Теорія зовнішніх ефектів. Моделі глобального розвитку

Глобальним і локальним екологічним системам властиві відповід­на стійкість до зовнішніх і внутрішніх впливів (ефектів), пластич­ність, виживання за несприятливих умов, циклічність і ритмічність процесів і функцій складових компонентів, різного роду кругово­рот речовини та енергії, збалансованість природних процесів.

Проте одні види діяльності можуть спричиняти зміни стану природних компонентів і впливати на результативність інших видів діяльності. Так, промислове забруднення атмосфери у ба­гатьох випадках призводить до втрат врожаю сільськогосподар­ської продукції, скиди забруднюючих речовин у водні джерела зменшують рибопродуктивність тощо. Такі наслідки мають ха­рактер зовнішніх ефектів (екстерналїї) щодо тих видів діяль­ності, які є першоджерелами негативних зрушень стану навко­лишнього середовища. Як правило, зовнішні ефекти не врахову­ються першими, але впливають на економічний результат ін­ших суб'єктів господарювання.

Складна система взаємозв'язків в органічному і неорганіч­ному світі підтримує природні системи і обумовлює їх динаміч­ний розвиток. Проте відповідна рівновага процесів і явищ по­стійно порушується, причому зміни в кожному конкретному випадку охоплюють всю або значну частину зв'язків, наслідок одного порушення стає причиною іншого і т.д., до якоїсь тимча­сової стабілізації системи на певному рівні розвитку (рис. 5).

Отже, якщо е-система, то множина % (сукупність) елементів -

(4.1)

х={х₁,х₂,х₃...х_п}

називається її складом, а множина є зв'язків (відносин) між окре­мими елементами

(4.2)

2 = {а₁,а₂,а₃,.;.,а_п}

називається структурою системи.

Одна з найперших математичних моделей суспільства з ура­хуванням можливостей забезпечення ресурсного потенціалу подальшого розвитку була запропонована авторами праці «Межі зростання» (Д. Медоуз, 1972). Це була спроба оцінити можливо­сті розвитку людства на перспективу понад 100 років. Модель враховувала взаємодію п'яти основних факторів, які визнача­ють цей розвиток:

• народонаселення;

• природні ресурси;

• продовольство;

• капітал;

• навколишнє середовище.

Динаміку змін цих факторів наведено на рис. 6. Власне імітаційну модель, точніше її основу, запропонував Д. Форрестер (1971) -модель світової динаміки. У цій моделі

Виробництво

Система ^

Внутрішні зв'язки (а) між підсистемами *

Природні ресурси

Підсистеми

Рис. 5. Приклад побудови моделі соціоекологоекономічної системи: X, - людина, суспільство (соціальна сфера); Х₂ - екологія (навколишнє природне середовище); Х₃ - економіка, (виробнича сфера); а, ₂ - вплив людини на навколишнє середовище (екологічна освіта, культура); о,_, - господарська діяльність (економічна); с₂_, - вплив природи на людину (здоров'я, відпочинок, естетичне, духовне і екологічне виховання); а₂_₃ - використання природних ресурсів; о₃_, - одержання економічного результату (задоволення потреб, підвищення добробуту); о₃_₂ - екологічні наслідки (забруднення, виснаження • природних ресурсів).

2000

2100

1990

Рис. 6. Динаміка змін глобальної моделі з урахуванням обмеження природних ресурсів

54

55

було проаналізовано понад 100 елементів та їх взаємозв'язки. У результаті такого аналізу було висунуто альтернативу: або еко­номічне зростання та збільшення народонаселення, і тоді неми­нучим стає порушення рівноваги між суспільством та приро­дою; або ж відновлення цієї рівноваги шляхом відмови від по­дальшого економічного зростання і стабілізація народонаселен­ня. Ця теорія дістала назву теорії нульового зростання. Проте такий підхід має досить умовний характер, він містить багато припущень.

