- •Тема 1. Предмет, метод та функції макроекономіки
- •Тема 2. Макроекономічні показники у системі національних рахунків
- •Тема 3. Макроекономічна нестабільність: інфляція та безробіття
- •Тема 4. Сукупний попит і сукупна пропозиція
- •Вплив нецінових змінних на сукупний попит
- •Тема 5. Моделі макроекономічної рівноваги
- •Тема 6. Фіскальна політика держави
- •Тема 7. Грошово-кредитна політика
- •Тема 8. Антиінфляційна політика
- •Тема 9. Зайнятість та соціальний захист населення
- •Тема 10. Макроекономічна політика у відкритій економіці
- •Тема 11. Довгострокове економічне зростання та економічний розвиток
Тема 11. Довгострокове економічне зростання та економічний розвиток
1. Поняття економічного зростання.
2. Типи економічного зростання.
3. Фактори економічного зростання.
4. Модель економічного зростання Солоу
1.
Економічне зростання характеризує результати діяльності економічної системи (наприклад, народного господарства країни). Головна увага приділяється таким показникам, як ВВП, національний доход, зайнятість тощо. Вони характеризують абсолютні результати господарської діяльності макроекономічних суб`єктів.
Економічне зростання означає регулярне, стійке розширення масштабів діяльності даної господарської системи, яке проявляється у збільшенні розмірів застосованої суспільної праці і виробленого продукту - товарів і послуг та у підвищенні рівня задоволення потреб населення.
Іншими словами, економічне зростання - це розширення межі виробничих можливостей країни. Коли економіка зростає, межа виробничих можливостей країни переміщується праворуч.
Для визначення темпів економічного зростання в межах однієї країни розраховують збільшення реального ВВП або ЧНП за певний період часу. Для порівняння темпів економічного зростання в різних країнах більш об`єктивним показником є розрахунок збільшення за певний період часу реального ВВП або ЧНП на душу населення.
Економічне зростання розглядається як важлива економічна мета господарювання в будь-якій країні. Це пояснюється такими факторами:
Зростаюча економіка має більшу здатність задовольняти нові потреби та вирішувати соціально-економічні проблеми як всередині країни, так і на міжнародному рівні. При цьому, зростають можливості як окремої сім`ї, внаслідок збільшення реальних доходів, так і суспільства в цілому, внаслідок збільшення національного доходу. Це дозволяє вирішувати нагальні соціальні та екологічні проблеми без падіння існуючого рівня споживання, скорочення обсягів інвестицій та виробництва суспільних благ.
Економічне зростання полегшує вирішення проблеми обмеженості ресурсів. Знімаючи економічні перепони, викликані обмеженістю ресурсів, економічне зростання дозволяє суспільству більш повно реалізувати поставлені економічні цілі та здійснювати нові широкомасштабні програми.
Важливим питанням при розгляді проблеми економічного зростання, є визначення шляхів досягнення збалансованого та оптимального економічного зростання. Ринкова нерівновага та незбалансованість економічного зростання можуть бути спричинені різними факторами, наприклад, монополізацією виробництва. При цьому, такі негативні явища неможливо подолати лише за допомогою ринкового механізму. Тому важливу роль для досягнення оптимального економічного зростання може відігравати держава, використовуючи різноманітні економічні, адміністративні та інші інструменти.
2.
Економічне зростання виявляється в конкретній динаміці кількісного збільшення і якісного удосконалення суспільного продукту і факторів його виробництва. Розрізняють два основних типи економічного зростання - екстенсивний та інтенсивний - залежно від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.
Екстенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його функціонуючих факторів при збереженні їх попередніх техніко-технологічних та кваліфікаційних параметрів. Це розширення виробництва за рахунок збільшення кількості тих самих засобів і предметів праці, робочої сили тієї ж кваліфікації при практично незмінних економічних виробничих відносинах. За таких умов, продуктивність праці та її ефективність залишаються фактично незмінними.
Інтенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі якісного покращення його функціонуючих факторів при вдосконаленні організаційно-економічних відносин виробництва. Таке зростання досягається за рахунок підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму, застосування принципово нових засобів і предметів праці, більш раціонального використання виробничого потенціалу. При цьому, зростає продуктивність праці та її ефективність.
Кожний з типів економічного зростання на практиці не існує в чистому вигляді. Тому, на практиці існують переважно екстенсивний або переважно інтенсивний типи економічного зростання. Збільшення ролі і питомої ваги інтенсивного типу економічного зростання називається інтенсифікацією економіки.
