16. Теоретичні концепції «Ідеальних міст»

Поняття “ідеальне місто” передбачає раціональну організацію заселеного людьми простору з позиції містобудування і архітектури, державного ладу і економічного стану. Проекти ідеальних поселень створювалися протягом всієї історії людства. Архітектор представляв свою ідею “в чистому вигляді”, тобто не обтяжував її чинниками зміни зовнішнього світу з часом. Такі розробки містять в собі інформацію про основні постійні складові міста, уявлення про “ідеальне місто” в конкретний період часу. Основним чинником, який впливав на концепцію “ідеального міста”, є сам автор проекту, який, у свою чергу, піддавався впливу замовників, споживачів кінцевого продукту – городян; економічних, політичних, соціокультурних умов; кліматичних особливостей і традицій регіону, де він народився і жив, та інших аспектів, що вплинули на формування його індивідуальності. Крім того, архітектор в своїй роботі пропонував рішення “насущних проблем” містобудування того часу, коли він жив і працював. Зокрема можна виділити такі види “ідеальних міст” :

- місто-фортеця (зіркоподібні міста);

- місто-утопія (ідеальні міста, створювані в літературних творах);

- місто-сад;

- просторе місто;

- промислове місто (місто-завод);

- лінійне місто (стрічкове місто);

- місто-модуль.

Розвиток теорії і саме життя спричинили появу інших варіантів і моделей просторової структури міст. Кожна з моделей має як переваги, так і недоліки, тому вибір однієї з них (чи їх поєднань, модифікацій) для кожного міста є індивідуальним, з врахуванням величини та функцій міста, стану використання території, морфології території, культурних традицій тощо. Аналіз концепцій “ідеальних міст” показує, що всі вони базуються на припущенні, що розвиток міста є повністю детермінований, лінійний і, при цьому, у місті принаймні не буде зменшуватися кількість

населення та його площа. В історії було чимало прикладів будівництва “ідеальних міст”,

проте практика показала, що всі ці міста з часом стикалися з досить великими проблемами у своєму подальшому розвитку, оскільки ідеальні на певний момент часу моделі не враховували (і не могли врахувати) майбутніх змін в технології виробництва, кількості населення, потребах мешканців та держави тощо.

17. Містобудування в Україні в епоху Відродження

В оборонному будівництві часто використовувалась традицій-

на фортифікаційна система з глибокими ровами, земляними валами

та дерев’яними стінами. Такі неприступні фортеці були у Ніжині,

Білій Церкві, Києві.

Водночас на території України будувалися фортеці, над спору-

дженням яких на запрошення Речі Посполитої працювали іноземні

спеціалісти, втілюючи останні досягнення європейського фортифі-

каційного мистецтва. Гійом Левассер де Боплан (1600–1673) проек-

тував фортеці у Кременчуці, Бродах, Барі та фортецю Кодак над

Дніпром (1635). Італієць Андре дель Аква споруджував фортецю у

Бродах, Павло Щасливий, виходець з Італії, в Жовкві. Визначною

захисною спорудою епохи українського ренесансу є Бережанський

замок родини Сенявських (ХVI–ХVIІ ст.).

Замки в Підгірцях (1635–1640), Збаражі (ХVII ст.) та Золочеві

(1634–1636) належать до поширеного в Європі типу оборонного

палацу. Палаци не приховувались мурами, а значно виступали над

ними. В цій архітектурі велику увагу звернено на зручність та красу.

Це особливо помітно в Підгорецькому замку, хоча він має потужне

бойове укріплення, що складається із своєрідного стилобата –

квадрата в плані з наріжними бастіонами та казематами з трьох

боків, які замикають двір. У палаці простежуються впливи фран-

цузького раннього класицизму. Замок у Підгірцях будувався для

коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського.

Разом з прогресивними явищами у замковому будівництві кін-

ця XVI – першої половини XVIІ ст. спостерігався певний консер-

ватизм. Постійна турецько-татарська загроза спонукала спору-

джувати традиційні фортеці. Таким характером замкового будів-

ництва вирізнялося південно-західне Поділля, хоча і тут виявилася

нова інженерна думка, наприклад, у зміцненні фортець Бара та

Жванця.

У першій половині XVIІ ст. в житлово-репрезентаційному

вигляді добудовувались замки в Олеську та Свіржі.

Першим виявом регулярного планування в руслі ренесансних

вимог стала забудова Львова та Кам’янець-Подільського. Зокрема, у

Львові новий центральний район з площею Ринок і прилеглими

вулицями займав майже квадратну територію. Оборонна система

міста, яку створювали упродовж XІV–XV ст., належала до кращих

зразків продуманої фортифікації міста в Україні. До неї входило два

замки: Високий (віддалений від міста на стрімкому пагорбі),

Низький (у межах середмістя) та два ряди мурованих стін. Внут-

рішню вищу оборонну стіну укріплювали 18 веж, згодом їх кількість

збільшилась до 25. Зовнішня стіна, що обводила квадрат лише з

трьох боків, мала 16 веж. Територія середмістя була чітко розпланована: у центрі – площа Ринок, від якої виходило вісім

вулиць, по дві з кожного рогу, під прямим кутом.

