Додаток з

Закон України «Про охорону атмосферного повітря»

Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992 р., № 50,

ст. 678. Вводиться в дію Постановою ВР від 16 жовтня

1992 р. - ВВР. - 1992. - № 50. - Ст. 679.

Атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища.

Цей Закон спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забез­печення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне сере­довище.

Він визначає правові і організаційні основи та екологічні ви­моги у галузі охорони та використання атмосферного повітря.

РОЗДІЛ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Закону про охорону атмосферного повітря

Завданням Закону про охорону атмосферного повітря є регу­лювання відносин у цій галузі з метою збереження, поліпшення та відтворення стану атмосферного повітря, відвернення і зни­ження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та іншого впливу на атмосферне повітря, забезпечення раціонального ви­користання атмосферного повітря для виробничих потреб, а та­кож зміцнення правопорядку і законності у цій сфері.

Стаття 2. Законодавство про охорону атмосферного по­вітря

Відносини у галузі охорони та використання атмосферного повітря регулюються цим Законом, розробленим відповідно до

Закону України «Про охорону навколишнього природного сере­довища», та іншими актами законодавства України.

Стаття 3. Управління у галузі охорони атмосферного по­вітря

Управління у галузі охорони атмосферного повітря здійсню­ють Кабінет Міністрів України, Уряд Республіки Крим, Мініс­терство охорони навколишнього природного середовища Украї­ни, Міністерство охорони здоров'я України, місцеві органи дер­жавної виконавчої влади, інші державні органи та органи місце­вого самоврядування відповідно до законодавства України.

РОЗДІЛ II

СТАНДАРТИЗАЦІЯ І НОРМУВАННЯ У ГАЛУЗІ

ОХОРОНИ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ

Стаття 4. Завдання стандартизації і нормування у галузі охорони атмосферного повітря

Екологічна стандартизація і нормування проводиться з ме­тою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони атмосферного повітря від забруднення, шкідливо­го впливу фізичних і біологічних факторів та забезпечення еко­логічної безпеки.

Стаття 5. Стандарти у галузі охорони атмосферного по­вітря

Державні стандарти у галузі охорони атмосферного повітря є обов'язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання й охорони атмосферного повітря, методи контролю за станом атмосферного повітря, вимоги щодо запобі­гання шкідливому впливу на атмосферне повітря, встановлюють інші вимоги щодо охорони і використання атмосферного повітря.

Стандарти у галузі охорони атмосферного повітря розробля­ються і вводяться в дію Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та Міністерством охорони здоро­в'я України у порядку, що визначається законодавством України.

Стаття 6. Нормативи у галузі охорони атмосферного по­вітря

У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються такі нормативи:

• нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;

• нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих ре­човин у атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарними джерелами;

256

257

• граничні нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться у атмосферне повітря при експлуатації техноло­гічного та іншого обладнання, споруд і об'єктів;

• нормативи використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення;

• нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел та шкідливого впливу їх фізичних факторів.

Законодавством України можуть встановлюватись й інші нормативи у галузі охорони атмосферного повітря.

Стаття 7. Нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря

Для оцінки стану атмосферного повітря встановлюються єдині для території України нормативи екологічної безпеки атмосфер­ного повітря:

• гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у атмосферному повітрі для людей і об'єктів навколишнього природного середовища;

• гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного та біологічного впливу та атмосферне повітря для людей і об'єктів навколиш­нього природного середовища.

У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюва­тись більш суворі нормативи гранично допустимих концентра­цій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на ат­мосферне повітря.

Нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря роз­робляються і вводяться в дію Міністерством охорони здоров'я України та Міністерством охорони навколишнього природного середовища України.

Стаття 8. Нормативи гранично допустимих викидів за­бруднюючих речовин стаціонарними джерелами у атмосферне повітря і шкідливого впливу їх фізичних та біологічних фак­торів

Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих ре­човин у атмосферне повітря і гранично допустимих шкідливих впливів фізичних та біологічних факторів на нього встановлю­ються для кожного стаціонарного джерела викидів або іншого шкідливого фізичного та біологічного впливу на атмосферне повітря по кожній із забруднюючих речовин та фактору фізич­ного чи біологічного впливу.

Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих ре­човин у атмосферне повітря і гранично допустимих шкідливих впливів фізичних та біологічних факторів на нього встановлю­ються на рівні, при якому сумарні викиди забруднюючих речо­вин і шкідливий фізичний та біологічний вплив всіх джерел у даному районі, з урахуванням перспективи його розвитку, в пе­ріод дії встановленого нормативу не призведуть до перевищен­ня нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря (за найбільш суворим нормативом).

Проекти нормативів гранично допустимих викидів забруд­нюючих речовин у атмосферне повітря від стаціонарних джерел розробляються підприємствами, установами та організаціями і затверджуються органами Міністерства охорони навколишньо­го природного середовища України і Міністерства охорони здо­ров'я України. Ці проекти погоджуються з місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самовряду­вання у частині:

• строків виконання заходів щодо зниження викидів забруд­нюючих речовин до нормативних рівнів;

• строків відселення людей і винесення об'єктів соціального призначення з санітарно-захисних зон;

• зниження обсягів виробництва та викидів забруднюючих ре­човин у період несприятливих метеорологічних умов.

Проекти нормативів гранично допустимих шкідливих впли­вів фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря роз­робляються підприємствами, установами, організаціями і затвер­джуються органами Міністерства охорони здоров'я України та Міністерством охорони навколишнього природного середовища України за погодженням з місцевими органами державної вико­навчої влади та органами місцевого самоврядування у частині строків виконання заходів щодо зниження шкідливих впливів фізичних та біологічних факторів до нормативних рівнів.

Порядок розробки і затвердження нормативів гранично до­пустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря встановлюється Міністерством охорони навколишнього приро­дного середовища України, а нормативів гранично допустимих шкідливих впливів фізичних та біологічних факторів на нього - Міністерством охорони здоров'я України і Міністерством охо­рони навколишнього природного середовища України.

Стаття 9. Граничні нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться у атмосферне повітря при експлуата­ції технологічного та іншого обладнання, споруд і об'єктів

258

259

Для різних технологічних процесів, технологічного та іншого обладнання, споруд і об'єктів залежно від часу розробки та введення в дію технологій і обладнання, наявності наукових і технічних роз­робок, економічної доцільності встановлюються такі нормативи:

• граничні обсяги утворення забруднюючих речовин для окре­мих типів технологічного та іншого обладнання;

• вимоги щодо ведення технологічних процесів в частині впли­ву на утворення забруднюючих речовин;

• регламенти використання та втрат сировини.

Вказані нормативи розробляються підприємствами, устано­вами і організаціями і затверджуються Міністерством охорони навколишнього природного середовища України.

Стаття 10. Нормативи використання атмосферного повіт­ря як сировини основного виробничого призначення

Для зниження шкідливого впливу на атмосферне повітря встановлюються нормативи його використання як сировини ос­новного виробничого призначення.

Нормативи обсягів використання атмосферного повітря як си­ровини основного виробничого призначення, порядок їх розробки та затвердження визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 11. Нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел та шкідливого впли­ву їх фізичних факторів

Для кожного типу пересувних джерел, що експлуатуються на території України, встановлюються нормативи вмісту забруд­нюючих речовин у відпрацьованих газах та шкідливого впливу фізичних факторів, які розробляються з урахуванням наявності технічних рішень щодо зменшення утворення забруднюючих речовин, зниження рівнів шкідливого впливу фізичних факто­рів, очищення відпрацьованих газів та економічної доцільності. Порядок розробки і затвердження цих нормативів встановлю­ється Міністерством охорони навколишнього природного сере­довища України і Міністерством охорони здоров'я України.

РОЗДІЛ III. ЗАХОДИ ЩОДО ОХОРОНИ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ

Стаття 12. Обов'язки підприємств, установ і організацій щодо охорони атмосферного повітря

Підприємства, установи і організації, діяльність яких пов'я­зана з викидами забруднюючих речовин у атмосферне повітря,

шкідливим впливом фізичних та біологічних факторів на ньо­го, зобов'язані:

• здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші за­ходи щодо забезпечення виконання умов і вимог, передбаче­них у дозволах на викиди забруднюючих речовин та інший шкідливий вплив;

• вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забрудню­ючих речовин і зниження шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів;

• забезпечувати безперебійну ефективну роботу і підтримання у справному стані споруд, устаткування і апаратури для очи­щення викидів та зменшення рівнів іншого шкідливого впли­ву;

• здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються у атмосферне повітря, і рівнями ін­шого шкідливого впливу та вести їх постійний облік;

• мати заздалегідь розроблені спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок аварійних ситуацій і не­сприятливих метеорологічних умов та вживати заходів для ліквідації причин та наслідків забруднення атмосферного повітря.

