Тема 6. Фіскальна політика держави

1. Економічна активність держави

2. Фіскальна політика та державний бюджет

3. Державний борг

4. Автоматична та дискреційна фіскальна політика

5. Фіскальна політика в теорії пропозиції

1.

1. Економічна активність держави. Державний сектор включає всі бюджетні установи, державні підприємства, державні фінансові та резервні фонди, державні банки, органи влади та державного управління. Видами економічної активності держави є: надання суспільних благ; закупівля товарів і послуг на товарному ринку (формування державного замовлення); формування попиту на фактори виробництва на ринку ресурсів; стягнення податків; надання трансфертів, дотацій, субсидій, субвенцій; інвестування за рахунок державного бюджету; вплив на пропозицію грошей на фінансовому ринку.

2. Державні закупки та урядові витрати. Державні витрати складаються з закупок товарів та послуг, соціальних трансфертів та відсотків за державним боргом. Закупки товарів та послуг пов’язані з національною обороною, утриманням транспортної системи, освітою, енергетикою, системою правосуддя та виконанням службових обов’язків іншими гілками влади, охороною здоров’я, житловим будівництвом, фінансуванням наукових досліджень.

3. Основні джерела доходів держави. До основних джерел доходів держави належать: податки; власні доходи держави від виробничої та інших форм діяльності; платежі за ресурси, які згідно з діючим законодавством належать державі; офіційні трансферти тощо.

4. Податки та соціальні виплати. Податки – це обов’язкові платежі, які платники податків (фізичні та юридичні особи) вносять до бюджетів відповідних рівнів (місцевого чи державного). За способом стягнення податки бувають прямі та непрямі; за шкалою оподаткування – пропорційні, прогресивні та регресивні.

Соціальні трансферти являють собою виплати з державних фондів у рамках програм соціального страхування (виплати по безробіттю, у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю чи інвалідністю); пенсійні виплати; соціальна допомога при зниженні доходу нижче граничного рівня; виплати при народженні дітей тощо. Соціальні трансферти можуть надаватися як у грошовій та і в натуральній формі (оплачені послуги, пільгові тарифи тощо). Трансферти займають у ВВП частку від 10 до 20 % і формують до 42 % доходів населення.

Вид доходу	Частка у доходах населення, %
Зарплата	44
Валовий прибуток та змішаний дохід	11,5
Доходи від власності	3
Трансферти	41,5
в т.ч. грошові	27,7
натуральні	13,8

2.

5. Фіскальна політика та державний бюджет. Фіскальна політика - це процес змін у системі оподаткування та урядових видатках для того, щоб зменшити коливання ділових циклів та сприяти швидкому зростанню економіки з високою зайнятістю та без високої неконтрольованої інфляції.

Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через держбюджет. Державний бюджет (ДБ) – централізований грошовий фонд уряду країни, а також система відносин між державою, з одного боку, і фізичними та юридичними особами з іншого, які виникають при формуванні та використання цього грошового фонду.

6. Вплив фіскальної політики та циклічних коливань на державний бюджет. Між фіскальною політикою і держбюджетом існує пряма та обернена залежність. З одного боку, державний бюджет визначає можливості фіскальної політики; з іншого – фіскальна політика впливає на стан держбюджету. У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння виробництва ефективною слід вважати стимулюючу фіскальну політику, яка має збільшувати держзакупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення. Припустимо, що навпаки, в економіці спостерігається інфляційне зростання, викликане надмірним попитом. За цих умов ефективною слід вважати стримуючу фіскальну політику, яка повинна зменшувати держзакупки і підвищувати чисті податки, або застосовувати зазначені заходи одночасно. Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з надлишком.

7. Проблеми збалансованості державного бюджету. Роль держбюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною. Важливе значення має також його структура та співвідношення між державними доходами і витратами (видатками).

8. Бюджетний дефіцит: причини виникнення та економічні наслідки. Дефіцит бюджету виникає, коли видатки перевищують доходи. Бюджетний дефіцит – це та сума, на яку за даний рік витрати уряду перевищують його доходи. Причини дефіциту: падіння доходів в умовах кризового стану економіки; зменшення приросту національного доходу; збільшення державних витрат; непослідовна фінансово-економічна політика; надмірний розмір державного сектору; зростання витрат по обслуговуванню внутрішнього і зовнішнього державного боргу; домінуюча політика державного патерналізму.

