Тема 9.4 Лісопромисловий та агропромисловий комплекс України (лекція 9/ заняття 16)

План лекції

9.4.1 Сутність та фактори розвитку лісопромислового комплексу

9.4.2 Структура і територіальна організація лісопромислового комплексу України

9.4.3 Проблеми і перспективи розвитку лісопромислового комплексу України

9.4.4 Сутність та склад агропромислового комплексу України

9.4.5 Характеристика зон спеціалізації сільського господарства

9.4.6 Транспортний комплекс України (самостійне опрацювання)

9.4.1 Сутність та фактори розвитку лісопромислового комплексу

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) України — це су­купність підприємств, пов'язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини. До його складу входять: лісове господарство, лісозаготівельна промисловість, галузі лісової про­мисловості по механічній і хіміко-механічній (лісопильна, фанерна, сірникова, виробництво дерев'яних будівельних деталей і будинків, деревностружкових і деревноволокнистих плит, меблів) та хімічній (лісохімічна, целюлозно-паперова промисловість) переробці деревини, а також гідролізна і дубильно-екстракційна промисловість, обслуговуючі виробництва (виробництво і ремонт машин та устаткування), заводи по виготов­ленню предметів праці для окремих галузей, підприємства матеріально-технічного постачання, галузі і заклади невиробничого обслуговування (підготовка кадрів, нау­ково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність).

Значення ЛПК в економіці України визначається тим, що в сучасних умовах немає такої сфери госпо­дарства, де деревина і продукція її переробки не відігравали б істотної ролі. Основний продукт лісу — де­ревина, яка використовується переважно для вироб­ництва засобів виробництва, зокрема предметів праці (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, ме­тиловий спирт тощо) і предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота). Продукція ЛПК використовується в машинобудуванні, легкій промисловості, на транспорті, у зв'язку, ІІІ будівництві. Водночас ЛПК отримує від інших галузей лаки, фарби, соду, натрій, відбілюючі хімікати (виготовлення паперу), автомашини, трактори, верстати (заготівля та обробка деревини).

Ліси є важливим акумулятором живої речовини. Вони утриму­ють в біосфері ряд хімічних елементів і воду, активно взаємодіють з тропосферою, визначають рівень кисневого та вуглецевого балансу. Поряд з цим ліси дають продовольчі ресурси (дикі плоди та ягоди, гриби, березовий сік тощо), кормові і лікарські рослини, мають са­нітарне, рекреаційне і екологічне значення. Вони створюють спри­ятливе середовище для розвитку бджільництва та мисливства.

Основою розвитку ЛПК України є лісові ресурси. Це ліси певної території, які використовуються або можуть бути використані для задоволення будь-яких потреб суспільства. До лісових ресурсів як одного із основних видів природних ресурсів належать деревні, технічні, харчові, лікарські та інші ресурси, а також корис­ні природні властивості лісу — водоохоронні, захисні, клімато-регулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо.

Загальна площа лісового фонду України становить 10,8 млн. га, у тому числі вкрита лісом — 9,4 млн. га.

Лісистість території республіки становить 15,6%. Запаси дере­вини становлять 1,74 млрд. куб. м. Основна частина лісів перебу­ває у віданні державних органів лісового господарства, решту пе­редано у безстрокове користування сільськогосподарським підпри­ємствам або закріплено за іншими міністерствами і відомствами. Лісовий фонд України характеризується переважанням листя­них і хвойних порід і нерівномірним розміщенням ресурсів дере­вини по території. Найбільша концентрація їх в Українських Кар­патах (40,5% площі цього регіону), Кримських горах (32%) і на Поліссі (25,1%); у лісостеповій зоні цей показник становить 13,2%, у степовій — 3,8%. До найбільш лісистих областей нале­жать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.

За народногосподарським значенням, місцеположенням і функ­ціями, які вони виконують, усі ліси України поділяють на дві групи. До першої групи відносять водоохоронні, захисні, санітар­но-гігієнічні та оздоровчі ліси, а також ліси спеціального цільового призначення (ліси заповідників, природних, національних парків та ін.). Ліси цієї групи становлять 51% загальної площі лісового фонду України. Деревину в лісах першої групи застосовують голов-ним чином при проведенні лісогосподарських заходів — рубок, догляду за лісом, санітарних та лісовідновних рубок стиглого лісу.

До другої групи належать ліси, що мають захисне і обмежене експлуатаційне значення. Вони є основним джерелом заготівлі деревини в Україні.

Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%, решту деревини (круглий ліс) Україні постачають переважно північні та східні райони Росії. На райони зосередження лісових ресурсів орієнтується лісозаготівельна промисловість. Основним споживачем ділової деревини є лісопильна промисловість, яка є базою для наступної обробки деревної сировини. В цому поєднанні з ним розвивається стандартне домобудуван-їиробництво меблів, фанери, деревностружкових плит і т.д.