Частка виробничого та невиробничого нагромадження у продукті (ВВП чи НД) називається нормою нагромадження. При вивченні проблем економічного зростання важливе значення має показник норми виробничого нагромадження (НВН). Екстенсивний тип економічного зростання, коли виробництво зростає вшир, а економія ресурсів є незначною, передбачає збільшення і послідовне зростання НВН. Перехід до переважно інтенсивного типу економічного зростання, що супроводжується економією уречевленої праці, робить можливим збільшення частки особистого споживання без зниження темпів економічного зростання.
Як показує історичний досвід різних країн, тривалих періодів збільшення НВН і безперервного нарощування темпів економічного зростання не буває. Підвищення НВН, що триває приблизно протягом 4-5 років, змінюється її падінням з наступним зростанням, як правило, протягом 4-5 років. Переважно, падіння НВН припадає на період циклічної кризи, стабілізація - на період депресії, збільшення НВН характерне для економічного піднесення.
Оптимальні межі зміни НВН є різними для різних періодів. Тому можна лише стверджувати, що максимальна величина НВН визначається умовами ринкової рівноваги та відповідає періоду піднесення. Вихід НВН за межі цієї величини веде до “перегріву” економіки, робить циклічне кризове падіння важчим, у порівнянні із звичайною ситуацією.
Нижня межа НВН також має певний рівень, за яким припиняється економічне зростання. НВН виявляє тенденцію до збільшення, коли економічне зростання стає одним з пріоритетних завдань економічної політики.
3.
Всі фактори економічного зростання можна умовно поділити на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту та фактори розподілу.
До факторів пропозиції відносяться:
кількість та якість природних ресурсів;
кількість та якість трудових ресурсів;
обсяг основного капіталу;
рівень технології.
Саме ці фактори роблять економічне зростання фізично можливим. Тільки доступність більшої кількості кращих за якістю ресурсів, включаючи технологічний потенціал, дозволяє прискорювати виробництво реального продукту.
До факторів попиту відноситься підвищення рівня сукупних витрат. Тільки повне використання зростаючого внаслідок розширення виробничого потенціалу обсягу ресурсів, дозволить забезпечити реальне економічне зростання.
Третя група факторів - фактори розподілу - пов`язана з тим, що для найбільш доцільного використання виробничого потенціалу повинно бути забезпечене не тільки повне залучення ресурсів в економічний оборот, але й найбільш ефективне їх використання. Здатність до нарощування виробництва є недостатньою для розширення загального випуску продукції; необхідно також реальне використання зростаючого обсягу ресурсів та їх розподіл таким чином, щоб отримати максимальну кількість корисної продукції.
Фактори пропозиції та попиту, що впливають на економічне зростання, взаємопов`язані. Наприклад, безробіття, як правило, сповільнює темпи накопичення капіталу, а також зростання витрат на дослідження. І навпаки, низькі темпи запровадження нововведень та капіталовкладень можуть стати головною причиною безробіття.
Загальну уяву про взаємодію всіх зазначених факторів може дати крива виробничих можливостей. Ця крива найкращим чином відображає максимальну кількість варіантів різноманітної продукції, яка може бути вироблена при даній кількості та якості природних, трудових ресурсів та основного капіталу на основі даного технологічного потенціалу. Посилення позитивного впливу з боку будь-якого з факторів пропозиції (збільшення кількості та покращення якості ресурсів і технічний прогрес) зсуває криву виробничих можливостей праворуч.
При розгляді проблем економічного зростання, на перший план, як правило, висувається роль факторів пропозиції. Тому, економічне зростання часто визначають за допомогою переміщення кривої сукупної пропозиції праворуч. Розглядаючи економічне зростання у його зв`язку з факторами пропозиції, можна зробити висновок, що збільшення ВВП визначається і нарощуванням ресурсів, і підвищенням ефективності їх використання. Перше потребує розширення екстенсивних факторів зростання пропозиції, друге - на перший план висуває інтенсивні фактори його розширення. Іншими словами, реальний ВВП в будь-який час визначається як трудозатрати (в людино-годинах), помножені на продуктивність праці (реальний виробіток за годину на одного зайнятого).
Величина трудозатрат залежить від кількості зайнятих та від середньої тривалості робочого тижня. В свою чергу, кількість зайнятих залежить від кількості населення в працездатному віці та рівня залученості робочої сили у виробництво, тобто від частки працездатного населення, яке реально зайняте виробництвом. Середня тривалість робочого тижня визначається правовими та інституційними факторами, а також колективними договорами.
Продуктивність праці знаходиться під впливом таких факторів, як технічний прогрес, фондоозброєність, якість робочої сили та ефективність її розподілу, поєднання та управління різноманітними ресурсами. Тобто, продуктивність праці підвищується у випадку:
покращення здоров`я, професійної підготовки, освіти та підвищення зацікавленості працівників;
зростання забезпеченості машинами та обладнанням, а також природними ресурсами;
покращення організації та управління виробництвом;
переміщення робочої сили у більш ефективні галузі.
