Тема 9 Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення

Тема 9.1 Паливно-енергетичний комплекс України. Гірничо-металургійний комплдекс України (лекція 9/ заняття 12)

План лекції

9.1.1 Сутність та складові паливно-енергетичного комплексу України

9.1.2 Паливна промисловість

9.1.3 Енергетична промисловість

9.1.4 Гірничо-металургійний комплекс

9.1.1 Сутність та складові паливно-енергетичного комплексу України

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) – сукупність галузей промисловості, що забезпечують країну паливом і електроенергією. ПЕК здійснює видобуток і переробку різних видів паливних і енергетичних ресурсів — вугільних, нафтових, газових, ядерних, торфових, біологічних тощо. Основними складовими частинами комплексу є електроенергетика, нафтова, нафтопереробна, газова промисловості (див. нафтогазовий комплекс) й вугільна промисловість.

На всіх етапах розвитку цивілізації енергетика була і надалі залишається головною складовою всякого виробництва. У ХХ ст. мінеральні види палива (нафта, газ, вугілля, горючі сланці) і електроенергетика стали основою світового пром. виробництва і наук.-техн. прогресу. Ступінь енерго- і електрозабезпеченості - один з гол. чинників, що визначають рівень економічного і технічного розвитку кожної країни.

В Україні ПЕК розвивається як на власних паливних ресурсах, так і довізних (нафта, природний газ, вугілля). У структурі запасів органічного палива вугілля становить 95,4%, нафта — 2,0%, природний газ — 2,6%. Для забезпечення потреб господарства і населення України в паливі та електроенергії необхідно близько 300 млн. т умовного палива на рік (1 ту. п. дорівнює 7000 ккал, що приблизно відповідає 1 т кам'яного вугілля). За рахунок власних паливних ресурсів ці потреби задовольняються приблизно на третину.

Основні галузі ПЕК України — паливна та електроенергетична.

9.1.2 Паливна промисловість

Паливна промисловість представлена вугільною, нафтовою і нафтопереробною, газовою, торф'яною галузями. Провідне місце серед них займає вугільна. У структурі видобутку палива в Україні на вугілля припадає майже 75%.

Вугільна промисловість базується на власних ресурсах Донецького та Львівсько-Волинського кам'яновугільних і Дніпровського буровугільного басейнів. Щорічно добувається близько 75 — 80 млн. т кам'яного і 1 — 1,5 млн. т бурого вугілля (в період економічної кризи обсяги видобутку зменшилися більше, ніж у 2 рази). Головною вугільною базою країни є Донбас, в якому видобувається 95% вугілля, в т. ч. все коксівне, що служить металургійним паливом, та висококалорійне енергетичне паливо — антрацит. Басейн експлуатується ще з XVIII — XIX ст. Складні умови видобутку зумовлюють високу собівартість вугілля, а застаріле обладнання та загазованість пластів підвищують аварійність на шахтах. Актуальним стало питання закриття нерентабельних і реконструкції та відкриття високопродуктивних шахт. Вугілля Донбасу використовують для потреб металургії, енергетики та інших галузей господарства України і частково вивозять за кордон (коксівне). Буре вугілля у Дніпровському басейні добувається переважно відкритим способом, оскільки пласти залягають близько до поверхні. Через невисоку теплотворну здатність воно спалюється на електростанціях та використовується для обігрівання жител. Для забезпечення власних потреб Україна імпортує близько 10 млн. т вугілля щороку (переважно з Росії, Польщі і Казахстану). Цей імпорт можна значно зменшити за умови реконструкції власної вугільної промисловості.