Виконання заходів щодо атмосферного повітря не повинно призводити до забруднення ґрунтів, вод та інших природних об'єктів.

Стаття 13. Регулювання викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами

Викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаці­онарними джерелами можуть здійснюватись тільки за дозвола­ми, які видаються органами Міністерства охорони навколиш­нього природного середовища України. Обсяги цих викидів ви­значаються на основі нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря.

Порядок видачі дозволів на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами встановлюєть­ся Кабінетом Міністрів України.

Стаття 16. Регулювання шкідливих впливів на атмосферне повітря при відсутності нормативів

Шкідливі впливи на атмосферне повітря, для яких не вста­новлено відповідних нормативів екологічної безпеки, забороня­ються. У виняткових випадках такі впливи допускаються тим­часово лише з дозволу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та Міністерства охорони здоров'я

260

261

України за умови, що за цей період буде встановлено відповід­ний норматив та вжито необхідних заходів щодо охорони атмо­сферного повітря.

Стаття 19. Заходи щодо відвернення і зменшення забруд­нення атмосферного повітря автотранспортними та іншими пе­ресувними засобами і установками та шкідливого впливу їх фізичних факторів

З метою відвернення і зменшення забруднення атмосферно­го повітря автотранспортними та іншими пересувними засобами і установками та шкідливого впливу їх фізичних факторів здій­снюються:

• розробка і виконання комплексу заходів щодо зниження ток­сичності викидів, знешкодження шкідливих речовин та змен­шення шкідливого фізичного впливу при проектуванні, вироб­ництві, експлуатації та ремонті автомобілів, літаків, суден, ін­ших пересувних засобів і установок;

• переведення транспортних засобів на менш токсичні види енергії і палива;

• раціональне планування і забудова населених пунктів з до­тримання необхідної відстані до автомобільних шляхів;

• виведення з густонаселених житлових кварталів за межі міс­та автотранспортних підприємств, автозаправних станцій, ва­нтажного транзитного автомобільного транспорту;

• обмеження в'їзду автомобільного транспорту та інших пере­сувних засобів і установок у сельбищні зони, місця відпочин­ку і туризму;

• поліпшення утримання в належному стані автомобільних шляхів та вуличних покриттів;

• впровадження в містах автоматизованих систем регулюван­ня дорожнього руху;

• вдосконалення технологій транспортування і зберігання па­лива, забезпечення постійного контролю за якістю палива на нафтопереробних підприємствах та автозаправних станціях;

• вдосконалення діяльності контрольнорегулювальних та діаг­ностичних пунктів по перевірці вмісту забруднюючих речо­вин у відпрацьованих газах автотранспортних та інших пере­сувних засобів і установок, а також їх шкідливого фізичного впливу на атмосферне повітря.

Виробництво та експлуатація транспортних та інших пере­сувних засобів і установок, у яких вміст забруднюючих речовин у відпрацьованих газах перевищує нормативи або рівні шкідли­вого впливу фізичних факторів, забороняються.

Стаття 22. Виконання вимог щодо охорони атмосферного повітря від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами

Складування, зберігання або розміщення виробничого, побу­тового сміття та інших відходів, які є джерелами забруднення атмосферного повітря пилом, шкідливими газоподібними речо­винами та речовинами з неприємним запахом або іншого шкід­ливого впливу, допускається лише при наявності спеціального дозволу на визначених місцевими органами державної виконав­чої влади, органами місцевого самоврядування територіях у ме­жах встановлених ними лімітів з додержанням нормативів еко­логічної безпеки і при можливості їх подальшого господарсько­го використання.

Не допускається спалювання зазначених відходів на території підприємств, установ, організацій і населених пунктів, за винятком випадків, коли це здійснюється з використанням спеціальних уста­новок при додержанні вимог щодо охорони атмосферного повітря.

Власники або уповноважені ними органи управління підпри­ємств, установ і організацій зобов'язані забезпечувати перероб­ку, утилізацію та своєчасне вивезення відходів, які забруднюють атмосферне повітря, на підприємства, що використовують їх як сировину, або на спеціальні звалища.

