10. Акти Верховної Ради України

Стаття 91 Конституції України передбачає, що Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти.

Закон - це, зазвичай, нормативно-правовий акт, що приймає­ться органом законодавчої влади (Верховною Радою України) чи безпосередньо народом України (на всеукраїнському референдумі) з дотриманням вимог законодавчої процедури, який має вищу (стосовно до всіх інших нормативно-правових актів) юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини переважно загального характеру.

В юридичній літературі виділяють такі формальні ознаки закону:

1) рівень прийняття (загальнодержавний);

2) орган прийняття (приймається Верховною Радою України або народом України на референдумі);

3) особливий порядок прийняття (прийняття закону включає обов'язкові стадії законодавчого процесу, передбачені Конститу­цією Верховної Ради України та Регламентом Верховної Ради України);

4) непідконтрольність із боку будь-якого органу державної влади (закони можуть бути змінені або скасовані лише Верховною Радою України. Конституційний Суд України може визнати закон неконституційним повністю або в окремій частині, внаслідок чого він або його окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність, але це не означає скасування або зміни самого закону).

Закон має певну структуру, основними елементами якої є: ре­квізити закону (його назва; найменування органу, який прийняв закон; дата прийняття; підпис особи, уповноваженої підписувати закони); преамбула; статті й рубрики (глави, розділи тощо) закону.

В юридичній літературі використовуються також і різні способи класифікації законів.

Постанова - ненормативний акт, за допомогою якого Верхов­на Рада України оформлює свої дії щодо самоорганізації (обрання керівних посадових осіб Верховної Ради, утворення комітетів та обрання їхніх голів), обрання, призначення, затвердження відповід­них посадових осіб тощо.

Із практики Верховної Ради України відомі також такі акти, як заяви, звернення та декларації.

Заяви та звернення - акти ненормативного характеру, які містять заклики до парламентів, інших вищих органів інших країн здійснити певні дії (або утриматися від здійснення певних дій) з метою підтримання миру, подальшого розвитку дво- та багатосто­ронніх відносин, усунення джерел ускладнення міжнародного становища в цілому чи двосторонніх відносин. Наприклад, у прийнятій 14 жовтня 2003 р. Заяві Верховної Ради України «З приводу подій у Керченській протоці» дається оцінка ситуації, що склалася через будівництво російською стороною гідротехнічної споруди в напрямку українського острова Тузла, розпочатого без поперед­нього повідомлення та узгодження з відповідними державними органами України.

У цій Заяві Верховної Ради України були також сформульовані пропозиції до Федеральних Зборів Російської Федерації втрутитися в ситуацію з метою негайного припинення будь-яких односто­ронніх дій, які суперечать принципам добросусідства і духу стратегічного партнерства між Україною та Росією і можуть бути спрямовані на порушення державного суверенітету України, її територіальної недоторканності.

Заклик об'єднати зусилля в реалізації Плану дій та Йоханнесбурзької декларації зі сталого розвитку, узгоджуючи її взаємо­пов'язані завдання - економічний та соціальний розвиток і захист довкілля - на локальному, національному, регіональному і глобальному рівнях із наданням пріоритету боротьбі з бідністю міститься, наприклад, у Зверненні Верховної Ради України до парламентів, урядів та громадськості держав Європи, схваленому постановою Верховної Ради України 22 травня 2003 р.

Із практики Верховної Ради України відомі також і звернення, що мають не міжнародний, а внутрішній характер, наприклад, Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років.

Декларація - акт, який у загальній, принциповій формі передає основні властивості конституційно-правового регулювання, виражає наміри та зобов'язання учасників правових відносин. Декларації, прийняті Верховною Радою (зокрема Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Декларація прав національностей України від 1 листопада 1991 p.), мають нормативний характер, але безпосереднє їх застосування, через загальний характер норм декларацій, ускладнено. Декларативні положення реалізуються, здебільшого, за допомогою конкретніших приписів.

Контрольні питання до теми:

1. Охарактеризуйте Верховну Раду України як парламент держави?