Нафтова промисловість розвивається з кінця XIX ст., а газова — з початку XX ст. У структурі видобутку палива нафта займає 5%, а газ — 19%. Останніми роками в Україні видобувається в середньому 4 млн. т нафти (10% від потреби) і 18 млрд, м3 газу (1/4). Максимальні ж показники видобутку даних видів палива були у першій половині 70-х рр. XX ст. (відповідно 13 — 14 млн. т і 61 — 69 млрд. м3). Для потреб господарства нафта завозиться з Росії, а газ — з Росії та Туркменистану. Видобуток нафти і газу здійснюється у Карпатському, Дніпровсько-Донецькому і Причорноморсько-Кримському нафтогазоносних районах. Найбільшим за видобутком є Дніпровсько-Донецький район (родовища нафти — Зачепилівське, Глинсько-Розбишівське, Качанівське, Леляківське, Анастасіївське; газу — Шебелинське, Єфремівське, Хрестищенське та ж.). У Карпатському районі (насамперед, Прикарпатті), внаслідок інтенсивного використання родовищ у попередні десятиліття, видобуток нафти і газу суттєво зменшився. Найбільші родовища нафти — Північно-Долинське, Битківське; газу — Рудківське, Більче-Волицьке, Угерське (використовують як газосховища). Збільшується видобуток газу у Причорноморсько-Кримському районі. Вже введено в експлуатацію понад 80 родовищ, найбільші — Джанкойське, Глібівське, Оленівське. Україна має перспективні нафтогазоносні площі — на шельфі Чорного і Азовського морів (розпочинається промислове освоєння Штормового і Голіцинського газових родовищ), у Закарпатті, Волино-Подільському районі.В Україні створено потужну нафтопереробну промисловість, яка зараз недовантажена сировиною. Найбільші заводи працюють у Лисичанську, Кременчуці, Дрогобичі, Надвірній, Херсоні. За споживанням та імпортом природного газу Україна входить до першої п'ятірки країн світу, тому гострою є проблема урізноманітнення зовнішніх джерел надходження цих видів палива. Перспективними постачальниками нафти в Україну можуть бути Азербайджан, Казахстан, країни Перської затоки, а газу — Іран, Норвегія. Однак розв'язанню цієї проблеми перешкоджають недостатній розвиток сучасної транспортної інфраструктури (трубопроводів, нафтових терміналів у портах, танкерного флоту). Правда, нещодавно закінчено будівництво нафтотерміналу "Південний" біля Одеси і нафтопроводу Одеса — Броди, завдяки яким прикаспійська нафта може транспортуватися як в Україну, так і в країни Європи.

Торф'яна промисловість (видобуток торфу і виробництво торфобрикетів) поширена в Поліссі і на півночі лісостепової зони. Крім місцевого палива, торф використовується в сільському господарстві для покращення родючості грунтів.

9.1.3 Енергетична промисловість

Потужність електростанцій — 47 млн. кВт, вони здатні виробляти приблизно 300 млрд. кВт • год електроенергії (таким було виробництво у 1990 р.). У 2000 р. в країні вироблено 170 млрд. кВт-год електроенергії. Понад 1/2 всієї електроенергії виробляють теплові електростанції (ТЕС). Вони працюють на вугіллі, газі, мазуті, тому розміщуються поблизу джерел палива і споживача. Найбільші ТЕС розташовані в Донбасі (Вуглегірська, Слов'янська, Курахівська, Зуївська, Старобешівська), у Придніпров'ї (Запорізька, Криворізька, Придніпровська); в Київській (Київська, Трипільська) та Харківській (Зміївська) областях. Значну потужність мають також Ладижинська, Добротвірська, Бурштинська теплоелектростанції. У багатьох містах і на великих підприємствах діють теплоелектроцентралі (ТЕЦ), на яких, крім електроенергії, виробляється теплова енергія, необхідна для комунальних потреб чи в технологічному процесі. На атомних електростанціях (АЕС) виробляється майже 2/5 електроенергії країни. Всього в Україні діє 4 АЕС (Запорізька, Рівненська, Південноукраїнська, Хмельницька), на яких експлуатується 11 реакторів. У 1986р. на Чорнобильській АЕС стався вибух реактора, що вважається найбільшою техногенною катастрофою на планеті. У зв'язку з небезпечною експлуатацією ЧАЕС український уряд закрив її у грудні 2000 р. Решта АЕС потребують значних капіталовкладень для посилення безпеки експлуатації. Гідроелектростанції дають майже 5% електроенергії. Вони розташовані на Дніпрі (Київська, Канівська, Кременчуцька, Дніпродзержинська, Дніпрогес, Каховська), Дністрі (Дністровська), Південному Бузі (Костянтинівська), в Карпатах (Теребле-Ріцька). Будівництво ГЕС на рівнинних ріках виявилося нераціональним внаслідок затоплення значних площ сільськогосподарських земель; у штучних водоймах відбувається нагромадження шкідливих відходів і "цвітіння" води. Усі електростанції України об'єднано в енергосистему за допомогою ліній електропередач. Це дозволяє забезпечувати безперебійне постачання електроенергії до споживачів, почергово відключати електростанції для ремонту. Важливими напрямами розвитку електроенергетики є освоєння нетрадиційних видів енергії (вітрової, сонячної та ін.), збільшення потужності атомних станцій (із врахуванням екологічного чинника), створення власного замкнутого циклу виробництва палива для АЕС, технічне переобладнання ТЕС. Електроенергетика — базова галузь економіки України. Вона одна з найстарших у країні. Виробництво електроенергії ґрунтується на спалюванні вугілля, мазуту, природного газу, використанні атомної енергії, енергії води та Сонця.