На економічне зростання здійснюють вплив і інші фактори. Одні з них стримують економічне зростання (наприклад, значні капіталовкладення в захист навколишнього середовища, гострі соціальні проблеми тощо). Інші, навпаки, можуть його прискорювати (наприклад, сприятлива соціальна, культурна, політична ситуація).
4.
Залежність економічного зростання від його факторів описується за допомогою певних моделей. Найбільш показовою серед них є модель Солоу. В її основі лежить ряд передумов.
1. Цільовою функцією моделі є не зростання загального обсягу продукту, а його виробництво на одного працюючого, тобто продуктивність праці.
2. Продуктивність праці залежить від її капіталоозброєності.
3. Капіталоозброєність ставиться в залежність від трьох факторів: запас капіталу, приріст населення, технічний прогрес.
4. Інвестиції
дорівнюють заощадженням:
.
Виходячи з наведених передумов, визначається вплив окремих факторів на капіталоозброєність і, як наслідок, на економічне зростання.
Перший
фактор
— запас капіталу. Згідно з моделлю запас
капіталу збільшується внаслідок
інвестицій і зменшується через зношення
(амортизацію) капіталу. Для визначення
впливу цього фактора на капіталоозброєність
праці застосовують категорію «стійкий
рівень капіталоозброєності». Останній
досягається тоді, коли капітал, що
інвестується
,
дорівнює капіталу, що амортизується
,
внаслідок чого
.
Відтак, стійкий рівень капіталоозброєності
визначається за формулою
Звідси випливає висновок: нарощування
капіталу
відбувається лише тоді, коли капітал,
що інвестується, перевищує капітал, що
амортизується:
Ключовим фактором
збільшення капіталоозброєності є норма
заощаджень. Але її збільшення викликає
два суперечливих наслідки: з одного
боку, збільшуються інвестиції; з іншого
— зменшується норма споживання
У моделі Солоу ця
суперечність вирішується на основі
категорії під назвою «золоте правило
нагромадження». Під золотим правилом
мається на увазі така норма заощаджень,
за якої стійкий рівень капіталоозброєності
забезпечує максимальний рівень
споживання. Згідно із золотим правилом
ця умова досягається тоді, коли
Другий фактор
— приріст населення. Згідно з моделлю
приріст населення (а отже, і працюючих)
з темпом n
впливає на капіталоозброєність так
само, як і зношення капіталу, тобто
зменшує її. Цей зв’язок
описується рівнянням:
Складова
має назву критичної величини інвестицій,
оскільки вона показує, наскільки потрібно
збільшити запас капіталу на одного
працюючого, тобто
щоб компенсувати вибуття капіталу та
приріст працюючих і забезпечити
незмінність його величини
Третій фактор
— технічний прогрес, який зумовлює
приріст ефективності праці з коефіцієнтом
Е
і темпом q.
Згідно з моделлю вплив зростання
ефективності праці з темпом q
на обсяг продукту прирівнюється до його
збільшення за рахунок приросту населення.
Тому в моделі кількість праці з незмінною
ефективністю (L E)
зростає з темпом
.
Отже, темп скорочення
копіталоозброєності дорівнює
,
а величина скорочення капіталоозброєності
визначається як
.
За цих умов стійкий рівень капіталоозброєності
досягається тоді, коли приріст
капіталоозброєності за рахунок інвестицій
дорівнює її скороченню внаслідок вибуття
капіталу, приросту населення та технічного
прогресу. Звідси випливає формула
стійкого рівня капіталоозброєності:
У даній формулі
є незмінною, оскільки реальна ціна
капіталу зростає пропорційно зростанню
ефективності праці:
Але в розрахунку на одного працюючого
із більшою ефективністю праці
капіталоозброєність зростає:
Продуктивність праці
з незмінною ефективністю
також є незмінною, оскільки Y
зростає пропорційно збільшенню
ефективності праці. Але продуктивність
праці одного робітника з більшою
ефективністю праці зростає за формулою:
Ця формула, у свою чергу, пояснює зростання
продукту:
Провідною ідеєю моделі Солоу є те, що лише технічний прогрес забезпечує зростання обсягу продукту на основі підвищення продуктивності праці і тому є єдиним чинником зростання життєвого рівня населення.
Гранична продуктивність капіталу — приріст продукту, який забезпечується завдяки використанню додаткової одиниці капіталу.
Гранична продуктивність праці — приріст продукту, який забезпечується завдяки використанню додаткової одиниці праці.
Залишок Солоу — внесок сукупної продуктивності факторів у зростання продукту, який обчислюється за залишковим принципом.
Золоте правило нагромадження — норма заощаджень, за якої стійкий рівень капіталоозброєності забезпечує максимум споживання.
