяних ушкоджень. Експертиза проводиться комісійно, з участю спеціаліста акушера-гінеколога

Невиправне знівечення обличчя. Для кваліфікації ушкодження як тяжкого за даною ознакою необхідно встановити три моменти: 1) ушкодження повинно розміщуватися на обличчі чи у верхніх відділах передньо-бокових поверхонь шиї; 2) бути невиправним; 3) знівечувати обличчя.

Перші два питання вирішуються судово-медичним експертом, третє - судово-слідчими органами (судом, інколи - слідчим).

Середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження. Це ушкодження, які не є небезпечними для життя і не заподіяли наслідків, передбачених ст. 121 КК України, але які викликали тривалий розлад здоров'я чи стійку втрату працездатності менше ніж на одну третину.

Під розладом здоров'я слід розуміти хворобливий стан організму, тривалість якого визначається строком повного загоювання ушкоджень, тобто відновленням анатомічної цілісності і ліквідацією функціональних порушень. Тривалим вважається розлад здоров'я на строк понад три тижні (більше як 21 день).

Під стійкою втратою загальної працездатності належить розуміти такунеоборотну втрату функцій, котра повністю не відновлюється.

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 %.

Легкі тілесні ушкодження. До легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я чи незначну стійку втрату працездатності, відносяться ушкодження, які викликали короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більше як три тижні (21 день), чи незначну стійку втрату загальної працездатності до 10 %.

До легких тілесних ушкоджень, які не спричинили короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності, відносяться ушкодження з незначними швидкоминущими наслідками, які продовжувалися не більш як шість днів.

Умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України).

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Тілесне ушкодження - це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та їх функцій, що ви никає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів. КК розрізняє тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжке, середньої тяжкості і легке. Характер і ступінь тілесних ушкоджень на практиці визначаються на підставі відповідних положень КК (статті 121, 122, 125) і Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Міністерством охорони здоров'я України 17 січня 1995 р. Родовим і безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я особи.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням (дією або бездіяльністю), 2) наслідками у вигляді тяжкого тілесного ушкодження і 3) причинним зв'язком між зазначеними діянням і наслідками.

Відповідно до ст. 121 тяжким тілесним ушкодженням є тілесне ушкодження. 1) небезпечне для життя в момент заподіяння, чи та­ке, що спричинило 2) втрату будь-якого органа або його функцій; 3) психічну хворобу; 4) інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину; 5) перери­вання вагітності; 6) непоправне знівечення обличчя.

Небезпечними для життя є ушкодження, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють за­грозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю (наприклад, закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі; ушкодження живота, з проникненням у черевну порожнину, у т. ч. і без ушкодження внутрішніх органів; ушкодження, що спри­чинили шок тяжкого ступеня, масивну крововтрату, кому тощо).

За ознакою втрати будь-якого органа або його функцій тяжким ви­знається ушкодження не за загрозою для життя, а за кінцевим резуль­татом і наслідками. Втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій - це втрата: 1) зору (повна стійка сліпота на обидва ока чи та­кий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані 2 метрів і менше, тобто гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче); 2) слуху (повна стійка глухота на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 сантимет­рів від вушної раковини); 3) язика (втрата можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточення, причому заїкання не береться до уваги); 4) руки або ноги (це відокрем­лення їх від тулуба, причому як всієї руки чи ноги, так і ампутація на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів, чи втрата ними функ­цій, наприклад, параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяль­ність); 5) репродуктивної здатності (втрата здатності до статевих зно­син чи втрата здатності до запліднення, зачаття й дітородіння).

Під психічною хворобою слід розуміти психічне захворювання.

Під іншим розладом здоров'я, поєднаним зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину (не менш 33%), слід розуміти безпосередньо поєднаний з ушкодженням послідовно роз­винутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати за­гальної працездатності через ушкодження встановлюються після на­слідку ушкодження, що визначився, на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, якими керується у своїй роботі експертна комісія.

Ушкодження, що спричинило переривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умови, що між цим ушкоджен­ням і перериванням вагітності є прямий причинний зв'язок.

Непоправним знівечення обличчя визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправленим, не інак­ше, як за допомогою хірургічного втручання (косметичної операції).

Закінченим цей злочин є: у разі визнання умисного тілесного ушкодження тяжким за ознакою його небезпечності для життя в момент заподіяння - з моменту вчинення такого діяння (формальний склад); у всіх інших випадках - з моменту настання наслідків, зазна­чених у ч. 1 ст. 121 (матеріальний склад).

3. Суб'єкт злочину - фізична, осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу (прямого або непрямого). Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку - коли нею є залякування потерпілого або інших осіб (ч. 2 ст. 121). Ставлення винного до смерті потерпілого (ч. 2 ст. 121) є необережним.

Для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), слід ретельно досліджувати докази, що мають зна­чення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Визна­чальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умис­лом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 121) є вчинення його: 1) способом, що має характер особливого мучення (має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого); 2) групою осіб; 3) з метою залякування потерпілого або інших осіб (має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання у вказаних осіб почуття страху перед винним чи іншими особами); 4) на замовлення або 5) спричинення ним смерті потерпілого (має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 діяння настає смерть потерпілого).

6. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 121 - позбавлення волі на строк від 5 до 8 років; за ч. 2 ст. 121 - позбавлення волі на строк від 7 до 10 років.

  1. Загальна характеристика злочинів проти волі, честі та гідності особи. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК України). Розмежування з захопленням заручників (ст. 147 КК України).

    Незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК).

1. Стаття складається з трьох частин, що містять забороню вальні норми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є воля, честь і гідність особи. Потерпілим від злочину є будь-яка особа, яка досягла 14 років. Вчинення цього злочину щодо особи, якій не виповнилося 14 років, утворює кваліфікований вид злочину (ч. 2 ст. 146 КК).

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується двома формами: 1) незаконним позбавленням волі людини; 2) викраденням людини.

Незаконним позбавлення волі є тоді, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції, законів України, а також чинних міжнарод­них договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Воно може бути здійснено застосуванням фізичного насиль­ства (наприклад, потерпілого зв'язують і замикають у підвалі, помі­шують у заздалегідь підготовлене місце тощо), а також психічним насильством (наприклад, під загрозою застосування зброї потерпілого примушують слідувати за викрадачем). Способи незаконного позбав­лення волі різноманітні - обман, зловживання довір'ям, відібрання засобів пересування, ключів чи інших необхідних засобів тощо. Неза­конне позбавлення волі є триваючим злочином. Закінченим цей зло­чин є з моменту фактичного обмеження потерпілого у свободі пере­сування.

Викрадення людини передбачає протиправне переміщення особи з одного місця до іншого, яке супроводжується фактичним обмежен­ням її свободи пересування. За своїм змістом протиправність перемі­щення людини збігається з незаконністю позбавлення її волі. Способи викрадення можуть бути різними (таємний, відкритий, насильниць­кий, обманний тощо). Закінченим цей злочин є з моменту заволодіння людиною і фактичного початку обмеження її волі.

3. Суб'єкт злочину загальний, тобто фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

У разі вчинення злочину службовою особою з використанням своїх службових повноважень її дії підлягають кваліфікації за відпо­відними частинами статей 146 та 365.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний обов'язково має усвідомлювати незаконність позбавлення волі чи протиправність переміщення потерпілого.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 146) є вчинення його: 1) щодо малолітнього; 2) із корисливих мотивів; 3) щодо двох або більше осіб; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого (наприклад, утримання в сирому, холодному або темному приміщенні); 6) пов'язане із заподіянням потерпілому фізичних страждань (наприклад, позбавлення волі без надання потерпілому води); 7) із застосуванням зброї; 8) протягом тривалого часу (має оцінний характер).

6. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. З ст. 147) є: 1) вчинення його організованою групою, 2) спричинення ним тяжких наслідків (наприклад, смерті, самогубства потерпілого, тяжких тілесних ушкоджень тощо).

Слід зазначити, що застосування насильства у вчиненні злочину, передбаченого ст. 146, не охоплюється цим складом злочину і потре­бує додаткової кваліфікації за статтями 121, 122, 125-127. Погрозу вбивством також необхідно кваліфікувати додатково за ст. 129.

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини визнається таким, що спричинило тяжкі наслідки, в разі настання смерті потерпі­лого або його рідних чи близьких йому осіб, а також у разі заподіяння потерпілому або зазначеним особам тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітно­сті чи непоправне знівечення обличчя. У таких випадках дії винного мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146 та ст. 115 (умисне вбивство), 119 (вбивство через необереж­ність), 120 (доведення до самогубства), 121 (умисне тяжке тілесне ушкодження) чи 128 (необережне тяжке або середньої тяжкості тілес­не ушкодження) залежно від форми вини щодо настання наслідків злочину та конкретних обставин вчиненого.

7. Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 146 - обмеження волі на строк до 3 років або позбавленням волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 146 - обмеження волі на строк до 5 років або позбавлення волі на той самий строк; ч. З ст. 146 - позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.