Розміщення галузей з механічної обробки деревини повинно враховувати такі особливості лісової промисловості, як високі витрати сировини на виготовлення продукції і величезні виробничі відходи. Для одержання 1 м3 клеєної деревини необхідно 2,3 м3 деревини, 1 т деревної маси — близько 3 м3 і т.д. Відходи іробництва ще на стадії лісозаготівель досягають 20%, а в лісо-пильній промисловості досягають 40%. В процесі подальшої обробки, наприклад, в меблевому виробництві використовується, як правило, тільки половина витраченої деревини. Це потребує наближення виробництва до джерел сировини і одночасно комплексної переробки деревини з метою зменшення відходів.

Лісопильне виробництво є важливим процесом первинної механічної обробки ділової деревини. Його розміщення залежить від положення районів лісозаготівель по відношенню до споживача пиломатеріалів, наявності і характеру транспортних шляхів, по яких проходять масові потоки лісу або пиломатеріалів. Лісопиляння є трудомістким процесом у порівнянні із заготівлею деревини, потребує підготовки пиломатеріалів перед відправкою їх споживача (сортування, сушка, ув'язування в пакети тощо), спеціального устаткування для цього, складських приміщень. Транспортування пиломатеріалів потребує спеціальних видів транс­порту (лісовози, залізниці з відповідним рухомим складом) і розвинутих шляхів сполучення.

На розміщення підприємств з механічної обробки деревини впливає не тільки кількість, а й якість (породний склад) сировини. Так, для виготовлення фанери використовується переважно береза.

Целюлозно-паперова промисловість характеризується висо кою матеріаломісткістю (на 1 т целюлози витрачається близько 5м3 деревини) і водомісткістю (350 м3 на 1 т продукції), тому тяжіє до сировинних баз. Розширення територіальних меж виробництва відбувається також в результаті освоєння нових видів сировини, рослинних відходів сільського господарства та ін.

9.4.2 Структура і територіальна організація лісопромислового комплексу України

Основу ЛПК України становить лісове господарство. Воно вивчає, веде облік і проводить роботу щодо збереження лісів, по­силює їхні корисні природні властивості, забезпечує розширене відтворення та поліпшення їхньої якості, підвищення продуктив­ності, а також сприяє раціональному використанню земельного лісового фонду і невиснажливому користуванню лісом для забез­печення потреб у деревині та іншій лісовій продукції. Основи ве­дення лісового господарства визначено відповідними законодав­чими актами (лісове законодавство, лісовий кодекс України). Для лісового господарства України характерні захисний та захисно-промисловий напрями ведення. Заготівлю деревини в порядку рубок головного користування проводять у межах розрахункової лісосіки, а при веденні рубок догляду за лісом — виходячи з не­обхідності поліпшення породного складу та якості лісів. Лісове господарство України розвинуто переважно в Українських Кар­патах, на Поліссі, в Кримських горах, в лісостеповій і частково в степовій зонах. Основні виробничі підприємства лісового госпо­дарства — лісгоспзаги та лісокомбінати.

Лісова промисловість України — сукупність галузей і вироб­ництв, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, її комплексну механічну, хіміко-механічну та хімічну обробку і пе­реробку. В її галузевій структурі виділяють лісозаготівельну, де­ревообробну і лісохімічну промисловість.

Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку, її продукцією є ділова деревина (використовують у лісопилянні, фанерному, тарному і целюлозному виробництві, у будівництві, гірничодобувній промисловості), дрова (використовують як па­ливо), а також сировина для лісохімічної промисловості.

Основні лісозаготівельні райони України — Українські Кар­пати (Івано-Франківська і Закарпатська області) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська області). Обсяг лісозаготівельвель в Україні в 1997 р. становив 10,5 млн. м3, у тому числі к млн. м3 — ділової деревини.

У лісозаготівельній промисловості України переважають компл-ксні комбіновані підприємства — лісгоспзаги (у Карпатах — лісокомбінати, які, крім лісогосподарської і лісозаготівельної діяльності, здійснюють фабрично-заводську переробку деревини). Істину деревини заготовляють у лісовому господарстві (рубки огляду і санітарні). У заготовленому лісі переважає деревина хвойних порід (смереки, сосни).

Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів для населення й народного господарства. Вона об'єднує різні за матеріаломісткістю виробництва. Одні з них (фанерна, меблева) відзначаються високою питомою вагою витрат сировини на виготовлення продукції і дуже великими виробвничими відходами, інші — використанням відходів (стружка, пилки) і перетворенням їх у цінну продукцію (плити). Ряд деревообробробних галузей (меблева, паркетна) широко використовують цінну деревину дуба, бука, горіха та ін.

