2. Функціональні стилі й жанри мовлення

Стиль – різновид мовлення з властивими йому лексичними, фразеологічними, морфолого-синтаксичними, орфоепічно-акцентуаційними засобами, використовуваний для здійснення однієї з функцій мови – спілкування, повідомлення, впливу. Кожен функціональний стиль має певний набір властивих лише йому ознак. Вони визначають своєрідність стилів, об’єднуючи в них різні підстилі, що реалізуються у відповідних жанрах. Жанр (франц. genre – „рід, вид, жанр”) – вид творів, який характеризується певними сюжетними та стилістичними ознаками, різновид.

В українській мові виділяють такі основні функціональні стилі.

Науковий стиль має такі підстилі: власне науковий (жанри: монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези); науково-популярний (книги, статті в неспеціальних журналах); науково-навчальний (підручники, лекції, бесіди тощо). Основна функція цього стилю – повідомлення.

Сфера поширення – наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта, навчання.

Стильові риси: інформативність, абстрактність, понятійність і предметність, об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, доказовість, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причиново-наслідкових відношень, висновки.

Основні мовні засоби: абстрактна лексика, велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, іншомовних слів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні сполуки), цитати, посилання, однозначна лексика, безсуб’єктність, безособовість синтаксису, відсутність усього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання (емоційно-експресивних синонімів, суфіксів, художніх тропів тощо).

В офіційно-діловому стилі розрізняють три жанри – дипломатичний, законодавчий, адміністративно-канцелярський. Дослідники наголошують на поєднанні комунікативно-інформаційної функції ділового мовлення, основної для оголошення, автобіографії, посвідчення, накладної, довідки, актів та ін., нормативно-регулювальної, що діє в законах, наказах, розпорядженнях, меморандумах тощо, та функції спілкування, характерної для договорів, доручень, протоколів, квитанцій, резолюцій, угод тощо.

Основні ознаки ділової сфери комунікації: однозначність, точність, логічна завершеність висловлювання, що досягається вживанням дієприкметникових, дієприслівникових та інфінітивних зворотів; консервативність (наявні штампи, кліше, „професійні ідіоми”), що сприяє однаковому розумінню й тлумаченню документа, усталеність і однотипність форм певного документа, що дозволяє стандартизувати його виготовлення.

Стильовими ознаками офіційно-ділового мовлення є також абстрактно-узагальнений та вольовий виклади, максимальна конкретизація матеріалу, що відрізняє офіційно-ділове мовлення від наукового та художнього.

Мовні засоби: активне функціонування книжних елементів, відсутність образних висловів, емоційно забарвлених слів і синтаксичних конструкцій, іншомовна лексика, численні абревіатури, що сприяє стислості текстів.

Публіцистичний стиль – це стиль суспільної комунікації, громадського життя. Розрізняють такі підстилі цього стилю: власне публіцистичний (стиль засобів масової інформації – газети, часописи, радіо, телебачення, реклама); художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, нариси, есе); науково-публіцистичний (критичні статті, аналітичні огляди, соціальні портрети). Публіцистика синтезує в собі частину функцій, мовних ознак та засобів художнього, ділового, наукового стилів.

Сфера поширення – громадсько-політична, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання. Основне призначення – вплинути на формування громадської думки, переконати в справедливості певної ідеї, спонукати до творчої діяльності.

Стильові риси: спрямованість на новизну, динамічність, інформативність, оцінка (політична, суспільна, морально-етична) того, про що написано, синтез логізації та образності мовного вираження, документально-фактологічна точність; поєднання стандарту й експресії, авторська пристрасть, простота й доступність, переконливість.

Публіцистичний стиль завжди виражає протистояння певних сил. Це його обов’язкове призначення й головна ознака.

Основні мовні засоби: елементи наукового, офіційно-ділового та художнього стилів. З одного боку, суспільно-політична лексика, гасла, точні найменування подій, дат, учасників, місця подій, а з іншого боку, багатозначна образна лексика, що здатна привернути увагу читачів, вплинути на них; використання художніх засобів – тропів і фігур.

Розмовний стиль – це найдавніший стиль, тому що він започаткований виникненням мови. Основна функція розмовного стилю – спілкування, обмін думками між двома чи кількома мовцями.

