Тема 8 Природний та трудоресурсний потенціал України (лекція 8/ заняття 11)

План лекції

1. Сутність природно-ресурсного потенціалу, його структура та оцінка

2. Характеристика природно-ресурсного потенціалу

3. Охорона природних ресурсів (самостійне опрацювання)

4. Чисельність населення та джерела його формування

5. Урбанізація та її наслідки

6. Трудові ресурси і зайнятість населення

8.1 Сутність природно-ресурсного потенціалу, його структура та економічна оцінка

Природно-ресурсний потенціал — це сукупність усіх при­родних запасів і умов, що є і можуть бути задіяні для досягнення певної мети.

До природно-ресурсного потенціалу відносяться ресурси:

• мінеральні, які представлені корисними копалинами та мінерально-будівельною сировиною. Вони поділяються на паливні, рудні й нерудні;

• земельні, серед яких виділяють типи ґрунтів, а також ви­ди господарського використання земель (рілля, сінокоси й пасовища, ліси й чагарники);

• водні, які підрозділяються на води Світового океану, води суходолу. До вод суходолу відносяться річки, озера, став­ки, водосховища, болота, льодовики і підземні води (ґрун­тові та артезіанські);

• біологічні, що включають рослинний і тваринний світ;

• рекреаційні включають природно-кліматичні і бальнео­логічні;

• кліматичні, до яких відносяться сонячна енергія, енергія вітру, внутрішнє тепло Землі.

За ознакою вичерпності природних ресурсів їх поділяють на дві групи: невичерпні і вичерпні.

До невичерпних належать сонячна радіація, енергія вітру.

Вичерпні поділяються на вичерпні відновлювані та вичерпні не відновлювані.

До вичерпних відновлюваних відносяться: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі.

До вичерпних не відновлюваних належать паливні, рудні і нерудні корисні копалини.

Використання в економічній діяльності природних ресурсів вимагає їх оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх викори­стання. Технологічна оцінка здійснюється, як правило, перед економічною. Економічна оцінка природних ресурсів необхідна для визна­чення міри їх ефективного використання. Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують різні методичні підходи.

Враховуючи той факт, що регіони України дуже різняться за наявністю ресурсів, науковими підрозділами Національної ака­демії наук було зроблено оцінку природно-ресурсного потенціалу областей і Автономної Республіки Крим. Результати досліджень опубліковані у книзі В.П. Руденко "Природно-ресурсний потенціал Української PCP", наведені у табл. 8.1.

Таблиця 8.1 Структура природно-ресурсного потенціалу в областях України

Область	Сумарний потенціал в % від сумарного потенціалу в Україні	Потенціал ресурсів, %
		Мінеральні	Водні	Земельні	Лісові	Фауністичні	Природно- рекреаційні
Україна	100	28,3	13,1	44,4	4,2	0,5	9,5
Автономна Республіка Крим	6,0	10,0	19,3	39,0	1,8	0,3	29,6
Вінницька	3,6	2,1	9,7	79,1	3,5	0,5	5,1
Волинська	1,7	1,0	18,0	55,2	16,2	0,4	9,2
Дніпропетровська	10,9	68,9	4,8	21,3	0,3	0,4	4,3
Донецька	12,3	72,8	4,8	16,8	0,4	0,1	5,1
Житомирська	2,9	5,5	15,9	59,8	12,6	0,7	9,5
Закарпатська	2,5	3,0	31,5	19,4	17,4	0,1	28,6
Запорізька	3,9	20,4	20,1	49,7	0,7	0,7	8,4
Івано- Франківська	2,2	7,5	33,3	24,1	17,6	0,1	17,4
Київська	4,0	3,8	12,3	59,S	5,5	0,5	18,4
Кіровоградська	3,0	10,8	11,9	70,3	1,6	0.6	4,8
Луганська	8,8	73,8	6,8	13,8	0,8	0,2	4,6
Львівська	3,7	22,5	22,7	29,3	11,1	0,2	14,3
Миколаївська	2,9	2,8	23,2	66,7	0,5	1,0	5,9
Одеська	3,7	1,8	11,1	71,8	1,3	0,5	13,5
Полтавська	3,5	11,5	11,0	68,1	2,9	1,1	5,4
Рівненська	1,8	5,0	16,4	55,0	16,1	0,7	6,8
Сумська	2,7	3,4	15,9	65,3	7,6	1,1	6,7
Тернопільська	2,1	1,2	13,6	75,0	4,7	0,2	5,3
Харківська	4,3	14,2	11,4	54,6	3,9	0,6	15.3
Херсонська	2,9	1,6	22,7	67,1	1,0	1,0	6,4
Хмельницька	2,7	3,5	13,8	72,6	3,8	0,4	5,9
Черкаська	3,0	5,8	12,7	67,7	4,6	0,9	8,3
Чернівецька	1,3	5,2	18,3	50,0	12,6	0,2	13,7
Чернігівська	3,6	10,8	12,9	59,1	6,7	1,0	9,5

Згідно з наданими даними в структурі природних ресурсів в окремих областях України переважають мінеральні ресурси (Донецька обл. — 72,8%, Луганська — 73,8%, Дніпропетровська — 68,9%). У іншій групі областей переважають земельні ресурси (Вінницька — 79,1%, Одеська — 71,8%, Черкаська — 67,7%) і т.д. В групі областей у структурі природно-ресурсного потенціалу зай­мають лісові ресурси (Волинська — 16,2%, Житомирська — 12,6%, Івано-Франківська — 17,6%, Рівненська -16,1%, Чернівецька — 12,6%). В Автономній Республіці Крим і Закарпатській області на рекреаційні ресурси приходиться відповідно 29,6 і 28,6%.

Але враховуючи той факт, що надра України ще не повністю розвідані і геологорозвідувальні організації проводять обстежен­ня території, говорити про кінцеві дані цього дослідження не слід, оскільки з часом будуть внесені деякі зміни.

8.2 Характеристика природно-ресурсного потенціалу

До складу природно-ресурсного потенціалу відносяться мінеральні, земельні, лісові, водні, фауністичні і природно-ре­креаційні ресурси.

Мінеральні ресурси

Мінеральні ресурси — це сукупність запасів корисних копа­лин з певними хімічними властивостями, які використовуються людиною у господарській діяльності різних галузей народного господарства. Вони суттєво впливають на розвиток економіки, навколо них вирують політичні пристрасті і виникають різні конфлікти.

Мінеральні ресурси поділяються на:

• рудні (руди чорних, кольорових, рідкісних, розсіяних, благородних металів);

• нерудні (флюси, вогнетривкі глини, апатити, кам'яна і калійна солі, сірка, фосфорити, флюсові вапняки, азбест, тальк, графіт, слюда, крейда, вапняки, глина, гіпс, бутовий

камінь, бетоніти, мергель, граніт, мармур, бурштин, само­цвіти);

• паливні (вугілля, нафта, природний газ, горючі сланці, торф).

Серед держав світу Україна характеризується, як країна з потужною мінерально-сировинною базою. Адже займаючи лише 0,4% території світу та 0,8% кількості його населення, наша дер­жава має близько 5% загальносвітових мінеральних ресурсів.

У її надрах знайдено понад 200 видів корисних копалин, відкрито близько 20000 їх родовищ, половина з цих видів корис­них копалин мають промислове значення.

За ступенем розвіданості та вивченості поклади корисних копалин поділяються на:

А - детально розвідані й передані до експлуатації;

В - попередньо розвідані з приблизним вивченням меж покладів;

Сі — слабо розвідані, частково з урахуванням екстраполяції;

С₂ — перспективні ресурси.

За запасами природних ресурсів Україна займає одне із провідних місць а Європі, зокрема перше місце — за запасами марганцевої руди та сірки, в числі перших — за запасами кам'яно­го вугілля й кам'яної солі. В її надрах знайдено до 60% євро­пейських запасів облицювального каміння.

Рудні корисні копалини

До їх складу входять залізні і марганцеві руди, руди кольо­рових. рідкісних і благородних металів.

Залізні руди. В Україні запаси залізних руд становлять 31,8 млрд т., в тому числі повністю розвідані 27,5 млрд т. Основні родовища — Криворізький басейн Дніпропетровської області — 18,7 млрд т, Кременчуцький басейн Полтавської області — 4,5 млрд т, Бєлозерський басейн Запорізької області 2,5 млрд т, Керченський басейн Автономної Республіки Крим - 1,8 млрд т.

Криворізький басейн розташований у західній частині Дніпропетровської області в басейні річки Ініулець. Ширина рудоносної смуги змінюється від 2 до 7 км. Руди залягають на глибині від 100 до 2000 м із вмістом заліза (50-62% і більше). Добувається руда лише шахтним способом. Цей басейн за запа­сами належить до найбільших у світі.

Кременчуцький басейн розташований в Кременчуцькому районі Полтавської області за 15 кілометрів від Кременчука на лівому березі Дніпра. Має вигідне транспортно-географічне положення, оскільки знаходиться в шести кілометрах від Дніпра, а середня його частина перетинається залізницею Полтава-Кре- менчук. Розвідані запаси залізних руд становлять 4,5 млрд т. Основна частина руди із вмістом заліза 35-38%, але є руди із вмістом заліза до 69%.

Бєлозерський басейн об'єднує кілька родовищ. Він розта­шований на південь від Запоріжжя на лівому березі Дніпра.