Приблизно у той же час американським вченим російського походження В. Леонтьєвим було використано метод економіко-математичного моделювання (розроблений ним ще у 1930-ті роки), який дістав назву «міжгалузевий баланс* і враховував вимоги охорони навколишнього середовища. З цією метою було розширено межі галузевої моделі шляхом введення додаткових умов - забруднення навколишнього середовища. Тобто до існу­ючої моделі «витрати - випуск» було введено як результат економічної діяльності утворення відходів виробництва та ви­трати, пов'язані з їх знешкодженням.

Теми для дискусій

• Модель Форрестера - Медоуза ґрунтується на визнанні обмежено­сті природних ресурсів. Результатом розрахунків став висновок про неминучість колапсу соціально-економічного розвитку нашо­го суспільства. Чи можливі, на вашу думку, інші шляхи розвитку людства?

• Вкажіть шляхи трансформації зовнішніх ефектів щодо охорони навколишнього природного середовища та раціонального викорис­тання природних ресурсів.

Питання для самоконтролю

1. Поясніть, яким чином пов'язані між собою стан навколишнього природного середовища і умови існування людини.

2. У хімічних реакціях рівновага встановлюється відповідно до прин­ципу Ле-Шательє. Яким чином цей принцип можна використати для пояснення екологічної рівноваги?

3. Що ви розумієте під екологічним результатом, соціальним резуль­татом природоохоронної діяльності?

4. Наведіть приклади природоохоронних заходів (цільових і багатоці­льових), прокоментуйте їх.

5. Які негативні наслідки забруднення атмосфери (водних ресурсів, земель) ви знаєте, у яких галузях народного господарства вони ви­являються.

6. Наведіть приклади і прокоментуйте причини виникнення і наслід­ки деградації ґрунтів.

7. Охарактеризуйте вплив сільськогосподарського виробництва на стан навколишнього природного середовища.

8. Побудуйте вербальну модель, аналогічну до запропонованої на рис. 5, де виробнича сфера (економіка) - це сільськогосподарське вироб­ництво.

56

57

Т є м а 5

Організація управління у сфері

охорони навколишнього природного

середовища

• Цілі та завдання управління в галузі природокористування

• Законодавчі функції управління

• Виконавчі функції управління

• Контроль за станом навколишнього природного середовища

• Стандартизація і нормування якості навколишнього природного сере­довища

I. Загальні положення.

II. Екологічні права та обов'язки громадян.

3. Повноваження Рад народних депутатів.

4. Повноваження органів управління в галузі охорони нав­колишнього природного середовища.

15. Відповідальність за порушення законодавства про на­вколишнє природне середовище.

16. Міжнародні відносини України в галузі охорони навко­лишнього природного середовища.

Організація управління охороною навколишнього природного середовища регламентується також розробленими відповідно до цього Закону кодексами - земельним, лісовим, водним, про надра -а також законом «Про охорону атмосферного повітря», законодав­ством про охорону та використання рослинного і тваринного світу та іншими юридичними нормами, нормативами і стандартами.

Цілі та завдання управління в галузі природокористування

Сутність управління в галузі охорони навколишнього середови­ща полягає у виконанні функцій:

• регулювання;

• нагляду;

• прогнозування;

• планування;

• інформування;

• програмування;

• експертизи;

• досліджень;

• контролю та інших видів виконавчо-розпорядчої діяльності.

Головним завданням управління є реалізація законодавства, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, забезпе­чення проведення ефективних і комплексних заходів щодо ра­ціонального використання природних ресурсів, досягнення узго­дженості дій державних і громадських органів в галузі охорони навколишнього середовища.

Основу організації управління навколишнім середовищем і раціональним використанням природних ресурсів становить Закон України «Про охорону навколишнього середовища» (1991). Закон містить 72 статті, які об'єднуються в 16 розділів. Ось де­які з них:

Законодавчі функції управління

Законодавчі функції управління в галузі охорони навколиш­нього середовища здійснюють Верховна Рада України та органи місцевої влади. До виключної компетенції Верховної Ради Укра­їни в галузі регулювання відносин щодо охорони навколишньо­го середовища належать:

• визначення основних напрямів державної політики в галузі охорони навколишнього середовища;

• затвердження державних екологічних програм;

• визначення повноважень Рад народних депутатів, порядку організації та діяльності органів управління в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресур­сів та забезпечення екологічної безпеки;

• визначення правових основ регулювання відносин у галузі охо­рони природи, у т.ч. щодо прийняття рішень про обмеження, тимчасове зупинення або припинення,діяльності підприємств у разі порушення ними екологічного законодавства;

• встановлення правового режиму зон надзвичайної екологіч­ної ситуації, статусу потерпілих громадян та оголошення та­ких зон на території держави.

