Тема 4. Сукупний попит і сукупна пропозиція

1. Поняття, складові та функція сукупного попиту

2. Кінцеве споживання приватного сектору

3. Приватні інвестиції

4. Сукупна пропозиція та її детермінанти

5. Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції

1.

Реальний обсяг товарів та послуг, який різні сектори економіки готові придбати протягом заданого періоду залежно від рівня цін і при незмінних інших умовах, називають сукупним попитом (AD).

До складу сукупного попиту входять:

• споживчі витрати домогосподарств (С) – витрати на кінцеве споживання у вигляді придбання споживчих товарів тривалого користування (автомобілі, одяг, побутова техніка тощо), товарів повсякденного вжитку (продукти харчування, сірники, мило тощо) та споживчих послуг (послуги транспорту, комунальні послуги, побутові послуги);

• урядовий попит (G) – витрати бюджетних організацій та органів державного управління на послуги індивідуального і колективного споживання (освіта, охорона здоров’я, охорона правопорядку, національна оборона, державне управління тощо), а також придбання об’єктів основного капіталу, що здійснюється за рахунок коштів держави;

• інвестиційний попит підприємницького сектору (Ig) – витрати на придбання об’єктів основного капіталу (машин, обладнання, споруд), а також збільшення запасів сировини і матеріалів, які здійснюються фінансовими і нефінансовими корпораціями недержавної форми власності;

• попит закордону (Xn) – витрати нерезидентів на вітчизняні товари і послуги (експорт) за мінусом витрат національних господарюючих суб’єктів на товари і послуги іноземного виробництва (імпорт). Обсяг чистого експорту Xn залежить від співвідношення цін на вітчизняні і закордонні товари та обмінного курсу валют.

Функція сукупного попиту відображає залежність між рівнем цін (Р) і сукупним попитом (AD). Ця залежність є оберненою, тобто вищому рівню цін відповідає менший обсяг сукупного попиту і навпаки.

Причини оберненого зв’язку між обсягом сукупних видатків і рівнем цін:

• “ефект пропозиції грошей” – при постійній кількості грошей в обігу, чим вищим є рівень цін, тим меншу кількість товарів та послуг можуть придбати економічні агенти;

• цінові чинники - ефект багатства; ефект процентної ставки; ефект імпортних закупок.

При зміні рівня цін відбувається переміщення вздовж кривої AD. Вплив нецінових чинників призводить до зсуву всієї кривої AD праворуч чи ліворуч.

Вплив нецінових змінних на сукупний попит

Змінні		Вплив на сукупний попит
Цілеспрямований вплив уряду через важелі економічної політики
Монетарна політика		Збільшення грошової маси знижує кредитні ставки і поліпшує кредитну кон’юнктуру, стимулюючи більші обсяги інвестицій і споживання товарів тривалого користування
Фіскальна політика		Зростання урядових видатків на товари і послуги прямо збільшує сукупні видатки; зростання трансфертів підвищує доход і спричиняє зростання споживання; збільшення податків зменшує використовуваний доход приватного сектору і звужує сукупні видатки
Інституційні чинники, дія яких обумовлюється процесами соціально-економічної трансформації
Чинники розподільчого характеру	Зниження рівня соціального захисту і соціальних трансфертів стимулює нарощування приватних заощаджень, тому скорочуються споживчі видатки поточного періоду; зміна структури суспільства за доходами, виділення верств “багатих” і “бідних” формує відповідні моделі поведінки з переважанням поточного споживання і збільшує споживчий попит.
Структурні чинники	Зміна галузевої структури економіки відповідно до структури кінцевого попиту і закриття неефективних підприємств породжує “надлишкові потужності”, тим самим звужує інвестиційний попит.
Інноваційні чинники
Технологічні інновації	Збільшення продуктивності праці за рахунок нових технологій підвищує граничну ефективність капіталовкладень і стимулює інвестиційний попит
Інновації у споживанні	Поява нових споживчих продуктів збільшує схильність до споживання і призводить до зростання споживчого попиту
Незалежні чинники ринкової кон’юнктури
Коливання валютного курсу, курсів акцій, зміни світових цін на стратегічну сировину, діловий цикл в країнах-партнерах	Зростання курсів акцій національних підприємств, зниження світової ціни на стратегічну сировину, піднесення в країнах-партнерах збільшують інвестиційний попит; здешевлення національної грошової одиниці стимулює експорт і зменшує імпорт

2.