Район має зручні залізничні і річкові транспортні зв'язки. На березі Каховського водосховища збудовано місто Дніпроруд- ний, який є портом для відправки руди по Дніпру.

Загальні запаси руд знаходяться на глибині до 1500 м і ста­новлять 2,5 млрд т із вмістом заліза 60-64%. Решта із вмістом заліза 46-48%.

Керченський басейн охоплює кілька родовищ, які розташо­вані на північному і східному узбережжі півострова. Загальні запаси із вмістом заліза до 37% і становлять 1,8 млрд т. Крім того, в руді є значні домішки марганцю (до 5%), а також ванадію, фос­фору, миш'яку.

Керченська руда використовується тільки на комбінаті "Азов- сталь", куди вона доставляється по Азовському морю.

Марганцеві руди. В Україні запаси марганцевої руди станов­лять — 2,3 млрд т. Основні родовища розташовані у Дніпропет­ровській і Запорізький областях. У Нікопольському родовищі Дніпропетровської області запаси руди становлять 1,6 млрд т, а в Великотомацькому родовищі Запорізької області — 0,6 млрд т.

В даний час переважно експлуатується Нікопольське родовище. Рудний пласт до 2 метрів. Видобуток руди здійснюється переваж­но відкритим способом. В Україні марганцеві родовища відкриті також в Одеській, Івано-Франківській областях та в Карпатах.

Риди кольорової металургії. Кольорові метали є незамінни­ми в машинобудуванні та в ракетобудуванні, а також широко використовуються в електронній, електротехнічній, радіотех­нічній і приладобудівній промисловості.

В Україні відкриті і розробляються родовища сировинних ресурсів — алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті тощо.

Алюмінієві руди — алуніти, нефеліни, боксити і каолінові глини. Боксити є у Смілянському районі Черкаської області та у Високопільському районі Дніпропетровської області. Родовища алунітових руд є на Закарпатті, а нефелінових — у Приазов'ї.

Поклади каолінів мають високу якість і можуть використо­вуватись для виробництва алюмінію хімічним способом. Вони залягають на великих площах. їх видобувають у Вінницькій, Запорізькій, Житомирській областях. Найбільшим у світі родо­вищем каолінів є Просянівське в Дніпропетровській області. Тут потужність шару каолінів високої якості подекуди досягає 100 м. їх використовують як для виробництва алюмінію, так і як напов­нювач під час виготовлення паперу, гуми та для виготовлення вогнетривких виробів.

Титанові руди. Титан входить до складу майже 70 різних мінералів (ільменіт, рутил, титаномагнетит тощо). Великими родовищами титанових руд є Самотканське (біля міста Вольно- горськ Дніпропетровської області), а також Іршанське і Стреми- городське та Володимир-Волинське Житомирської області, які багаті на камінь габро з якого витягують концентрат титану.

Нікелеві руди. Нікель використовують для виробництва бронзи, латуні, особливих сортів сталі та для покриття металів, як антикорозійний матеріал. В Україні найбагатше Побузьке родовище Кіровоградської області.

Ртутні руди. Основне родовище залізно-ртутних руд Ми- китівське розташоване в межах м. Горлівка Донецької області. Родовища ртуті є також у Закарпатті та в Криму.

Запаси золота. Виявлено 10 родовищ в Закарпатській, Кіровоградській, Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Черкаській та Одеській областях. Мужиївське родовище Закар­патської області вже освоєно і там ведеться промислове добуван­ня золота. Золото є у відходах гірничо-збагачувальних комбінатів. Розроблена і технологія його відокремлення.

Нерудні корисні копалини

Широко використовуються в хімічній промисловості, будів­ництві та інших галузях народного господарства.

Кухонна (кам'яна) сіль. Її запаси в Україні понад 23 млрд т. Основні родовища — Артемівське Донецької області, Романське Сумської області, Єфрамівське Харківської області та Солотвинське Закарпатської області. Великі запаси кухонної солі є у воді озера Сиваш.

Калійна сіль. Запаси її 3,5 млрд т. Основні родовища — Калуське і Тростянецьке Івано-Франківської області та Стаб- никівське Львівської області.

Фосфорити. Розвідані їх запаси біля 400 млн т, а прогнозу­ють біля 1,1 млрд т. Основні родовища — Кролівецьке Сумської обл., Ізюмське Харківської області, та Покрово-Керченське Автономної Республіки Крим.

Пластові поклади фосфоритів є у Тернопільській, Вінницькій і Хмельницькій областях, але пласти малопотужні 0,5-1 м із вмістом Р₂0₅ 3-8% і видобуток їх малоефективний.

Апатитові руди, комплексні апатито-титанові і апати- то-рідкіснометалеві виявлені в родовищах Приазов'я, в основно­му бідні: вміст Р₂0₅ 2,5-5% в корінних рудах. Запаси апатиту категорії А+В+Сі оцінюються в 130 млн т.

Самородна сірка. За розвіданими її запасами Україна зай­має одне із перших місць у світі і перше місце серед країн СНД. Сірка зосереджена в багатьох родовищах, які простягаються від Яворова (на заході від Львівщини) вздовж Дністра. Найбільші родовища — Немирівське, Яворівське, Язівське Львівської області, Подорожненське Івано-Франківської області, Роз- дольське Тернопільської області.

Балансові запаси категорії А+В+С, в кінці XX ст. складали 665 млн т сірки.

Експлуатуються Роздольське і Подорожнянські родовища відкритим способом, а Язівське та Немирівське — способом підземного виплавлення. Сірку використовують у хімічній про­мисловості, насамперед для виробництва сірчаної кислоти.

Бентонітові глини. Основне родовище — Черкаське. Це родо­вище вважається одним з найбільших у світі. Запаси цього родови­ща практично невичерпні, потужність пласта залягання — 25 м. Бентонітові глини використовують для виготовлення форм відли­вання деталей машин, а також у нафтовій, харчовій, текстильній, нафтопереробній, миловарній та інших галузях промисловості.

Графіт широко використовується в атомній енергетиці, у виробництві олівців, фарб, темного скла, підшипників. В Україні залягають поклади графіту світового значення. Найбільші покла­ди цієї мінеральної сировини в Завалівському родовищі Кірово­градської області. Є поклади графіту також у Петрівському та Водянському родовищах Запорізької області.

Вогнетривкі глини використовуються для виробництва вогнетривкої цегли, при будівництві доменних і мартенівських печей та пристосування для розливу сталі. їх запаси в країні 2,5 млрд т. Основними родовищами вогнетривкої глини вважа­ються Новоандріївське і Веселівське Донецької області, ІІолозь- ке Запорізької області, П'ятихатське, Обозівське та Мурзинське Кіровоградської області.

Флюсові вапняки використовуються при виплавленні чаву­ну. Основні родовища — Докучаєвське і Ново-Троїцьке Донець­кої області та Балаклавське — Автономної Республіки Крим. їх запаси 2,8-3,0 млрд т.

Крейда. Її запаси сконцентровані у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області, Здолбунівському — Рівненської області та у Краматорську Донецької області.

Вапняки. Основні їх родовища: Розводівське і Волощанське Львівської області, Гуменецьке Хмельницької області та Гри- горівське Миколаївської області.

Гіпс. Поклади гіпсу є у 16 областях України і в Автономній Республіці Крим. Основні родовища: Піщанське і Моршинське Львівської області, Артемівське і Слов'яногірське Донецької області, Михайлівське та Лиманське Луганської області, Збру- чанське Хмельницької області, Феодосійське і Євпаторійське Ав­тономної Республіки Крим, Миргородське Полтавської області, Хмільницьке Вінницької області, Ново-Полянське і Синяцьке Закарпатської області, Новозіручанське Тернопільської області.

Мергель. Основні родовища — Амвросіївське Донецької області і Бахчисарайське Автономної Республіки Крим.

Граніт. Запаси понад 3 млрд т. Основні родовища: Оме- лянівське, Коростишівське і Корнинське Житомирської області, Богуславське Київської області, Старобабинське і Ганське Чер­каської області, Софіївське і Янцівське Запорізької області, Капустянське і Кудашівське Кіровоградської області, Тиврівське Вінницької області, Колесівське і Ясногірське Рівненської області.

Мармур видобувають у Донецькій області, в Карпатах, Автономній Республіці Крим та у Житомирській області. За ко­льором та якістю український мармур вважають одним з найкра­сивіших у світі.

Бурштин. Родовище його є поблизу селища Клесів Рівненсь­кої області.

Самоцвіти. На Житомирщині є родовища топазів, тигрово­го ока, аквамарину, яшми, опалу. Володарсько-Волинська рудня видобуває "винні" топази, димчастий кварц різних відтінків. На південному березі Криму, в районі згаслого вулкану Карадаг, є розсипи агату, яшми, гірського крипіталю, аметисту, цитрину, сердоліку.

Паливні ресурси

До складу паливних ресурсів входять кам'яне і буре вугілля, нафта, природний газ, горючі сланці та торф.

Кам'яне вугілля. Запаси кам'яного вугілля 43,2 млрд т, в тому числі детально розвідані 16,8 млрд т. Основні його родови­ща розташовані в Донецькому та Львівсько-Волинському басейні. На Донецький басейн приходиться 98% запасів вугілля, на Львівсько-Волинський басейн — 2%.

Донецький кам'яновугільний басейн у межах України зай­має територію 150 тис. км². Знаходиться в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській і частково в Харківській областях.

