24. Валютна політика України. Лібералізація внутрішнього ринку і посилення гривні.

ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА (foreign exchange policy) – сукупність економічних, правових та організаційних заходів, що здійснюються центральним банком та іншими органами державного регулювання щодо діючих у державі валютних взаємовідносин між суб’єктами господарювання, домашніми господарствами та органами державного управління.

Метою розробки та реалізації В.п. є підтримка макроекономічної рівноваги в країні, забезпечення стійкого економічного зростання, підтримка цінової стабільності, рівноваги платіжного балансу тощо.

Основними формами реалізації В.п. є: 1) валютне регулювання; 2) валютний контроль; 3) валютний режим; 4) дисконтна валютна політика; 5) девізна валютна політика.

Следует отметить, что нынешняя валютная политика в Украине не является устойчивой. Нельзя предположить, что наблюдаемое давление на обменный курс будет снижаться в течение ближайших месяцев. Напротив, оно может расти и дальше из-за внешних потрясений, вызванных, например, усилением долгового кризиса в Еврозоне или снижением цен на сталь в результате ослабления глобального роста. Кроме того, также возможны и внутренние потрясения, например, повышение государственных расходов и расходов на социальные нужды до предстоящих парламентских выборов, как недавно это было внесено законом о бюджете. Таким образом, экономично целесообразным будет гибкий обменный курс, что, вероятно, включает умеренное обесценивание по отношению к доллару США. Однако, это очень сомнительно, является ли это изменение стратегии неизбежным, поскольку политические мотивы играют важную роль в этом случае.

Обменный курс гривны зафиксирован, но не стабильный. Если бы эта ситуация продолжалась, появилась бы опасность резкого снижения обменного курса в будущем, что привело бы к существенным экономическим потрясениям. Тем не менее, валютная политика не должна вызывать потрясения, а, скорее, помогать поглощать их. Это особенно касается Украины, внешняя торговля которой в значительной степени зависит от сырьевых товаров. Обменный курс, следовательно, должен быть гибким. Это требует меньшего вмешательства государства в валютную политику, и, соответственно, больше независимости Национальному банку, что способствовало бы макроэкономической стабильности в стране. Шаг на пути к гибкости в идеальном случае должен происходить в рамках возобновления программы МВФ, которая в настоящее время не работает. Это сделает такую политику более фундаментальной, так как новое финансирование МВФ и условия получения кредита будут способствовать улучшению перспектив внешнего финансирования страны.

25. Міжнародний кредит – це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб’єкти різних країн. Суб’єктами цих відносин виступають приватні фірми, комерційні банки, кредитні організації, нефінансові заклади, держави та державні органи, а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути.

Форми та види міжнародного кредиту

Різноманітність форм та видів міжнародного кредиту в найзагальніших рисах можна класифікувати за кількома головними ознаками, які характеризують окремі сторони кредитних відносин.

Форми міжнародного кредиту:

За цільовим призначенням:

Зв’язані кредити – надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді. Вони можуть бути:

комерційні – які надаються для закупівлі певних видів товарів і послуг;

інвестиційні – для будівництва конкретних об’єктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів;

проміжкові – для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт (інжиніринг).

Фінансові кредити – це кредити, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі.

За загальними джерелами:

Внутрішні кредити – це кредити, що надаються національними суб’єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним суб’єктам.

Іноземні (зовнішні) кредити – це кредити, що надаються іноземними кредиторами національним позичальникам для здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Змішані кредити – це кредити як внутрішнього, так і зовнішнього походження.

За формою кредитування:

Товарні кредити – міжнародні кредити, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі.

Валютні (грошові) кредити – кредити, надані у грошовій формі: у національній або іноземній валюті.

За формою забезпечення:

Забезпечені кредити – кредити, забезпечені нерухомістю, товарами, документами, цінними паперами, золотом та іншими цінностями як заставою.

Застава товару для одержання кредиту здійснюється в трьох формах:

тверда застава (певна товарна маса закладається на користь банку);

застава товару в обігу (враховується залишок товару відповідного асортименту на певну суму);

застава товару в переробці (із заставою товару можна виробляти вироби, не передаючи їх до застави в банк).

Застава є засобом забезпечення зобов’язань за кредитною угодою, тому кредитор має право у разі невиконання боржником зобов’язань отримати компенсацію, розмір якої дорівнює вартості застави.

Бланкові кредити – кредити, надані просто під зобов’язання боржника вчасно погасити, документом при цьому виступає соло-вексель з одним підписом позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент та овердрафт. Контокорент – одна з найстаріших форм банківських операцій. Вона є особливою формою кредитної угоди, згідно з якою кредитна операція передбачає відстрочку платежу, який мав би бути здійсненим за відсутності контокорентної угоди. Це здійснюється з метою збереження у клієнтів певних коштів, які вони повинні сплачувати для вирішення інших проблем, що дає змогу прискорити обіг їх коштів, розширити операції.

В англо-саксонських країнах застосовується інша форма короткострокового кредитування, яка має спільні риси з контокорентом, - овердрафт. При наданні овердрафту банк здійснює списання коштів з рахунку клієнта у розмірах, більших ніж залишки на його рахунку, відкриваючи таким чином кредит. Принципова різниці між контокорентом і овердрафтом полягає в тому, що угода про овердрфат щоразу укладається знову і означає тільки одну домовленість про надання кредиту, тодів як за контокорентом передбачається автоматичне продовження кредитування протягом усього контокорентного періоду.

За строками:

Надстрокові – добові, тижневі, до трьох місяців.

