7. Гарантії місцевого самоврядування в Україні

Необхідною умовою для повного й ефективного здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування є система гарантій. Під гарантіями місцевого самоврядування розуміють сукупність умов та заходів, що забезпечують повну та ефективну реалізацію територіальними громадами, їх органами та посадовими особами права вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Система гарантій місцевого самоврядування включає загальні та спеціальні (власне юридичні) гарантії.

Загальні гарантії місцевого самоврядування обумовлені особливостями суспільно-політичного ладу, ступенем розвитку економіки, духовної сфери, а тому вони підрозділяються відповідно на економічні, політичні та духовні.

До економічних гарантій належать існуюча економічна система українського суспільства, засади якої закріплені на конституційному рівні, а саме: єдність економічного простору, свободи переміщення товарів, послуг та фінансових коштів, свобода економічної діяльності; визнання та рівний захист різних форм власності, у тому числі комунальної власності.

Політичні гарантії пов’язані з демократичною, правовою, соціальною сутністю української держави, з демократичним характером політичного режиму, відносно децентралізованою системою територіальної організації влади.

До духовних гарантій слід віднести існуючу в країні систему культурних та ідеологічних цінностей, загальний рівень суспільної думки щодо перспектив розвитку місцевого самоврядування.

Важливу роль у розвитку місцевого самоврядування відіграють юридичні гарантії, тобто правові засоби забезпечення і захисту його як одного з основних інститутів громадянського суспільства. За способом закріплення вони поділяються на конституційні, міжнародно-правові та законодавчі (гарантії, закріплені в законах та підзаконних нормативних актах).

Спеціальні (юридичні) гарантії – це правові засоби забезпечення функціонування системи місце­вого самоврядування, закріплені в законодавстві, а також статутах громади і ак­тах органів місцевого самоврядування. До них відносяться:

1. Гарантії, які забезпечують організаційно-правову самостійність місцевого са­моврядування:

По-перше, сюди відноситься чітке конституційне розмежування двох систем органів публічної влади.

По-друге, це самостійність формування населенням громади системи органів місцевого самоврядування. Згідно із законодавством представницькі органи місцевого самоврядування, сільський, селищний, міський голова обираються виключно шляхом місцевих виборів, а органи самоорганізації населення створюються тільки за ініціативою жителів. Важливою гарантією організаційно-правової самостійності місцевого самоврядування є заборона органам виконавчої влади та їх посадовим особам втручатися в законну діяльність органів місцевого самоврядування.

До гарантій цієї групи також відноситься право громади мати самостійну символіку (герб, прапор тощо), яка відображає її історичні, культурні, соціальні та інші місцеві особливості, традиції й статут, який виступає необхідним елементом правової основи місцевого самоврядування та забезпечує організаційну відокремленість у системі управління.

При вирішенні питань про зміну кордонів громади, найменування, перенайменування населених пунктів враховується думка населення відповідної території (наприклад, шляхом проведення консультативного референдуму), що є певною гарантією організаційно-правової самостійності.

2. Гарантії, які забезпечують фінансово-економічну самостійність місцевого самоврядування:

Однією з передумов формування повноцінної системи місцевого самоврядування є наявність матеріально-фінансової бази, самостійність якої гарантовано, по-перше, положенням Конституції про те, що сільські, селищні, міські громади безпосередньо або через органи місцевого самоврядування управляють комунальною власністю, затверджують місцеві бюджети і контролюють їх виконання, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону, мають право випускати місцеві позики, лотереї, цінні папери ы створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи.

Другою гарантією виступає законодавче закріплення права створення і самостійного управління органів місцевого самоврядування комунальними підприємствами, установами, організаціями. Причому вони визначають цілі, умови, порядок діяльності вказаних підприємств, затверджують їх статути, заслуховують звіти керівників про їх діяльність.

Створення самостійної матеріально-фінансової основи, а саме мінімального бюджету місцевого самоврядування, забезпечується державною фінансовою підтримкою, яка згідно із законодавством надається для збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів у вигляді дотацій, субсидій і субвенцій.

Гарантією ефективного здій­снення органами місцевого самоврядування делегованих органами виконавчої влади повноважень є те, що згідно зі ст. 143 Основного Закону України держава фінансує у повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету або шляхом віднесення у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає відповідні об’єкти державної власності.

3. Гарантії щодо захисту прав місцевого самоврядування.

Ст.145 Конституції закріплює право місцевого самоврядування на судовий захист, яке передбачає, що органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Важливою гарантією правового захисту місцевого самоврядування є закріплення відповідальності місцевих органів виконавчої влади, підпри­ємств, установ, організацій, посадових осіб, громадян перед органами місце­вого самоврядування за заподіяну шкоду їх діями чи бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень. До гарантій цієї групи також відноситься законодавче закріплення обов`язковості актів і законних вимог органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Особливу роль у системі гарантій, які спрямовані на правовий захист місцевого самоврядування, має встановлена вищезазначеним законом (ст.75) відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед територіальними громадами, оскільки це гарантує первинному суб’єкту місцевого самоврядування можливість впливати на діяльність органів шляхом контролю для найбільш ефективної реалізації функцій і повноважень місцевого самоврядування. Це положення виступає найважливішим елементом місцевої демократії, оскільки забезпечує реальну залежність органів місцевого самоврядування від населення.