Особливістю деревообробної промисловості є споживання у великій кількості хімічної продукції (карбамідні смоли, лаки і фарби, пластмаси, хімічні волокна та ін.). Проектування і вироб­ництво меблів потребує також високої естетичної культури. Це типова «міська» галузь деревообробки. Основними видами продукції деревообробної промисловості є пиломатеріали, деревні лити для потреб будівництва, заготовки і деталі для вагоно-, авто-, суднобудування, а також машинобудівна дерев'яна тара, меблі- та ін. Сировинна база деревообробної промисловості України сладається з місцевої деревини, яку заготовляють у лісах, та довізної деревини з Росії. Особливу цінність становить місцева деревина (хвойні та твердолистяні породи), яка широко використовується в меблевій промисловості при виготовленні музичних інструментів та портивного інвентарю. Довізна деревина задовольняє потреби в ировині при виробництві масової продукції деревообробки.

Обробка деревини як галузь промисловості почала розвиватися в Україні у другій половині XVIII ст., коли виникли перші лісопильні заводи. На Україні у 1913 р. діяло 274 Лісопильно-деревообробних підприємства. Це були переважно приватні майс­терні, засновані на ручній праці. Традиційно підприємства дере­вообробної промисловості розміщені в місцях зосередження лісо­сировинних ресурсів — на Поліссі, у Передкарпатті і Закарпатті.

Лісопильне виробництво представлене такими центрами: Берегомет (Чернівецька область), Чернівці, Надвірна, Вигода, Рожнятів (Івано-Франківська область), Рахів, Тересва (Закарпатська область), Сколе, Стрий, Турка (Львівська область), Ковель, Камінь-Каширський (Волинська область), Костопіль, Сарни (Рів­ненська область), Овруч, Коростень, Малин (Житомирська об­ласть). У 1996 р. виробництво пиломатералів в Україні становило 2,3 млн.м3 (в 1985 р. — 7,6 млн. м3).

Основною галуззю деревообробної промисловості України с меблева, підприємства якої виробляють меблі для житлових, куль­турно-побутових, адміністративних та інших громадських при­міщень. Висока концентрація виробництва меблів склалася у За­карпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях, які ви­готовляють понад 25% загальної кількості меблів. В інших регіо­нах осередками меблевого виробництва є обласні центри. Най­більшими підприємствами меблевої промисловості є Свалявський, Хустський (Закарпатська область), Болехівський і Брошнів-ський (Івано-Франківська область), Тереснянський (Закарпатська область), Чернівецький, Броварський (Київська область) дерево­обробні комбінати; дніпропетровські «Дніпромеблі», львівські «Карпати», Івано-Франківська, Чернівецька, Запорізька меблеві фабрики; Мукачівський, Берегівський, Прикарпатський, Снятинський, Вінницький, Дніпропетровський, Кіровоградський, Дрого­бицький, Сумський меблеві комбінати.

Серед спеціалізованих підприємств по виробництву меблів ви­діляється Івано-Франківська, Житомирська, Київська імені В. Н. Боженка меблеві фабрики, а також Дрогобицький, Львівський, Молочанський меблеві комбінати.

З відходів лісової і деревообробної промисловості України ви­робляють деревностружкові і деревноволокнисті плити (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич, Малин, Чернігів, Ковель, Сарни та ін.).

Целюлозно-паперова промисловість об'єднує підприємства, які з рослинної сировини виробляють папір, картон та вироби з них, штучне волокно, фібру і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу. Основна сировина галузі — деревина хвойних порід та відходи її обробітку, меншою мірою — солома, костриця конопель та льону, стебла бавовнику, очерет, рогіз, макулатура і ганчір'я. Продукцію целюлозно-паперової промисловості ви­користовують майже в усіх галузях народного господарства та в побуті.

На території України вперше паперове виробництво виникло в XXVII ст. Більшість підприємств споруджено у XVIII—XIX ст. 1913 р. вже працювало 43 підприємства. Найбільші з них були розміщені у Понінці, Славуті, Малині, Рогані. Нині целюлозно-паперова промисловість України представлена 25 великими підприємствами, серед яких виділяються: Малинська і Дніпропет-ровська паперові фабрики, Понінківський паперовий комбінат, Херсонський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи, Жидачівський картонно-паперовий комбінат, Корюківська фабрика технічного паперу. В Україні виготовляють понад 50 видів паперу і близько 20 видів картону . В 1997 р. вироблено 103 тис. т паперу (в 1985 р . — 299 тис. т) і 188 тис. т картону ( в І985р.— 105 тис. т).