Сфера поширення: у розмовах на неофіційні теми в умовах непідготовленого, невимушеного спілкування.

Стильові риси. Розмовний стиль має дві суттєві риси, які зумовлюють більшість його ознак: 1) він з’явився в усній формі, хоча поширений і в писемних жанрах (епістолярії, художні твори); 2) розмовний стиль має широку сферу. Цей стиль відрізняється невимушеністю, неофіційністю стосунків, непідготовленістю мовлення, використанням позамовних засобів (жестів, міміки тощо).

Основні мовні засоби. Оскільки розмовний стиль „обслуговує” всіх громадян суспільства, усі верстви українського етносу в їх щоденних життєвих потребах, то він має надзвичайно розгалужену багату лексику. З-поміж інших стилів його виділяє те, що в ньому широко представлена лексика оцінної, емоційної, вольової конотації і особливо – лексика зниженої конотації (просторіччя, фамільярна, вульгарна лексика). Такі ознаки розмовного стилю, як лаконічність тексту, стислість структур, ведуть до широкого використання складних та субстантивованих іменників.

Художній стиль посідає особливе місце серед стилів мовлення, він активно вливає на їх формування та розвиток. З одного боку, у художніх текстах використовують з певною стилістичною метою елементи інших функціональних стилів. Це зумовлено тим, що предметом образного зображення в художньому стилі є всі сфери людського життя – політична, правова, наукова та ін. З іншого боку, він постійно „постачає” мовні елементи в інші стилі.

Художній стиль мовлення має широку сферу використання: індивідуальна й колективна творча діяльність, література, різні види мистецтва, культура, освіта.

Основна функція художнього стилю – впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття й волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки.

Стильові риси: образність, поетичність, конкретність, естетика мовлення, експресія.

Основні мовні засоби – багатство, різноманітність лексики з переважанням слів конкретно-чуттєвого сприймання. Особливою прикметою художнього стилю є широке вживання дієслів різних граматичних форм. У текстах цього стилю можуть використовуватися всі функціональні типи мовлення (опис, розповідь, міркування) і всі їх можливі комбінації. У художньому стилі повною мірою представлені тропи та стилістичні фігури.

Художній стиль поділяють на підстилі за родами й жанрами літератури: епічні (епопея, роман, повість, оповідання, нарис), ліричні (поема, балада, пісня, поезія), драматичні (драма, комедія, трагедія, мелодрама, водевіль), комбіновані (ліро-епічний твір, драма-феєрія, усмішка тощо).

Таблиця 9

Стилі й жанри мовлення

Назва стилів	Жанри	Основні ознаки стилів і жанрів
		Мета мовлення	Сфера спілку-вання	Форма реалізації стилю	Мовні особливості стилю
Розмовний	Бесіда, розмова	Обмін інформа- цією, думка-ми, вражен-нями, виховний вплив	Побутові стосунки	Діалог, Полілог	Побутова лексика, емоційно забарвлені й просторічні слова, звертання, вигуки
Науковий	Науково-популярний, науково-технічний, підручники	Повідом-лення про результати наукових досліджень	Наука, техніка, освіта	Монолог	Терміни, складні синтаксичні конструкції
Офіційно-діловий	Закони й постанови, виробничо-технічні описи, устави тощо	Регулюван-ня офіційно-ділових стосунків	Офіційно-ділові стосунки	Монолог, Діалог	Стандартна канцелярська лексика, складні речення
Публіцистичний	Оратор-ський, нарисовий, агітаційний, пропаганди-стський	Формування громадської думки	Громад-сько-політичне життя	Монолог діалог	Суспільно-політична лексика, емоційно забарвлені слова
Художній	Ліричний, епічний, драматургій-ний	Вплив на почуття людей	Мисте-цтво слова	Монолог	Засоби образності

Практика показує, що найчастіше в кожному творі наявні різні типи мволення – опис, оповідання й міркування. Жанрові особливості визначаються не тільки вибором теми, характером матеріалу для твору, але й способом викладу, ставленням автора до аналізованої події, явища, героя. Індивідуальність, своєрідність форми твору залежать від обдарованості автора, способу його мислення. Своєрідність жанру часто визначає й пафос твору (патріотичний, ліричний, комічний, публіцистичний, сатиричний), тобто емоційний настрій, створюваний твором.