Органи місцевої влади несуть відповідальність за стан на­вколишнього середовища на своїй території і виконують такі функції:

58

59

забезпечують реалізацію екологічної політики держави; дають згоду на розміщення на своїй території підприємств, установ, організацій;

затверджують місцеві екологічні програми; організовують вивчення навколишнього середовища; забезпечують інформування населення про стан навколиш­нього середовища;

організовують роботу по ліквідації екологічних наслідків ава­рій;

здійснюють контроль за додержанням екологічного законо­давства;

припиняють господарську діяльність підприємств у разі по­рушення ними законодавства про охорону навколишнього се­редовища; інші функції.

Виконавчі функції управління

Функції виконавчих органів управління в галузі охорони на­вколишнього середовища здійснюють Кабінет Міністрів Украї­ни, виконавчі та розпорядчі органи місцевої влади, а також спе­ціально уповноважені на те державні органи. Кабінет Міністрів України:

• здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою екологіч­ної політики;

• забезпечує розробку державних, міждержавних та регіональ­них екологічних програм;

• керує зовнішніми зв'язками в галузі охорони навколишнього середовища;

• координує діяльність міністерств, відомств та інших держав­них установ у питаннях охорони природи;

• встановлює порядок визначення плати за спеціальне користу­вання природними ресурсами, за забруднення навколишнього природного середовища.

Виконавчі та розпорядчі органи місцевої влади мають такі функції:

• реалізація рішень відповідних Рад народних депутатів;

• організація розробки місцевих екологічних програм;

• визначення нормативів плати і розмірів платежів за за­бруднення навколишнього середовища та розміщення від­ходів;

затвердження для підприємств лімітів використання природ­них ресурсів (газ, електроенергія, нафта та ін.), за винятком державних ресурсів;

організація збирання, переробки, утилізації й захоронення всіх відходів на своїй території;

забезпечення систематичного й оперативного (правдивого) ін­формування населення про стан навколишнього середовища, епідемії, захворювання населення; інші функції.

Контроль за станом навколишнього природного сереловиша

Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів є Міністерство екології та природних ре­сурсів України і його органи на місцях (Управління обласних державних адміністрацій).

До компетенції міністерства і його органів на місцях нале­жить:

• здійснення комплексного управління в галузі охорони навко­лишнього середовища, проведення єдиної науково-технічної політики, координація діяльності міністерств, відомств і уста­нов в цій галузі;

• державний контроль за використанням і охороною природ­них ресурсів (земель, надр, вод, повітря, лісів, тваринного світу), а також за додержанням норм екологічної безпеки;

• організація моніторингу (спостереження, оцінка, прогноз) на­вколишнього середовища, створення і забезпечення держав­ної інформаційної системи;

• затвердження нормативів, правил, стандартів по використан­ню природних ресурсів та охороні навколишнього природно­го середовища;

• здійснення державної екологічної експертизи;

• складання протоколів та розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі охорони навколишнього природно­го середовища і використання ресурсів;

• підготовка та подання щороку Верховній Раді України Наці­ональної доповіді про стан навколишнього природного сере­довища.

До його компетенції входять і інші контрольно-організацій­ні та правові функції. Відповідно до ресурсного законодавства

60

61

контроль за станом і раціональним використанням природних ресурсів покладено й на інші міністерства і відомства в межах їхньої компетенції. Так, на Міністерство аграрної політики Укра­їни покладено контроль за станом і раціональним використан­ням земельних ресурсів сільськогосподарського призначення.

