- •Курс лекцій
- •Для студентів і-іі курсів денної форми навчання всіх спеціальностей
- •Передмова
- •Лекція 1 Тема. Предмет і методологічні основи вивчення курсу «Історія української та зарубіжної культури»
- •Лекція 2 Тема. Культура Стародавнього Сходу
- •Лекція 3 Тема. Культура Античного світу
- •Лекція 4 Тема. Культура народів світу та України-Русі в часи Середньовіччя План
- •Лекція 5 Тема. Європейська та українська культура епохи Відродження
- •Лекція 6 Тема. Культура Нового часу: європейський та український вимір
- •Лекція 7 Тема. Епоха Просвітництва в Європі та в Україні
- •Лекція 8 Тема. Українська культура у загальноєвропейському культурному процесі другої половини хіх – початку хх ст.
- •Лекція 9 Тема. Культура в історичних координатах міжвоєнного періоду та в роки Другої світової війни
- •Лекція 10-11 Тема. Зарубіжна і українська культура другої половини хх століття
- •Лекція 12 Тема. Культура на зламі століть
- •Національні пам’ятки сакральної архітектури України:
- •Народна архітектура в Україні:
- •Видатні українські архітектори:
- •Історія світової літератури:
- •Пантеон богів:
- •Головні східнослов'янські боги:
- •Християнство в Україні:
- •Сучасні церкви в Україні:
- •Історія світового кіно та телебачення:
- •Музичні спілки
- •Сучасне мистецтво
- •Хронологічні рамки:
- •Естетика сучасного мистецтва:
- •Напрямки сучасного мистецтва:
- •Література
Музичні спілки
Дві творчі спілки музичного профілю станом на 2008 рік мали національний статус:
Національна спілка композиторів України
Національна всеукраїнська музична спілка
Додаток 7
Сучасне мистецтво
Це необтяжене термінологічною точністю поняття, що може означати мистецтво, що твориться в теперішній момент, або певна сукупність мистецьких напрямків і течій, що виникли у другій половині XX століття. На думку директора української фундації «Центр сучасного мистецтва» Катерини Ботанової, сучасне мистецтво може трактуватися як таке, що «ангажується і активно реагує на стан суспільства і стан сьогоднішнього світу».
Хронологічні рамки:
Часові рамки сучасного мистецтва формулюються по-різному. Так, британський критик Майкл Арчер розпочинає хронологію сучасного мистецтва з 1960-х років, тоді як портал arthistory.about.com пропонує розгляд сучасного мистецтва починати з 1970-х років. У стосунку до національних культур, початок «сучасності» виявляє ще більшу розбіжність у хронології, наприклад художній музей Університету Кентуккі пропонує розглядати хронологію сучасного американського мистецтва з 1905 року. Водночас, українське сучасне мистецтво, згідно підходу мистецтвознавця Олександра Соловйова, виникло в епоху перебудови.
Питання «сучасності» мистецтва природнім чином змінюється з плином часу. Так, польський мистецтвознавець Мечислав Порембський у книзі «Межа сучасності», 1965 року видання, знаходить витоки сучасного мистецтва у творчості дадаїстів початку XX століття і виходить з переваги принципу «мистецтво заради мистецтва», набуття незалежності мистецтва від ринкової кон'юнктури, пошуку новітніх, невідомих раніше форм художнього вираження. Натомість наприкінці XX століття у філософії мистецтва з'являється протиставлення постмодерного мистецтва модерному, одним з важливих моментів якого стало заперечення елітності мистецтва та перевага принципу співіснування різних форм мистецтва. Оскільки початком постмодерної епохи зазвичай вважають 1960-1970-ті роки, часові рамки початку «сучасного мистецтва» відповідно були перенесені на ці десятиліття.
Естетика сучасного мистецтва:
На межі 1960-1970-х років художні пошуки того часу можна охарактеризувати як пошук альтернатив модернізму. Це виразилося в пошуку нових образів, нових засобів і матеріалів вираження, аж до дематеріалізації об'єкта (перформанс та хеппенінг). Багато художників пішли шляхом французьких філософів й запропонували термін «постмодернізм». Можна стверджувати, що саме тоді відбулося зрушення від об'єкта до процесу.
Найпомітнішими явищами на межі 60-70-х років можна назвати розвиток концептуального мистецтва та мінімалізму. У 70-х роках помітно посилилася соціальна спрямованість арт-процесу як з точки зору змісту, тем, що розглядалися у творчості художників, так і його складу. Найпомітнішим явищем середини 70-х років став фемінізм у мистецтві, а також наростання активності етнічних меншин (1980-ті рр.) та соціальних груп.
Кінець 1970-х й 1980-ті роки характеризуються «втомою» від концептуального мистецтва та мінімалізму і поверненням інтересу до зображальності, кольору і фігуративності (розквіт таких рухів як «Нові дикі»). На середину 80-х років припадає час підйому нових рухів, активно використовуються образи масової культури - кемпізм, мистецтво іст-Віллідж, набирає сили нео-поп. До цього ж часу відноситься розквіт фотографії в мистецтві - все більше художників починають звертатися до неї як до засобу художнього вираження. Великого впливу на мистецтво завдав розвиток технологій, зокрема вдосконалення відео та аудіо у 60-х роках, а також поява комп'ютерів і мережі Інтернет в 1990-х.
Початок 2000-х років відзначений розчаруванням у можливостях технічних засобів для художніх практик. При цьому конструктивних філософських виправдань сучасному мистецтву XXI століття поки що не з'явилося. Деякі художники 2000-х вважають, що «сучасне мистецтво» стає інструментом влади «постдемократичного» суспільства.
На сучасному етапі розвитку цивілізації мистецтво не може бути визначено одним вичерпним формулюванням. Сучасне мистецтво тяжіє до відсутності естетичних та технічних обмежень у художньому вираженні. З'явились такі нові прийоми, як колаж, фотомонтаж, інсталяція, перформанс, хеппенінг. Значно ускладнюється і класифікація мистецтва за жанрами і стилями, ряд критиків та істориків мистецтва сходяться в тому, що сучасне мистецтво характерне тим, що жодної категорії в ньому не існує.