Капіталоозброєність — вартість капіталу, яка припадає на одного працюючого.
Крива виробничих можливостей — крива, яка відбиває максимально можливий обсяг виробництва продукту за повного й ефективного використання наявних ресурсів.
Критична величина інвестицій — приріст запасу капіталу, який компенсує дію факторів, спрямованих на зниження капіталоозброєності.
Стійкий рівень капіталоозброєності — рівень капіталоозброєності, якому відповідає тотожність капіталу, що інвестується, капіталу, що вибуває.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Агапова Т.А. Макроэкономика: Учебник / Т.А.Агапова, С.Ф.Серёгина. – М.: Дело и Сервис, 2001. – 448 с.
Базилевич В.Д. Макроекономіка: Навчальний посібник / В.Д.Базилевич, Л.О. Баластрик. – К.: Атіка, 2002. – 368 с.
Будаговська С. Мікроекономіка і макроекономіка / С.Будаговська, О.Кілієвич, І.Луніна та ін.. – К.: Основи, 1998. – 518 с.
Бурда М. Макроекономіка. Європейський контекст / М.Бурда, Ч.Виплош. – К.: Основи, 1998. – 667 с.
Гальперин В.М. Макроэкономика / В.М.Гальперин, П.И.Гребенников, А.И.Леусский, Л.С.Тарасевич. – СПб.: Экономическая школа, 1994. – 398 с.
Долан Э.Дж. Макроэкономика/ Э.Дж. Долан, Д.Е. Линдсей. – СПб.: СПб-оркестр, Литера плюс, 1994. – 406 с.
Дорнбуш Р. Макроекономіка / Р.Дорнбуш, С.Фішер. – К.: Основи, 1996. – 814 с.
Куценко Т. Ф. Бюджетно-податкова політика: Термінологічний словник /Т.Ф.Куценко. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vuzl.org/books/ finance /73- fiscal-policy-kutsenko-2002?start=28
Макконнелл К.Р. Аналітична економія: принципи, проблеми і політика. Ч.1. Макроекономіка / К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю. – Львів: Просвіта, 1997. – 672 с.
Базілінська О.Я. Макроекономіка /О.Я. Базілінська. –– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.library.if.ua/book/63/4549.html
Малиш Н.А. Макроекономіка: Навчальний посібник / Н.А.Малиш. – К.: МАУП, 2003. – 184 с.
Манків Н.Г. Макроекономіка: Підручник / Н.Г.Манків. – К.: Основи, 2000. – 588 с.
Мельникова В.І. Макроекономіка: Навч. посібник / В.І. Мельникова, Н.І.Клімова. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 394 с.
Орищак Я. Основи курсу “Макроекономіка”. Лекції, семінарські заняття та завдання для самостійної роботи / Я.Орищак. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2001. – 120 с.
Панчишин С. Макроекономіка / С.Панчишин. – К.: Либідь, 2001. – 614 с.
Радіонова І.Ф. Макроекономіка та економічна політика / І.Ф.Радіонова. – К.: Таксон, 1996. – 237 с.
Савченко А.Г. Макроекономіка. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / А.Г.Савченко. - К.: КНЕУ, 2000. – 198 с.
Савченко А.Г. Макроекономічна політика: Навчальний посібник / А.Г.Савченко. – К.: КНЕУ, 2001. – 166 с.
Савченко А.Г. Макроекономіка / А.Г.Савченко, Г.О.Пухтаєвич, О.М.Тітьонко. – К.: Либідь, 1999. – 288 с.
Сакс Дж Д. Макроэкономика. Глобальный поход / Дж. Д.Сакс, Ф.Б.Ларрен. – М., 1996.
Селищев А.С. Макроэкономика/ А.С. Селищев. – СПб.: Питер, 2002. – 448 с.
Семененко В.М. Економічна теорія. Політекономія/ В.М.Семененко // Бібліотека українських підручників. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/17761007/politekonomiya/ekonomichna_ teoriya_politekonomiya_-_semenenko_vm
Семюелсон П.А. Макроекономіка/ П.А.Семюелсон, В.Д.Нордгауз. – К.: Основи, 1997. – 574 с.
Современня экономика / Под ред. О.Ю. Мамедова. - Ростов-на-Дону, 1996.
Солонінко К.С. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів /К.С.Солонінко. – К.: ЦУЛ, 2002. – 320 с
Старченко В.Д. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій / В.Д.Старченко. – К.: Видавництво Європейського університету, 2001. – 104 с.
Фишер С. Экономика / С.Фишер, Р.Дорнбуш, Д.Шмалензи. – М.: Дело, 1993. – 829 с.
Шпори з макроекономіки. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://studentbooks.com.ua/content/view/100/39/1/0/