9. Державне бюджетне обмеження. B_n= B_n-1 + rB_n-1 +АT_n – TR_n – (C^g_n + I^g_n) або у спрощеній формі: BS = AT – TR - G

10. Циклічний та структурний дефіцити бюджету. Бюджет складається з двох частин – структурної та циклічної. Структурна частина бюджету є активною і визначається дискреційною політикою, зокрема, встановленням ставок оподаткування, виплатами по соціальному забезпеченню, розмірами оборонних видатків. Навпаки, циклічна частина бюджету визначається пасивно – фазою ділового циклу, тобто великими чи малими є національний доход і обсяг виробництва.

• Фактичний бюджет – відображає реальні видатки, надходження і дефіцити за певний період.

• Структурний бюджет – відображає, якими мають бути урядові видатки, надходження і дефіцити, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва (за повної зайнятості).

• Циклічний бюджет – є різницею між фактичним і структурним бюджетами (за неповної зайнятості).

11. Основні напрямки зменшення дефіциту бюджету. Заходи по зменшенню дефіциту: перехід від фінансування до кредитування; ліквідація дотацій збитковим підприємствам; скорочення витрат на управління державою; реформування системи оподаткування; підвищення ролі місцевих бюджетів.

12. Джерела дефіцитного фінансування. Існує три джерела дефіцитного фінансування: 1. Внутрішні позички. В цьому випадку уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, де розміщує свої позички, тобто продає державні цінні папери, і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг. 2. Зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми. 3. Грошово-кредитна емісія. Це означає, що НБУ випускає нові гроші, які не забезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного кредитного механізму фінансує уряд.

13. Емісійне та боргове фінансування бюджетного дефіциту та інфляція. Боргове фінансування може здійснюватись як шляхом розміщення державних боргових зобов’язань на внутрішньому ринку (внутрішні запозичення), так і на зовнішньому (зовнішні запозичення). Внутрішні державні запозичення не впливають на грошову масу, а лише перерозподіляють наявні ресурси між групами економічних суб’єктів (окрім випадків купівлі державних цінних паперів центральним банком). Тому цей метод фінансування дефіциту державного бюджету, за умови виваженої бюджетної і боргової політики уряду, не містить загрози сталості грошей. Зовнішні державні запозичення забезпечують приплив у країну іноземної валюти, що сприяє, з одного боку, зміцненню національної валюти, а з іншого — збільшенню грошової маси. Щоб запобігти цьому, центральний банк одночасно з купівлею іноземної валюти повинен проводити заходи, спрямовані на скорочення (стерилізацію) грошової маси (розміщення депозитних сертифікатів, продаж цінних паперів).

В основі емісійного фінансування — отримання урядом від центрального емісійного банку прямих кредитів або кредитів у формі купівлі банком державних боргових зобов’язань (цінних паперів). Емісія грошей, яку таким чином здійснює центральний банк, безпосередньо впливає на обсяг грошової маси і може призвести за певних умов до інфляції.

14. Концепції збалансування державного бюджету. Існує три концепції регулювання державного бюджету.

1) збалансування бюджету на щорічній основі. Це означає, що держ витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Але така концепція вступає в суперечність зі стабілізаційною функцією фіскальної політики.

2) збалансування бюджету на циклічній основі. Згідно з цією концепцією бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах економічного циклу. Під час падіння виробництва держава, щоб стимулювати економіку, дискреційне зменшує чисті податки і збільшує держзакупки, що спрямовує бюджет до дефіциту. Під час інфляційного зростання, щоб стримати економіку, держава дискреційно підвищує чисті податки і скорочує держзакупки, що спрямовує бюджет до надлишку.

3) в основі фіскальної політики повинна лежати концепція функціональних фінансів, згідно з якою фіскальна політики повинна бути підпорядкована стабілізаційній. Якщо бюджетний дефіцит є необхідною умовою для стабілізації економіки, то, з одного боку, держава свідомо йде на його створення; з іншого — вона передбачає певні джерела його фінансування.

3.

