Тема 6 Механізм реалізації регіональної економічної політики (лекція 6/ заняття 8)

План лекції

6.1 Сутність та складові механізму реалізації регіональної економічної політики

6.2 Регіональна економічна політика щодо розвитку регіонів

6.1 Сутність та складові механізму реалізації регіональної економічної політики

Механізм реалізації державної регіональної економічної політики — це система конкретних економічних важелів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на організацію суспільства, забезпечується соціально-економічний розвиток та вдосконалюється структура господарського комплексу регіону.

Основними складовими цього механізму виступають:

а) Відповідна законодавчо-нормативна база. Вона визна­чає взаємовідносини держави і регіонів. Через законодавчу базу держава проводить політику, спрямовану на підвищення еко­номічної самостійності територій. Вона координує діяльність місцевої влади на основі визначення співвідношень державного і місцевих бюджетів.

Державні органи управління можуть впливати на регіональ­ний розвиток через надання регіонам різних заохочувальних премій за спорудження об'єктів, які дозволять покращити еко­номіку регіону, працевлаштувати вивільнених працівників, або поліпшити екологічну ситуацію.

б) Бюджетно-фінансове регулювання регіонального роз­витку. Доступне державне втручання в господарські процеси, які вимірюються показником питомої ваги державних видатків у бюджеті регіону. їх висока питома вага свідчить про сильний вплив держави на економіку. У перспективі передбачається роз­ширити права місцевих органів виконавчої влади у бюджетній політиці на основі підвищення ролі місцевих податків і зборів та встановлення науковообгрунтованих нормативів відрахувань до місцевих бюджетів.

в) Прогнозування і програмування. З допомогою розробки довгострокових і середньострокових програм розвитку регіонів (районів, областей) досягається планомірність розвитку продук­тивних сил, узгоджуються інтереси окремих галузей. На сьо­годні розробляються окремі проекти соціально-економічного розвитку Карпатського регіону, Полісся, Поділля та ін., але вони майже не життєві, оскільки відсутні єдині органи управління цими регіонами.

г) Розвиток різних форм територіальної організації про­дуктивних сил (створення спеціальних економічних зон, між­регіональне та прикордонне співробітництво). Створення спеці­альних економічних зон дасть змогу збільшити надходження іноземних інвестицій, створити сучасну виробничу, транспортну і ринкову інфраструктуру, підвищити ефективність використан­ня природних ресурсів. Пільговий режим оподаткування та мит­ного режиму сприятиме зростанню економічної активності об'єктів господарювання.

Особливе місце в регіональній економічній політиці відво­диться різним формам прикордонного співробітництва. Створю­ються зони спрощеного перетину кордону, взаємовигідної тор­гівлі, добросусідства.

6.2 Регіональна економічна політика щодо розвитку регіонів

Одне з головних завдань регіональної політики полягає у всебічній підтримці регіонів, які за об'єктивними критеріями і показниками поступаються аналогічним територіальним утворенням.

Державна політика сприяння розвитку депресивних і проблемних регіонів здійснюється засобами грошово-кредитного, фінансового, цінового, податкового, інвестиційного впливу на поліпшення соціально-економічного стану територій. Депресивним (проблемним) регіоном вважається компактне утворення (населений пункт чи їх сукупність), в межах якого темпи спаду виробництва у розрахунку на одного мешканця, середньомісячні доходи працюючих, рівень безробіття, забезпеченість населення соціальними послугами, ступінь дотаційності місцевого бюджету та інші соціально-економічні індикатори значно поступаються середнім загальнодержавним.

На підставі інтегральної оцінки економічного, фінансового, екологічного, соціального стану території законодавчо встановлюють її депресивний статус.

Економічно слаборозвинуті регіони визначають на основі таких показників: норма безробіття, кількість претендентів на одне вакантне місце, розмір сукупного доходу (заробітна плата плюс доходи від присадибного/дачного господарства), масштаб згортання виробництва в головних галузях промисловості, сільського та лісового господарства та їх питома вага у структурі зайнятості, щільність населення.

Головним питанням у підході до проблеми регіональної політики є те, як ми розуміємо її зміст. Чи це є розподілення дотацій, чи підтримка розвитку?

Відповісти на це питання можна лише завдяки більш широкому контексту державної політики та її цілей. Це - економічне зростання через розвиток підприємницької ініціативи, децентралізація, інноваційний, технологічний розвиток тощо. У цьому контексті стрижнем регіональної політики має бути самостійний розвиток регіонів у рамках державної політики.

Для того, щоб самостійний розвиток не став причиною занепаду держави, потрібно змінити бачення понять "регіон" і "регіональні права та повноваження".

Регіон не може в цьому контексті (держави) сприйматися як відокремлена територіальна одиниця. Регіон повинен мати повноваження регулювати та розпоряджуватись тим, за що він може нести повну відповідальність. Те ж, за що регіональні суб'єкти не можуть нести відповідальності, є прерогативою держави (армія, магістральні інфраструктури тощо).

Основою дієспроможності регіонів є надання їм можливості розпоряджатися тими фінансами, які забезпечують виконання їхніх повноважень. Ці кошти не повинні виходити за межі регіону, вони мають працювати в ньому. Цей процес диференціації рівнів та форм повноважень є важливою складовою здійснення регіональної політики.

Регіональну політику не можна здійснювати лише завдяки адміністративній реформі. Потрібно розвивати процес визначення і узгодження інтересів та ініціатив різних суспільних груп. Щодо регуляції цього процесу, то треба передусім розробити адміністративні та правові механізми і норми, а не навпаки - спочатку закони, а потім сама собою практика дій.

Механізм реалізації регіональної політики потребує таких засобів, як проекти, програми, стратегії, спроможності та механізми їхньої розробки і реалізації. Для цього і в регіонах, і в центрі повинні працювати такі люди та інституції, які мають відповідну фахову підготовку та можуть впливати на процес проведення регіональної політики наведеними вище засобами. Очевидно, що надання такої можливості є одним із головних напрямків здійснення регіональної політики.

Контрольні питання:

1. Формування регіонального господарського механізму.

2. Спеціальні (вільні) економічні зони як напрям регіонального розвитку.

3. Місцеві бюджети як фінансова основа соціально-економічного розвитку регіонів.

4. Регіональна система розселення як об’єкт територіального управління.