РОЗДІЛ VI

ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ОХОРОНИ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ

Стаття 33. Організаційно-економічні заходи щодо забез­печення охорони та використання атмосферного повітря

Для забезпечення охорони та ефективного використання ат­мосферного повітря впроваджуються організаційно-економічні заходи, що передбачають:

• встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин у атмо­сферне повітря та інших шкідливих впливів на нього;

• встановлення лімітів використання повітря як сировини ос­новного виробничого призначення;

• встановлення нормативів плати і розмірів платежів за вики­ди забруднюючих речовин у атмосферне повітря та інші шкід­ливі впливи на нього;

• встановлення нормативів плати за перевищення лімітів ви­кидів, інших шкідливих впливів та видачу дозволів на вико­ристання атмосферного повітря;

262

263

• встановлення нормативів плати за використання атмосферно­го повітря як сировини основного виробничого призначення;

• надання підприємствам, установам, організаціям і громадя­нам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідходних, безвідходних, енерго- і ресурсозберігаю­чих технологічних процесів, здійсненні інших природоохорон­них заходів відповідно до законодавства.

Стаття 34. Порядок встановлення лімітів викидів забруд­нюючих речовин у атмосферне повітря і рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на нього

Ліміти викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами визначаються для підприємств, уста­нов та організацій з урахуванням гранично допустимих обсягів викидів і доводяться до них як тимчасово погоджені величини викидів забруднюючих речовин щодо кожного компонента.

Ліміти викидів забруднюючих речовин у атмосферне повіт­ря встановлюються для підприємств органами Міністерства охо­рони навколишнього природного середовища України у формі видачі дозволів на викиди.

Гранично допустимі рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря встановлюються органами Міністерства охорони здоров'я України.

Порядок встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і рівнів шкідливого впливу фізичних та біо­логічних факторів визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 35. Порядок визначення нормативів плати і стяг­нення платежів за забруднення атмосферного повітря та за інші шкідливі впливи на нього

Платежі за викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря та за інші шкідливі впливи на нього стягуються з під­приємств, установ і організацій. Стягнення платежів не звіль­няє від відшкодування збитків, заподіяних порушенням зако­нодавства про охорону атмосферного повітря. Розміри вказа­них платежів встановлюються Урядом Республіки Крим, обла­сними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями на підставі лімітів викидів забруднюючих ре­човин та інших шкідливих впливів на нього і нормативів пла­ти за них.

Порядок встановлення нормативів плати і стягнення плате­жів за забруднення атмосферного повітря та за інші шкідливі впливи на нього визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 36. Плата за використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення

Плата за використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення встановлюється на підставі нормативів його використання та нормативів плати за одиницю обсягу атмосферного повітря.

Порядок встановлення нормативів використання атмосфер­ного повітря як сировини основного виробничого призначення, нормативів плати та стягнення платежів за нього встановлюєть­ся Кабінетом Міністрів України.

РОЗДІЛ VII

КОНТРОЛЬ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ АТМОСФЕРНОГО

ПОВІТРЯ

Стаття 38. Контроль у галузі охорони атмосферного по­вітря

Контроль у галузі атмосферного повітря спрямовується на за­безпечення додержання вимог законодавства про охорону і вико­ристання атмосферного повітря всіма державними органами, а та­кож підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Стаття 39. Державний контроль у галузі охорони атмо­сферного повітря

Державний контроль у галузі охорони і використання атмо­сферного повітря здійснюється:

• місцевими органами державної виконавчої влади;

• Міністерством охорони навколишнього природного середови­ща України та його органами на місцях;

• Міністерством охорони здоров'я України та його органами на місцях у частині додержання нормативів екологічної без­пеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речо­вин у атмосферному повітрі, гранично допустимі рівні акустич­ного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу) та інших правил і нормативів, спрямованих на попе­редження негативного впливу на здоров'я людей;

• Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутріш­ніх справ України та її органами на місцях у частині додер­жання нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпра­цьованих газах та шкідливого впливу фізичних факторів, вста­новлених для відповідного типу автомобільного транспорту та сільськогосподарської техніки;

• іншими державними органами, а також органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

264

265

Стаття 40. Виробничий контроль за охороною атмосфер­ного повітря

Виробничий контроль за охороною атмосферного повітря здій­снюється підприємствами, установами, організаціями, іншими ор­ганами в процесі їх господарської та іншої діяльності, якщо вона шкідливо впливає або може вплинути на стан атмосферного по­вітря.