15. Державний борг: внутрішній, зовнішній. Державним боргом називається нагромаджена сума позичених урядом коштів, щоб фінансувати дефіцити. Більша частина державних боргів існує у вигляді короткострокових цінних паперів, таких, як векселі державної скарбниці. Більшою частиною державних боргових зобов`язань володіють фінансові інститути (банки, страхові компанії тощо). Ці інститути отримують проценти з державного боргу. Існує внутрішній та зовнішній державний борг. Внутрішній борг означає, що держава винна своїм власним громадянам. Зовнішній борг – це те, що держава винна іноземцям.

16. Економічні наслідки державного боргу. Наслідками державного боргу у короткостроковому періоді є ефект витіснення, а у довгостроковому – тягар боргу.

Ефект витіснення – зростання державного боргу призводить до того, що люди нагромаджують державні боргові зобов’язання, замість здійснювати приватні капіталовкладення. Державний борг витісняє приватний капітал. Тягар боргу – зростання частки процентних платежів щодо обслуговування боргу у складі урядових витрат.

17. Управління державним боргом. Управління державним боргом складається з чотирьох стадій: залучення державних запозичень; розміщення залучених коштів; погашення та обслуговування боргу; реструктуризація боргу — це угода держави з кредиторами про нову схему погашення боргових зобов’язань у зв’язку з неспроможністю держави виконувати раніше взяті боргові зобов’язання. Мета управління державним боргом — отримати максимальний зиск від внутрішніх та зовнішніх державних запозичень і уникнути макроекономічних труднощів і проблем з державним бюджетом і платіжним балансом у майбутньому.

18. Рефінансування. Рефінансування державного боргу – це погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик.

19. Державний борг України та можливості його погашення.

Станом на 30.11.2009 р.	дол. США	грн.	%
Загальна сума державного прямого та гарантованого боргу	35 871 405	286 286 097,59	100,00
Державний борг	26 221 684	209 272 637,51	73,10
Внутрішній борг	10 949 790,56	87 389 183,51	30,53
Зовнішній борг	15 271 893,39	121 883 454,00	42,57
Гарантований державою борг	9 649 721,23	77 013 460,08	26,90
Внутрішній борг	1 620 778,52	12 935 271,26	4,52
Зовнішній борг	8 028 942,71	64 078 188,82	22,38

У 2009 р. році платежі по погашенню і обслуговуванню державного боргу склали 39 590,1 млн гривень, зокрема по внутрішньому боргу – 22 584,8 млн гривень, по зовнішньому – 17 005,3 млн гривень. Всі боргові зобов’язання України по внутрішньому і зовнішньому боргу в 2009 р. виконані вчасно і в повному об’ємі.

4.

20. Автоматична фіскальна політика. Автоматична фіскальна політика — це така політика, яка встановлюючи певну систему податків і трансфертів, забезпечує їм можливість виконувати стабілізаційну функцію в економіці автоматично. До внутрішніх (автоматичних) стабілізаторів відносяться: автоматичні зміни в податкових надходженнях завдяки прогресивній системі податків; допомога по безробіттю, соціальна допомога та інші трансферти.

21. Стабілізаційний вплив на економіку автоматичної фіскальної політики в умовах падіння та зростання виробництва. Якщо обсяг виробництва падає, то податкові надходження автоматично зменшуються, так що падіння особистих доходів і видатків послаблюється. У такому випадку, випуск продукції зменшується не так відчутно. В інфляційні періоди збільшення податкових надходжень зменшує особисті доходи, стримує споживчі видатки, скорочує сукупний попит і уповільнює зростання цін і заробітної плати. Трансферти перекачують кошти, вливають їх в економіку або вилучають з неї, і, як результат, стабілізують економіку і згладжують наслідки ділових циклів.

22. Ефект гальмування автоматичної фіскальної політики та необхідність її доповнення дискреційною політикою. Автоматична фіскальна політика безпосередньо впливає на сукупний попиту, а її вплив на ВВП опосередковується механізмом мультиплікатора, тому є дещо пригальмованим. За певних умов уряди вдаються до більш сильної дискреційної фіскальної політики.