Лісохімічна промисловість включає: пірогенетичне (суха ірегонка деревини), каніфольно-терпентинне, смоло-терпентин-е, хвойно-ефірне та дьогте-курильне виробництва. Сировиною для лісохімічної промисловості є дрова листяних порід, з яких піролізом одержують деревне вугілля, оцтові порошок та кислоту, метиловий спирт, формалін, розчинники, флотаційні масла, Карбамідні смоли. Соснова живиця і пневий сосновий осмол ви­користовуються для виготовлення каніфолі, скипидару та ефірної олії; дубова кора — для дубильно-екстрактного виробництва. Продукцію лісохімічної промисловості застосовують у хімічній, Металургійній і харчовій промисловості. В Україні лісохімічні Промисли відомі з XII ст. (смолокуріння і вуглевипалювання на Поліссі), пізніше на Поліссі та у Карпатах розвивалося виробницт-|о поташу, який використовували як мінеральне добриво. За-Іодська лісохімія виникла у другій половині XIX ст. — на почат­ку XX ст. У 1923—1924 pp. в Україні вперше організовано про-«ислове підсочування сосни, а у 1934 р. введено в дію Київський (хімічний комбінат з каніфольно-терпентинним виробництвом. Основні центри лісохімії: Київ, Коростень (Житомирська область), Великий Бичків, Свалява, Перечин (Івано-Франківська область). У гірських, поліських і лісостепових районах розвивається переробка хвої на хвойно-вітамінне борошно, ефірну олію, хлорофіло-аротинову пасту тощо, а також переробка соснових пнів на каніфоль і терпентину.

Гідролізна промисловість об'єднує підприємства, які методом гідролізу деревини й нехарчової рослинної сировини виробляють етиловий спирт, кормові дріжджі, глюкозу та ксиліт, органічні кислоти, лігнін та ін. Сировиною е тирса та інші відходи деревообробної промисловості, подрібнена деревина, бавовняна та со­няшникова лузга, кукурудзяні качани, солома хлібних злаків, лляна костриця. Галузь кооперується з олійно-жировою й консервною та іншими виробництвами лісової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості. До підприємств цієї галузі належать Верхньодніпровський гідролізно-фурфуроловий завод, цех по ви­робництву гідролізних кормових дріжджів з нехарчової сировини на Бєлгород-Дністровській картонній фабриці, Запорізький гід­ролізно-дріжджовий завод, Вознесенський (Миколаївська об­ласть), Вінницький, Слов'янський (Донецька область) та Василь­ківський (Київська область) дріжджові заводи.

9.4.3 Проблеми і перспективи розвитку лісопромислового комплексу України

Прогноз розвитку ЛПК України за матеріалами Ради по вив­ченню продуктивних сил України НАН України грунтується на таких основних передумовах:

— виконання завдань Державної програми розвитку лісогос­подарського і лісопромислового комплексів України на період до 2015 року з урахуванням певного її корегування;

— використання існуючого промислового потенціалу — ви­робничих потужностей, наявної сировини, трудових ресурсів;

— реструктуризація виробництва, нарощування випуску про­дукції, яка користується попитом і повніше забезпечує потреби народного господарства і населення;

— завоювання ринку шляхом виробництва конкурентоздатної продукції високої якості, а також імпортозамінної;

— нарощування експортного потенціалу галузі. Пріоритетним напрямом розвитку ЛПК є зростання виробни­цтва деревних плит, целюлозно-паперової та іншої продукції, що користується попитом, задовольняє потреби і вимоги внутріш­нього і зовнішнього ринку. В ці галузі спрямовуватимуться в першу чергу і капітальні вкладення.

Основою технічної політики в перспективі буде здійснення реконструкції, модернізації, розширення перспективних та будів­ництво нових підприємств відповідно з вимогами структурної перебудови ЛПК; застосування на їх базі нових технологій, на­самперед з метою ефективного використання сировини, економії енергоресурсів, скорочення трудових витрат та підвищення якос­ті і конкурентоздатності виробів.

Забезпечення ЛПК сировиною здійснюватиметься переважно за рахунок більш повного і раціонального використання власних сировинних ресурсів. До основних напрямів вирішення сировинної проблеми в перспективі можна віднести:

- поліпшення структури споживання деревини і лісоматеріалів;

- залучення до промислової переробки всієї маси економічно доступних ресурсів низькоякісної, дрібнотоварної лісосировини і деревних відходів;

- удосконалення діючих, впровадження нових ресурсозберігаючих і маловідходних технологій та процесів, здатних забезпечити зниження витрат деревини;

- розширення сфери застосування ефективних замінників лісо матеріалів;

- збільшення лісозаготівель за рахунок інтенсифікації лісокористування, створення високопродуктивних плантаційних лісонасаджень.

