Артикул 25.

Всі визнані державою віросповідання перед державою рівнорядні і рівноправні, мають право уряджувати публічні набоженства, виконувати релігійні обряди і засновувати релігійні товариства; в межах законів вони мають внутрішню автономію.

Члени віросповідання, що його досі не визнала держава, не мають права до публічних набоженств; у місцях зачинених вони можуть виконувати свої набоженства і релігійні обряди, що не су­перечать закону та публічній моралі.

Артикул 26.

Порядок визнання віросповідання, що його досі держава не виз­нала, встановить окремий закон.

Артикул 27.

Кожний громадянин має повну волю зміни місця побуту і пере­несення своєї власності в межах держави.

Артикул 28.

Кожний громадянин має право емігрувати за межі держави, за винятком випадків, що їх зазначено в законі.

Артикул 29.

Кожен громадянин має право вільного вибору професії та за­робітку; обмеження в тім напрямі можна допустити тільки шляхом закону.

Артикул 30.

Забезпечується вільність торгу та промисловості, ремества, а та­кож вільність складання умов у межах діючих законів.

Артикул 31.

Забезпечується кожному вільність науки, навчання і наукових вислідів та дослідів.

Кожний громадянин має право заснувати школу, або виховавчин завлад і ними керувати на умовах, означених в законі.

Всі громадські та приватні школи і виховавчі заклади стоять під доглядом держави. Навчання в школах од нищої до вищої, що їх удержує держава, є безплатне.

Окремий закон визначить порядок шкільного навчання.

Характер публічних шкіл не може бути конфесійний.

Артикул 32.

Навчання в народніх початкових школах є загальне, для всіх обов'язкове та безплатне. Держава, самоврядування та громади ма­ють подбати, щоб усі діти в шкільнім віці могли користуватися з сеї науки.

Для громадян дорослого віку уряджується курси позашкільної освіти.

Школи повинні виховувати на основах моралі та розуміння гро­мадянських обов'язків.

Артикул 33.

Вільність думки в слові, письмі, друку та в образовій формі на­лежить кожному. Окремий закон забезпечить здійснення сих прав.

Артикул 34.

Забезпечується вільність преси.

Преса підпадає тільки тим обмеженням, що їх точно визначає закон. Не можна встановлювати попередньої цензури та концесійної системи на видання періодичних друків. Не можна відняти пошто­вого дебіту друкам, що вийшли в межах держави.

Артикул 35.

Тайну листування і тайну кореспонденції забезпечується всім громадянам. Можна її порушити тільки на підставі судового наказу.

Артикул 36.

Людська праця, здоров'я та життя стоять під охороною закону. Зокрема закон охороняє робітників-малолітків, жіночу працю та жінок підчас материнства.

Державі належить контроль над організацією праці, умовами найманої праці і винагородою за неї.

Окремий закон забезпечить матеріяльно робітників, або їх ро­дини, за відповідною участю заінтересованих сторін, на випадок не­дуги, каліцтва, старости і смерті.

Артикул 37.

Робітники мають право творити робітничі організації та союзи і складати колективні умови в цілі охорони та розвою праці. Поро­зуміння і заходи що до обмеження сього права визнається за про­тизаконні.

Артикул 38.

Суперечки між робітниками і працьодавцями розв'язується шляхом добровільного роз'ємчого суду, або коли се неможливо, за допомогою державних роз'ємчих судів.

Окремий закон про роз'ємчі суди визначить їх компетенцію.

Артикул 39.

Правний стан державних урядовців визначається в окремому законі про службу.

Артикул 40.

Держава охороняє інтелектуальну працю та її витвори.

Артикул 41.

На кожного громадянина покладається, не порушуючи його осо­бистої вільності, моральний обов'язок використати свої духовні та фізичні сили в спосіб, як того вимагає добро загалу.

Артикул 42.

Вільність національного і культурного розвою для громадян на­ціональних меншостей забезпечується у всіх відношеннях, що не су­перечать єдності держави. Окремий закон визначить їх права в школі та публічному жит­тю.

Артикул 43.

Приватна власність стоїть під охороною закону.

Власність зобов'язує. Користування власністю мусить служити для добра загалу.

Вивласнення, або обмеження приватної власності, може відбути­ся з огляду на державну, публічну чи суспільну потребу, або з економічних причин, а також в інтересах соціяльної справедливості.

Спосіб вивласнення, або обмеження приватної власності як і фор­му та розмір справедливої винагороди визначається в окремому за­коні.