Найбільші ТЕС розташовані в Донбасі (Вуглегірська, Старобешівська, Миронівська, Курахівська й ін.), на Придніпров'ї (Придніпровська, Криворізька), у Харківській (Зміївська), Київській (Трипільська), Івано-Франківській (Бурштинська), Львівській (Добротвірська) областях, у Запоріжжі, Мелітополі, Одесі й ін. Більшість цих електростанцій виробляє й тепло (ТЕЦ).В розвитку гідроенергетики особливе значення у ХХ ст. відіграв каскад ГЕС на Дніпрі: Дніпрогес, Каховська, Дніпродзержинська, Кременчуцька, Київська, Канівська. Побудовані ГЕС на Дністрі (Дністровська), Росі, у Закарпатській області (Теребле-Ріцька).В останні десятиріччя швидкими темпами розвивалася атомна енергетика. Працюють Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька, Запорізька АЕС.Південні райони країни значно гірше забезпечені електроенергією власного виробництва, ніж Донбас, Придніпров'я, центр країни.Понад 47 % електроенергії в Україні дають АЕС (Рівненська, Запорізька, Південно-Українська та Хмельницька). Власні паливні ресурси станом на 2010 рік забезпечують лише 67 % потреб України, решта імпортується (т.ч. з Росії і Туркменістану, Азербайджану).У 2001 р. структура споживання електроенергії та палива (135,8 млрд кВт·год.): вугілля та продукти його переробки — 64,2 млн т; природний газ — 65,8 млрд куб.м; нафта і газовий конденсат — 16,9 млн т. Станом на 2006 рік технічне становище електроенергетики незадовільне: необхідна модернізація встаткування та впровадження нових ресурсосберігаючих технологій, розробка альтернативних джерел електроенергії (сонячні, вітряні, геотермальні електростанції).

За 2010 рік обсяг споживання (нетто) електричної енергії ОЕС України склав 147,5 млрд. кВт∙г [Згідно "Паливно-енергетичний комплекс України 2005-2010" (довідник Міністерства енергетики та вугільної промисловості України)]Основними споживачами електроенергії (дані за 2010 рік) в розрізі категорій є: промисловість 81,9 млрд. кВт∙г (55,5%), населення 37,7 кВт∙г (25,6%), комунально-побутове господарство 24,5 кВт∙г (16,6%) та сільське господарство 3,4 кВт∙г (2,3%).