Стандартизація і нормування якості навколишнього природного середовиша

Екологічні стандарти і екологічне нормування - регулятор ан­тропогенного навантаження на екосистеми. Завдяки встановлен­ню екологічних норм і нормативів визначаються межі впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище і забезпечуються належні умови для існування людини. Основу екологічного нормування складають:

• ГДК - гранично допустимі концентрації;

• ОБРВ - орієнтовно безпечні рівні впливу;

• ГДВ - гранично допустимі викиди (в атмосферу);

• ГДС - гранично допустимі скиди (у водні об'єкти);

• тимчасово погоджені викиди і скиди;

• ліміти використання природних ресурсів, викидів і скидів.

Норми (ГДК і ОБРВ) є єдиними для всієї території України. Екологічні нормативи (ГДВ, ГДС) розробляють і вводять у дію державні природоохоронні органи, норми охорони здоров'я - інші уповноважені на те державні органи в межах своєї компетенції відповідно до природно-ресурсного законодавства.

Нормування якості навколишнього природного середовища повинне здійснюватись з метою встановлення граничних норм впливу антропогенної діяльності, що гарантують екологічну без­пеку населення, збереження генофонду, забезпечують раціональ­не використання і відтворення природних ресурсів в умовах ста­лого розвитку господарської діяльності. Виходячи з цього, мож­на стверджувати, що екологічне нормування обмежує як сам вплив шкідливих факторів, так і фактори навколишнього сере­довища, які віддзеркалюють цей вплив, а також реакцію навко­лишнього середовища на нього.

Проте людина виявляється чи не найбільш чутливою істо­тою стосовно негативних факторів впливу. Отже, системою еко­логічного нормування передбачається таке навантаження на екосистеми, під впливом якого відхилення від нормального ста-

ну не перевищуватиме природних коливань і не викликатиме небажаних наслідків щодо погіршення їх якості. На сьогодні, на жаль, відомі лише деякі спроби розрахунків антропогенного на­вантаження на рослини та рибні ресурси у водоймах промисло­вого призначення.

Визначення нормативів якості навколишнього середовища та продуктів харчування спирається на концепцію порогів впли­ву. Поріг шкідливої дії - це мінімальна доза речовини, при якій в організмі відбуваються зміни, що виходять за межі фізі­ологічних реакцій. Таким чином, гранична доза речовини (або поріг дії) викликає у біологічного організму реакцію, що пору­шує його стан. Гранично допустимі концентрації (ГДК) - це нормативи, які встановлюються для концентрації шкідливих речовин в одиниці об'єму повітря, води; маси харчових проду­ктів, ґрунту; або на поверхні, що при їх наявності у визначеній концентрації за певний проміжок часу практично не вплива­ють на здоров'я людини і не викликають негативних наслідків у потомства.

Таким чином, санітарно-гігієнічне нормування враховує всі можливості надходження шкідливих речовин в організм люди­ни, хоча рідко відображає комбіновану дію і не враховує ефекту комплексного впливу різноманіття фізичних, хімічних, біологіч­них факторів навколишнього середовища. Існує лише обмеже­ний перелік речовин, що мають ефект сумації при їх одночасно­му вмісті в атмосферному повітрі.

Аналіз змін, які відбуваються у визначенні показників гра­нично допустимих концентрацій, свідчить про їх відносність, бо спирається на знання шкідливої дії даних речовин. Тому для речовин, про які ще немає достатньо інформації, встановлюються тимчасово допустимі концентрації (ТДК), отримані шляхом розрахунків; вони рекомендовані, як правило, терміном на 2-3 роки. Іноді використовують інші характеристики забруднюю­чих речовин. Під токсичністю розуміють здатність речовини викликати порушення фізіологічних функцій організму, що, у свою чергу, призводить до захворюваності. Ступінь токсичності речовини називають токсичною дозою, тобто кількістю речови­ни, що викликає токсичний ефект. Чим менша токсична доза, тим вища токсичність.

