29. Містобудівна діяльність і нові міста Західної Європи та сша в післявоєнні 1940-ві - 1970-ті рр.

Виявлено наявність впливу первинної ідеї створення розчленова-

ної структури міста, що формувалася на основі поєднання природних,

гірсько-геологічних умов, транспортної інфраструктури і місць прикла-

дання праці, яку закладено на поч. 1930-х рр. з подальшими доповнення-

ми і змінами до 1970-х рр. Виділено основні етапи містобудівного розвит-

ку території. Допромисловий етап (поч. XVIII ст. — 1868 р.) тривав від

часу заснування козацьких поселень до будівництва залізниці. Пам’ятки

цього періоду можливо досліджувати археологічно. Період промислового

освоєння (1870-ті рр. — 1917 р.) охоплює будівництво перших підприємств

вугледобувної галузі, переробної промисловості, формування перших се-

лищ навколо підприємств, дискретно розташованих і поступово зростаю-

чих. Саме в цей період формується центральна частина, поселення отристатус позаштатного міста. Збереглася незначна кількість пам’яток

цього періоду (див. додаток). Період відбудови і розвитку промисловос-

ті (поч. 1920-х — поч. 1940-х рр.) — це період, коли було складено план

ГОЕЛРО, утворено державну комісію з обстеження стану підприємств

і селищ, розроблено принцип районного планування; в цей час рекон-

струюються старі поселення і будуються нові міста, використовуються

принципи нового розселення. Період післявоєнного відновлення (кін.

1940-х — кін. 1950-х рр.) містобудівної структури і окремих підприємств

характеризується розвитком існуючої інфраструктури. Сучасний період

(1960-ті — наш час) передбачає подальший розвиток сучасного міста на

підставі планувальних рішень попередніх генеральних планів. Здійсню-

ється забудова нових кварталів житловими 4-поверховими будинками

масових серій (1960-ті — 1970-ті рр.), формування нової масштабної за-

будови збільшеної поверховості на пустих територіях.

За результатами досліджень та аналізу етапів розвитку та розплану-

вання міста, ступеня збереженості планувальної структури, концентрації

об’єктів культурної спадщини встановлено історичний ареал, що охоп лює

центральну територію міста станом на початок 1930-х — кін. 1950-х рр.

Вказана територія успадкувала планувальний каркас вуличної мережі

та характер первинного задуму генпланів 1930-х рр. з розпланування

другорядних вулиць, який сформувався до 1950-х рр. та розвивався до

1970-х рр.

Невисока міра збереженості структури дореволюційного містобудів-

ного ядра зумовила той факт, що ця частина міста не увійшла до цен-

трального історичного ареалу міста, але деякі цікаві пам’ятки збереглися;

запропоновано їх занесення до Державного реєстру в якості щойно ви-

явлених об’єктів культурної спадщини.

В межі центрального історичного ареалу, який розташовується на

захід від залізниці, включено забудову центральної частини Горлівки, що

почала забудовуватись з 1930-х рр. Дослідження довели високу міру збе-

реженості структури цього історичного ядра Горлівки. Саме тут сконцен-

трована і більшість пам’яток, що є містобудівними домінантами та акцен-

тами в історичному середовищі міста (див. схема 1).

Межі центрального історичного ареалу встановлено наступним чи-

ном: червона лінія непарної та парної сторон вулиць Академіка Макаро-

ва, Григоращенка, Курильською, Жуковського, Трансформаторної, Улья-

нова, Стахановської, Ломоносова, Чехова, Червонопрапорної, Мойсеєнка,

Уманської, Надії Купченка, Гайового, Леніна, Петровського, Пушкінської,

Першотравневої, Судейка, Горького, Баранова, Комсомольської, Гагаріна. На вказаній території розташовуються 6 пам’яток історії місцевого

значення (з 64 об’єктів, розташованих в межах міста), 3 пам’ятки архітек-

тури та містобудування місцевого значення; 8 щойно виявлених пам’яток

культурної спадщини, що пропонуються до взяття на державний облік

(з 12 розташованих у межах міста); 31 значна історична будівля (з 40 об’єк-

тів, розташованих в центральній частині міста).

З метою коректного визначення умов збереження і напрямків регене-

рації історичного міста було вирішено диференціювати його територію

за ступенем історичної цінності розпланування, забудови і насиченістю

пам’ятками культурної спадщини:

1. Найбільшу цінність має територія історичного центру як місце зо-

середження найцінніших пам’яток культурної спадщини.

2. Важливу роль в об’ємно-просторовій і розпланувальній компози-

ції міста відіграють території робітничих селищ (1930 –1950-ті рр.), а саме

селищ шахти ім. Леніна, Нова Горлівка, Кіндратівський, Жовтневий, Во-

робйова, шахти ім. Калініна, Ново-Горлівського машзаводу, шахти ім. Ру-

мянцева, Ртутного, Комсомольський, ім. Мічуріна, шахти ім. Гагаріна, за-

лізничної станції Микитівка) та історичних поселень (Зайцеве, Байрак).

3. Велику наукову цінність становлять території, на яких виявлений

археологічний культурний шар.

4. Негативний вплив на об’ємно-просторову композицію і образ міста

справляють території з дисгармонійною промисловою забудовою, пере-

дусім — в південному районі міста, прилеглому до залізниці.

Відповідно до чинного законодавства в історичному центрі міста за-

пропоновано комплексну охоронну зону, зону регулювання забудови та

зону охоронюваного ландшафту 9.

Для комплексної оцінки ролі природного ландшафту у формуванні

планувальної системи містобудівних утворень було розроблено схеми

ландшафту і територіального розвитку м. Горлівка (див. схеми 2, 3). Ло-

кальний характер досліджень ландшафту міста у складі системи охорон-

ного зонування пам’яток культурної спадщини не розкриває значного

масштабного потенціалу природних ландшафтних утворень, які визна-

чають своєрідність сучасної Горлівки, окремих районів і прилеглих насе-

лених пунктів, розташованих за адміністративними межами міста. Комп-

лексна оцінка ландшафту 10 зазначених територій — це окрема робота, яку

слід виконувати із залученням фахівців: біологів, геологів, істориків, ар-

хеологів, архітекторів, представників природоохоронних органів.