Основою електроенергетики країни є Об’єднана електроенергетична система, яка здійснює централізоване електрозабезпечення внутрішніх споживачів. ОЕС взаємодіє з енергосистемами сусідніх держав, забезпечує експорт та імпорт електроенергії. До її складу входять вісім регіональних електроенергетичних систем: Дніпровська, Донбаська, Західна, Кримська, Південна, Південно-Західна, Північна і Центральна, зв’язані між собою системоутворюючими і міждержавними лініями електропередачі напругою 750 кВ і 330-500 кВ. Централізоване виробництво електричної енергії в ОЕС здійснюють 14 найбільш потужних теплових і вісім гідравлічних електростанцій, які входять до складу шести державних та приватних акціонерних енергогенеруючих компаній: Західенерго, Центренерго, Дніпроенерго, Київенерго, Донбасенерго підпорядкованих Мінпаливенерго України, та чотири АЕС, які входять до складу Національної атомної енергогенеруючої компанії “Енергоатом”.Розподіл електроенергії в ОЕС здійснюють 24 обласні, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя акціонерні енерго­постачальні компанії. Транспортування електричної енергії від енергогенеруючих до енергопостачальних компаній магістральними і розподільними електромережами країни забезпечує Національна енергетична компанія “Укренерго”, до складу якої входять вісім згаданих вище регіональних електроенергетичних систем. На 31 грудня 2010 року встановлена потужність електростанцій ОЕС України становить 53 161,6 МВт, що на 203,9 МВт більше минулого року. З яких 51.4% ТЕС, 26.02% АЕС, 12.09 ТЕЦ, 8.65% ГЕС, 1.62% ГАЕС, 0.16% ВЕС та 0,02% СЕС. Географічна структура споживання електроенергії в Україні неоднорідна. Найбільше споживання електроенергії в областях де розвинений гірничо-металургійна промисловість. У 2009 році найбільшими споживачами електроенергії в Україні були Дніпропетровська, Донецька, Луганська та Запорізька області, що спожили 52 608,3 млн.кВт/год (58% від загальнодержавного споживання) електроенергії

В останні десятиріччя швидкими темпами розвивалася атомна енергетика. Працюють Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька, Запорізька АЕС.

Південні райони країни значно гірше забезпечені електроенергією власного виробництва, ніж Донбас, Придніпров'я, центр країни.

Понад 30 % електроенергії в Україні дають АЕС (Рівненська, Запорізька, Південно-Українська і інш.). Власні паливні ресурси забезпечують лише 58 % потреб України, інша їх імпортується (г.ч. з Росії і Туркменістану).

На ТЕС України виробляють близько 50% всієї електроенергії України. Найбільші ТЕС розташовані в Донбасі (Вуглегірська, Старобешівська, Миронівська, Курахівська й ін.), на Придніпров'ї (Придніпровська, Криворізька), у Харківській (Зміївська), Київській (Трипільська), Івано-Франківській (Бурштинська), Львівській (Добротвірська) областях, у Запоріжжі, Мелітополі, Одесі й ін. Більшість цих електростанцій виробляє й тепло (ТЕЦ).

В енергетичному комплексі України гідроелектростанції посідають третє місце після теплових та атомних. Сумарна встановлена потужність ГЕС України нині становить 8% від загальної потужності об’єднаної енергетичної системи країни. Середньорічний виробіток електроенергії гідроелектростанціями дорівнює 10,8 млрд. кВт•год. Встановлено, що економічні та технічні можливості використання гідроенергоресурсів України дорівнюють близько 20 млрд. кВт•год., а нині використовується не більше 50%. Основний використовуваний потенціал зосереджений на ГЕС Дніпровського каскаду (потужність – 3,8 ГВт, виробіток – 9,9 ГВт•год): Дніпровська ГЕС, Київська ГАЕС (гідроакумулююча), Ташлицька ГАЕС.

Окрім ГЕС і ГАЕС, в Україні нині експлуатуються 49 так званих малих ГЕС, які виробляють понад 200 млн. кВт•год електроенергії. Але вони мають недоліки: швидке зношення обладнання, пошкодження споруд напірного фонтана, замулення водосховищ, недостатнє використання засобів автоматики та контролю.

З нетрадиційної енергетики в Україні найбільш розвинена вітроенергетика. В Україні діють сім вітроелектростанцій (ВЕС), оснащених власними вітроагрегатами. У 1998-1999 роках стали до ладу три нові ВЕС, вартість електроенергії на яких нижча, ніж на збудованих раніше.