Санітарно-гігієнічні та екологічні нормативи визначають якість навколишнього середовища для здоров'я людини і стану екосистем, але не вказують на джерело забруднення, а тим біль­ше не регулюють його діяльність. Вимоги, що висуваються до

62

63

джерел забруднення, відображені у науково-технічних нормати­вах. До них належать нормативи викидів і скидів шкідливих речовин - гранично допустимі викиди та гранично допустимі скиди (ГДВ та ГДС), а також технологічні, будівельні норми і правила, у яких вміщено вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища. Науково-технічні нормативи розроб­лені за таким принципом: при умові дотримання нормативів всіма підприємствами даного регіону вміст будь-яких домішок у повітрі, воді та ґрунті повинен задовольняти вимогам санітарно-гігієнічного нормування.

Науково-технічне нормування передбачає певні обмеження діяльності народногосподарських об'єктів відносно забруднення навколишнього середовища. Від підприємства вимагається до­тримання ГДК та лімітів викидів і скидів шкідливих речовин, які встановлені для об'єкта в цілому або для конкретних дже­рел забруднення. Встановлюються різні нормативи якості про­мислових зон, середньодобової концентрації забруднюючих ре­човин, максимальної разової тощо. З метою встановлення і ви­значення якості атмосферного повітря використовується ін­декс забрудненості, який може бути розрахований за формулою:

» ( я** V' (=і уідк_ссі)

де У_; - індекс забруднення для і-ї речовини; д_{с (}- середня концент­рація і-ї речовини; ЩК_сс1 - гранично допустима концентрація для і-ї речовини; С_і - константа приведення ступеня небезпеки і-ї речовини до умовного показника.

За останні роки збільшується кількість наукових публікацій стосовно шкідливої дії забруднюючих речовин на біоту, особли­во кислотоутворюючих домішок в атмосфері - на рослинність. Проте практичне застосування ці спостереження поки що зна­ходять лише як засіб біологічного моніторингу. Екологічне нор­мування стану атмосферного повітря фактично не реалізоване.

Відповідно до «Санітарних норм і правил» питна вода повин­на бути безпечна в радіаційному, епідеміологічному відношенні, за своїм хімічним складом і мати позитивні органолептичні властивості. Під якістю води розуміють її склад та властивості, що визначають доцільність для певного використання. Якість води визначається за такими показниками:

- санітарний - визначаються мікробіологічні та паразитарні параметри;

• токсикологічний - безпечність хімічного складу води не по­винна перевищувати встановлених норм;

• органолептичний - температура, прозорість, колір, запах, смак, жорсткість.

Гранично допустима концентрація домішок у воді водойм господарчого, культурно-побутового призначення (ГДК_д) - це концентрація шкідливих речовин, яка не повинна впливати без­посередньо або опосередковано на організм людини протягом всього життя та на здоров'я майбутніх поколінь, вона не пови­нна погіршувати гігієнічні умови водокористування.

Гранично допустима концентрація у воді водойм, що вико­ристовуються для рибної промисловості (ГДК_в), - концентра­ція шкідливих речовин, яка не повинна мати шкідливого впли­ву (безпосередньо або опосередковано) на популяції риб, у пер­шу чергу промислових, або інших водних організмів.

У практичній діяльності можна використовувати різні ме­тоди оцінки екологічної якості водних ресурсів. За сукупністю наявних домішок та іншими показниками стану забруднення водного об'єкту застосовують інтегральний показник, який вра­ховує перевищення ГДК, повторність випадків перевищення ГДК і розраховується в балах за такою схемою:

К, = С/ГДЯ,;

Н^ИГДЕ/И-, (5.2)

в,-кр„

де К_І - кратність перевищення ГДК; С, - концентрація у воді забруд­нюючої речовини; ГДК₁ - гранично допустима концентрація за­бруднюючої речовини; Н₁ - повторність випадків перевищення ГДК; М_гдк - кількість випадків перевищення ГДК; Л^ - кількість відборів проб на аналізи; В_;- інтегральний бал оцінки якості вод­ного джерела.

Для ґрунтів встановлено лише норму, яка визначає допус­тимий рівень забруднення шкідливими речовинами ріллі. Гра­нично допустима концентрація у ріллі (ГДК ) - це концентра­ція шкідливих речовин у поверхневому шарі ґрунту, яка не повинна (безпосередньо або опосередковано) впливати на здо­ров'я людей, а також на здатність ґрунту до самоочищення. Ці норми розроблені для речовин, які можуть мігрувати в атмо­сфері, ґрунтових водах і негативно впливають на якість сіль­госппродукції. Проте існує потреба обґрунтування і встанов­лення індивідуальних норм ГДК для ґрунтів різної якості і

64

65

різного типу з урахуванням особливостей міграції та трансфор­мації шкідливих речовин.