Підприємства, установи, організації та інші органи зобов'я­зані здійснювати контроль за проектуванням, будівництвом і експлуатацією споруд, устаткуванням та апаратурою для очи­щення викидів у атмосферне повітря від забруднюючих речовин і зниження шкідливого впливу фізичних та біологічних факто­рів, оснащенням їх приладами, необхідними для постійного на­гляду за ефективністю очищення, додержанням нормативів ви­кидів забруднюючих речовин і рівнів шкідливого впливу фізич­них та біологічних факторів та додержанням інших вимог зако­нодавства у галузі охорони атмосферного повітря.

Стаття 41. Громадський контроль у галузі охорони атмо­сферного повітря

Громадський контроль у галузі охорони атмосферного повіт­ря здійснюється громадськими інспекторами охорони навколиш­нього природного середовища відповідно до статті 36 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

РОЗДІЛ IX

ПРАВОПОРУШЕННЯ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НИХ

Стаття 44. Порушення законодавства щодо охорони ат­мосферного повітря

Правопорушеннями у галузі охорони атмосферного повітря є:

• порушення прав громадян на екологічно безпечний стан ат­мосферного повітря;

• перевищення лімітів та нормативів гранично допустимих ви­кидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря;

• перевищення нормативів гранично допустимих рівнів шкід­ливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря;

• викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря та вико­ристання атмосферного повітря як сировини основного

виробничого призначення без дозволу спеціально уповнова­жених на те державних органів;

• здійснення незаконної діяльності, що негативно впливає на погоду і клімат;

• впровадження відкриттів, винаходів, раціоналізаторських про­позицій, нових технічних систем, речовин і матеріалів, а та­кож закупівля у зарубіжних країнах і експлуатація техноло­гічного устаткування транспортних засобів та інших об'єктів, які не відповідають встановленим вимогам щодо охорони ат­мосферного повітря;

• порушення правил складування і утилізації промислових та побутових відходів, транспортування, зберігання і застосуван­ня засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів, що спричинило забруднення ат­мосферного повітря;

• проектування і будівництво об'єктів з порушенням норм і вимог щодо охорони і використання атмосферного повітря;

• невикористання розпоряджень та припасів органів, які здійс­нюють державний контроль у галузі охорони та використан­ня атмосферного повітря;

• відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інфор­мації про стан атмосферного повітря, джерела забруднення, а також приховування або перекручення відомостей про стан екологічної обстановки, яка склалася внаслідок забруднення атмосферного повітря.

Законодавством України може бути встановлено відповідаль­ність й за інші правопорушення у галузі охорони та викорис­тання атмосферного повітря.

Особи, винні у порушенні законодавства про охорону атмос­ферного повітря, несуть відповідальність відповідно до активів законодавства України.

Спори з питань щодо охорони і використання атмосферного повітря вирішуються у порядку, встановленому законодавством України.

Стаття 45. Відшкодування збитків, заподіяних в резуль­таті порушення законодавства про охорону атмосферного по­вітря

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'яза­ні відшкодувати збитки, заподіяні порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, у порядку та розмірах, вста­новлених законодавством України.

266

267

Додаток 4

Закон України «Про екологічну експертизу»

Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995 р., № 8, ст. 54.

Вводиться в дію Постановою Верховної Ради. - ВВР. -

1995. - № 8. - Ст. 55

РОЗДІЛ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Екологічна експертиза в Україні

Екологічна експертиза в Україні - вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еко-лого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунту­ється на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єк­тів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я лю­дей, і спрямована на підготовку висновків про відповідність за­планованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам зако­нодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Стаття 2. Законодавство про екологічну експертизу

Відносини в галузі екологічної експертизи регулюються цим Законом, Законом України «Про охорону навколишнього при­родного середовища» та іншими актами законодавства України.

Стаття 3. Завдання законодавства про екологічну експе­ртизу

Завданням законодавства про екологічну експертизу є регу­лювання суспільних відносин в галузі екологічної експертизи для забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтво­рення природних ресурсів, захисту екологічних прав та інтере­сів громадян і держави.

Стаття 4. Мета екологічної експертизи

Метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природ­ного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня еко­логічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.