23. Дискреційна фіскальна політика. Дискреційна (одномоментна) фіскальна політика – цілеспрямована маніпуляція витратами та доходами державного бюджету , яка здійснюється на основі спеціальних державних рішень (парламенту, уряду) До основних інструментів дискреційної фіскальної політики відносяться: Громадські роботи. Держава фінансує інвестиційні проекти по створенню робочих місць для безробітних. Певним недоліком таких програм є, як правило, невисока економічна ефективність даних робіт. Проекти громадського залучення. Ці проекти передбачають залучення працівників на строк близько року на державних підприємствах, після чого люди можуть шукати роботу в приватному секторі. Зміна ставок податків. Цей захід можна застосовувати і для стимулювання економіки, і для її стримування. Зменшення ставок податків веде до збільшення використовуваного доходу і стримує різке падіння економіки. Збільшення ставок веде до стримування небажаного темпу економічного зростання.

24. Стимулююча та стримуюча фіскальна політика. Стимулююча фіскальна політика — це бюджетно-податкова політика, спрямована на збільшення державних витрат та скорочення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці у період спаду. Стримуюча фіскальна політика — це бюджетно-податкова політика, що має на меті скорочення державних видатків та збільшення податків для стабілізації економіки в умовах інфляційного надлишкового сукупного попиту в період пожвавлення.

25. Граничний коефіцієнт податків і складний мультиплікатор видатків.

Гранична ставка податку (t) – це відношення приросту сплаченого податку до приросту оподатковуваного доходу. Мультиплікатор фіскальної політики - це число, яке показує на скільки зміниться розмір ВВП, якщо на 1 грошову одиницю зміниться відповідний інструмент фіскальної політики.

З урахуванням дії автоматичних стабілізаторів мультиплікатор урядових закупок: m_G = 1/(1-c’(1-t)), де t – гранична ставка податку. Вплив рядових закупок на ВВП у випадку використання автоматичних стабілізаторів вимірюється так званих складним мультиплікатором видатків. Складний мультиплікатор видатків: m = 1/(1- c’(1-t)) – число, яке показує, на скільки у.г.о. зміниться обсяг виробництва (ВВП), якщо сукупні видатки (один з їх елементів) зміниться на 1 у.г.о.

Без автоматичних стабілізаторів дискреційний мультиплікатор урядових витрат є більшим: m = 1/(1-c’).

26. Мультиплікатор податків. Мультиплікатор податків: m_t = - c’/ (1- c’(1-t)) – від’ємне число, яке показує, на скільки скоротиться ВВП країни, якщо на 1 у.г.о. зростуть податкові відрахування. Наведений мультиплікатор пощадків передбачає дію автоматичних стабілізаторів. У випадку дискреційної зміни податків податковий мультиплікатор буде більшим:

m = -c’/(1-c’).

27. Мультиплікативний вплив державних закупівель і чистих податків на реальний ВВП. Сумарну зміну доходу в результаті одночасної зміни величини державних закупок та автономних податків визначають так: Y = G / [1- c’(1-t)] - T * c’/ [1- c’(1-t)]

28. Мультиплікатор збалансованого бюджету. Якщо державні витрати та автономні податкові відрахування зростають на одну і ту ж величину, то рівноважний обсяг виробництва зростає. Мультиплікатор збалансованого бюджету (G = T) показує, на скільки у.г.о. змінюється ВВП в разі зміни держбюджету на одиницю: m = m_G – m_t. Мультиплікатор збалансованого бюджету завжди менший або дорівнює 1.

5.

29. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції. Вплив фіскальної політики на сукупну пропозиції здійснюється через податки.

30. Наслідки фіскальної політики на основі моделі «сукупний попит-сукупна пропозиція». Зниження податків, крім того, що призведе до збільшення сукупного попиту, зростання рівноважного ВВП та рівня цін, стимулюватиме розширення сукупної пропозиції. Внаслідок цього зростання ВВП буде ще більшим, а підвищення цін призупиниться. У випадку збільшення податків скорочення зазнає не тільки сукупний попит, але і сукупна пропозиція, в результаті чого відбудеться суттєве зменшення рівноважного ВВП і, цілком можливо, зростання рівня цін.

31. Вплив зниження податків на ВВП згідно з теорією економіки пропозиції. Згідно з теорією економіки пропозиції зниження податків обумовлює зростання ВВП за таким сценарієм: 1) зниження особистих податків збільшить величину безподаткового доходу. У зв’язку з цим збільшаться заощадження домогосподарств, які перетворюються в інвестиції; 2) зменшення податку на прибуток підприємств підвищить чисту прибутковість інвестицій, що за даної ставки відсотка викличе зростання інвестиційного попиту. В кінцевому підсумку це підвищить норму нагромадження капіталу й створить передумови для зростання виробництва; 3) водночас зниження особистих та продуктових податків збільшить реальну з/п і таким чином посилить стимули до праці Так, тимчасово безробітні збільшать пропозицію на ринку праці, а уже зайняті робітники отримають стимули працювати більш інтенсивно і якісно, що позитивно вплине на продуктивність праці.