В українському мистецтві доби Ренесансу визначне місце

належить групі архітектурних пам’яток Успенського ансамблю у

Львові: Успенській церкві, каплиці Трьох Святителів, вежі Кор-

някта. Успенський ансамбль бере початок від церкви (1555–1559). Її

автором був зачинатель львівського ренесансу Петрус Італюс, який

поєднав готичні та ренесансні форми. Однак новобудова стала

жертвою пожежі 1571 р. На наступний рік формування ансамблю

було розпочате зі спорудження вежі під дзвіницю за проектом Петра

Барбона (р.н. невід. – 1588). Фінансував будівництво член Успенсь-

кого братства, грек Костянтин Корнякт (1517/1520–1603), тому вежа

на честь нього і названа. Будівництво завершили в 1580 р. Спочатку

вежа була триярусною з наметовим дахом. 1689 р. архітектор

П. Бебер додав ще один ярус (після чого висота становила 65,8 м).

Продовженням закладеної у вежі Корнякта ренесансної прог-

рами було спорудження каплиці Трьох Святителів (1578–1590).

Щодо авторства проекту, то думки спеціалістів розходяться між

трьома архітекторами: П. Красовським, П. Барбоном та А. Під-

лісним. Споруда 0.1286 поєднала здобутки італійського ренесансу з

традиціями українського храмового будівництва.

У 1591 р. почалося будівництво Успенської церкви за проек-

том Павла Римлянина (р. н. невід. – 1618), який працював над

будівництвом до 1598 р. Наступниками були В. Капінос та Амвросій

Прихильний (р. н. невід. – 1641). Останній закінчив будівництво в

1629 р., церква позбавлена західного фасаду, отже, і довколишнього

обходу (за фасад слугує південна стіна). В споруді домінує мотив

римської ордерної аркади*, створений глухими півциркульними

арками, пілястрами. Саме аркада, що опирається на масивний цоколь

і завершена дорійським фризом та акцентованим профільованим

карнизом, визначили тип споруди, виділивши її величаво-мону-

ментальний лад.

За проектами П. Римлянина у Львові були споруджені костел і

монастир бенедиктинок (1590–1595, пл. Вічова, 2), костел бер- нардинок (1606, пл. Митна), костел бернардинів (1600–1630, пл.

Соборна, 3-А).*

Складне стильове розмаїття простежується в єзуїтському кос-

телі (1610–1636) Львова. Храм будувався в стилі маньєризм** на

зразок костелу Іль Джезу в Римі. Одним з архітекторів костелу був

італієць Джакомо Бріано (1589–1646). Довжина костелу 41 м, ширина

21 м, висота центрального нефу 26 м. Масштабне вирішення фасаду

храму перевершувало все, що раніше будували у Львові. Дж. Бріано

долучився до спорудження єзуїтських храмів у Луцьку та Острозі.

Високомистецьким втіленням ренесансного прагнення стали

Воскресенська церква (1624–1627) у Золочеві та костел св. Лаврентія

(1606–1618) в Жовкві. Творцем останнього був Павло Щасливий, а

після його смерті споруду закінчував Амвросій Прихильний.

У Львові найвідоміші дві центричні ренесансні споруди –

каплиці-усипальниці Боїмів та Кампіанів. Це пам’ятки львівського

середовища, оскільки в них найорганічніше виявилися духовні

прагнення міщанства. Каплицю Боїмів споруджував 1609–1615 рр.

архітектор А. Бемер. У каплиці цікава не стільки її конструктивна

проста архітектоніка, скільки декоративно-скульптурне оздоблення.

Структура каплиці Кампіанів простіша. Це безкупольний, пе-

рекритий звичайним склепінням куб, що тісно примикає до північної

стіни катедрального костелу. Головну цінність становить фасадна

стіна. У зведенні каплиці (кінець XVI – перша третина XVII ст.)

брали участь Г. Горст (р. н. невід. – 1612), П. Римлянин та А. Бемер

(р. н. невід. – 1626).

У ренесансному стилі побудовано замковий костел св. Трійці в

Бережанах. Костел містить по боках дві каплиці, що призначалися як

родинна усипальня роду Синявських. Зведений храм у 1554 р., каплиці були добудовані в 1624 р. та 1640 р. В каплицях встановлено

надгробки і саркофаги родини, які зачаровували своєю витон-

ченістю, реалістичністю та високим рівнем виконання.