Таким чином, Конституція України законодавство про місцеве самоврядування визначають принципи організації місцевого самоврядування, основні форми безпосереднього волевиявлення територіальних громад і унеможливлює необґрунтоване втручання держави у сферу компетенції місцевого самоврядування.

Особливу роль у системі гарантій місцевого самоврядування відіграють міжнародні стандарти управління на місцях.

Контрольні питання до теми:

1. Визначте основні підходи до розуміння та ознаки місцевого самоврядування?

2. Проаналізуйте нормативні визначення місцевого самоврядування та виділіть його характерні риси?

3. Охарактеризуйте основні теорії виникнення місцевого самоврядування?

4. Проаналізуйте основні моделі та форми місцевого самоврядування?

5. Визначте принципи та завдання місцевого самоврядування?

6. Охарактеризуйте принцип автономії місцевого самоврядування?

7. Охарактеризуйте систему місцевого самоврядування в Україні?

8. Охарактеризуйте функції місцевого самоврядування?

9. Визначте конституційно-правові основи місцевого самоврядування в Україні?

10. Визначте матеріально-фінансові основи місцевого самоврядування в Україні?

11. Охарактеризуйте поняття та систему гарантій місцевого самоврядування в Україні?

12. Охарактеризуйте спеціальні юридичні гарантії місцевого самоврядування?

Рекомендована література до теми: [1, 2, 8, 9, 12, 13, 18, 24, 26, 27, 28, 29, 30, 32, 33, 34, 37, 41, 43, 44, 45, 46, 48, 51, 50, 55, 56, 57, 58, 59, 62, 65, 67, 68, 71, 75, 76, 79, 80, 81, 83, 87, 89, 90, 91]

Лекція 10. Територіальні громади та органи самоорганізації населення в системі суб’єктів місцевого самоврядування

ПЛАН

1. Поняття, ознаки та види територіальних громад

2. Функції територіальних громад

3. Форми діяльності територіальних громад

4. Основи правового статусу органів самоорганізації населення

1. Поняття, ознаки та види територіальних громад

Відповідно до Конституції України (ст. 140) місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села або добровільного об'єднання у сільську громаду жителів декількох сіл, селища і міста самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

До елементів територіальної громади, слід віднести, такі елементи як:

1) населення;

2) територіальна база;

3) взаємозалежність спеціалізованих частин співтовариства і поділ праці в ньому;

4) спільна культура і соціальна система, які інтегрують діяльність його членів;

5) усвідомлення жителями єдності і належності до співтовариства;

6) можливість діяти на корпоративній основі для вирішення місцевих проблем.

Можна виявити такі основні ознаки територіальної громади, що знайшли закріплення в законодавстві України:

• територіальна — спільне проживання осіб (жителів), ко­трі входять у громаду на певній території (у межах певної адміністративно-територіальної одиниці — село, селище, міс­то — ч. 1 ст. 140 Конституції);

• інтегративна — територіальна громада виникає на основі об'єднання всіх жителів, які мешкають на певній території не­залежно від того, чи є вони громадянами даної держави, тобто членами територіальної громади можуть бути громадяни да­ної держави, а також іноземні громадяни, особи без громадян­ства, котрі постійно мешкають на певній території. Можливо включення в територіальну громаду біженців і переміщених осіб (за змістом ст. 1 Закону України від 21 травня 1997 р.);

• інтелектуальна — в основі конституювання територіальної громади лежать спільні інтереси жителів, які мають специфіч­ний характер і виявляються у вигляді широкого спектра вини­каючих між ними системних індивідуально-територіальних зв'язків (основний об'єкт діяльності територіальної грома­ди — питання місцевого значення — ч. 1 ст. 140 Конституції України);

• майнова — територіальна громада є суб'єктом права кому­нальної власності (їй належать рухоме і нерухоме майно, при­бутки місцевих бюджетів, інші кошті, земля, природні ресур­си, що знаходяться у власності відповідних територіальних громад — ч. 1 ст. 142 Конституції України);

• фіскальна — члени територіальної громади є платника­ми місцевих податків і зборів (ст. 67 Конституції України; ст. 4, 6, 15 Закону України "Про внесення змін у Закон Украї­ни "Про систему оподатковування" від 18 лютого 1997 р.)³⁴.

Таким чином, під територіальної громадою доцільно розуміти спільноту громадян Укра­їни, жителів села, селища і міста або добровільного їх об'єднання в загальну громаду, яка має спільну комунальну власність, а також спільні інтереси.

З аналізу положень ч. 3 і 4 ст. 140 Конституції України, які закріплюють систему місцевого самоврядування в республіці, можна виділити:

а) територіальні громади основні (базового рівня) — сільські, селищні, міські громади, в рамках яких безпосередньо здійснюється життєдіяльність населення — жителів певних територіальних одиниць;

б) територіальні громади факультативні (асоційованого рівня) — територіальні громади районів і областей в рамках яких реалізуються колективні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст.

В основі виділення таких видів територіальних громад лежить розуміння того, що немає жодного мешканця села, селища або міста, який одночасно не був би жителем області або району області (за винятком міст обласного підпорядкування та міст Києва і Севастополя, що мають спеціальний статус).