Залежно від цих чинників, навіть твір-мініатюра про одного літературного героя може бути написаний у жанрі твору-характеристики з елементами критичного розбору, ліричної оповіді, літературного портрета, нарису із судженнями про героя художнього твору. Аналітичні варіанти твору найчастіше оформлюють у жанрі невеликої літературно-критичної статті, рецензії, літературного огляду. Твори на вільну тему можуть бути складені у формі оповідання, репортажу, замітки, спогадів, літературної подорожі, публіцистичної статті, щоденникових записів.

Твір-характеристика – найпоширеніший жанр. Він вимагає глибоких роздумів не тільки над системою образів, але й над окремим героєм. Твір повинен бути міркуванням про моральні ідеали, вчинки людей, стосунки між ними. Необхідно простежити еволюцію характеру в сюжетному розвитку, виділити те індивідуальне, неповторне, що характеризує особистість героя.

Твір - літературний портрет – один із жанрів, який передбачає вільне розкриття „портрета” людини (він дуже близький до художньої біографії). У цьому жанрі посилена емоційність викладу матеріалу. Тут не обов’язкові посилання на критику, авторитетні джерела. Автор не повинен прагнути до суворої послідовності в розкритті портрета, а дати своє бачення, розуміння, значення цієї людини для себе, її роль у своєму житті. Дуже близькими до літературного портрета можуть бути твір-етюд і твір-есе.

Твір-етюд – це невеликий твір критичного або іншого характеру, присвячений якому-небудь окремому питанню. Твір-етюд представляє ліричний монолог автора про те значне, що становить суть картини, події або роздуми про них.

Твір-есе – це жанр критики, публіцистики. У творах цього жанру наявне авторське первісне враження від прочитаного, загальне розуміння життя письменника, його добутку.

Твір-рецензія – це різновид критичної статті, висловлювання про твір мистецтва (література, театр, кіно). Рецензія містить аналіз, судження, відгук про певний мистецький твір. Текст синтезує обґрунтовані, логічні судження із залученням яскравих епізодів, картин, міркувань і закінчується висновком про своєрідність певного добутку.

Твір-огляд – критична стаття з неглибоким аналізом творів одного або кількох письменників.

Твір-нарис (або твір-розповідь) – один із жанрів, що вимагає творчих здібностей авторів. Однією з характерних рис нарису є публіцистичність викладу, тобто звернення до читача з міркуванням про свої переживання й почуття, викликані прочитаним твором. Нарис передбачає глибоке знання фактичного матеріалу, вимагає мистецтва розкриття теми в динаміці, що підводить читача до висновку про суспільну значущість того, про що розповідається в тексті.

Твір-щоденник – робота, в основу якої покладені особисті спостереження від побаченого, міркування на основі прочитаного. Оповідь повинна йти від першої особи. Важливе місце у творі-щоденнику приділяється творчій фантазії й уяві. У композиції щоденника переважають уривчасті записи, датовані певним числом, місяцем, роком, вставні епізоди, зустрічі з людьми, міркування про події, факти. Від автора твору потрібне дотримання композиційних особливостей щоденника, а також щирість викладу матеріалу.

Твір-лист – це звернення до однієї особи або групи осіб. Лист може виражати прохання або поради щодо вирішення якихось проблем, може бути глибоким роздумом про долю якогось героя через сприйняття тих, хто його знає. Жанр листа дає змогу читачеві зрозуміти морально-етичні погляди автора, оцінити його художні смаки. Обов’язковою складовою твору-листа є запис адреси, звертання до адресата, підпис автора зі словами прощання.

Твір-інтерв’ю (діалог) виховує мистецтво спілкування, творчо збагачує особистість автора, учить його стриманості у відборі мовних засобів і вмінню аналітично мислити. Автор твору повинен чітко знати, про що він буде писати, уміти користуватися діалогічним мовленням, глибоко знати ту проблему, яку він висвітлює в інтерв’ю.

Структура тексту залежить від зв’язку типів й стилів мовлення. Кожен тип мовлення, відповідно до мети та обставин мовленнєвого спілкування, реалізується у висловлюваннях певного стилю, що також позначено на структурі текстів.