Процес будівництва української вітроенергетики почався у 1996 році, коли була запроектована Новоазовська ВЕС проектною потужністю 50 МВт. У 2000 році працювало 134 турбіни з 3500 запроектованих та закладено близько 100 фундаментів під турбіни потужністю 100 кВт кожна. Фактична потужність станції при штаті 34 працівники – 14,5 МВт.

9.1.4 Гірничо-металургійний комплекс

Гірничо-металургійний комплекс розглядають як базову галузь народного господарства, що забезпечує потреби всіх галузей економіки України в металопродукції як основного конструкційного матеріалу. Основною сировинною ланкою комплексу становлять підприємства гірничовидобувної галузі, що забезпечують видобуток, збагачення та агломерування залізних, марганцевих і хромітових руд. На цій базі забезпечується робота підприємств переробних галузей, які зайняті виробництвом чавуну, сталі та прокату, феросплавів, повторним використанням металевої сировини, коксуванням вугілля, виробництвом вогнетривів та допоміжних матеріалів для них (флюсових вапняків тощо). Провідна роль у цьому комплексі належить металургійній переробці за схемою: чавун — сталь — прокат.

Таким чином, гірничо-металургійний комплекс являє собою багатовекторне виробництво надзвичайної складності, до якого входять:

• гірничорудна промисловість, що забезпечує потреби металургійних підприємств в сировині, одночасно забезпечує постачання продукції на експорт;

• марганцеворудна промисловість;

• феросплавне виробництво;

• коксохімічне виробництво;

• виробництво флюсів;

• вогнетривке виробництво;

• аглодоменне виробництво;

• сталеплавильне виробництво;

• прокатне виробництво;

• трубне виробництво;

• метизне виробництво;

• кольорова металургія.

Розташування переробних підприємств на території України залежить від багатьох природних та економічних факторів, особлива роль в складі яких належить наявність сировини і палива. Основними територіями видобутку залізних руд стали родовища Криворізько-Кременчуцького та Білозерсько-Конкського залізорудних басейнів, де руда розробляється як підземним, так і відкритим (кар'єрним) способом. Важливе місце у виробничій структурі залізо видобувної промисловості України посідають гірничо-збагачувальні комбінати (ГЗК), на яких видобуті залізисті кварцити збагачуються і перетворюються на концентрат з вмістом чистого заліза до 62-65 %. На Криворіжжі спочатку був споруджений Південний ГЗК з відкритим видобутком заліза, а пізніше — Новокриворізький, Центральний, Північний та Інгулецький ГЗК. Крім того, на інших територіях були введені в дію Дніпровський та Полтавський ГЗК поблизу Кременчука, Запорізький ГЗК — у Білозерському залізорудному районі, Комиш-Бурунський ГЗК — на базі Керченського родовища.Основною територією видобутку марганцевих руд виступає Нікопольський марганцеворудний басейн. В Нікопольському басейні та на його продовженні Великотокмацькому родовищі марганцевих руд видобуваються значні обсяги руди, в тому числі до 75% відкритим способом, що являють собою сировинну складову марганцеворудної промисловості України.

Чорна та кольорова металургія має недосконалу галузеву та технологічну структуру, наявне старіння основних виробничих фондів, низьку ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів. Обладнання та технологія виробництва, які були введені в експлуатацію в 70-80-х роках минулого століття, фізично та морально застарілі, що стримує випуск конкурентоспроможної продукції, призводить до аварій на виробництві.