Основна маса вугілля залягає на глибині 500-750 м, а є пла­сти на глибині до 1400 м. Товщина робочих пластів в межах 0,6-1,2 м, а рідко — 1,5 м. Більше 70% вугілля припадає на шари з пологим падінням. Із загальної кількості вугілля 25% — коксівне, 30% — антрацити, а решта — довгополуменеве.

Львівсько-Волинський басейн розташований у межах Галицько-Волинської западини, має площу близько 10 тис. км². Вугілля зосереджене на глибині 250-750 м. Товщина пласта 0,5-2 м, а зустрічаються пласти 2,8 м. Загальні запаси вугілля тут у межах 0,8 млрд т. Вугільні пласти залягають майже горизон­тально або мають незначне падіння. Вугілля середньозольне, довгополуменеве, що сприяє використанню його для теплоенер­гетичних потреб.

Буре вугілля. Його запасів в Україні близько 3 млрд т. Най­більшим родовищем є Коростишівське Житомирської області, Звенигородське Черкаської обл., Олександрійське Кіровоградсь­кої обл. Деякі його запаси є у Харківській, Полтавській, Вінниць­кій, Донецькій та Закарпатській областях. Середня потужність пластів 4-5 м, глибина залягання від 100-200 м. При згорянні 1 кг цього вугілля виділяється 5-6 тис. ккал тепла, що на 40% менше від кам'яного вугілля. Використовується воно в основному для виробництва кам'яновугільних брикетів, які ідуть для побутових цілей, а також для одержання рідкого палива і побутового газу.

Нафта. В Україні розвідано 278 родовищ нафти, з яких експлуатується — 178. Обсяги промислових запасів становлять близько 240 млн т. Найбільші запаси нафти є у Прикарпатті, Придніпров'ї та у Причорномор'ї.

У Прикарпатті відкрито 16 родовищ. Найбільше з них Долинське, Уличинське, Бориславське. Глибина залягання — від 1000-3000 м.

Придніпровський регіон включає родовища Прилуцьке у Чернігівській області, Рибальське і Качанівське у Полтавській області.

З надр України видобуто понад 350 млн т нафти.

За прогнозами значні запаси нафти є у Донецькому регіоні. За сумарними прогнозами геологічні запаси нафти і газу в над­рах Дніпровсько-Донецької западини можуть сягати 7-10 млрд т нафтового еквіваленту.

Природний газ. Основні регіони, в яких є значні запаси при­родного газу, — це Передкарпаття, Дніпровсько-Донецький регіон і Причорномор'я.

У Передкарпатті діють Більче-Волинське, Космацьке, Ко- сівське, та розвідані Судово-Волинянське, Немирівське, Солот- винське, Мукачівське, Іршанське родовища. Запаси газу цього регіону становлять 94 млрд м³.

В Дніпровсько-Доненькому газоносному регіоні основні родовища в Харківській області (Шебелинське, Хрестищенське, Кечилівське, Дружелюбівське), в Сумській (Рибальське, Каченівське), в Полтавській (Солохо-Диканське), Чернігівській (Гнідинське), Дніпропетровській (Перещепинське) областях. За розрахунками запаси газу в цьому регіоні — 785,4 млрд м³.

У Причорноморському рагіоні відкрито й експлуатується 17 газоносних родовищ із загальним запасом газу 14,3 млрд м³. Найбільші родовища: Галіцинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське Автономної Республіки Крим.

На дні Чорного моря геологи виявили перспективні родови­ща природного газу. Родовища природного газу розвідані і на шельфі Азовського моря — Керченське, Казантинське, Стрілко- ве. За різними підрахунками запаси газу тут понад 100 млрд м³.

Таким чином, загальні обсяги промислових запасів природ­ного газу в Україні становлять 1148,2 млрд м³.

Крім природного газу в Україні є умови для промислового видобутку газу метану в Донецькому вугільному басейні. Ресур­си метану в басейні тільки у вугільних пластах до глибини до 1800 м, складають 1,2 трлн м³. Цей розмір дорівнює запасам най­крупніших газових родовищ світу.

За основними регіонами Донбасу об'єми метану розподіля­ються таким чином:

• Червоноармійський район — 231 млрд м³;

• Центральний район — 114,3 млрд м³;

• Торезько-Снежнянський район — 55 млрд м³;

• Донецько-Макіївський район — 44 млрд м³.

Верховна Рада України 20 грудня 2005 р. вперше порушила питання про раціональне використання цього газу для народно­го господарства на теплових електростанціях, в побутових цілях та як паливо для автотранспорту.

Таким чином, з урахуванням газу метану вугільних регіонів України у паливний комплекс загальні обсяги газу в країні сяга­ють.майже 2,5 трлн м³.

Торф — цінна сировина для паливної та хімічної промисло­вості. З нього одержують рідке паливо, феноли, аміак, спирт, а також виробляють ізоляційні плити. В Україні розвідано 2500 родовищ з геологічними запасами торфу 2,2 млрд т. Його запаси зосереджені переважно на Поліссі: у Львівській, Івано-Фран- ківській, Волинській, Рівненській та поліських районах Хмель­ницької, Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумської областей.

Товщина шарів — 10-12 м. Найбільші родовища: Замглай — у Чернігівській області, Брюховецьке у Львівській області.

Горючі сланці. їх поклади оцінюють в 3,7 млрд т. Товщина шарів 1-6 м. Найбільше родовище — Бовтиське у Карпатах. Родо­вища горючих сланців відкриті також поблизу Олександрії Кіро­воградської області та Флоріанівське в Хмельницькій області.

Земельні ресурси

Земельні ресурси — найцінніша складова природно-ресурсного потенціалу України. Земля завжди забезпечувала най­суттєвіші потреби суспільства у продуктах харчування, була першопричиною внутрішніх і зовнішніх непорозумінь. Земель­ний фонд України становить 60,4 млн га. Із загальної площі 41,7 млн га, або 69,4%, — сільськогосподарські угіддя, в тому числі рілля 32,4 млн га, або 54,8% — рілля, багаторічні насаджен­ня — 1,6%, 7,9 млн га або 12,9% сіножаті і пасовища. Ліси та лісовкриті площі складають 15,6% загальної площі держави (у тому числі безпосередньо вкрито лісом 14,7% території). Під забудо­вами знаходиться 3,8% території країни. Майже 4% території під водою, 1,5% площі зайнято болотами та відкритими заболочени­ми землями. Інші землі (яри, піски, радіоактивно забрудненні, тощо) займають 2,1% загальної площі України.

Із загальної земельної площі 38,3 млн га землі сільсько­господарських підприємств і громадян, в тому числі 3,8 млн га — землі фермерських господарств, 1,4 млн га — землі державних сільськогосподарських підприємств і 16,1 млн га — землі громадян (табл. 8.2).

Таблиця 8.2 Розподіл земельної площі та сільськогосподарських угідь у 2010 р. (на кінець року)

	Кількість	Загальна	Сільсько­	у тому числі
	земле­	земельна	госпо­	рілля	сіно­	пасо­
	користу­	площа	дарські		жаті	вища
	вачів, тис		угіддя
Всього земель	25090,6	60354,8	41675,9	32446,2	2423,1	5515,7
Землі сільськогоспо­
дарських підприємств і громадян	24848,4	38275,8	36801,5	30801,7	1701,3	3222,3
з них:
землі колективних
сільськогосподарсь­ких підприємств	0,5	159,7	101,8	80,2	3,9	14,3
землі фермерських господарств	47,5	3791,2	3738,7	3524,9	57,3	139,1
Землі державних
сільськогосподарсь­ких підприємств	2,3	1378,3	1177,0	975,0	39,0	116,1
землі міжгосподарсь­
ких сільськогос­
подарських підприємств	0,1	12,3	2,9	2,7	-	0,2
землі громадян в т.ч. особисті селянські	24781,0	16116,8	15602,4	11447,5	1160,2	2208,9
господарства та присадибні ділянки	16530,1	5134,2	4780,3	4221,5	180,9	77,7

Ґрунтові ресурси України дуже різноманітні. На її терито­рії виділяють Поліську, Лісостепову і Степову ґрунтові зони, а також Карпатську і Кримську гірські області, з властивими для кожної з них ґрунтами.

На Поліссі найбільш поширені дерново-підзолисті і болот­ні ґрунти, серед яких переважають торфоболотні. Ці ґрунти зде­більшого бідні на перегній. Для підвищення їх родючості в ґрунт обов'язково слід вносити органічні і мінеральні речовини, а та­кож проводити розумне осушення.

Ґрунтово-кліматичні ресурси Полісся сприяють вирощуван­ню озимого жита, льону-довгунця, картоплі.

У Лісостепу України поширені різні типи чорноземних ґрун­тів. Крім цих ґрунтів, значні площі лучно-чорноземні та сірі лісо­ві ґрунти. Тут склалися найкращі умови для вирощування зер­нових культур, особливо озимої пшениці, цукрових буряків, ку­курудзи.

Ґрунтові ресурси Степу України досить однорідні та пред­ставлені, головним чином, чорноземами. Ці ґрунти мають най­вищу природну родючість. Провідними культурами тут є озима пшениця, соняшник, баштанні та ефіроолійні культури. Наяв­ність великої кількості тепла сприяє розвитку виноградарства, а з розширенням мережі зрошення створюються умови для виро­щування рису і овочів. У Степу, як і на Поліссі та в Лісостепу, до­брі умови для скотарства, вівчарства і птахівництва.

