Розділ 1. Журналістика – вид творчої діяльності

1.1. Історіографія проблеми

Історіографія дослідження багатоаспектна, охоплює етапи творчого процесу від задуму і підготовки матеріалів до оформлення тексту.

Досліджувані проблеми досить детально висвітлені у статтях вітчизняних журналістикознавців. Так, контент-аналітичному методові журналістико-знавчих досліджень присвячені статті В.Іванова та О.Федоренка.

Збирання інформації методом „журналіст змінює професію” теоретично обґрунтував М.Василенко. Він стверджує, що даний метод ефективний для написання не лише репортерських матеріалів, як прийнято вважати, а й матеріалів аналітичної та особливо художньо-публіцистичної групи жанрів.

Значна кількість статей присвячена проблемам розробки окремих жарів журналістики. М.Василенко звернувся до питання тенденцій розвитку інформаційних та аналітичних жанрів у сучасній українській пресі. Інтерв’ю як об’єкт співавторства розглянула К.Афанасьєва, а стратегію запитання в інтерв’ю – М.Недопитанський. М.Воронова довела необхідність виділення портрету як окремого жанру в системі художньо-публіцистичних жанрів.

П.Селігей дослідив значення сюжету та композиції журналістського твору для того, аби „полонити читача з першого рядка”.

Багато дослідників звернулися до проблем теорії та методики журналістської творчості у підручниках та монографіях. Так, В.Різун та Т.Скотникова [31] вивчили загальну практику застосування наукових методів у журналістикознавстві, В.Іванов простежив значення методу контент-аналізу. Пізнавальну стадію творчого процесу та її операції, основні завдання й результати ґрунтовно описала Г.Лазутіна [28]. О.Чекмишев указав принципи поділу інформаційних жанрів та оперативні приводи для їх написання.

До визначення поняття факту, ситуації звернулися В.Різун [30], В.Здоровега [19], О.Тертичний [34], Д.Григораш, З.Дмитровський, В.Карпенко [21], а до способів їх подачі у творі – М.Кім [23]. Методи збору інформації описували І.Михайлин [26], В.Здоровега [19], Б.Лозовський [28]. Перший дотримується традиційного погляду поділу методів на состереження, вивчення документів та інтерв’ювання. В.Здоровега виокремлює також соціологічні методи отримання емпіричних даних. М.Григорян [5] визначає п’ять методів: до традиційних він ще додає прес-конференції та експеримент. Цікаву типологію методів збирання інформації запропонував М.Кім.

Значна кількість підручників та монографій присвячена вивченню журналістських жанрів. Більшість науковців притримується поділу їх на три групи: інформаційні, аналітичні та художньо публіцистичні (В.Учонова, В.Здоровега, М.Василенко, О.Тертичний). В.Карпенко пропонує виділяти також сатирично-гумористичні та іконографічні жанри. Л.Кройчик [28] наводить таку жанрову класифікацію: оперативно-новинні, оперативно-дослідницькі, дослідницько-новинні, дослідницькі, дослідницько-образні. Детально динаміку розвитку аналітичних та інформаційних жанрів в українській пресі дослідив М.Василенко [3] .

У дисертаційному дослідженні М.Василенко дослідив специфіку жанрів української преси, а Т.Шальман – жанровий поділ телепрограм. Особливості української портретистики проаналізовано у дослідженні М.Воронової, обґрунтовано необхідність виділення портрету як окремого жанру у системі художньо-публіцистичних жанрів. Л.Городенком розглянуто вплив обраного журналістом жанру на формування громадської думки.

Л.Завгородньою показано особливості впливу стереотипів на свідомість реципієнтів, продемонстровано роль композиційних форм журналістських творів у процесі перцепції та рецепції твору. Заголовки як спосіб актуалізації уваги до матеріалу, важливий елемент дієвої композиції апроаналізовано у дисертаційних дослідженнях А.Коваленка та С.Лазаренко.

Історіографія досліджуваних проблем досить значна. Найбільш повно проаналізовані теми сутності факту, методів збирання інформації. Найбільше досліджень торкаються проблеми жанрового поділу журналістських матеріалів.