Оцінка рівня забруднення хімічними речовинами ґрунту може бути здійснена за показниками коефіцієнта концентрації хімічного елементу та сумарним показником забруднення:

К_е - С/С_ф, (6.2)

2 - 1К_в - (п - 1),

де К_с- коефіцієнт концентрації хімічної речовини; С - реальний вміст хімічної речовини (фактична концентрація); С. - фонова концентрація хімічної речовини; 2 - сумарний показник забруд­нення; К_с1 - коефіцієнт концентрації £-ї хімічної речовини; п -загальна кількість вимірюваних забруднюючих речовин.

Для контролю за якістю продуктів харчування встановлю­ються ГДК (залишкова кількість) шкідливих речовин. Це така кількість шкідливої речовини, яка при щоденному вживанні продуктів харчування не викликає захворювань або відхилень у стані здоров'я людини. Санітарно-гігіенічні норми вмісту шкід­ливих речовин у продуктах харчування стосуються перш за все пестицидів Та залишків агрохімікатів, а також вмісту важких металів.

На сьогодні в Україні вперше розроблено і затверджено Дер­жавний гігієнічний норматив «Перелік речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових та природних факторів, кан­церогенних для людини». Державний гігієнічний норматив є обо­в'язковим для виконання міністерствами, відомствами, керівни­ками державних, кооперативних колективних та приватних під­приємств, організацій і установ, незалежно від відомчого підпо­рядкування та форм власності, а також посадовими особами та громадянами України.

Державний гігієнічний норматив «Перелік речовин продук­тів, виробничих процесів, побутових та природних факторів, кан­церогенних для людини» (далі - Норматив) містить перелік ос­новних хімічних сполук та факторів (хімічної, біологічної, фізич­ної природи), які здатні викликати у людини утворення злоякі­сних та доброякісних пухлин. Канцерогенна небезпека конкре­тних речовин чи факторів пов'язана з умовами дії, такими, як їх рівень, тривалість дії та лаг впливу на людину, наявність супут­ніх сполук тощо, які спроможні модифікувати їх біологічний ефект.

Дотримання Нормативу повинно забезпечити попередження несприятливого впливу цих сполук, процесів і факторів на здо­ров'я населення. Цей Норматив призначено для органів та уста­нов державного і відомчого нагляду, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища, проектних та конструкторських організацій, адміністрацій та відділів техніки безпеки підпри­ємств, профспілкових та інших державних і громадських орга­нізацій незалежно від форм власності. Даний Норматив пови­нен використовуватись при організації заходів щодо профілак­тики злоякісних новоутворень, атестації робочих місць, санітар­но-гігієнічної паспортизації виробництв, що застосовують або виробляють канцерогенні сполуки та продукти, а також при екс­пертизі професійно обумовленого онкологічного захворювання, при проведенні державної санітарно-гігієнічної експертизи нор­мативних документів на продукцію, що виробляється чи вво­зиться з-за кордону.

Попередження канцерогенної небезпеки дії на людину речо­вин, продуктів, виробничих процесів, побутових і природних фак­торів має включати комплекс організаційних, технічних, санітар­но-гігієнічних та технологічних заходів на державному, регіона­льному, галузевому рівнях щодо повного вилучення канцероген­них речовин чи факторів з технологічного процесу або максима­льного зменшення їх рівня. Сприяти цьому має виконання та­ких вимог:

1. Розробка і впровадження заходів щодо повного виключення канцерогенних факторів з метою попередження контакту з ними людини як в умовах виробництва, так і в побуті. Пріо­ритетним тут є заміна канцерогенних неканцерогенними або більш безпечними сполуками.