У Карпатах ґрунтовий покрив змінюється як у широтному, так і в вертикальному напрямках. Найбільш придатними для сільського господарства є Закарпатська низовина і Передкарпаття. У гірських районах землеробство розвивається лише у вузь­ких долинах річок.

Для Закарпатської низовини характерні, головним чином, дерново-опідзолені та дерново-глеєві ґрунти. Ґрунти Передкарпаття в основному дерново-середньоопідзолені і поверхневооглеєні. У гірській зоні переважають бурі лісові ґрунти.

У північних передгірських і гірських районах Карпат природ­ні умови сприяють вирощуванню озимого жита, льону-довгунця і картоплі, а в низовинах і передгірських районах Закарпаття — озимої пшениці, кукурудзи, тютюну, овочів, винограду. Важли­вою галуззю сільського господарства є тваринництво, особливо скотарство, а в гірських районах ще й вівчарство, що зумовлено великими площами природних пасовищ — полонин.

Ґрунтовий покрив Криму мас добре виявлену вертикальну зональність. У передгірській степовій зоні поширені чорноземи. Лісостепова зона вкрита дерново-карбонатними ґрунтами. У гір­ській лісовій зоні поширені буроземи, у найнижчому поясі — ко­ричневі ґрунти. Основними галузями сільського господарства є садівництво, виноградарство, вирощування овочів, тютюну. На­явність гірських лук і пасовищ сприяє розвитку скотарства і вів­чарства.

У структурі ґрунтового покриву орних земель 65% чорно­земів, 9% — каштанові грунти, 7% — підзолисті грунти, 6,7% — сірі лісові грунти, 2,5% — солонцюваті, 2% — лужні.

У результаті меліаративних робіт осушено 3,3 млн га і побу­довані зрошувальні системи на площі 2,6 млн га.

За вмістом гумусу грунти України у різних зонах не одина­кові. Так, грунти Полісся характеризуються невисоким вмістом гумусу (0,7-2,0%), у Лісостепу гумусованість зростає до 1,0- 2,5%, у типових чорноземах рівень гумусу 4,0-6%, у чорноземно­му Степу кількість гумусу знижується у протилежному напрям­уз півночі на південь — від 6,0 до1,5%. Як показують матеріали Держкомзему, на протязі останніх десятиріч в Україні спостерігається досить стала тенденція до зниження вмісту гумусу у грунтах.

В країні дуже велика розораність земель. У центральних, південних і подільських областях рівень розораності земель ста­новить 86-90%, на решті території — 60-80% і лише в Закарпатті рівень розораності становить 50%.

У перспективі в зв'язку з реформуванням сільськогоспо­дарського виробництва структура землекористування може змінюватись у сторону зменшення розораності грунтів та збіль­шення площі під лісами та багаторічними насадженнями.

Лісові ресурси

Ліси відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарській діяльності людей.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,5 млн га, в тому числі вкрито лісом — 9,4 млн га. Лісистість території становить всього 17,5%.

Ліси розміщені дуже нерівномірно. Наприклад, в Українських Карпатах ліси займають 40,5% від площі, в Кримських горах — 32%, на Поліссі — 26,1%. в Лісостеповій зоні цей показник скла­дає 12,2%, а в Степовій — 3,8%. До найбільш лісистих областей належать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Жито­мирська, Волинська і Чернігівська.

Лісистість території України значно менша від лісистості країн Європи. Наприклад, лісистість в Югославії становить 41,1%, в Болгарії - 33,4 %, в Польщі - 28%, в Румунії - 28,1%, в Німеччині - 29,0%, в Угорщині - 18,0%.

Оптимальним вважається показник рівня заліснення 21-22%. Щоб досягти у перспективі такого рівня заліснення в Україні слід насадити 2,5-3 млн га лісу .

У структурі лісового покриву найбільша частка припадає на сосну — 34,7%, дуб — 26,3%. Серед інших деревних порід яли­на — 9,9%, бук — 9,3%, вільха — 4,2 %, береза — 5,4%, граб — 3,7%, ясен — 1,4%, осика — 1,2%, інші породи — 3,4%.

Вікова структура лісів України характеризується таким співвідношенням: молоді ліси 45,4% площі, середньовікові — 37,7%, достигаючі та стиглі — відповідно 10,1% та 6,8%.

Загальний запас деревини в лісах України становить 1,74 млрд м³, в тому числі в стиглих і перестиглих насадженнях 122,8 млн м³.

Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні.

Водні ресурси

Водні ресурси — це всі природні води Землі, які представ­лені водами річок, озер, водосховищ, боліт, льодовиків, підзем­них горизонтів, океанів і морів.

Водні ресурси виступають джерелом виробничого і побуто­вого водопостачання і відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства і життєдіяльності населення.

Водні ресурси України складаються з місцевого стоку і тран­зиту.

Загальний середньорічний обсяг річкового стоку становить 210 км³.

Однією з найбільших водних артерій, що протікає по тери­торії України, є Дніпро з такими великими притоками, як Прип'ять, Десна, Сула, Псел, Ворскла, Самор. Середній річний стік Дніпра становить 53,5 км³.

Досить потужними ріками є Дністер з річним стоком 8,7 км³, Сіверський Донець — 5 км³, Південний Буг — 3,4 км³.

Особливе місце в водних ресурсах належить і Дунаю. Це велика багатоводна артерія з середнім річним стоком майже 123 км³, але вона протікає по території України лише на відстані 174 км, тому запаси її води на території України використову­ються лише на 5%, тобто у межах 6 км³.

Чималі запаси водних ресурсів України зосереджені в озе­рах, яких в країні нараховується понад 3 тис. В них акуму­люється близько 11 км³ води, з якої 2,5 км³ прісна.

Значні запаси прісної воли накопичуються в штучних водой­мах. Найбільші з них створено на Дніпрі. Це Київське (площа водного дзеркала 922 км²), Канівське (582 км²), Кременчуцьке (2252 км²), Дніпродзержинське (567 км²), Дніпрогесівське (410 км²) та Каховське (2155 км²) водосховища. На Дністрі функціонує Дністровське (142 км²), на Сіверському Дінцю — Печенізьке (86,2), на Осколі — Червонооскольське (123), на Південному Бузі — Ладижинське (20,8), Старобешівське на Кальміусі (8,3), Карачунівське на Інгульці (4,4), Сімферопольсь­ке на Салгирі (3,23) і Партизанське на Альмі (2,25 км²).

Важлива роль у забезпеченні прісною водою відводиться й каналам Сіверський Донець — Донбас довжиною 131,6 км, Дніпро-Донбас — 263 км, Північно-Кримському — 402 км, Каховському — 130 км, Дніпро-Інгулець — 40 км.

В країні зосереджені значні болотні масиви. Загальна площа боліт становить 1,2 млн га. Переважна їх більшість розміщена у Поліській зоні України.

Особливе місце в забезпеченні водою відводиться підземним водам. Розвідано майже 800 родовищ прісних вод. Вони найбільш чисті і тому переважно використовуються для задоволення потреб населення. їх запаси становлять близько 20 км³. Глибина залягання підземних артезіанських вод не однакова: на півночі — 100-150 м, на півдні - 500-600 м.

Найбільшим водокористувачем води є промисловість, яка споживає майже 20 км³ води, сільське господарство використо­вує 18,4 км³, комунальне господарство — 4,2 км³. Всього народне господарство країни споживає в середньому за рік 55 км³ води.

Важливу роль в розвитку народногосподарського комплексу країни відіграють Чорне та Азовське моря, берегова лінія яких становить майже 2 тис. км.

Чорне море площею 420 тис. км², має велике господарське значення. В ньому водиться 180 видів риб, більшість з яких про­мислові. Є цінні водорості. Крім транспортного море має ще й велике значення як зона відпочинку і лікування людей.

Азовське море. Його площа майже 40 тис. км². Характери­зується багатим видовим складом риб — понад 350 видів. Його мілководність зумовлює добре прогрівання води і сприяє широ­кому використанню узбережжя для розвитку підприємств відпо­чинку і лікування.

Фауністичні ресурси

Фауністичні ресурси — це запаси тваринного світу, що істо­рично склалися на певній території. В країні за стан розвитку цього виду ресурсів відповідають мисливські господарства та ри­боохоронна інспекція.

Станом на 1.01.1991 р. на території України налічувалося 271,8 тис. голів диких копитних тварин, в тому числі 14,5 тис. лосів, 24,9 тис. оленів, 59,7 тис. кабанів, 172,3 тис. козуль та 2,2 млн голів хутрових звірів, з них 2,0 млн голів зайців, 82,9 тис. лисиць і багато інших хутрових звірів — білок, ондатрів, норок, бобрів, вовків.

Серед пернатих диких птахів, яких було 5,1 млн голів, качок було 4,1 млн голів, гусей 238,7 тис., тетерів — 16,4 тис., фазанів 400 тис. У річках і ставках вирощувалась значна кількість риби, що давало можливість виловлювати у внутрішніх водоймах 400,2 тис. т риби.

Розвитком фауністичних ресурсів займалось 0,7 тис. мис­ливських господарств, в яких було зайнято 3,6 тис. чоловік.

За роки незалежності (1991-2004) поголів'я копитних диких тварин скоротилося на 33%, в тому числі лосів у 3,3 рази, диких оленів на 33%, кабанів на 49%, козуль на 30%.