Кінцеве споживання приватного сектору при незмінних цінах визначається як сума грошей, що витрачається населенням протягом певного періоду на придбання матеріальних благ і послуг. С є найстабільнішим компонентом сукупного попиту.

Функція споживання показує співвідношення між споживчими видатками домогосподарств і основними факторами, що їх визначають: поточний дохід або прогнозований протягом відносно тривалого періоду часу постійний дохід, сума податків, обсяг урядових трансфертів, нагромаджене багатство тощо.

Найпростішою функцією споживання можна вважати кейнсіанську:

С = С₀ + с’ (Y – T), де

С – витрати на споживання;

С₀ – автономне споживання – є сумою споживчих видатків, що не залежать від поточного доходу, а визначаються “споживчим кошиком”, специфічним для певної верстви населення.

с’ – гранична схильність до споживання – це частка одиниці додаткового доходу, що витрачається на споживання: с’ = C/Y.

Y – дохід; T – податки.

Частина доходу після сплати податків, яка не споживається, вважається заощадженнями. Точка нульового заощадження: весь поточний дохід витрачається на споживання, заощадження не збільшуються, але і не зменшуються.

Функція заощадження показує залежність між розміром заощаджень і доходом після сплати податків. Її рівняння має вигляд: S = – С₀ + s’(Y–T)

S – величина заощаджень;

s’ – гранична схильність до заощадження. Кожній функції споживання відповідає своя функція заощадження. Величина граничної схильності до заощадження показує частину додаткового доходу, що заощаджується і може бути визначена із співвідношення: s’ = 1 – c’.

Норма споживання, або середня схильність до споживання, визначає частку споживання в доході: с = С / Y. Середня схильність до заощадження s визначається як частка заощадження в поточному доході.

3.

Використання цінних ресурсів для виробництва більшої кількості товарів у майбутньому називають інвестиціями, або нагромадженням основного капіталу.

На інвестиційні рішення справляють вплив: кон’юнктурні коливання економіки, податкова політика уряду, гранична продуктивність капіталу і вартість капіталу.

Періоди економічного піднесення часто супроводжуються інвестиційним “бумом”. Для стимулювання приватних інвестицій уряди зменшують податкове навантаження на підприємницькі доходи, запроваджують інвестиційні податкові кредити тощо. Джерелом здійснення інвестицій є заощадження.

Взаємозв’язок між обсягом капіталу і виробленою продукцією віддзеркалює виробнича функція F(K). Маючи певний фонд цінних ресурсів К, які не використані на споживання, господарство може вкласти їх у виробництво і отримати продукцію в обсязі F(K), або надати їх у позику за ставкою r. У цьому випадку, в наступному періоді господарство отримає доход K(1+r). Інвестиції будуть виправдані, якщо вони принесуть доход не менший, ніж позика, тобто F(K)  K(1+r). Чиста прибутковість інвестицій вимірюється різницею між F(K) і K(1+r).

Реальна процентна ставка r є альтернативною вартістю ресурсів, які інвестують. Реальна процентна ставка показує, на скільки відсотків зросте вартість інвестованих ресурсів при умові, що ціни на ці ресурси і виготовлену продукцію залишаться незмінними.

Процентні ставки за банківськими позиками, які зазначають у кредитних угодах, є номінальними, тобто визначеними на основі грошових показників з урахуванням того, що гроші втрачають свою вартість з часом (передусім, внаслідок інфляції). Якщо ціни ростуть, то номінальна процентна ставка має бути більша за реальну на величину темпу зростання цін. Якщо ціни падають, то реальна процентна ставка буде більша за номінальну.