2. У тих випадках, коли повного видалення канцерогенних фак­торів досягти неможливо (з технічних, економічних чи інших причин), обов'язковим є встановлення гранично допустимих концентрацій (доз, рівнів) з урахуванням канцерогенного ефек­ту і забезпечення методами кількісного визначення та органі­зацією регулярного контролю за їх вмістом у повітрі вироб­ничої зони, об'єктах навколишнього середовища, промисло­вих виробах, продуктах харчування тощо.

3. Коло людей, що зазнають впливу канцерогенних факторів на виробництві, та тривалість цього впливу мають бути скороче­ні максимально. Попередження контакту робітників з канце­рогенними факторами досягається застосуванням безперерв­них, безвідходних технологічних процесів з максимальним ступенем автоматизації та механізації, які забезпечують

66

67

досягнення гігієнічних нормативів допустимого рівня шкід­ливих речовин.

4. Для виробництв, в технології яких має місце застосування канцерогенних сполук або очікується їх утворення, обов'яз­ковим є їх облік.

5. Кожний працівник, який зазнає впливу канцерогенних речо­вин на виробництві, має отримувати від власника інформацію про наявність канцерогенних речовин та очікуваний ризик, а також пройти інструктаж щодо можливої їх дії та заходів попередження йікідливого впливу.

6. Кожний працівник, що має контакт з канцерогенними факто­рами, повинен проходити медичні огляди у встановленому законом порядку.

7. У разі транспортування і транзиту речовин і продуктів, що входять до Нормативу, інформація щодо їх канцерогенної не­безпеки має бути включена в супровідні документи відповідно до міжнародних вимог.

Екологічному нормуванню підлягає і спеціальне використан­ня природних ресурсів. Так, нормування водоспоживання - це встановлення планового виміру споживання води з урахуванням її якості, розробка та затвердження норм споживання води на одиницю продукції, що планується до випуску (робіт), відповідно до номенклатури, а також контроль за їхнім дотриманням.

Норма водоспоживання - максимальна планова кількість свіжої води, потрібної якості, необхідна для виробництва одини­ці продукції (здійснення роботи) при певних організаційно-тех­нічних умовах виробництва.

Норматив водоспоживання - поелементні складові частки норми.

Норма водовідведення - максимальна планова кількість сто­ків встановленої якості, що можуть бути скинуті в природні об'­єкти.

Ліміт водоспоживання - розрахункова кількість свіжої води (питної та технічної), що доводяться підприємству у встановлено­му порядку, з урахуванням виробничої програми, норм водоспо­живання, заходів по її раціональному використанню, сезонності і коефіцієнтів технологічних втрат, потреб інших споживачів.

Ліміт водовідведення - обсяги стічних вод, що доводяться підприємству у встановленому порядку, виходячи з норм водо­відведення, з урахуванням екологічного стану водного об'єкта і потреб інших водоспоживачів.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність управління охороною навколишнього при­родного середовища та раціональним використанням природних ресурсів?

2. На які органи управління покладено законодавчі функції управ­ління охороною навколишнього природного середовища та раціо­нальним використанням природних ресурсів?

3. На які органи покладено виконавчі функції управління охороною навколишнього природного середовища та раціональним викорис­танням природних ресурсів?

4. На які органи управління покладено функції контролю за станом навколишнього природного середовища та використанням природ­них ресурсів?

5. Які функції управління покладено на Міністерство аграрної полі­тики в галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів?

6. Наведіть структуру управління охороною навколишнього природ­ного середовища та раціональним використанням природних ре­сурсів в Україні.

7. Що таке норми та які принципи їх встановлення?

8. Що таке нормативи та основні підходи щодо визначення ГДВ і ГДС?

9. Охарактеризуйте критерії оцінки стану та якості атмосферного повітря і водних ресурсів.

10. Охарактеризуйте критерії оцінки стану та якості земельних ресур­сів і продуктів харчування.

11. Нормування використання природних ресурсів. Що таке спеціаль­не використання?

Теми для дискусій

• Становлення сучасних поглядів щодо управління охороною навко­лишнього природного середовища та раціональним використанням природних ресурсів в Україні і у світі.

• Системи управління якістю навколишнього природного середови­ща і умов життєдіяльності людини.

68

69