При збільшенні загальної кількості хутрових звірів із 2,2 до 2,4 млн голів, на 100 тис., із 1,9 до 1,8 млн голів, скоротилось по­голів'я зайців.

Серед пернатих на 33% скоротилось поголів'я тетеруків, на 83% — поголів'я гусей, на 39% — поголів'я качок і на 40% — фазанів. Із 400,2 тис. т до 250,3 тис. т зменшився обсяг вилову риби.

Зменшення всіх видів поголів'я диких копитних тварин, а також зайців та найбільш привабливих пернатих — качок, гусей, тетеруків і фазанів свідчить про значні недоліки у роботі служб, які займаються збереженням фауністичних ресурсів.

Станом на 1.01.2005 р. в країні діє 854 мисливських госпо­дарств, в яких зайнято 5,5 тис. працівників, але витрати на охо­рону і відтворення диких звірів за 1991-2004 роки скоротились у чотири рази — із 10,4 млн дол. СІЛА (6,1 млн крб.) у 1991 р., до 2,6 млн дол. США (13,7 млн грн) у 2004 р., а безпосередньо на штучне розселення звірів і птахів — більше ніж у 2 рази.

Недостатнє фінансування робіт на збереження фауністич­них ресурсів і є однією з причин все більшої видачі ліцензій на відстріл тварин з метою отримання додаткових коштів для гос­подарської діяльності мисливських господарств.

Природно-рекреаційні ресурси

Природно-рекреаційні ресурси повинні забезпечити віднов­лення та розвиток життєвих сил людини, сприяти регенерації здоров'я і підтримці працездатності населення. До їх складу відносять мінеральні води, мінеральні грязі, кліматичні і ланд­шафтні умови. Вони у певній мірі розміщені по всій території України, але найбільша їх кількість на півдні країни — в Авто­номній Республіці Крим, Миколаївській, Одеській, Херсонській, Запорізькій областях.

Значна кількість їх є і у зоні Карпат — у Закарпатській, Львівській і Івано-Франківській областях.

На південному березі Криму широко використовується поєд­нання гірського повітря з степовим, морська вода, грязелікуван­ня, мінеральні джерела, ропа лиманів. У Причорномор'ї та Приазов'ї — поєднання степового й морського повітря з геліо- та грязелікуванням, морськими купелями. У Карпатах — гірське повітря, хвойні ліси, мінеральні джерела.

У Вінницькій, Хмельницькій, Донецькій, Житомирській, Кіровоградській, Київській, Черкаській та інших областях є близько 600 родовищ радонових вод. У Волинській, Луганській, Запорізькій — бромних вод. У Львівській — "Нафтусі", сульфідних розсолів, у Закарпатті є вуглекислі води (Свалява, Поляна). Відомі своїми лікувальними водами Моршин, Любінь Великий, Шкло на Львівщині. Відомі своїми лікувальними властивостями грязі — Куяльника, Бердянська, лиманів північної частини Чор­номорського і Азовського узбережжя Сивашу, Криму, озокерит Борислава. Повсюдно розміщені багатопрофільні родовища сто­лових мінеральних вод.

У рекреаційних цілях використовують Шацькі озера Волинсь­кої області, гірські долини Яремчі й Ворохти Івано-Франківської області та полонини Закарпатської області.

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародно­го значення. Діє 536 санаторіїв, здатних відразу прийняти на лікування майже 150 тис. відпочиваючих, та 290 будинків відпо­чинку, розрахованих на 90 тис. чоловік, а також 2 тис. баз відпо­чинку, здатних одноразово прийняти 240 тис. чоловік.

8.3 Охорона природних ресурсів (самостійне опрацювання)

Розвиток народного господарства України залежить не тільки від наявності природних ресурсів, а й від їх раціонального використання.

Особливих збитків народному господарству та навколишнь­ому середовищу завдає використання лише одного виду добутих ресурсів, невжиття заходів по збереженню навколишнього середовища.

Зростання масштабів виробництва спричинило глобальні екологічні проблеми. Однією з найголовніших є:

Охорона повітряного басейну. Основні забруднювачі повітря — автотранспорт та промислові викиди у повітря енерге­тичних і хімічних підприємств у великих промислових центрах та містах.

Вирішення цієї проблеми можливе за рахунок:

• оновлення парку всіх діючих транспортних засобів, особ­ливо авіатранспорту;

• переведення значної кількості автомобільної техніки на газове живлення;

• встановлення вловлювачів шкідливих речовин на діючих металургійних і хімічних підприємствах та теплових елек­тростанціях.

Охорона водних ресурсів. Основним забруднювачем водних об'єктів шкідливими викидами, що призводять до погіршення якості води, вважаються промислові і комунально-побутові підприємства та сільське господарство. Інтенсивне старіння основних фондів водозабезпечуючого і водоохоронного призна­чення, низька продуктивність очисних споруд, незбалансована за водним фактором система господарювання призвели до високої водомісткості продукції,

Перспективи вирішення зазначених проблем полягають у формуванні ефективних правових, економічних та організаційних передумов раціонального водовикористання, запровадженні водозберігаючих форм господарювання, створенні замкнутих циклів водокористування з мінімальним забрудненням води, забезпеченні відновлювальних функцій водних джерел.

Важливою умовою реалізації політики раціонального вико­ристання та відновлення водних ресурсів і екосистем на найб­лижчі роки є необхідність виконання насамперед заходів, які не потребують значних капітальних затрат, а саме:

• підвищення загальної культури виробництва;

• суворе дотримання технологічних норм споживання і використання водних ресурсів;

• підтримання в належному стані діючих очисних споруд і устаткування;

• запобігання аварійним ситуаціям, з тим щоб уникнути скидання неочищених стічних вод у водойми;

• забезпечення своєчасного прибирання сміття та очищен­ня забудованих територій, суворого контролю з боку при­родоохоронних органів за станом забудованих територій;

• дотримання законодавства щодо режиму використання прибережних смуг та водоохоронних зон, контроль за зберіганням водних об'єктів;

• застосування раціональних технологій використання органічних і мінеральних добрив, отрутохімікатів, нафто­продуктів з метою запобігання їх виносу у воду.

Охорона земельних ресурсів. Збереження землі, як най­ціннішої складової природо ресурсного потенціалу, потребує:

• поступового зменшення рівня розораності земель за раху­нок виключення із ріллі ділянок, розміщених на схилах, з тим, щоб зменшити дію ерозійних процесів;

• поліпшення якісного складу грунтів. Недотримання за останні роки науковообґрунтованого чередування куль­тур, зменшення внесення органічних і мінеральних до­брив призводить до зменшення рівня гумусу у грунті і погіршення якості землі. В цих умовах слід переходити на нові технології ведення землеробства з широким викорис­танням посівів сидеральних культур і багаторічних трав;

• збереження ґрунтового покриву. Станом на 1.01.2005 року в країні виведено з ладу через організацію різних кар'єрів і звалищ 160,5 тис. га землі. За останні роки щорічно по­рушується 2,4 тис. га землі, а рекультивується під ріллю лише 0,8 млн га. В цих умовах потрібне термінове втручан­

ня держави у прийняття відповідних законодавчих актів, спрямованих на припинення порушення земель.

Охорона лісових ресурсів. Для доведення площ лісів до оптимального рівня в країні необхідно збільшити площу під ними на 2,5-3 млн га. Разом з тим за даними статистики за останні роки в країні вигоряє щорічно14-15 тис. га, і збільшення лісових масивів не відбувається. Для збільшення площ лісових масивів слід:

• по-перше, поліпшити охорону лісів і не допускати масово­го їх вигоряння;

• по-друге, прийняти Державну програму розвитку лісово­го господарства і визначитись із площами і конкретними ділянками заліснення:

• по-третє, забезпечити галузь посадковим матеріалом;

• по-четверте, виділити кошти на проведення робіт, пов'яза­них із посадкою лісів;

• по-п'яте, вдосконалити технологію вирубки лісів, забезпе­чивши при проведенні цих робіт збереження молодих дерев.

Охорона надр. Рудні й нерудні мінеральні ресурси відно­сяться до невідновлюваних. І з кожним роком їх запаси скорочу­ються. Тому раціональне використання всіх ресурсів, які видобу­ваються із надр землі, — завдання суспільства. При добуванні руд і вугілля витягується до 30% породи, яка покищо складується у терикони. Крім того, не знайшов використання у народному гос­подарстві газ метан, який викачували з вугільних пластів, за­бруднюючи повітряний басейн.

Раціональне використання всіх ресурсів, видобутих із надр землі, потребує:

• по-перше, розроблення технологій переробки відходів з метою виділення з них всіх мінеральних елементів та вико­ристання переробленої сировини, виробництва будівель­них матеріалів та інших продуктів;

- по-друге, широкого використання метану у паливно-енер­гетичному комплексі та як палива у автомобільному транс­порті.

8.4 Чисельність населення та джерела його формування

Населення — це сукупність людей, що проживають на певній території — селі, місті, районі, області, країні, світі. Разом з природними умовами і ресурсами, способом вироб­ництва матеріальних благ воно являється основою матеріаль­ного життя суспільства, оскільки взаємодія людей за допомо­гою засобів виробництва та предметів праці забезпечує матеріальне виробництво. Розвиток народного господарства можливий лише за певної чисельності населення, яке здійснює виробництво товарів і послуг, необхідних для існування сус­пільства.