За підсумками роботи металургійних підприємств Україна у 2010 році збільшила виробництво сталі на 12,4% в порівнянні з 2009 роком та посіла восьме місце в рейтингу 66 країн - основних світових виробників цієї продукції. У першу десятку країн-виробників сталі за підсумками 2010 року увійшли Китай - зростання складає 9,3%, Японія - зростання складає 25,2%, США – зростання складає 38,5%, Росія - зростання складає 11,7%, Індія - зростання складає 6,4%, Південна Корея - зростання складає 20,3%, Німеччина - зростання складає 34,1%, Бразилія – зростання складає 23,8% і Туреччина - зростання складає 14, 6%. У 2010 році в порівняні з 2009 роком зростання експортного тоннажу металургійної продукції складає 5,8%, валютні надходження від експорту металопродукції збільшилися на 42% і склали $14,6 млрд. Покращення зовнішньоторговельної кон'юнктури в результаті деякого пожвавлення світової економіки після екстремуму кризи 2008-2009 рр., що забезпечив, до того ж, низьку базу порівняння, стало основним чинником позитивних зрушень в статистиці експорту.

Рейтинг країн-виробників сталі, 2010 р. (млн. тонн)

Сьогодні основним споживаючим регіоном для української металопродукціїзалишається Близький Схід, частка якого в загальному обсязі українського експортусклала 32,6%. В порівнянні з 2009 р. даний регіон втратив 1,3% в загальній структуріекспорту, тоді як обсяг продукції, що поставляється, знизився всього на 1% до 8,8 млн. т.В 2010 р. більш ніж удвічі виросли постачання українській металопродукції вкраїни ЄС – з 3,57 млн. т до 6,62 млн. т, а також майже на третину продажу в країни СНД– до 3,67 млн. т.

Рейтинг країн експортерів сталі, 2010 р.

В результаті припинення постачань продукції на китайський ринок, часткапостачань українській металопродукції в регіон Південно-східної Азії знизилася з 19% до10,4% – з 4,84 млн. т до 2,8 млн. т – тобто, зменшення постачань у відносних величинахсклало 42%. Дана ситуація склалась в результаті дисонансу в 2009 році між цінами внутрішнього і зовнішнього ринку, китайські споживачі переключилися на закупівлі дешевшої імпортної металопродукції, що дало можливість вітчизняним виробникампоставити на даний ринок майже 1,9 млн. т металопродукції.Різке зростання експорту в країни НАФТА на 213% і, зокрема, в США майже на400% був обумовлений входом на ринок США вітчизняних виробників чавуну, обсягпостачань якого склали левову частку українського експорту в даний регіон..

Таким чином,Україна має достатньо високі показники серед країн-лідерів металургійного комплексу світу, що говорить про значний вплив українських металургійних підприємств на світовий ринок металургійної продукції. Гірничо-металургійний комплекс України включає: 15 металургійних комбінатів і заводів; 3 феросплавних заводи; 14 гірничодобувних підприємств; 12 коксохімічних заводів; 13 заводів з виробництва вогнетривів; 20 метизних заводів; 8 підприємств звиробництва труб і 134 підприємства, що організували виробництво труб.

Виплавка сталі в Україні на початок 2010 року у розрізі найбільших компаній-виробників характеризується наступними показниками.

Сектор української чорної металургії представлено 15 великими підприємствами – металургійними заводами і комбінатами. На їхню частку припадає близько 98% національного виробництва сталі і 100% виробництва передільного чавуну. Металургійне виробництво в основному зосереджено в чотирьох областях країни: Донецькій (42,4% виробництва сталі), Дніпропетровській (30,6%), Запорізькій (12,5%) і Луганській (9,3%).

Для покращення діяльності підприємств гірничо-металургійного комплексу необхідно здійснити:

• оптимізацію виробничих потужностей підгалузей та підприємств відповідно до кон'юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків шляхом вилучення надлишкових потужностей, морально і фізично застарілих агрегатів;

• розробку та реалізацію інноваційних проектів розвитку технологій, створення нового високоефективного обладнання, що забезпечує виробництво конкурентоспроможної за якістю та цінами продукції;

• економічні, технологічні та організаційні заходи, щодо мінімізації витрат на виробництво та забезпечення рентабельної роботи підприємств.

Контрольні питання:

1. Охарактеризуйте складові паливно-енергетичного комплексу України.

2. Охарактеризуйте паливну промисловість країни.

3. Охарактеризуйте енергетичну промисловість країни

4. Охарактеризуйте гірничо-металургійний комплекс країни.