Функція інвестицій, як залежність обсягу інвестованих капіталів від реальної процентної ставки, має графічне зображення у формі ступінчатої, спадаючої ламаної лінії

Інвестиції, що здійснюються в розрахунку на незмінний обсяг національного доходу, тобто при стабільному сукупному попиті на блага, називають автономними. Якщо внаслідок інновацій у виробництві, відкриття нових ринків збуту чи родовищ корисних копалин автономні інвестиції зростуть, то це призведе до збільшення обсягу національного виробництва і, відповідно, національного доходу, що у декілька разів перевищує початковий приріст інвестицій. Число, яке показує, у скільки разів приріст національного доход перевищує приріст автономних інвестицій, називається мультиплікатором (m).

m = Y/I = ¹/_(1-с’)

Індуційовані інвестиції виникають в результаті зростання національного доходу і стійкого зростання попиту. Залежність між приростом національного доходу та індуційованими інвестиціями визначається коефіцієнтом – акселератором (b). Акселератор показує, який обсяг додаткових капіталовкладень необхідно здійснити, щоб забезпечити приріст національного виробництва на одиницю: b =  K/ Y

Заплановані та фактичні витрати. В реальному житті обсяги виробництва і реалізації не завжди збігаються з фактичними. Якщо позначити сукупний випуск продукції як Y, а непередбачене нагромадження запасів – UI, то співвідношення між фактичними витратами AD і отриманими доходами можна записати так:

Y = AD  UI

4.

Сукупна пропозиція визначається обсягом товарів і послуг, який пропонується на національному ринку фірмами-виробниками та фірмами-імпортерами за кожного рівня цін і незмінних інших умовах.

Сукупна пропозиція залежить від рівня цін, виробничих потужностей економіки та рівня витрат.

Потенційний обсяг виробництва визначається наявністю факторів виробництва та ефективністю, з якою ці фактори поєднуються. Фактичний обсяг пропозиції не обов’язково має дорівнювати потенційному.

Функція сукупної пропозиції - залежність між рівнем цін і обсягом пропозиції є додатною: вищому рівню цін відповідає більший обсяг товарів і послуг, що пропонують фірми.

Аналіз сукупної пропозиції у короткостроковому періоді здійснюється з позиції незмінних цін, наявності незавантажених виробничих потужностей, незайнятих ресурсів та “вільних рук”. В таких умовах пропозиція товарів і послуг може бути збільшена без зростання рівня цін, що представляється горизонтальним відрізком кривої AS. Цей відрізок називають кейнсіанським.

Якщо національна економіка працює в умовах повної зайнятості всіх факторів виробництва, досягає рівня потенційного обсягу виробництва, то можливість збільшити обсяги випуску, використовуючи існуючу технологію, відсутня. Ніяке зростання цін не зможе забезпечити збільшення обсягу пропозиції. Вертикальний відрізок кривої AS, що презентує довгостроковий період аналізу сукупної пропозиції, прийнято називати класичним. На проміжному відрізку збільшення обсягу пропозиції буде супроводжуватися зростанням рівня цін.

Детермінанти сукупної пропозиції (нецінові чинники): ціни на ресурси; зміни в продуктивності; зміни правових норм (податків та субсидій) сукупної пропозиції

5.

Під макроекономічною рівновагою розуміється такий стан економіки, при якому досягається стале урівноваження та взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція тощо).

Формування економічної рівноваги відбувається за певних умов, а саме:

• функціонування на ринку економічно самостійних суб`єктів;

• можливість еластичного використання виробничих ресурсів і вільне ціноутворення;

• відсутність монополії і адміністративного втручання держави в систему підприємницької діяльності;

• наявність розвиненої ринкової інфраструктури.

Макроекономічна рівновага, яка визначається сукупними цінами і обсягом виробництва, перебуває в точці перетину кривих сукупного попиту (AD) і сукупної пропозиції (AS)

При даній сукупній пропозиції переміщення кривої сукупного попиту вправо:

• на кейнсіанському відрізку збільшує реальний обсяг національного виробництва та зайнятість, але не змінює рівня цін;

• на проміжному відрізку збільшує і реальний обсяг національного виробництва, і рівень цін;

• на класичному відрізку збільшує рівень цін, але не змінює реальний обсяг національного виробництва.

“Ефект храповика” - ціни легко підвищуються, але важко знижуються, тому збільшення сукупного попиту підвищує рівень цін, але при зменшенні попиту протягом короткого періоду не можна очікувати падіння цін.

“Парадокс ощадливості” - спроба зберігати більше створює надлишок заощаджень і викликає зниження рівноважного обсягу виробництва, падіння доходів і скорочення заощаджень.