Таким чином населення і економіка являють собою певну єдність, тобто людські потреби зумовлюють появу нових вироб­ництв та послуг, які впливають певним чином на людей.

Населення виконує дві основні задачі:

• по-перше, воно створює матеріальні цінності і виступає їх споживачем;

• по-друге, населення є природною основою формування трудових ресурсів як найголовнішого елемента продук­тивних сил.

Знання чисельності населення на певний період дає мож­ливість передбачити перспективу розвитку народного господар­ства і напрями демографічної політики.

Чисельність населення країни і окремих її регіонів — вели­чина нестабільна. Вона змінюється відповідно до різноманітних факторів.

В Україні чисельність населення на протязі століття як збільшувалось, так і зменшувалось, причому при як наявності на це вагомих причин, так і без них.

Так, за 1993-2006 рр. у мирний час чисельність населення України скоротилась на 5,6 млн чоловік: із 52,2 млн чол. в 1993 р. до 46,6 млн чол. в 2007 р. (табл. 8.3). Тепер Україна за чисельністю жителів займає сьоме місце в Європі після Російської Федерації, Німеччини, Великобританії, Італії, Туреччини і Франції.

Аналіз статистичної інформації свідчить, що в Україні спо­стерігається переважання жінок в чисельності населення. При­чому перевага жінок в останні роки дещо зростає. Якщо в 1996 р. у загальній чисельності населення частка жінок становила 53,6%, то у 2007 р. — 53,9%. Перевага чисельності жінок над чоловіками пояснюється нижчою смертністю серед жінок. Якщо за останні роки коефіцієнт смертності серед жінок у віці 40-50 років стано­вив 4,8-6,6 осіб на 1000 їх цього віку, то чоловіків відповідно 13,1-19,1 осіб.

Несприятлива і вікова структура населення України. З кож­ним роком знижується частка дітей у віці до 16 років у загальній чисельності населення та збільшується частка осіб старше пра­цездатного віку. Зменшення чисельності осіб працездатного віку (чоловіків у віці 16-59 років і жінок 16-54 роки) свідчить про постаріння населення України. Тому державою приймається комплекс заходів по стимулюванню народжуваності та поліпшен­ню рівня життя населення.

Таблиця 8.3 Показників України за роками

Роки	Чисельність населення, млн. чол.			в %		в розрахунку на 1000 наявного населення
	всього	в т.ч.
		міське	сільське	міське	сільське	шлюбів	розлучень	народи­лось, чол.	померло, чол.	природній приріст, чол.
1897	28,4	4,3	24,1	15,2	84,8	8,7	0,0	43,0	24,5	18,5
1913	35,2	6,8	28,4	19,3	80,7	6,2	0,0	44,1	25,2	18,9
1940	41,3	14,0	27,3	33,9	66,1	7,3	0,9	27,4	14,3	13,1
1950	36,6	12,8	23,8	35,0	65,0	11,7	0,3	23,1	9,5	14,1
1970	47,1	25,7	21,4	54,6	45,4	8,4	1,3	14,5	10,4	4,1
1990	51,8	34,8	17,0	67,2	32,8	7,9	1,6	12,6	12,1	0,5
1993	52,2	35,5	16,7	67,9	32,0	6,8	1,8	12,5	17,6	-5,1
1995	51,7	35,1	16,6	60,8	39,2	8,4	3,8	9,6	15,4	-5,8
1999	50,2	34,0	16,2	67,6	32,4	6,0	3,8	9,0	15,2	-6,1
2000	49,7	33,8	15,9	68,0	32,0	5,6	4,0	7,8	15,4	-7,6
2001	49,0	33,2	15,8	68,0	32,0	6,4	3,7	7,7	15,3	-7,6
2002	48,5	32,6	15,9	67,2	32,8	6,6	3,8	8,1	15,7	-7,6
2003	48,0	32,3	15,7	67,3	32,7	7,8	3,7	8,5	16,0	-7,5
2004	47,6	32,1	15,5	67,4	32,6	5,9	3,6	9,0	16,0	-7,0
2005	47,3	32,0	15,3	67,7	32,3	7,1	3,9	9,0	16,6	-7,6
2006	46,9	31,9	15,0	68,0	32,0	7,6	3,8	9,8	16,2	-6,4
2007	46,6	31,8	14,8	68,1	31,9

Україна належить до держав з високою щільністю населен­ня. В цілому по країні приходиться по 77 чол. на 1 км². Наймен­ша щільність населення в українському Поліссі та на півдні рес­публіки — менше 60 чол. на 1 км². Так, у Чернігівській області щільність населення не досягає навіть половини середньореспубліканського показника. Такий рівень заселеності виклика­ний природними особливостями, що обумовлюють певну госпо­дарську діяльність. Рідко заселений і південь України, особливо Херсонська і Миколаївська області.

Найвищий показник густоти населення у східному регіоні Так, в Донецькій області — 173 чол. на км², Луганській області — 118 чол. на км². Порівняно висока щільність населення і в захід­них областях республіки. Так, у Львівській області цей показник становить 118 чол. на км², у Чернівецькій — 112 чол. на км².

В середній частині України та в Автономній Республіці Крим показник щільності населення близьких до середньо рес­публіканського — в межах 80 чол. на км².

Таке розміщення населення по території республіки викли­кане складністю вирішення ряду демографічних, економічних, соціальних і народногосподарських проблем.

Джерела формування населення. Визначення процесів відтворення населення, джерел формування та його чисельності має важливе значення для взаємодії економічних і демографічних процесів.

У кожній країні є два джерела формування населення: народ­жуваність та імміграція.

Народжуваність — збільшення населення за рахунок його природного відтворення.

Рівень народжуваності залежить від багатьох факторів — рівня реальних доходів на душу населення, цін на споживчі това­ри і послуги, наявності житла, розміру плати за житло і кому­нальні послуги, рівня медичного обслуговування та ін.

За 1990-2006 рр. народжуваність в країні значно скороти­лась. Якщо в 1990 р. народилось 657,2 тис. дітей, то в 2006 р. — 460,4 тис., або на 30% менше (табл. 8.4).

Таблиця 8.4 Динаміка природного руху населення України за 1990-2006 рр., (тис. чол.)

Показники	1990	1993	2000	2002	2004	2005	2006
Народилось	657,2	634,0	385,1	390,7	427,3	423,1	460,4
Померло	629,6	669,0	758,1	754,9	761,3	782,0	758,1
Природний приріст	27,6	-35,0	-373,0	-364,2	-334,0	-355,9	-297,7

Причин недостатнього рівня народжуваності в Україні бага­то, основні з них: низький життєвий рівень та несприятлива вікова структура населення, зменшення кількості шлюбів в роз­рахунку на 1000 чол., велика частка розлучень (понад 50%), несприятлива екологічна ситуація та ін.

За цей самий період значно зросла смертність населення. Якщо у 1990 році померло 629,6 тис. чол., то в 2006 році — 758,1 тис., або на 128,5 тис. чол. більше.

Таким чином, за рахунок народжуваності не можна ліквіду­вати втрати чисельності, оскільки смертність перевищує народ­жуваність майже на 300 тис. осіб за рік.

Що стосується другого фактора — імміграції, тобто переїзду у країну на постійне місце проживання громадян інших країн, то щорічно із України на постійне місце проживання в інші країни світу в 1991-2000 рр. щорічно виїжджало близько 100 тис. чол., в тому числі у країни далекого зарубіжжя — 50-52 тис. чол. В останні роки кількість виїжджаючих на постійне місце прожи­вання значно зменшилась. Так, у 2004 р. за межі України виїхало 9 тис. чол., з них в країни СНД — 28,9 тис. чол. і в інші країни тис. чол. Прибуло в Україну на постійно місце проживання 38,5 тис. чол., з них із країн СНД — 32,6 тис. чол. та із інших країн 6,0 тис. чол. тобто сальдо міграції — мінус 7,6 тис. чол.

В 2005 р. із України на постійне місце проживання виїхало 35,0 тис. чол., в тому числі у країни СНД — 21,9 тис. чол. Приїха­ло в Україну 39,5 тис. чол., в тому числі із країн СНД — 33,4 тис. чол. Сальдо міграції становило +4,6 тис. чол.

В 2006 р. із України виїхало 30,0 тис. чол., в тому числі в країни СНД 21,3 тис. чол., приїхало в Україну 44,2 тис. чол., в тому числі із країн СНД — 34 тис. чол. Сальдо міграції становило +14,2 тис. чол.

Таким чином за останні роки привабливість України зростає і збільшується кількість бажаючих проживати в нашій країні.

Але поки-що, за рахунок народжуваності і імміграції ми не маємо можливості збільшити чисельність населення і як результат щорічно Україна втрачає в останні роки майже 300 тис. чоловік.

8.5 Урбанізація та її наслідки

Урбанізація — це скупчення населення у містах. Якщо на кінець XIX століття в країні переважало в основному сільське населення і його частка становила 84,8%, то на міське населення приходилось 15,2%. З роками частка міського населення зроста­ла, і станом на початок 2007 р. уже 68,1% населення країни меш­кало у містах (див. рис. 5.2). Причому чисельність сільського населення постійно зменшується, і в останні роки це зменшення в межах 200 тис. чол. за рік.

На початок 2005 р. в Україні нараховувалось 454 міста, в то­му числі 24 обласних центрів, столиця України м. Київ і місто республіканського підпорядкування Севастополь та 897 селищ міського типу. В цих поселеннях і проживає 32 млн чоловік.