32. Наслідки стимулюючої податкової політики для державного бюджету. На думку економіста Артура Лаффера, за певних умов зменшення рівня оподаткування до певної межі може викликати збільшення ВВП як податкової бази і тим самим забезпечить навіть зростання податкових надходжень до бюджету.

33. Крива Лаффера про залежність між податковими ставками і податковими надходженнями до бюджету. Крива Лаффера відбиває зв’язок між податковими ставками і податковими надходженнями. За умови зростання податкової ставки від 0 до 100 % податкові надходження спочатку збільшуються від нуля до певної максимальної величини, а потім зменшуються знову до нуля. Надмірні податкові ставки стримують ділову активність, не створюють необхідних стимулів для збільшення ВВП як податкової бази. Оптимальна податкова ставка – ставка, за якої забезпечується максимальна величина податкових надходжень.

Автоматична фіскальна політика — політика, яка, впровад­жуючи в економіку певну систему податків і трансфертів, забезпечує їм можливість виконувати стабілізаційну функцію в автоматичному режимі, тобто без державного втручання.

Автоматичні чисті податки — чисті податки, величина яких змінюється залежно від зміни ВВП як податкової бази.

Автономні чисті податки — чисті податки, величина яких не залежить від ВВП як податкової бази.

Бюджетне сальдо — показник, який характеризує стан державного бюджету і визначається як різниця між чистими податками та державними закупівлями.

Бюджетний дефіцит — величина, на яку державні закупівлі перевищують чисті податки.

Бюджетний надлишок — величина, на яку чисті податки перевищують державні закупівлі.

Граничний коефіцієнт податків — коефіцієнт, який показує, на скільки одиниць змінюються чисті податки в разі зміни доходу на одиницю.

Державний борг — сума позик, отриманих державою, за мінусом повернених позик.

Державний бюджет — баланс урядових доходів і видатків за певний рік.

Державні заощадження — це чисті податки мінус державні закупівлі.

Дискреційна політика — політика стосовно чистих податків і державних закупівель, яка спирається на рішення уряду і парламенту з метою цілеспрямованого впливу на економіку.

Кейнсіанська теорія — напрям макроекономічної теорії, ключова ідея якої полягає в тому, що ринок не здатний в короткостроковому періоді швидко відновлювати повну зайнятість і тому виникає необхідність державного впливу на сукупний попит.

Крива Лаффера — крива, яка відображає залежність між податковими ставками та податковими надходженнями до бюджету на основі припущення, що за зниження податкових ставок від надмірного до оптимального рівня забезпечується максимізація податкових надходжень до бюджету.

Мультиплікатор збалансованого бюджету — коефіцієнт, який показує, на скільки одиниць змінюється ВВП за зміни державного бюджету на одиницю.

Мультиплікатор податків — коефіцієнт, який показує, на скільки одиниць обернено змінюється ВВП за дискреційної зміни чистих податків на одиницю.

Національні заощадження — це приватні заощадження плюс державні заощадження.

Основний психологічний закон Кейнса — закон, згідно з яким в разі збільшення доходу домогосподарств їхня гранична схильність до споживання зменшується.

Потенційне бюджетне сальдо — сальдо державного бюджету, яке забезпечується в умовах, коли має місце повна зайнятість, а чисті податки визначаються на базі потенційного ВВП.

Приватні заощадження змішаної економіки — це дохід мінус чисті податки та споживання.

Суспільні блага — товари та послуги, вигоди від яких отримує суспільство в цілому незалежно від потреби в них з боку окремих економічних суб’єктів.

Фактичне потенційне сальдо — сальдо державного бюджету, яке визначається як різниця між фактичними чистими податками і державними закупівлями.

Циклічне бюджетне сальдо — величина, яка відображає вплив економічних коливань на стан державного бюджету і визначається як різниця між фактичним і потенційним бюджетним сальдо.

Чисті податки — валові податки за мінусом трансфертних платежів.