81. Майнова основа господарювання

Відповідно до ч. 1 ст. 139 ГК, майном визнається су­купність речей та інших цінностей (включаючи нематері­альні активи), які мають вартісне визначення, виробляють­ся чи використовуються у діяльності суб'єктів господарю­вання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Залежно від економічної форми, якої набуває майно то­вариства у процесі здійснення господарської діяльності, воно належить до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів (ч. 2 ст. 139 ГК).

Майно товариства юридично відособлене від майна влас­ників товариства (акціонерів, учасників). Це майно є влас­ністю саме товариства як юридичної особи. Товариство в ста­тусі суб'єкта права володіє, користується і розпоряджаєть­ся майном товариства, відособлення якого здійснюється на праві колективної власності.

Об'єкти права власності господарського товариства різні.

а) Згідно з ст. 85 ГК господарське товариство є власни­ком майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески. Це майно називається вкладами засновників та учасників до статутного (складеного) капі­талу (ч. 1 ст. 115 ЦК).

б) Крім вкладів, товариство виступає власником й іншо го майна, яке на відміну від статутного фонду (капіталу) називається власним капіталом товариства. Це продук дія, вироблена в результаті господарської діяльності това риства; доходи, одержані від господарської діяльності тс вариства; інше майно, набуте товариством на підставах, не заборонених законом.

Статутний фонд у певному розумінні є неподільним майном господарського товариства, тому закон імператив­но регулює порядок його зміни - збільшення або зменшен­ня . При цьому в ГК лише зазначається на право товариства змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутно­го фонду, а сам порядок зміни встановлено нормами ЦК та актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України.

До майнових прав учасника товариства належать такі права:

- брати участь у розподілі прибутків товариства;

- одержувати частину прибутку товариства (в акціонер­ному товаристві - дивіденди);

- отримувати частину вартості майна товариства у разі його ліквідації. Ця частина має бути пропорційною вар­тості частки (акцій), що належать учаснику;

- розпоряджатися часткою (акціями): продавати, переда­вати, відчужувати іншим способом у порядку, визначено­му чинним законодавством та установчими документами товариства;

- купувати частку (її частину) у разі відступлення учасником товариства (додатково випущені акції - в акціонерному товаристві).

82. Використання природних ресурсів у сфері господарювання

(Стаття 148.) 1. Відповідно до Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та ін­ші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конститу­цією України.

2. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права влас­ності Українського народу відповідно до закону.

3. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охо­роною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і ре­алізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельно­го кодексу України та інших законів.

4. Правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється законами.

5. Природні ресурси можуть надаватися суб'єктам господарювання для використання або придбаватися ними у власність лише у випадках та порядку, передбачених законом.

1. З прийняттям Закону України «Про охорону навколишнього природного середови­ща» (364) законодавчо визначено дві основні форми використання природних ресурсів:

а) на титулі права власності;

б) на титулі права постійного і тимчасового природокористування.

Правовий режим окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) установлюється виключно законами, до яких слід віднести Водний кодекс (6 червня 1995 р.), Земельний кодекс (25 жовтня 2001 р.), Лісовий кодекс (21 січня 1999 р.), Кодекс України про надра (27 липня 1994 р.), Закон України «Про тваринний світ» (13 грудня 2001 р.), .

Суб’єкти господарювання використовують у своїй господарській діяльності природні ресурси в режимі спеціального природокористування відповідно до законів, у тому числі на праві власності та праві користування (оренди земель, вод, лісів, надр тощо), а також використання їх як сировини виробничого призначення.

Суб’єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до Господарського кодексу та інших законів.

Суб’єктам господарювання може передаватись у власність земля із закритими водоймами, ділянками лісів, загальнопоширеними корисними копалинами, що містяться в ній, у тому числі громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства, а також сільськогосподарським підприємствам — для господарської діяльності.

Порядок надання в користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Суб’єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, має право:

експлуатувати корисні властивості наданих йому природних ресурсів;

використовувати для господарських потреб в установленому законодавством порядку корисні копалини місцевого значення, водні об’єкти, лісові ресурси, що містяться на наданій йому земельній ділянці;

одержувати доходи від результатів господарської діяльності, пов’язаної з використанням природних ресурсів;

одержувати пільгові короткострокові та довгострокові кредити для реалізації заходів щодо ефективного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а також користуватися податковими пільгами під час здійснення зазначених заходів;

Суб’єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов’язаний:

використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення в господарській діяльності;

ефективно й економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій;

уживати заходів щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів;

своєчасно вносити відповідну плату за використання природ­них ресурсів;

здійснювати господарську діяльність без порушення прав інших власників та користувачів природних ресурсів;

відшкодовувати збитки, завдані ним власникам або первинним користувачам природних ресурсів.