В целюлозно-паперовій промисловості забезпечення сировинних потреб здійснюватиметься також за рахунок збільшення заготівлі макуулатури і використання недеревних ресурсів сировини, зокрема соломи та відходів переробки сільськогосподарських культур.

9.4.4 Сутність та склад агропромислового комплексу України

Агропромисловий комплекс (АПК) – це один із найважливіших секторів народного господарства країни,в якому економічно,технологічно та організаційно взаємопов’язані багато галузей і виробництв.

До складу АПК входять: гггг

• галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК (Сільськогосподарське машинобудування,виробництво засобів захисту рослин,мінеральні добрива,комбікорми,мікробіологічна промисловість).

• Сільськогосподарське виробництво – рослинництво і тваринництво,що виробляють продукти харчування і сировинну базу для переробної промисловості.

• Галузі,що забезпечують переробку і зберігання сільськогосподарської продукції.

Сільськогосподарське виробництво – це сукупність галузей матеріального виробництва,в яких сконцентровано виробництво продуктів харчування для населення і сировини для переробної промисловості на основі використання біологічних факторів рослин і тварин.

Сільське господарство України завжди було її гордістю,адже було чим пишатись . Із 240 країн світу 1990р. Україна займала: перше місце у світі по виробництву цукрового буряку;четверте по виробництву яєць;четверте по виробництву молока;шосте по виробництву зерна;сьоме по виробництву м’яса.

Таким чином Україна входила у першу десятку країн світу по виробництву продуктів харчування на душу населення

До 1991р. основу сільського господарства України складали великі господарства державної і колгоспно-кооперативної формами власності,виробництво продукції рослинництва і тваринництва базувалося на високому рівні механізації і автоматизації.

9.4.5 Характеристика зон спеціалізації сільського господарства

На території України залежно від природних,економічних та історичних умов склалися такі зони спеціалізації сільського господарства:

1. Поліська зона охоплює Волинську, Рівенську, рівнинні райони Івано-Франківської,Львівської областей,частину Житомирщини та північні райони Київської, Чернїгівської, Сумської областей. Розвиваються льонарство,картоплярство і зернове господарство.Із зернових культур найбільш поширені озиме жито,гречка, овес. З технічних культур-хміль,льон-довгунець .

2. Лісостепова зона займає частину Львівської та частину Івано-Франківської області,Тернопільську,Хмельницьку,Вінницьку,Черкаську,Чернівецьку,Полтавську області,південні райони Житомирської,Київської,Чернігівської і Сумської областей,північну частину Кіровоградської та Харківської областей.Висівають кукурудзу,озиму пшеницю,ячмінь,гречку, просо. З технічних культур вирощують цукрові буряки,соняшники,овочі,картоплю.

3. Степова зона охоплює всі південні області (40% території України). Вирощують озиму пшеницю,кукурудзу,ячмінь,просо,гречку,рис.Із технічних культур-соняшник(75% від загального виробництва),виноград,баштанові культури.

4. Передгірні та гірські райони Українських Карпат охоплюють частину Львівської,Івано-Франківської,Чернівецької,Закарпатської областей. З технічних культур-картопля,льон-довгунець.У передгірних районах ворощують жито,пшеницю,кукурудзу,багаторічні трави,картоплю,льон-довгунець.Шороко поширені овочівництво,садівництво і виноградство.

5. Передгірні та гірські райони Криму займають південну частину півострова.Господарство спеціалізується на садівництві,виноградстві,овочівництві,тютюнництві.Вирощують ефірно-олійні культури(троянди,шавлію,лаванду).

Основними технічними культурами в Україні є цукрові буряки,соняшники,льон-довгунець.

Вирощують також коноплі,льон-кучерявець,тютюн,хміль,ефіроолійні та лікарські рослини.

Тваринництво забезпечує наповнення ринку висококалорійними продуктами харчування - м’ясом,молочними продуктами,яйцями,рибою, медом. Воно дає цінну сировину для легкої,фармацевтичної і харчової промисловості та є джерелом постачання органічних добрив для рослинництва.

До складу продуктивного ведення тваринництва входять:скотарство,свинарство,птахівництво,вівчарство,конярство,бджільництво,ставкове рибництво і шовківництво.

Провідними галузями вважають скотарство,свинарство,птахівництво та вівчарство.

Розміщення галузей тваринництва залежить від природно-кліматично умов та наявності кормової бази

Одна з важливих сфер АПК займається переробкою сільськогосподарської продукції. До неї належать деякі галузі легкої промисловості: первинна переробка вовни, льону та інших волокнистих культур, виробництво шкіри. Основною галуззю переробної сфери АПК є харчова промисловість, яка виробляє понад 19 % промислової продукції.