Станом на 1.01.2007 р. у кількох містах-мільйонниках (Київ — 2,7 млн осіб, Харків — 1,5 млн, Дніпропетровськ — 1039 тис. чол., Одеса — 1001 тис. чол.) проживає 9,6% міського насе­лення. Серед великих міст: Донецьк — 988 тис. чол., Запоріжжя — 790 тис. чол., Львів — 735 тис. чол., Кривий Ріг — 685 тис. чол., Маріуполь — 478 тис. чол., Миколаїв — 507 тис. чол., Луганськ — 446 тис. чол. та ін.

В усіх регіонах України частка міського населення не одна­кова. Так, у Донецькій області його 90,4%, у Луганській — 86,5%, у Дніпропетровській — 83,4%, Запорізькій 76,4%, Автономній Республіці Крим — 63,0%, а в Закарпатській області проживає в містах лише 37,1% населення, в Чернівецькій — 41,3%, в Іва- но-Франківській — 42,7%, у Вінницькій — 48,2%, а в решті обла­стей частка міського і сільського населення у межах 50%.

На теренах країни в системі сільського розселення поширене таке негативне явище, як депопуляція, — тобто смертність пере­вищує народжуваність. Особливо виражене це явище в Черні­гівській, Сумській, Полтавській, Житомирській, Черкаській, Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях.

Сільське розселення на сучасному етапі деградує, село зне- люднюється. На постійне проживання в багатьох селах залиша­ються переважно люди старших вікових груп, а в багатьох селах проживають в основному люди пенсійного віку. В результаті лише за роки незалежності в країні чисельність сільського насе­лення скоротилась із 17,0 млн чол. до 14,8 млн чол., або в серед­ньому за рік більше ніж на 200 тис.чоловік.

Слід визнати, що сільське розселення України зазнало змін через хибну аграрну політику, яка сприяла погіршенню умов життя і праці людей, привела до руйнації сфери послуг та зрос­тання безробіття, особливо серед молоді.

6. Трудові ресурси і зайнятість населення

Вирішальна роль у створенні національного багатства країни належить головній продуктивній силі суспільства — людині з її знаннями, досвідом і прагненням до праці. Оскільки лише пра­цею створюється нова вартість, то раціональне використання людського потенціалу, трудових ресурсів, одне із найважливіших завдань суспільства.

Трудові ресурси — це населення, що має необхідний фізичний розвиток, розумові здібності та знання для роботи в народно­му господарстві, тобто це сукупність здатних до праці людей.

До трудових ресурсів відносяться: населення працездатного віку, тобто (чоловіки у віці 16-59 років, і жінки 16-54 років) за винятком непрацюючих інвалідів І і II групи працездатного віку, плюс працюючі пенсіонери і працюючі підлітки.

Питанню раціонального використання трудових ресурсів в період командно-адміністративної системи приділялось багато уваги. Періодично аналізувалось використання фонду робочого часу працівників різних галузей народного господарства, ця про­блема постійно була предметом обговорення республіканськими державними і адміністративними органами управління.

Статистичними органами були розроблені спеціальні форми звітності про використання робочого часу і нарахування заро­бітної плати.

Які ж причини спонукають дбати про раціональне викори­стання трудових ресурсів?

По-перше, — на підготовку працівника, на навчання у серед­ній загальноосвітній школі, у професійно-технічних училищах, у вищих навчальних закладах І і II та III і IV рівнів акредитації держава витрачає значні кошти.

По-друге, — людина не вічна, і в 55 років жінки, і в 60 років чоловіки виходять на пенсію. Тому раціонально використати їх фізичну силу і розумові здібності можна лише у період їх актив­ної трудової діяльності.

По-третє, — кожна людина незалежно від того, працює вона чи ні, потребує витрат на їжу, одяг, взуття, забезпечення житлом і всіма видами комунальних та соціальних послуг.

По-четверте, — людина лише в праці удосконалює свою май­стерність і навики. Закріпити отримані у навчальному закладі знання, підвищити свою ділову кваліфікацію можна лише на робочому місці.

Про ці фактори постійно повинні пам'ятати керівники всіх ланок управління і піклуватись про раціональне використання трудових ресурсів.

З переходом на ринкові методи господарювання увага до цієї надто важливої проблеми зі сторони держави докорінно змінилась. Тепер, коли громадяни України вільно вибирають види своєї діяль­ності, які не забороняються законом, і добровільна незайнятість громадян не є основою для притягнення їх до адміністративної і кримінальної відповідальності, змінюються і підходи до ставлення керівників різних ланок управління до цієї надто важливої пробле­ми, а питання зайнятості трудових ресурсів, збільшення кількості робочих місць поки що не стало загальнодержавною справою.

У результаті значна кількість населення працездатного віку не має робочих місць.

Наприклад, у 2006 р. із загальної чисельності населення 46,6 млн чол. та чисельності населення працездатного віку 28,1 млн чол. непрацюючих інвалідів І і II гр. в працездатному віці — 1,0 млн чол., та чисельності працюючих пенсіонерів 1,9 млн чол. загальна чисельность трудових ресурсів становила 29,0 млн чол. (28,1 - 1,0 + 1,9).

Із загальної чисельності трудових ресурсів не можуть бути залучені до економічної діяльності:

а) учні і студенти працездатного віку — 3,0 млн чол. (учні середніх шкіл — 920 тис. чол., учні ПГУ — 474 тис. чол., студенти вищих навчальних закладів І і II рівня акредитації денної форми навчання — 347 тис. чол., і студенти вищих навчальних закладів

III і IV рівня акредитації стаціонарної форми навчання — 1289 тис. чол.);

б) жінки по догляду за дітьми — 0,8 млн чол.;

в) зайняті у силових структурах — 0,6 млн чол.

Могли б працювати в Україні 24,6 млн чол. (29,0 — 3,0 — - 0,8 - 0,7).

З них осіб працездатного віку 22,7 млн чол. (24,6 — 1,9 млн пенсіонерів).

Згідно із статистичними даними у 2006 р. було зайнято най­маних працівників — 13,2 млн чол., в тому числі у працездатному віці 11,3 млн чол. (13,2 — 1,9), не зайнято осіб працездатного віку 11,4 млн чол. (22,7-11,3).

Рівень незайнятого населення працездатного віку (з ураху­ванням виїхавших працювати за кордон) у 2006році становив:50,2.

Із загальної кількості незайнятого населення працездатного віку — 11,4 млн чол.: виїхали на заробітки за межі країни 7,5-8 млн чол., в межах 1 млн чол. зайнято пасажирськими та ван­тажними перевезеннями приватним транспортом, а решта торгує на ринках (в основному у тіньовій сфері діяльності).

Де ж взялась така кількість незайнятого населення?

За 1991-2006 рр. чисельність найманих працівників в Україні скоротилось із 23 млн 367 тис. чол. в 1991 р. до 13 млн 179 тис. чол. в 2006 р., або майже у 2 рази (табл. 8.5).

Таблиця 8.5 Зміна чисельності найманих працівників в Україні за видами економічної діяльності за 1991-2006 роки (тис, чол.)

Галузі виробництва	1991	1995	2000	2004	2005	2006	в 2006 р. + або — проти 1991р.	в 2006 р. в % до 1991 р.
Всього працівників	23367	18252	15388	13244	13222	13179	-10 188	56,4
в тому числі у промисло­вості	7100	5485	4424	3810	3789	3706	-3394	52,2
у сільському господарстві, мисливстві і лісовому господарстві	4881	3888	2662	1439	1299	1257	-3624	25,8
у будівництві	1920	1037	788	663	670	675	-1245	35,2
у транспорті і в з'язку	1768	1400	1178	1088	1095	1092	-676	61,8
в освіті	1829	1758	1572	1625	1637	1648	-181	90,1
в охороні здоров'я	1500	1396	1322	1301	1300	1298	-202	86,5
в державному управлінні	400	549	610	551	570	590	+ 190	147,8
в фінансових органах	100	169	146	189	216	246	+146	246,0
у торгівлі, ре­монті автомобі­лів, побутових виробів, пред­метів особисто­го вжитку	1900	988	1202	1009	1051	1123	-777	59,1

Особливо велике скорочення чисельності працівників відбулося в промисловості, сільському господарстві і будів­ництву, тобто у тих галузях, де створюється суспільний про­дукт.

Так, за 1991-2006 рр. чисельність працівників, зайнятих у промисловості, зменшилася майже у 2,0 рази — із 7100 тис. чол. до 3706 тис. чол. У сільськогосподарських підприємствах, мис­ливстві та лісовому господарстві чисельність працівників скоро­тилась майже 4,0 рази — із 4 млн 881 тис. чол. до 1 млн 257 тис. чол.; у будівництві — у 2,8 рази із 1920 тис. чол. до 675 тис. чол.; на транспорті і зв'язку у 1,6 рази: із 1768 тис. чол. до 1092 тис. чол. Відбулося скорочення чисельності зайнятих і в освіті та охо­роні здоров'я.

Скорочення чисельності найманих працівників відбулося в усіх регіонах України без винятку. При загальному скороченні чисельності найманих працівників за 1991-2006 рр. на 43,6% найбільшим воно було у Херсонській області — на 56,3%, в Авто­номній Республіці Крим — на 53,6, Чернівецькій — на 53,3%, Тернопільській на 54,5%, Івано-Франківській — на 51,6% та ін. (табл. 8.6).