2. Визначте завдання та принципи діяльності Верховної Ради України?

3. Визначте правові, територіальні та матеріально-фінансові основи діяльності Верховної Ради України?

4. Охарактеризуйте структуру Верховної Ради України?

5. Визначте схематично засади управління Верховною Радою України?

6. Визначте поняття та види функцій Верховної Ради України?

7. Охарактеризуйте законодавчу функцію Верховної Ради України?

8. Визначте поняття та групи повноважень Верховної Ради України?

9. Визначте повноваження Верховної Ради України у сфері державного будівництва?

10. Визначте повноваження Верховної Ради України у фінансово-бюджетній та економічній сферах?

11. Визначте повноваження Верховної Ради України у сферах законності та правопорядку, забезпечення обороноздатності та національної безпеки України?

12. Визначте повноваження Верховної Ради України у соціальній сфері та у сферах забезпечення основних прав і свобод громадян і екологічної безпеки України?

13. Визначте поняття та види форм діяльності Верховної Ради України?

14. Охарактеризуйте правові форми діяльності Верховної Ради України?

15. Охарактеризуйте неправові форми діяльності Верховної Ради України?

16. Визначте порядок організації та проведення сесій Верховної Ради України?

17. Охарактеризуйте методи діяльності Верховної Ради України?

18. Визначте поняття та види актів Верховної Ради України?

Рекомендована література до теми: [1, 3, 4, 5, 6, 7, 32, 40, 41, 43, 44, 45, 46, 47, 50, 58, 59, 73, 83, 87, 89, 91]

Лекція № 6. Організація діяльності народних депутатів та інших органів Верховної Ради України

ПЛАН

1. Організація та гарантії діяльності народних депутатів України

2. Організація діяльності Голови Верховної Ради та його заступників

3. Поняття та основні напрямки діяльності комітетів Верховної Ради України

4. Організація діяльності тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України

5. Загальні засади функціонування апарату Верховної Ради України

6. Організація діяльності Уповноваженого Верховної Ради з прав людини

7. Організаційні засади діяльності Рахункової палати

1. Організація та гарантії діяльності народних депутатів України

Діяльність народного депутата у Верховній Раді України складається з таких форм: 1) участь у засіданнях Верховної Ради України; 2) участь у роботі депутатських фракцій (груп); 3) участь у роботі комітетів, тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій; 4) участь у роботі підкомітетів і робочих груп; 5) участь у парламентських слуханнях; 6) подання депутатських запитів та депутатських звернень; 7) виконання доручень Верховної Ради та її органів; 8) індивідуальна робота над законопроектами, іншими документами; 8) інтерв’ю, участь у брифінгах та прес-конференціях.

Розклад робочого дня народного депутата планується з урахуванням розкладу роботи Верховної Ради України, а також тих комітетів і тимчасових комісій, до складу яких його обрано. При цьому індивідуальна робота депутата поєднується з колективною роботою у складі колегіальних органів парламенту (пленарні засідання парламенту, засідання комітетів, робочих груп, фракцій тощо).

Кожен з народних депутатів забезпечується персональним місцем у залі засідань Верховної Ради України, окремим технічно обладнаним службовим кабінетом у приміщеннях парламенту з розташуванням у ньому постійного робочого місця його помічника-консультанта. Народний депутат зобов’язаний бути присутнім та особисто брати участь у засіданнях Верховної Ради України. У разі неможливості прибути на пленарне засідання він повинен завчасно повідомити про це з зазначенням причин апарат Верховної Ради України, а також голову комітету, комісії, до складу яких він обраний.

Народний депутат як член парламенту користується правом ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на пленарних засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких він входить. Він голосує особисто і має один голос. Депутат має право брати участь у роботі комітетів, комісій, членом яких він не є, з правом дорадчого голосу.

