2.5. Методи збирання інформації

Робота журналіста – безперервний пошук та збирання інформації. Виготовлення внутрішньої інформації можливе лише за умови нагромадження достатньої кількості інформації зовнішньої.

Існує три джерела інформації: предметно-речове середовище, документ та людина. Відповідно до цього виділяють методи збору інформації: спостереження, вивчення документів, інтерв’ю.

Словникове значення терміна „метод” – „1.Спосіб пізнання дійсності і її відтворення в мисленні. 2. Метод художній – цілісна система основних принципів художнього узагальнення й відтворення дійсності в мистецтві. 3. Спосіб, прийом або система прийомів для досягнення якої-небудь мети, для виконання певної операції” [32, 429].

В.Здоровега, крім трьох традиційних, виокремлює також соціологічні методи збору інформації у журналістиці [19, 85].

М.Григорян класифікує методи накопичення зовнішньої інформації так: спостереження; читання й вивчення документів, а також книг, журналів, газет; прес-конференції як особливий різновид інтерв’ю; експеримент; інтерв’ювання та опитування [5].

М.Кім розрізняє традиційні та нетрадиційні журналістські методи. До перших теоретик відносить спостереження, експеримент, інтерв’ю, а до другого типу – прогнозування та біографічний метод [23]. Розрізнення включеного спостереження та експерименту М.Кім пояснює тим, що при експерименті журналіст може контролювати перебіг подій, тоді як при включеному спостереженні він такої можливості позбавлений. Метод, названий журналістикознавцем біографічним, нам видається за доцільне розглядати як один із підвидів методу роботи з документами. Прогнозування як специфічний спосіб освоєння дійсності публіцистом ми схильні виділяти не як метод збирання зовнішньої інформації, а як один з методів інтерпретації та аналізу фактів.

Розглянемо традиційні методи збирання зовнішньої інформації журналістом.

Спостереження – один з найуніверсальніших способів пізнання дійсності. І.Михайлин називає спостереження пасивним методом [26, 183]. Це видається не зовсім доцільним, бо, як відзначає В.Здоровега, спостереження – цілеспрямоване бачення, коли журналіст не просто бачить, але й дивиться, не просто чує, але й слухає, а відтак не може бути цілком пасивним [19, 85].

Спостереження прийнято поділяти на відкрите та приховане. Перше передбачає обізнаність навколишніх із тим, що за ними спостерігають. За умов прихованого спостереження журналіст не повідомляє про свою присутність. І.Михайлин виділяє також включене та невключене спостереження. „Включене спостереження передбачає зарахування журналіста на штатну посаду й виконання ним самим певних службових обов’язків. Невключене дає можливість вивчення ситуації іззовні, але забезпечує більш широке ознайомлення журналіста з об’єктом вивчення” [26, 184].

Дослідження документів – невід’ємна складова журналістської роботи. Документом уважається „матеріальний об’єкт, в якому міститься та або інша інформація, призначений для передачі її у часі й просторі” [32, 224]. Документ може бути к самостійним джерелом інформації, так і засобом перевірки інформації, зібраної за допомогою інших методів. Головне при роботі з документом – визначити його дійсність. Б.Лозовський рекомендує опитати співробітників відповідних департаментів, експертів, інших причетних до цього документу людей, аби впевнитись у його справжності [28].

Ще один вагомий аспект – розмежовувати факти та їх оцінку. Використовуючи фрагменти документів слід ураховувати контекст, у якому ці документи функціонують.

Як окремий тип документів можна розглядати листи громадян до редакції ЗМІ.

Інтерв’ю – найпоширеніший метод збирання інформації, на який припадає близько 80 відсотків зібраного матеріалу. І.Михайлин наводить сім типів інтерв’ю у журналістиці: інтерв’ю на робочому місці, інтерв’ю вдома в об’єкта, інтерв’ю в редакції, інтерв’ю по телефону, інтерв’ю в інтер-ситуаціях, інтерв’ю не для запису та інтерв’ю не для запису й використання [26, 191].

Процес інтерв’ю можна поділити на певні етапи: підготовка, безпосередньо розмова, розшифрування та осмислення отриманих даних. Підготовка до інтерв’ю поділяється на загальну, конкретну і психологічну [19, 91]. Загальна підготовка передбачає постійне підвищення журналістом власного інтелектуального рівня, ерудованості та освіченості, засвоєння правил ведення розмови. Конкретна підготовка полягає у визначенні мети бесіди, попередньому вивченні предмета розмови, продумуванні запитань. У випадку, коли співрозмовник – відома людина, а майбутній матеріал – серйозне, аналітичне інтерв’ю, журналіст повинен удаватися до психологічної підготовки – вивчення особистості співрозмовника, його життєвих засад, ставлення до працівників медіа.

Для збору інформації для аналізованих публікацій у газеті „Ваш шанс” були використані всі зазначені традиційні методи. Зокрема для написання матеріалу „Мест отдыха стало больше” [12] використано метод дослідження документів (відповідного рішення міськради), інтерв’ювання (коментар спеціаліста) та власне спостереження журналіста. Методом інтерв’ювання та спостереження зібрано інформацію для створення публікацій „Сумскому госпиталю – 25 лет” [18] (див. додаток Є), „Мамы могут спать спокойно” [11] (див. додаток Ж), „Красота в отдельно взятом дворе” [10] (див. додаток З), „Здесь вытягивают самых тяжелых” [8] (див. додаток І), „Репетиция прощания” [16] (див. додаток Ґ). Замітка „Награды – привычное дело для СумГУ” написана на основі інтерв’ю [13] (див. додаток Б).

Метод – спосіб пізнання дійсності та її відтворення у мисленні. У процесі збирання інформації журналіст користується такими методами як спостереження, інтерв’ювання, дослідження документів. Окремі дослідники виділяють крім цих також соціологічні методи нагромадження даних та журналістський експеримент.