Таблиця 8.6 Динаміка середньорічної кількості найманих працівників у регіонах України (тис. чол.)

	1985	1991	2000	2004	2006	в 2006 р. +або — про­ти 1991 р.	в 2006 р в % до 1991 р.
Україна	24615	23367	15388	13244	13179	-10188	56,4
Автономна
Республіка Крим	1093	1037	574	496	481	-556	46,4
Області:
Вінницька	906	856	583	440	420	-436	49,1
Волинська	479	459	317	256	255	-204	55,5
Дніпропетровська	1880	1771	1209	1113	1149	-622	64,8
Донецька	2568	2420	1627	1449	1430	-990	59,1
Житомирська	719	669	444	364	319	-350	47,7
Закарпатська	508	497	299	243	241	-256	48,5
Запорізька	1039	989	660	577	574	-415	58,0
Івано-Франківська	613	583	366	283	282	-301	48,4
Київська	840	799	530	461	461	-338	57,7
Кіровоградська	610	581	351	276	267	-314	46,0
Луганська	1389	1318	781	680	660	-658	50,1
Львівська	1249	1214	815	700	691	-523	56,9
Миколаївська	648	624	407	339	323	-301	51,7
Одеська	1254	1157	718	638	634	-523	54,8
Полтавська	861	824	569	480	466	-358	56,6
Рівненська	520	505	345	283	273	-232	54,0
Сумська	702	669	445	365	340	-329	50,8
Тернопільська	526	519	337	248	236	-283	45,5
Харківська	1612	1503	936	831	902	-601	60,0
Херсонська	624	599	364	270	262	-337	43,7
Хмельницька	718	693	469	358	329	-364	47,5
Черкаська	731	702	462	356	350	-352	49,9
Чернівецька	390	377	228	181	176	-201	46,7
Чернігівська	687	627	396	325	310	-317	49,4
Міста:
Київ	1449	1375	1049	1144	1295	-80	94,2

Скорочення чисельності зайнятих в народному господарстві сказалось на рівні доходів населення. Якщо у 1990 р. доходи на­селення становили 110 млрд. крб., або 195,8 млрд. доларів США, то у 2006 р. — 479,3 млрд. грн, або 94,9 млрд. доларів США, що становить 48,5% рівня 1990 р.

Безпосередньо у виді заробітної плати у 1990 р. було отрима­но 78 млрд. крб., або 138,8 млрд. доларів США, то у 2006 р. відпо­відно 206,4 млрд. грн, або 40,8 млрд. доларів США, що становить лише 29,4% рівня 1990 р.

Причини такого скорочення чисельності найманих праців­ників і рівня оплати їх праці криються, з однієї сторони — в різкому скороченні обсягів виробництва в усіх галузях народ­ногосподарського комплексу, а з іншої — у неможливості поки­що створити умови для працевлаштування всіх бажаючих. Адже ст. 43 Конституції України зазначає: "Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, га­рантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяль­ності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підго­товки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб".

Якщо б дотримувались положень Конституції, то в країні не було б такої кількості незайнятого населення. За даними статис­тики, станом на початок 2006 р. із загальної кількості працездат­ного населення зайнято лише 67,7% економічно активного насе­лення, а 8,3 млн чол. вважається економічно неактивним, тобто, за методикою МОП, це особи у віці 15-70 років.

Разом з тим, слід враховувати і те, що законодавство нашої країни не співпадає з законодавством інших країн. Викликано це рядом причин, а основна з них рівень життя населення. Якщо в Україні середня тривалість життя серед чоловіків становить 60 років, а жінок — 72 роки, то в країнах Західної Європи і багатьох країнах світу середня тривалість життя чоловіків 76-78 років, а жінок — 82-83 роки. Звідси і вік виходу на пенсію чоловіків і жі­нок у віці 65 і більше років. Тому, інформація про рівень зайня­тості економічно активного населення може бути як пізнаваль­но, а нам слід рахуватись із реальністю і користуватись законо­давством України. А згідно законодавства України чоловіки ви­ходять на пенсію у 60 років, а жінки у 55 років.

Причому за 2000-2006 рр. чисельність такої частини насе­лення збільшилась на 0,7 млн чол., зростає і рівень безробіття.

Згідно із Законом України "Про зайнятість населення" без­робітні — це громадяни працездатного віку, які не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до виконання підходящої роботи.

В останні роки в країні реєструється безробітних у межах 1 млн осіб, а станом на 1.01.2007 р. їх було 759,5 тис. чол., або 2,7% від працездатного населення.

Серед безробітного населення молоді у віці до ЗО років — 42,6%, і з них 16,9% осіб, які закінчили вищі навчальні заклади І-ІУ рівнів акредитації та демобілізовані із строкової служби, третина звільнених з економічних причин.

Із загальної кількості безробітного населення в 2006 р. шука­ли роботу до 3 місяців — 25,9%, від 4 до 6 місяців — 18,5%, від 7-9 місяців — 12,9%, 10-12 місяців — 3,0%, більше року — 11,2%. Середня тривалість пошуку роботи становила 6 місяців.

Відсутність в країні роботи та довгий її пошук змусили знач­ну частину незайнятого населення працездатного віку виїхати на заробітки за межі країни. За різними оцінками чисельність осіб, які виїхали на заробітки, становить понад 8,0 млн чол.

Слід розуміти, що повернути назад усіх людей, які виїхали на заробітки в інші країни, уже повністю не вдасться. Багато з них обзавелися сім'ями, деякі уже отримали громадянство тих країн, де вони працюють, і намагаються перевезти туди свої сім'ї, з'являться й інші причини.

В постанові Кабінету Міністрів України № 14 від 16 січня 2008 р. «Український прорив: для людей, а не політиків» передбачено створення щорічно 1 млн. робочих місць. Будемо надія­тись, що уже ці наміри будуть виконуватись.

Певну роль у працевлаштуванні незайнятого населення повинні зіграти створені державні служби зайнятості населен­ня. На них покладено виконання таких завдань:

• аналіз ринку праці, прогнозування попиту та пропозицій на робочу силу;

• ведення обліку громадян, які звертаються з питань працев­лаштування, та надання їм допомоги у пошуку роботи;

• забезпечення населення достовірною інформацією про можливість працевлаштування;

• професійна орієнтація та консультація населення про можливість працевлаштування;

• організація професійної підготовки;

• надання підприємствам, організаціям і установам допомо­ги при підборі кадрів;

• забезпечення в межах компетенції соціального захисту не­зайнятим громадянам;

• здійснення контролю за виконанням підприємствами за­конодавства про зайнятість населення.

У 2006 р. службою зайнятості було працевлаштоване 1070,8 тис. чол. в тому числі у промисловості 28,3%, у сільському господарстві — 17,6%, торгівлі -21,6%. Із загальної кількості пра­цевлаштованих майже половина — 49,4% — становили жінки.

Однією із головних проблем, з якою стикається наше народне господарство, — це неповна зайнятість працівників на робочих місцях.

В останні роки працювали в режимі неповного робочого тижня 9-11% штатних працівників, в тому числі в промисло­вості 13-17%, в будівництві й транспорті 16-22%. У деяких галузях промисловості ці показники значно вагоміші. Так, у хар­човій промисловості та на підприємствах, які займаються пере­робкою сільськогосподарської продукції частка найманих працівників, які перебували в умовах вимушеної неповної зай­нятості, становила 19-23%, в хімічній і нафтохімічній промис­ловості 19-28%, в машинобудівній 24-33%, в легкій промисло­вості 27-36%.

Нестабільна робота промислових підприємств посилює невпевненість працівників у їх майбутньому, впливає на їх заробітки і є однією з причин плинності кадрів.

У деяких країнах світу, у з'язку із скороченням народжува­ності і зменшенням чисельності трудових ресурсів, ставиться питання про залучення робочої сили з інших країн. Таке питан­ня стоїть і перед Російською Федерацією, уряд якої у 2005 р. значно спростив процес отримання її громадянства. В зв'язку з цим з України може збільшитись кількість виїжджаючих туди на постійне місце проживання, і щоб запобігти цьому, урядом країни мають бути вжиті дієві заходи по поліпшенню зайнятості та підвищенню життєвого рівня населення України.

Особливої уваги заслуговує поліпшення зайнятості населен­ня у сільській місцевості, де за роки незалежності тільки у сіль­ськогосподарських підприємствах чисельність зайнятих скоро­тилась майже в п'ять разів. З метою поліпшення зайнятості насе­лення що проживає в сільській місцевості слід збільшувати об­сяги виробництва трудомісткої продукції рослинництва та тва­ринництва, заготівлі і переробки сільськогосподарської продук­ції, надання послуг у сільських населених пунктах, створення об'єктів соціальної інфраструктури та їх утримання. Все це по­требує значних витрат праці і сприятиме поліпшенню зайнятості трудового потенціалу країни.

Контрольні питання:

1. За якими ознаками розрізняють види природних ресурсів?

2. Що значить комплексне використання ресурсів?

3. Які тенденції спостерігаються в динаміні чисельності населення України?

4. Як визначається природний приріст (скорочення) населення?

5. Що таке соціальна структура населення?

6. Що таке статево-вікова структура населення?

7. Яка відмінність між трудовими ресурсами і працересурсним потенціалом?

8. В чому полягає справжній зміст демографічної кризи?

9. Що таке фемінізація?

10. Охарактеризуйте демографічну політику окремих країн, в тому числі України.