4. Структура Верховної Ради України

Основними структурними елементами Українського парламенту є:

1. Керівництво Верховної Ради України (Голова Верховної Ради України, його Перший заступник і заступник) — посадові особи, що організовують роботу парламенту, координують роботу його структурних підрозділів, здійснюють представницькі функції.

2. Депутатські об’єднання — фракції і групи та Погоджувальна рада фракцій і депутатських груп — колегіальний координаційний орган парламенту, покликаний забезпечити компроміс чи консенсус між депутатськими об’єднаннями з основних питань порядку денного.

3. Комітети Верховної Ради України — постійно діючі допоміжні органи парламенту, які складаються з народних депутатів і здійснюють попередню підготовку питань до розгляду в пленарному засіданні.

4. Тимчасові (спеціальні та слідчі) комісії Верховної Ради України — допоміжні органи парламенту, що складаються з народних депутатів і створюються з конкретного питання, на визначений термін.

5. Апарат Верховної Ради України — допоміжний орган, що складається з державних службовців (посадових і службових осіб) та технічного персоналу і здійснює організаційне, правове, інформаційне, соціально-побутове, аналітичне, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності парламенту.

Крім того, до парламенту функціонально примикає Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Інститут законодавства і Парламентське видавництво взаємодіють з Верховною Радою на госпрозрахункових засадах.

Організацію управлінських зв’язків в структурі Верховної Ради України доцільно розглянути схематично.

5. Функції Верховної Ради України

Головними функціями Верховної Ради України є представницька, законодавча, установча, функція парламентського контролю — традиційні для сучасної практики парламентаризму. До функцій парламенту зараховують також фінансово-бюджетну, квазісудову та зовнішньополітичну, однак для Верховної Ради України вони є похідними від чотирьох головних.

Представницька функція Верховної Ради України чітко сформульована в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, де проголошується, що тільки вона може виступати від імені всього Українського народу. У чинній Конституції представницька функція парламенту закріплена опосередковано: шляхом декларування, що Основний Закон прийнятий Верховною Радою України від імені Українського народу (Преамбула), а також через вказівку на представницький характер мандату народних депутатів України.

Пріоритетною функцією Верховної Ради України є законодавча, яка полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, скасуванні або призупиненні їх дії. Складовою частиною цієї функції є законопроектна робота, а також проведення відповідних наукових досліджень, зокрема з проблем ефективності і розвитку законодавства, наукової експертизи законопроектів тощо.

Іншою, не менш важливою, функцією Верховної Ради України є установча. Значне місце в діяльності парламенту відводиться участі у формуванні органів виконавчої і судової влади, а також формуванню власних, парламентських структур; призначенню чи обранню на посади, звільненню з посад, наданню згоди на призначення і звільнення з посад осіб інших органів державної влади та державних організацій, сприянню формуванню органів місцевого самоврядування; вирішенню питань, що стосуються територіального устрою, Збройних Сил тощо.

Помітну роль у діяльності Верховної Ради України відіграє парламентський контроль, основними напрямами якого є: контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України; парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина та їх захист; бюджетно-фінансовий контроль; парламентський контроль за діяльністю СБУ та органів прокуратури; здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії.

Про нарощування уваги парламенту до контрольної функції свідчить рівень організації та проведення днів уряду та парламентських слухань з найактуальніших питань соціально-економічного розвитку держави та захисту конституційних прав і свобод громадян.

Поряд із зазначеними функціями Верховна Рада України, як і парламенти багатьох країн, здійснює об’єктні функції, тобто ті, що опосередковують зміст діяльності держави в цілому. Зокрема, вона здійснює серед внутрішніх функцій: політичну, економічну, фінансово-бюджетну, соціальну, культурну та екологічну функції, а серед зовнішніх — оборонну, зовнішньополітичну, зовнішньоекономічну тощо.

Про політичну функцію парламенту свідчать, зокрема, такі його конституційні повноваження, як: 1) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; 2) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента про внутрішнє й зовнішнє становище України; 3) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів тощо.

Про наявність у Верховної Ради економічної, соціальної, культурної та інших відповідних внутрішніх функцій свідчать такі повноваження, як: 1) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку і довкілля; 2) затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності; 3) прийняття відповідних законів, зокрема про правовий режим власності; правові засади й гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; з основ соціального захисту, про форми й види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці й зайнятості, шлюбу, сім’ї, виховання, освіти, культури і охорони здоров’я, екологічної безпеки.

Верховна Рада України здійснює й бюджетно-фінансову функцію, яка полягає у затвердженні законом Державного бюджету, внесенні до нього змін, здійсненні контролю за його виконанням та прийнятті рішення щодо звіту про його виконання, встановленні грошової одиниці України.

Про зовнішні функції свідчать такі повноваження, як законодавче визначення засад зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та їх денонсацію; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів Збройних Сил інших держав на територію України тощо.