Основними галузями, що використовують продукцію рослинництва в Україні, є цукрова, олійна, плодоовочева, борошномельна. Тваринницьку сировину переробляють м'ясна та молочна галузі промисловості. Важливе значення мас рибна промисловість.

Основними проблемами галузей, що переробляють продукцію АПК, є недостатні виробничі потужності. Тому часто сільськогосподарську продукцію неможливо вчасно переробити. Значні втрати є і в процесі переробки, оскільки устаткування багатьох підприємств застарілі і недосконалі. Втрачається багато під час транспортування й зберігання. Загалом тільки 3/5 виробленої сільськогосподарської продукції надходить до споживача. Через високу собівартість виробництва продукції значна частина підприємств не працює, а зібрана сільськогосподарська сировина вивозиться в інші країни.

За останні роки у сільськогосподарському виробництві України значно загострилися кризові явища: значно знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використання природних ресурсів, знизилася родючість ґрунтів, поглибився дисбаланс між галузями рослинництва і тваринництва. Зменшення поголів'я худоби досягло критичної межі при значному зниженні його продуктивності.

Здійснення аграрної реформи в Україні повинно бути спрямоване на створення економічно ефективного агропромислового виробництва, поглиблення ступеня переробки та покращання зберігання сільськогосподарської продукції. З цією метою в програмних документах щодо проведення аграрної реформи передбачається:

1. формування ринку землі та нерухомості, запровадження системи іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників;

2. фінансування організаційних заходів щодо здійснення аграрної реформи на регіональному рівні, післяприватизаційна підтримка розвитку реформованих господарств, створення спеціалізованої консалтингової інфраструктури щодо інформаційного забезпечення;

3. розвиток мережі інфраструктури сервісного обслуговування, заготівель, оптової торгівлі;

4. формування ринків матеріальних ресурсів і капіталу;

5. ефективне використання наявного земельного фонду;

6. реформування соціальної сфери села та розбудови її інфраструктури.

9.4.6 Транспортний комплекс України (самостійне опрацювання)

Транспорт. Транспорт - важлива сфера інфраструктурного забезпечення населення і господарства країни. Переміщення вантажів та людей є і процесом виробництва, і продукцією транспорту. Він не створює нової, продукції, а тільки переміщує створену іншими галузями матеріального виробництва, тобто продовжує виробництво в сфері обігу, що збільшує її вартість на величину транспортних затрат.

Транспорт є великим споживачем палива (біля 25% всього палива, що виробляється, витрачається на силові установки транспорту), електроенергії, мастила, металу, гуми та інших матеріалів. Робота транспорту залежить від специфіки окремих галузей господарства, їх функцій та особливостей вантажу, котрий перевозиться. За розмірами перевезень всі галузі господарства ділять на дві групи: 1) з відносно великими і 2) з невеликими перевезеннями сировини, палива, допоміжних матеріалів та готової продукції. З огляду на це виділяють високотранспортабельні (руди, метали, зерно, цукор, будматеріали та ін.) вантажі, які повністю використовують вантажопідйомність засобів транспорту, і малотранспортабельні (автомобілі, сільськогосподарська техніка, меблі, спеціальні великогабаритні вантажі), які не повністю завантажують транспортні засоби, що викликає додаткові витрати. З метою скорочення транспортних затрат виробництво такої продукції розміщують ближче до споживача.

Україна має потужну транспортну систему, до складу якої входять залізничний, автомобільний, річковий, морський, авіаційний, трубопровідний транспорт спеціального призначення. Основні фонди транспорту складають біля 20% основних фондів держави, а частка транспорту в національному доході складає 4,7%. За останні роки відбулось суттєве скорочення вантажообігу в результаті загального зниження економічної активності, об'єм пасажирообігу в останні три роки збільшується.

Залізничний транспорт. В Україні виключно важлива роль належить залізницям - універсальному транспорту великих відстаней, високих швидкостей, великої вантажопідйомності, надійному, безперебійному у всі пори року, з низькою собівартістю перевезень. Розміщення залізниць тісно пов'язане з розміщенням промислового та сільськогосподарського виробництва.

Крупними залізничними вузлами є Харків, Київ, Львів, Дніпропетровськ, Лозова, Дебальцеве, Бахмач.

Найбільшими вантажонапруженими напрямками є Донбас - Центр Росії (вивозиться вугілля, метал, продукція хімічної промисловості, ввозиться - ліс, машини, будматеріали). Значну роль у вантажопотоках має лінія Донбас-Кривий Ріг, а потім в Центр та Північний Захід Росії, Прибалтику. Вагомий внесок до вантажообігу залізниць України приносить напрямок Донбас -Волгоград. Південь України зв'язується з Північним Кавказом залізничною поромною переправою через Керченську протоку.