Кожен депутат може впливати на зміст діяльності парламенту та його органів, бо йому надано право пропонувати питання для розгляду Верховною Радою або її органами; виступати із законодавчою ініціативою, висловлювати думку щодо кожного питання, яке розглядається на пленарному засіданні, виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій і з мотивів голосування, брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам, головуючому на засіданні, порушувати питання про довіру складу органів, утворених парламентом, а також посадовим особам, яких обрано, призначено або затверджено парламентом, передавати для внесення до протоколу і стенографічного бюлетеня текст свого виступу, окремої думки, заяви, пропозиції і зауваження з питань, що розглядаються парламентом.

Реалізації Верховною Радою свого повноваження щодо здійснення парламентського контролю сприяє надане депутату право порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ, організацій, розташованих на території України, щодо яких є дані про порушення ними чинного законодавства, про проведення депутатських розслідувань з будь-якого питання. Цьому ж сприяє і депутатський запит.

Закон «Про статус народного депутата України» надає право народному депутату обирати і бути обраним до органів Верховної Ради — комітетів, тимчасових спеціальних і слідчих комісій. Народний депутат, який є членом комітету чи тимчасової комісії, має право вносити пропозиції про розгляд на їх засіданні будь-якого питання, що належить до їх компетенції, брати участь в обговоренні цих питань.

Маючи широке коло прав у Верховній Раді, народний депутат несе відповідальність перед нею, виконує її доручення. Верховна Рада має право заслуховувати повідомлення про його роботу в парламенті і про виконання доручень.

Обов’язки народного депутата у Верховній Раді України: а) дбати про благо України і добробут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави; б) додержуватися вимог Конституції, Закону «Про статус народного депутата України» та інших законів, Регламенту Верховної Ради України, присяги народного депутата; в) бути присутнім та особисто брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано; г) брати участь у голосуванні з питань, що розглядаються парламентом та його органами; ґ) виконувати доручення Верховної Ради України, комітету, депутатської фракції (групи), тимчасової комісії, до складу яких його обрано; д) інформувати парламент та його органи про виконання їх доручень.

Закон «Про статус народного депутата України» акцентує увагу на тому, що народні депутати повинні додержуватись вимог трудової дисципліни та норм депутатської етики.

Діяльність депутата у виборчому окрузі складається з таких форм: 1) індивідуальний прийом громадян; 2) зустрічі з виборцями, трудовими колективами; 3) участь у роботі сесій місцевих рад та засіданнях їх органів; 4) відвідування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій; 5) зустрічі з керівниками та іншими посадовими особами органів публічної влади, підприємств, установ, організацій (у межах реалізації права на невідкладний прийом).

Народний депутат у разі порушень законності має право на місці вимагати негайного припинення порушення або звернутися з цією вимогою до відповідних органів і посадових осіб, які зобов’язані негайно вжити заходів для усунення порушення, а за необхідності — притягнути винних до відповідальності з наступним інформуванням про це народного депутата.

Закон «Про статус народного депутата України» передбачає низку обов’язків парламентарів у виборчому окрузі: 1) підтримувати зв’язок з виборцями, регулярно інформувати їх про роботу Верховної Ради України та її органів, про реалізацію своєї передвиборної програми; 2) вивчати громадську думку, потреби і запити населення, в разі потреби інформувати про них Верховну Раду України; 3) здійснювати регулярний прийом виборців. На виконання цих обов’язків народний депутат розглядає отримані ним звернення громадян, вживає необхідних заходів для їх вирішення. Депутат не рідше одного разу на рік звітує перед виборцями про свою діяльність, і йому забезпечується належні умови для проведення зустрічей із виборцями.

Основними гарантіями діяльності народного депутата України є:

1) непорушність повноважень народного депутата України;

2) депутатська недоторканність;

3) забезпечення народному депутатові України умов для вико­нання депутатських повноважень;

4) звільнення народного депутата України від призову на вій­ськову службу або збори;

5) державне страхування народного депутата України;

6) забезпечення народному депутатові України умов для під­вищення професійного рівня;

7) фінансове, медичне і соціально-побутове забезпечення на­родного депутата України;

8) відшкодування витрат, пов'язаних із депутатською діяль­ністю;

9) забезпечення народного депутата України житловим примі­щенням тощо.