Стаття 5. Основні завдання екологічної експертизи Основними завданнями екологічної експертизи є:

1. визначення ступеня екологічного ризику і безпеки заплано­ваної чи здійснюваної діяльності;

2. організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'­єктів екологічної експертизи;

3. встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам еко­логічного законодавства, санітарних норм, будівельних норм і правил;

4. оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, здоров'я людей і якість природних ресурсів;

5. оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середови­ща і здоров'я людей;

6. підготовка об'єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

Стаття 6. Основні принципи екологічної експертизи

Основними принципами екологічної експертизи є:

1. гарантування безпечного для життя та здоров'я людей навко­лишнього природного середовища;

2. збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки;

3. наукова обґрунтованість, незалежність, об'єктивність, компле­ксність, варіантність, превентивність, гласність;

4. екологічна безпека, територіально-галузева і економічна до­цільність реалізації об'єктів екологічної експертизи, заплано­ваної чи здійснюваної діяльності;

5. державне регулювання;

6. законність.

Стаття 7. Об'єкти екологічної експертизи

Об'єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація по впровадженню нової техніки, техно­логій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може при­звести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу

268

269

на стан навколишнього природного середовища, створення за­грози здоров'ю людей.

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуа­ції, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а та­кож діючі об'єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища та здоро­в'я людей.

Військові, оборонні та інші об'єкти, інформація про які ста­новить державну таємницю, підлягають екологічній експертизі відповідно до цього Закону та інших спеціальних законодавчих актів України.

РОЗДІЛ II

ФОРМИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

Стаття 12. Форми екологічної експертизи

В Україні здійснюється державна, громадська та інші еколо­гічні експертизи.

Висновки державної екологічної експертизи є обов'язкови­ми для виконання. Приймаючи рішення щодо подальшої реалі­зації об'єктів екологічної експертизи, висновки державної еко­логічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами дер­жавних експертиз.

Висновки громадської та іншої екологічної експертизи ма­ють рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при при­йнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.

Стаття 13. Державна екологічна експертиза

Державна екологічна експертиза організується і проводить­ся еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими устано­вами, організаціями або спеціально створюваними комісіями Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерства охорони здоров'я Украї­ни, їх органів на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади.

До проведення державної екологічної експертизи можуть у встановленому порядку залучатися фахівці інших установ, органі­зацій і підприємств, а також експерти міжнародних організацій.

Здійснення державної екологічної експертизи є обов'язко­вим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Перелік видів діяльності та об'єктів, що

становлять підвищену екологічну небезпеку, встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства охоро­ни навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України і Міністерства охорони здоров'я України.

Стаття 16. Громадська екологічна експертиза

Громадська екологічна експертиза може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, за ініціативою громадських організацій чи інших громадських формувань.

Громадська екологічна експертиза може здійснюватися од­ночасно з державною екологічною експертизою шляхом ство­рення на добровільних засадах тимчасових або постійних еко-лого-експертних колективів громадських організацій чи інших громадських формувань.

Стаття 17. Інші екологічні експертизи

Інші екологічні експертизи можуть здійснюватися за ініціа­тивою заінтересованих юридичних і фізичних осіб на договірній основі із спеціалізованими еколого-експертними органами і фо­рмуваннями.

Примірний договір про надання еколого-експертних послуг затверджується Міністерством охорони навколишнього природ­ного середовища та ядерної безпеки України.

РОЗДІЛ IV

СТАТУС ЕКСПЕРТА ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

Стаття 27. Експерт екологічної експертизи

Експертом екологічної експертизи може бути спеціаліст, який має вищу освіту, відповідну спеціальність, кваліфікацію і профе­сійні знання, володіє навичками аналізу експертної інформації і методикою еколого-експертної оцінки, а також має практичний досвід у відповідній галузі не менше трьох років.

Стаття 28. Права експерта державної екологічної експе­ртизи

Експерт державної екологічної експертизи має право:

1. одержувати на його вимогу відомості та матеріали, необхідні для проведення екологічної експертизи;

2. становити питання про відхилення поданих на екологічну експертизу матеріалів, які не відповідають вимогам природо­охоронного законодавства, екологічним стандартам і норма­тивам та врахування яких потребує додаткових досліджень, пошукових робіт чи виділення додаткових капіталовкладень;

270

271

3. вносити пропозиції про залучення до проведення екологічної експертизи висококваліфікованих спеціалістів, науковців, ство­рення належної матеріально-технічної та інформаційної бази;

4. на викладення особистої думки щодо висновків проведеної екологічної експертизи.