Короткострокові – до 1 року.

Середньострокові – від 1 до 5 років.

Довгострокові – понад 5-7 років.

За валютою позики:

у валюті країни-позичальника;

у валюті країни-кредитора;

у валюті третьої країни;

у міжнародній грошовій одиниці (СПЗ, ЕКЮ та ін.).

За формою надання розрізняють:

фінансові (готівкові) кредити – зараховуються на рахунок боржника та надходять в його розпорядження;

акцептні кредити – застосовуються у формі акцепта тратти імпортером або банком;

депозитні сертифікати – документи, які свідчать про вкладення грошових коштів, поміщення їх на депозитний рахунок у банк під оголошену ставку відсотка;

облігаційні позики та ін.

За кредиторами:

Приватні кредити – надаються приватними особами.

Фірмові (комерційні) кредити – кредити, що надаються фірмами.

Банківські кредити – кредити, які надаються банками, іноді посередниками (брокерами).

Урядові (державні) кредити – кредити, надані урядовими установами від імені держави.

Кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій.

Змішані кредити – в яких беруть участь приватні підприємства та держава, державні та міжнародні установи.

Фірмовий (комерційний) кредит є однією з найстаріших форм зовнішньоторговельного кредиту. Він є позичкою, яка надається експортером однієї країни імпортеру іншої у вигляді відстрочки платежу, або, іншими словами, це не що інше, як комерційний кредит у зовнішній торгівлі. Фірмовий кредит, строки якого коливаються в межах від 1 до 7 років, має декілька різновидів: вексельний кредит; аванс покупця; кредит за відкритим рахунком. Частіше всього фірмові кредити реалізують з допомогою векселя або за відкритим рахунком.

Вексельний кредит передбачає, що експортер укладає договір про продаж товару, а потім виставляє перевідний вексель на імпортера. Останній, одержавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату в строк, який на ньому вказано.

26. Євроринок — це частина світового ринку валют та позикових капіталів, на якій операції здійснюються у євровалютах.

Євроринок, як частина світового ринку валют та позикових капіталів, містить три складові (рис. 7.1).

27. Міжнародна економічна діяльність утворює систему господарських зв'язків між національними економіками країн, відповідними суб'єктами господарювання. Вона ґрунтується на міжнародній спеціалізації виробництва та інтернаціоналізації господарського життя. Можливості, перспективи міжнародної економічної діяльності, її основних форм визначаються поглибленням міжнародного поділу праці, переходом до вищих його типів. Загальний міжнародний поділ праці зумовлює обмін товарами добувних і обробних галузей окремих країн. Особливий поділ праці призводить до розвитку міжнародної торгівлі і переважання у ній готових виробів різних галузей виробництва. Одиничнийміжнародний поділ праці - це спеціалізація на окремих етапах виробництва (виробництво вузлів, деталей, напівфабрикатів тощо) і стадіях технологічного циклу, а також науково-технічних, проектно-конструкторських і технологічних розробок та інвестиційного процесу. Міжнародна економічна діяльність залежить від існуючих (природних, географічних, демографічних тощо) і набутих (виробничих, технологічних) факторів, а також соціальних, національних, етнічних, політичних і етико-правових умов. Вищеназвані фактори міжнародної економічної діяльності визначають її головніформи: міжнародний бізнес, торговельна, інвестиційна та фінансова діяльність.

28. Особливості регулювання міжнарод. Ринків цінних паперів

Необхідність регулювання ринку цінних паперів зумовлено такими причинами:

по-перше, на ринку цінних паперів більшою мірою реалізуються національні інтереси держави, під якими розуміється комплекс макроекономічних і макрополітичних пріоритетів на сучасному етапі розвитку економіки країни;

по-друге, на ринку цінних паперів постійно присутні та активно взаємодіють інтереси різних учасників ринку. Ці інтереси можуть вступати в протиріччя між собою і для забезпечення стабільності і правового впорядкування ринку, регламентування взаємовідносин між усіма його учасниками держава впроваджує відповідну систему регулювання;

по-третє, головною дійовою особою на ринку цінних паперів виступає інвестор — вітчизняний або іноземний, юридична або фізична особа. Найбільш численним інвестором на ринку цінних паперів є населення, яке частіше за все не володіє спеціальними знаннями у сфері фондового ринку. Без створення надійної системи захисту прав та інтересів інвесторів на ринку цінних паперів, насамперед фізичних осіб, неможливо забезпечити подальший розвиток ринку капіталів. Формування і постійне вдосконалення такої системи під силу тільки державі.

Регулювання ринку цінних паперів, як правило, має такі цілі:

підтримка порядку на ринку, створення нормальних умов для роботи всіх його учасників; захист учасників ринку від несумлінності і шахрайства окремих осіб або організацій, від злочинних посягань; забезпечення безпеки фінансової системи; створення однакових «правил гри» для всіх учасників ринку; забезпечення вільного і відкритого процесу ціноутворення на цінні папери на основі попиту і пропозиції; створення ефективного ринку, на якому завжди є стимули для підприємницької діяльності і на якому кожний ризик адекватно винагороджується т.ін.

Сферами регулювання фондового ринку є:

допуск цінних паперів до публічної торгівлі;

розкриття інформації емітентами;

функціонування організаторів торгівлі (фондових бірж і торговельно-інформаційних систем);

регулювання діяльності професійних учасників ринку, насамперед брокерів і дилерів, та їх відносин з клієнтами;

реклама на ринку цінних паперів;

заборона інсайдерської торгівлі та маніпулювання цінами.