Важливою проблемою в плані інтегрування України до європейської єдиної залізничної системи є приведення ширини української залізничної колії (1524мм) до європейського стандарту (1435мм), як у найближчих сусідів на Заході (Польща, Угорщина). Слід також включитися в програму будівництва швидкісних залізниць (швидкість 250-300 км/год).

Залізничний транспорт працює на межі можливостей, бо не створені достатні резерви пропускних, провідних і переробних потужностей, а виробнича база фізично і морально застаріла.

Автомобільний транспорт - масовий та повсюдний вид транспорту, яким перевозять вантажі та пасажирів на малі та середні відстані. Він має велике значення при підвезенні вантажів до залізничних станцій, річкових, морських та аеропортів. Характерною рисою є його маневреність та зручність.

Автомобільний транспорт розвивався рівномірно по всій території України. Райони найбільш інтенсивних перевезень - Донбас, Придніпров'я, Крим, Київська область, західні області; тут також і найгустіша мережа автошляхів.

Вишукуються можливості створення мережі комерційних автотранспортних шляхів із сучасними технічними характеристиками, які б з'єднували Західну Європу з Україною. Втілення цього проекту передбачає будівництво транс’європейської автомагістралі з Атлантики (Лісабон) через Мадрид, Марсель, Турин, Трієст, Будапешт до Києва (і далі через Росію і Казахстан до Китаю). Передбачається будівництво мосту, що з'єднає Крим з Кубанню.

Автомобільно-транспортний комплекс вимагає значного оновлення, розвитку, оптимізації структури парку за вантажопідйомністю, типами кузова і двигуна. Тенденція розвитку приватного підприємництва і фермерства вимагає більшої гами малотоннажних автомобілів вантажопідйомністю 0,6-2,0 т з різним обладнанням та дизельними двигунами.

Повітряний транспорт виконує роботу з перевезення пасажирів, термінових вантажів та пошти. В загальних перевезеннях всіх видів транспорту внесок повітряного транспорту незначний і складає в перевезеннях пасажирів - 0,03%, вантажів - 0,04%. Довжина авіатрас України - 93 тис. км. Авіапоштою обслуговуються обласні центри, біля 50% райцентрів.

Повітряний транспорт представлений об’єднанням “Авіалінії України”, що включає 27 авіазагонів, 105 аеродромів та підприємств по ремонту авіатехніки. Зросла роль міжнародних перевезень; відкриті лінії в США, Канаду, Ізраїль, Німеччину, Польщу, Австрію.

Зміцнюються авіазв'язки України з багатьма країнами світу: США, Ізраїлем, Німеччиною, Туреччиною, Фінляндією, Великобританією та ін. Міжнародні аеропорти є в Києві (Бориспіль), Львові, Одесі, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Запоріжжі, Сімферополі. Польоти здійснюються у 80 країн світу. Для перевезення пасажирів характерна сезонна нерівномірність. Основні авіалінії обслуговують турбореактивні та турбогвинтові літаки ТУ-144, ТУ-154, ІЛ-18 (швидкість 900 км/год. і більше), з'являються американські "Боїнги". На міжобласних та внутріобласних лініях використовуються літаки АН-24. Випробувальні польоти зроблено на надсучасному українському літаку АН-70.

Літаки та вертольоти використовуються в сільському господарстві, для аерофотографування, при проведенні проектно-пошукових робіт, при гасінні лісових пожеж.

Перевагами повітряного транспорту є значна технічна швидкість, здатність долати природні перешкоди (гори, ліси, моря) та зв'язувати такі місця, які не спроможний зв’язати жодний вид транспорту, цілорічність (відносна) функціонування.

В процесі інтеграції в європейські структури необхідно докорінно реконструювати міжнародні аеропорти, постійно оновлювати парк літаків сучасними машинами. Технічне оновлення повітряного флоту передбачається літаками ТУ-204, ТУ-154 М, ЯК-42, ІЛ-114, “Боїнг-747”.

Морський транспорт. За багатьма техніко-економічними показниками морський транспорт переважає інші: найбільша одинична швидкість, практично необмежена пропускна здатність морських шляхів, порівняно невеликі питомі капіталовкладення, невеликі затрати енергії на перевезення вантажів.

Його розвитку сприяє приморське положення України, бо є можливість через протоки Босфор і Дарданелли виходити до Середземного моря і Атлантичного океану (здійснювати зв'язки з країнами Південної Європи, Близького Сходу, Африки).

На території України розташовано 18 портів, що включають 175 перевантажних комплекси, 8 судноремонтних заводів. Судна морських пароплавств України заходять в понад 450 портів близько 100 країн світу. На Чорному морі діє одна з найбільших у світі поромних переправ Іллічевськ - Варна (Болгарія), на якій постійно працює 4 потужних пороми. У найближчій перспективі у великих портах буде введено в дію 2 потужних термінали: нафтовий - в Одесі, з переробки штучних вантажів - в Миколаєві.