Стаття 29. Обов'язки експерта екологічної експертизи

Експерт екологічної експертизи зобов'язаний:

1. дотримувати встановлених строків та порядку здійснення еко­логічної експертизи, норм і вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне викори­стання і відтворення природних ресурсів, забезпечення еколо­гічної безпеки;

2. забезпечувати всебічне, комплексне, об'єктивне, якісне і ефек­тивне проведення екологічної експертизи;

3. своєчасно готувати обґрунтовані та об'єктивні висновки;

4. обґрунтовувати пропозиції про повернення документації на об'єкти екологічної експертизи на доопрацювання;

5. вносити відповідні пропозиції щодо вдосконалення форм і методів проведення екологічної експертизи;

6. заявити самовідвід за наявності особистої заінтересованості щодо конкретного об'єкта екологічної експертизи.

РОЗДІЛ VI

ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

Стаття 38. Строки проведення державної екологічної екс­пертизи об'єктів:

1. групами спеціалістів еколого-експертних підрозділів, установ чи організацій Міністерства охорони навколишнього природ­ного середовища та ядерної безпеки України - до 54 календар­них днів з продовженням у разі потреби до 60 днів, а у винят­кових випадках, залежно від складності проблеми - до 120 календарних днів;

2. спеціально створеними міжгалузевими еколого-експертними комісіями чи іншими спеціальними організаціями - до 90 календарних днів;

3. за доопрацьованими матеріалами відповідно до висновків по­передньої екологічної експертизи - до ЗО календарних днів.

Початком державної екологічної експертизи вважається день подання еколого-експертному органу комплекту необхідних ма­теріалів і документів, а у разі необхідності - і додаткової науково-

дослідної інформації з тих питань, що виникли під час прове-| дення експертизи.

Стаття 39. Висновки державної екологічної експертизи

Висновки державної екологічної експертизи повинні місти­ти оцінку екологічної допустимості і можливості прийняття рі­шень щодо об'єкта екологічної експертизи та враховувати соці­ально-економічні наслідки.

Позитивні висновки державної екологічної експертизи піс­ля затвердження їх Міністерством охорони навколишнього при­родного середовища та ядерної безпеки України чи його органа­ми на місцях є підставою для відкриття фінансування проектів і програм чи діяльності.

Реалізація проектів і програм чи діяльності без позитивних висновків державної екологічної експертизи забороняється.

В разі негативної оцінки об'єктів державної екологічної екс­пертизи замовник зобов'язаний забезпечити їх доопрацювання відповідно до вимог еколого-експертного висновку і своєчасну передачу матеріалів на додаткову державну екологічну експер­тизу.

Стаття 40. Строк дії висновків державної екологічної екс­пертизи

Позитивний висновок державної екологічної експертизи є дійсним протягом трьох років від дня його видачі, якщо за цей час не розпочато реалізацію рішення щодо об'єкта державної екологічної експертизи.

РОЗДІЛ VIII

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ

ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЕКОЛОГІЧНУ ЕКСПЕРТИЗУ

Стаття 50. Правопорушення в галузі екологічної експер­тизи

Правопорушеннями в галузі екологічної експертизи є:

1. порушення встановленого законодавством порядку проведення екологічної експертизи;

2. надання свідомо неправдивих відомостей про екологічні на­слідки діяльності об'єкта екологічної експертизи;

3. надання дозволів на спеціальне природокористування, фінан­сування та реалізацію проектів і програм чи діяльності, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природ­ного середовища та здоров'я людей, без позитивного висновку екологічної експертизи;

272

273

4. здійснення екологічної експертизи неправоздатними підпри­ємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян та іншими формуваннями;

5. недотримання під час реалізації об'єкта експертизи вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використан­ня природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки відповідно до висновку державної екологічної експертизи;

6. незаконне втручання будь-кого у проведення екологічної екс­пертизи;

7. ухилення від надання на законну вимогу державних еколого-експертних органів і формувань необхідних відомостей і ма­теріалів;

8. підготовка свідомо неправдивого висновку державної еколо­гічної експертизи.

Особи, винні в порушенні законодавства в галузі екологічної експертизи, притягаються відповідно до дисциплінарної, адміні­стративної, цивільної чи кримінальної відповідальності.

Законодавством України може бути встановлено відповіда­льність і за інші правопорушення в галузі екологічної експер­тизи.

Додаток 5

Земельний кодекс України (витяг)

(Затверджений Президентом України 25 жовтня 2001 р. № 2768-ІП)

РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА