Система та види покарань.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені дер­жави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочи­ну, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод за­судженого.

Метою покарання є кара, виправлення засуджених, а також запо­бігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими осо­бами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або при­низити людську гідність.

Передбачені чинним кримінальним законодавством окремі види покарань утворюють певну систему. Система покарань, установлена ст. 51 КК, і є тією юридичною базою, на якій ґрунтується діяльність судів із застосування покарань. Законодавець, визначаючи систему покарань, створює цим базу і для побудови санкцій у відповідних статтях Особливої частини КК, де передбачено види і межі покарань за окремі злочини. Система покарань покликана визначати однако­вість у правозастосовній діяльності та згідно з цим бути важливим засобом забезпечення законності.

Під системою покарань прийнято розуміти встановлений кримінальним законом та обов'язковий для суду вичерпний пе­релік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості.

Система покарань містить такі види покарань: штраф; позбав­лення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфіка­ційного класу; позбавлення права обіймати певні посади чи провади­ти певну діяльність; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; об­меження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військово­службовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі (ст. 51 КК). Отже, КК передбачає 12 видів покарань.

Покарання класифікуються за порядком (способом) їх призна­чення; за суб'єктом, до якого застосовується покарання; за можливіс­тю визначення строку покарання та ін. За порядком призначення по­карань ст. 52 КК підрозділяє всі покарання на три групи: а) основні покарання; б) додаткові покарання; в) покарання, що можуть призна­чатися і як основні, і як додаткові.

Основні покарання - це покарання, що призначаються у вироці лише як самостійні покарання. До основних покарань закон відно­сить: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на пев­ний строк, довічне позбавлення волі.

Додаткові покарання - це такі покарання, що призначаються ли­ше на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть. До них ст. 52 КК відносить: конфіскацію майна, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Покарання, що можуть призначатись і як основні, і як додатко­ві - це позбавлення права обіймати певні посади або провадити певну діяльність і штраф. Позбавлення волі на певний строк.

9. Принципи та загальні засади призначення покарання

Загальні засади призначення покарання - це ті встановлені за­коном критерії, якими повинен керуватися суд у призначенні пока­рання в кожній конкретній справі. Відповідно до ст. 65 загальні заса­ди призначення покарання складаються з таких трьох критеріїв. Суд призначає покарання: 1) у межах, встановлених у санкції статті Особ­ливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений зло­чин; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

1. Суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Ця вимога означає, що суд може призначити покарання лише в межах санкції статті Особливої частини КК, за якою кваліфіковано дії винного. Проте закон знає два винятки з цього правила, коли судові дається право вийти за межі санкції, яка встановлює покарання за вчинений злочин. Перший випадок передбачено у ст. 69, згідно з якою з огляду на обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд може призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено в статті Особливої частини КК. Другий випадок передбачено ст. 70, відповідно до якої суд може вийти за верхню межу санкції. Це може мати місце у призначенні покарання за сукупністю злочинів (ст. 70) або за сукупністю вироків (ст. 71).

2. Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК. Це означає, що суд повинен керуватися тими положеннями, що передбачені в Загальній частині КК і належать як до злочину й умов відповідальності за нього, так і до покарання, його мети, видів, умов їх призначення тощо. Наприклад, призначаючи покарання за замах на злочин, суд повинен враховувати ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (ч. 1 ст. 68). Суд зобов'язаний враховувати й інші положення Загальної частини КК, зокрема надані йому широкі можливості звільнення від кримінальної відповідальності й покарання згідно статей 44 і 74.