Річковий транспорт відіграє важливу роль у внутрірайонних та міжрайонних зв’язках України. В порівнянні з іншими видами транспорту, він має недоліки (менша швидкість руху, обмежений період навігацій, природну заданість напрямків річкових шляхів), та переваги (нижча собівартість і значний об'єм перевезень вантажів та пасажирів, значно менші капіталовкладення на будівництво 1 км шляху).

Дніпро зв'язує в єдине ціле різні за своєю природою та спеціалізацією економічні райони України, встановлює меридіональні зв'язки та забезпечує зручний вихід до моря.

Особливе значення має Дунай - найвигідніший шлях виходу до Західної та Східної Європи, можливість підтримувати вантажообіг з придунайськими країнами - Румунією, Болгарією, Югославією, Хорватією, Угорщиною, Словаччиною, Австрією, Німеччиною. Більшість перевезень в цьому напрямку здійснює Українське Дунайське пароплавство.

З введенням в дію в Німеччині судоходного каналу Рейн-Майн-Дунай Україна сполучилась річковими артеріями з країнами узбережжя Північного моря.

Трубопровідний транспорт - вузько спеціалізований вид неперервного, надійного передавання на велику відстань рідких, газоподібних або твердих (переважно сипучих) вантажів по трубопроводах під тиском. По трубопроводах транспортується газ, нафта і нафтопродукти, етилен, аміак, тверді матеріали. Даний вид транспорту може функціонувати в будь-яких кліматичних умовах; завдяки широкій механізації та автоматизації забезпечується висока продуктивність, мінімальні втрати при транспортуванні, витрачається менше палива та енергії, низька собівартість перевезень. Трубопроводи прокладаються між будь-якими пунктами, причому по найкоротших напрямках. Все це дозволяє транспортувати вантажі в 2-3 рази дешевше ніж залізницею чи водними шляхами.

Розрізняють магістральні та промислові трубопроводи. Магістральні - це трубопроводи, по яких транспортуються продукти від місць видобутку або виробництва до місць переробки і споживання; промислові - транспортують вантажі в межах виробничого підприємства для продовження технологічного процесу.

Проектна потужність газотранспортної системи дозволяють щорічно транспортувати в Європу 130-150 млрд. м³ та 80 млрд. м³ для українських споживачів. Через Україну транспортується понад 100 млрд. м³ газу, що приносить прибуток до 1 млрд. дол. США.

Газотранспортна система має у своєму складі 33,5 тис. км магістральних газопроводів, 122 компресорних цехи, обладнаних 805 газоперекачуючими агрегатами. В експлуатації строком від 30 до 45 років знаходиться 2,8 тис. км газопроводів діаметром 800 мм та менше. До 10 років експлуатується близько 10 тис. км більших діаметрів, а 4,2 тис. км мають діаметр до 1400 мм.

РАТ "Газпром", виходячи із своїх перспективних планів, надає перевагу такому розвитку транзитних газопроводів України, який забезпечить збільшення транзиту російського газу до Туреччини та країн Балканського півострова.

Продуктопроводи представлені аміакопроводом Тольятті (Росія) - Горлівка -Одеса та етиленопроводом Тісауйварош (Ужгород) - Калуш. Протяжність нафтопродуктопроводів - 4,5 тис. км.

Міський пасажирський транспорт в Україні представлений метрополітеном, трамваями, тролейбусами, автобусами, автомобілями-таксі, фунікулерами.

Найбільша мережа міського транспорту в столиці - м. Київ (експлуатаційна довжина тролейбусних ліній понад 300 км, трамвайних - біля 300 км, колії метро - біля 40 км), в обласних центрах - Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Запоріжжі ін. Загальна довжина тролейбусних ліній складає 4,3 тис. км, трамвайних - 2,2 тис. км.

Електронний транспорт - мережа ліній електропередач (система кабелів та допоміжних пристроїв) призначена для передавання та розподілу електричної енергії від електростанції до споживача. Розрізняють кабельні (підземні та підводні) і повітряні лінії електропередач (кабелі підвішені над землею або водою).

В експлуатації знаходяться більше 1 млн. км ліній електропередач всіх класів напруги та близько 3000 км теплових електромереж.

Контрольні питання:

1. Назвіть фактори розвитку лісопромислового комплексу

2. Охарактеризуйте структуру і територіальну організацію лісопромислового комплексу України

3. Назвіть проблеми і перспективи розвитку лісопромислового комплексу України

4. Охарактеризуйте склад агропромислового комплексу України

5. Дайте характеристику транспортному комплекс України.