Модель AD-AS дає можливість з’ясувати, як різні фактори, втілені у сукупному попиті і сукупній пропозиції, впливають на обсяг виробництва, зайнятість та чистий експорт. Різкі зміни сукупного попиту та сукупної пропозиції називати “шоками”. Шоки з боку попиту можуть виникати через різке зростання пропозиції грошей, або швидкості обертання грошей, або різкого коливання інвестиційного попиту. Якщо обсяг національного виробництва наближався до потенційного, наслідком такого шоку буде стрімке зростання рівня цін – інфляція.

Шоки з боку пропозиції пов'язані із різкою зміною цін на ресурси, стихійними лихами, посиленням активності населення та профспілок, зміною законодавства. У короткостроковому періоді “шок пропозиції” призводить до переміщення кривої AS ліворуч вверх. В результаті, рівновага встановлюється в точці з меншим рівнем виробництва і більшим рівнем безробіття.

В умовах сформованої національної економіки під макроекономічною рівновагою розуміють таку збалансованість сукупного попиту та сукупної пропозиції, при якій мають місце: відповідність суспільних цілей існуючим економічним можливостям; найповніше використання виробничих ресурсів; відповідність загальної структури виробництва структурі споживання; створення можливостей для високих темпів зростання економіки та посилення її соціальної орієнтації.

Вертикальна ділянка кривої сукупної пропозиції — ділянка на короткостроковій кривій сукупної пропозиції, яка за умов зростання сукупного попиту відображає лише зростання цін, тобто виникнення інфляції.

Висхідна ділянка кривої сукупної пропозиції — ділянка на короткостроковій кривій сукупної пропозиції, яка за умов зростання сукупного попиту відображає одночасно зростання цін і реального ВВП у певному співвідношенні.

Горизонтальна ділянка кривої сукупної пропозиції — ділянка на короткостроковій кривій сукупної пропозиції, яка за умов зростання сукупного попиту відображає незмінність цін і зростання лише реального ВВП.

Довгострокова крива сукупної пропозиції — крива, що відображає незалежність сукупної пропозиції від цін у довгостроковому періоді і прибирає вигляду вертикальної лінії, яка започатковується в точці потенційного ВВП.

Довгостроковий період — у макроекономіці період, протягом якого зарплата пристосовується до змін, викликаних сукупним попитом та сукупною пропозицією.

Ефект багатства — ціновий чинник сукупного попиту, який опосередковує вплив цін на сукупний попит через зміну реальної вартості фінансових активів з фіксованим номінальним доходом.

Ефект відсоткової ставки — ціновий чинник сукупного попиту, який опосередковує вплив цін на сукупний попит через зміну відсоткової ставки.

Ефект чистого експорту — ціновий чинник сукупного попиту, що опосередковує вплив цін на сукупний попит через зміну чистого експорту.

Закрита економіка — економіка країни, в якій відсутні експорт та імпорт товарів та послуг.

Кейнсіанська модель сукупної пропозиції — модель, згідно з якою між ціною і сукупною пропозицією існує пряма залежність, оскільки зарплата є негнучкою в короткостроковому періоді.

Класична модель сукупної пропозиції — модель, згідно з якою сукупна пропозиція не залежить від цін, оскільки зарплата і ціни є абсолютно гнучкими.

Короткостроковий період — у макроекономіці період, протягом якого зарплата є негнучкою і не змінюється при зміні сукупного попиту.

Короткострокова крива сукупної пропозиції — крива, яка відображає пряму залежність між ціною і сукупною пропозицією і має вигляду додатньо похилої лінії.

Крива сукупного попиту — крива, яка відображає обернену залежність між ціною і сукупним попитом і має вигляд від’ємно похилої лінії.

Нецінові чинники — чинники, які впливають на сукупний попит і сукупну пропозицію за даних товарних цін і тому зміщують їх криві у відповідний бік.

Ресурсові ціни — ціни на матеріальні та трудові ресурси.

Сукупний попит — такий обсяг реального ВВП, який економіка має бажання закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб.

Сукупна пропозиція — такий обсяг реального ВВП, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку.

Товарні ціни — ціни на кінцеві товари та послуги.